Розгляд спорів у залі господарського суду

Природно, між учасниками корпоративних відносин (як і будь-яких інших суспільних відносин) виникають суперечки, для  вирішення яких сторони звертаються  до суду. До 2007 р. ці спори, залежно від  складу сторін (фізичні чи юридичні особи), розглядались загальними судами (якщо хоча б одним учасником спору  є фізична особа) та господарськими судами (якщо всі учасники спору  є юридичними особами). Це породжувало  не лише різну практику застосування законодавства при вирішенні  таких спорів, але і спричиняло конкуренцію судових рішень, коли, наприклад, щодо одних і тих само рішень загальних зборів господарського товариства загальними та господарськими судами виносились протилежні рішення.

З метою  усунення таких явищ було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо визначення підсудності справ  з питань приватизації та з корпоративних  спорів» від 15 грудня 2006 р. (набув  чинності 23 березня 2007 р.), яким було внесено  зміни до ст. 12 ГПК України. Відповідно до цих змін усі спори, що виникають  з корпоративних відносин, підвідомчі господарським судам. Але, як свідчить судова практика вирішення корпоративних  спорів, на сьогодні перед господарськими судами при вирішенні корпоративних  спорів постають численні правові проблеми, пов’язані з нечіткістю або і  відсутністю правового регулювання  правовідносин у цій сфері.

Непорозуміння починаються вже у визначенні корпоративних відносин і корпоративних  спорів. І якщо до внесення вказаних змін до ст. 12 ГПК України ця проблема мала здебільшого теоретичний характер, то тепер вона перетворилась на практичну: адже саме від розуміння сутності корпоративних відносин та їх меж  залежить визначення підвідомчості  спорів.

Як зазначається у ст. 167 ГК України, під корпоративними відносинами маються на увазі  відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Як свідчить практика, з корпоративними правами мають зв’язок різні  правовідносини. Часом договірні  відносини також справляють вплив на реалізацію корпоративних прав. Наприклад, відносини з обліку прав власності на іменні цінні папери. До господарських судів звертаються акціонери з позовами щодо визнання недійсними записів у реєстрі власників іменних цінних паперів, про визнання права власності на акції та зобов’язання реєстратора зареєструвати особу в системі реєстру власників іменних цінних паперів та іншими вимогами. Суддя, який вирішує питання про прийняття такої справи до розгляду, повинен визначитись, чи належить такий спір до корпоративних, оскільки від цього залежить підвідомчість та підсудність даного спору.

Ще одним  прикладом є договори, пов’язані  з обігом акцій. Позаяк акції посвідчують  корпоративні права, виникає питання  щодо можливості віднесення спорів, що виникають з таких договорів, до корпоративних. Нетривіальною є  також проблема розмежування корпоративних  та трудових спорів у спорах про  визнання недійсними рішень загальних  зборів товариства про прийняття (звільнення) голови правління, членів наглядової ради інших органів товариств. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що почасти  вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів про призначення (звільнення) керівників об’єднуються з вимогами про визнання недійсними наказів про прийняття на роботу (звільнення з роботи) та про поновлення на посаді. Особливо у тих випадках, коли такі справи у першій інстанції  розглядались загальними судами.

У судів  також склалась неоднакова практика щодо розгляду спорів про стягнення  із учасників фондового ринку  штрафів, накладених уповноваженими особами  Державної комісії з цінних паперів  та фондового ринку.

Проблема  визначення належності спорів до корпоративних  та їх підвідомчості є найгострішою, але вона не єдина. Досі суди припускаються  помилок у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів господарських товариств. Причиною цього є відсутність у законодавстві  чітко прописаних підстав визнання недійсними рішень загальних зборів. Неоднаковою є практика визнання недійсними рішень загальних зборів у випадках, коли порушення їх скликання  мали наслідком неявку акціонера  на збори. Доцільно було б у законодавстві  передбачити, які саме порушення  порядку скликання і проведення загальних зборів можуть бути підставою для визнання у судовому порядку їх рішень недійсними.

Невідповідність окремих норм ЦК України, ГК України  та ЗУ «Про господарські товариства»  спричиняють неоднакове застосування господарськими судами законодавства  при вирішенні корпоративних  спорів. Це стосується питань виключної  компетенції загальних зборів, питань, рішення з яких приймаються кваліфікаційною  більшістю голосів та інші.

Мають місце  і окремі проблеми процесуального характеру. Так, згідно з ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо визначення підсудності справ  з питань приватизації та з корпоративних  спорів» від 15 грудня 2006 р. господарським  судам стали підвідомчі справи за участю фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Але  до ст. 21 ГПК України, що дає визначення сторін господарського судового процесу, відповідні зміни внесені не були.

Потребують  вирішення також проблеми, пов’язані  із застосуванням господарськими судами ухвал про забезпечення позовів, а саме: відповідності заходів  забезпечення позовів позовним вимогам, недопущення втручання судів  у виробничо-господарську діяльність господарських товариств, винесення  ухвал, які порушують права та законні інтереси осіб, котрі не є учасниками спорів.

Отже, слід зауважити, що чимало проблем судової практики у спорах зумовлені недоліками законодавства, яке регулює дані відносини. Суспільні відносини на сьогодні вже вимагають перегляду нормативно-правової бази їх регулювання. Безумовно, нині назріла проблема у прийнятті певних законів, більш деталізованого регулювання потребують і власне відносини в господарських товариствах. Адже недосконалість законодавства породжує і недосконалу судову практику. Тому забезпечення захисту прав та вирішення пов’язаних із ними проблем має стати спільним завданням органів законодавчої виконавчої та судової влади.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, практичне застосування виконаного дослідження полягає у розширенні методологічної бази господарсько-правових галузевих досліджень, зокрема, у застосуванні міждисциплінарних підходів до пізнання сутності господарсько-правових явищ. Одержані результати можуть бути використані: в подальших теоретичних дослідженнях при визначенні основних напрямів подальшого розвитку теорії господарського права в цілому та формуванні його загальної частини (зокрема, дослідження та моделювання юридичних засобів, спрямованих на забезпечення суспільного господарського порядку); у доопрацюванні та удосконаленні чинного господарського та цивільного законодавства як в частині загальних положень про угоди/правочини, договори та договірні зобов`язання, так і в частині правового регулювання окремих видів господарських договорів; у практиці правозастосування з метою подолання існуючих проблем та методичних рекомендацій.

Загалом, питання вирішення проблем врегулювання та вирішення господарських спорів стосується не лише законодавчо-судової  гілки владних відносин, а й  в певній мірі власне відносин суб'єктів  господарювання, їх суспільно-менталітетного розуміння стосунків між собою. Адже в першу чергу спір між суб'єктами господарювання в наш час виникає саме через фінансово-матеріальні непорозуміння, ініціаторами яких є вони самі. Саме тому, господарський процес на рівні законодавчої та судової влади покликаний на врегулювання спірних відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція  України.– К.: Право, 1996. – 128 с.

2. Господарський  кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос  України. - 14 березня 2003 р.

3. Господарський  процесуальний кодекс України.  – К., 2002.

4. Цивільний  кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. - 12, 13 березня 2003 р.

5. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие. – Х., 2002. – 255 с.

6. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В.Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики – К.: Юстініан, 2002. – 640 с.

7. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде. – Х.: “Еспада”, 2000. – 526 с.

8. Притика Д.М. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х., 2001. – 426 с.

9. Бринцев О. Господарська сутність правового спору. Кваліфікуюча ознака чи данина минулому? // Господарське право. – 2001. – 3. – С. 16-18.

10. Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення // Юридичний журнал. – 2003. – 12. – С. 120-123.

11. Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід // Господарське право. – 2003. - № 4. – С. 41-46.