Судовий розгляд цивільних справ

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………..…......  2

1.    Судовий розгляд цивільних справ …………………….……………….... 7
1. Поняття судового розгляду цивідьних справ …………………………... 7
2. Значення стадії судового розгляду цивільних справ …………………... 8
2.    Складові частини судового засідання …….……….………………….… 10

2.1  Підготовча частина судового засідання та розгляд справи по суті ….... 10      

2.2   Судові дебати  та постановлення судового рішення …………….……... 14                         

3.     Проблеми та шляхи  вдосконалення розгляду цивільних справ ............ 17

Заключення ………………………………..…………….…..………………… 26

Список використаної літератури …...………………..…………………….. 31

Перелік посилань ……………………………..……….…….………….…….. 32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільство характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті – Конституції України, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить  вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Зокрема ст. 55 Конституції  України говорить:

Права і свободи  людини захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів  державної влади, органів місцевого  самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право  звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого при Верховній  Раді України по правам людини.

Кожен має право  після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких являється Україна.

Кожен має право  будь-якими не забороняючими законом  засобами захищати свої права і свободи  від порушень і протиправних посягань [1], а саме: Цивільного, Цивільно-процесуального кодексів України.

Цими Кодексами  встановлюються засоби захисту суб’єктивних прав і свобод людини особливо відповідальна  та ефективна роль належить суду. Демократичні принципи судового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливої суб’єктивної оцінки відповідних осіб. Для прикладу, в цивільно-процесуальному законодавстві передбачено, що будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись в суд за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого законом інтересу. Сторони в суді позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того, що позивачем може бути громадянин, а відповідачем орган державної влади в особі його представника.

Суди розглядають:

• справи по спорам, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін в спорі являється громадянин, за виключенням випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом для вирішення інших органів;
• справи, які виникають із адміністративно правових відносин, перерахованих в ст.236 Цивільного процесуального кодексу (деякі порушення закону на виборах, скарги на дії посадових осіб та інші.);
• справи окремого призначення, перераховані в ст. 254 Цивільного процесуального Кодексу (визнання громадянина безвісно відсутнім чи померлим, усиновлення дітей, встановлення фактів, які мають юридичне значення та інші).

Суди також  розглядають справи, в яких приймають  участь іноземні громадяни, особи без  громадянства, іноземні підприємства і організації (ст. 24 Цивільного процесуального кодексу).

Можливість застосування судової влади для захисту  прав, законних інтересів і свобод громадян і організацій постійно розширяється, про що свідчить встановлена  підвідомчість суду справ по трудовим, земельним, державним, адміністративним і фінансовим відносинам.

З проблемою  здійснення судовою владою тісно  пов’язані питання і здійснення цивільної процесуальної форми, яка в юридичній літературі не є однакового визначення. Вона здійснюється з основними принципами цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесуальних документів.

Право на захист (для позивача) – це право на звернення  до юрисдикційного органу з вимогою про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права. Право на захист (для відповідача) – це використання ним процесуальних і матеріально-правових засобів для відстоювання своєї правоти, своїх інтересів. Захист відповідача проти позову являє собою оспорювання тих обставин (в широкому значенні цього слова), які зробили для позивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалося в нашій літературі, проблема права на захист у загальнотеоретичному плані звичайно зводиться до питання про право на позов [2].

У науці цивільного процесуального права одним з  найбільш спірних питань є питання  про право на позов.

У процесуальному значенні право на позов — це право на порушення судової діяльності. У матеріально-правовому значенні – це право на задоволення позову. Дія цивілістів позов важливий як засіб здійснення права. Для процесуалістів як засіб порушення процесу . Чітке розуміння поняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову.

Відомо, що захист проти позову може здійснюватися  у вигляді заперечення, шляхом пред'явлення зустрічного позову. Заперечення як засіб захисту полягає в тому, що відповідач просто не визнає, заперечує заявлену до нього вимогу позивача [3].

При запереченні  позовних вимог обов'язок доказу обґрунтованості позову лежить на позивачі. Якщо ж відповідач, не обмежуючись простим, запереченням позову, наводить мотиви свого заперечення, то це вже буде заперечення проти позову. У своїх запереченнях відповідач може посилатися на фактичні обставини, які підтверджують відсутність у позивача спірного права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за позовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковість доказу цих обставин покладається на відповідача.

Отже, я вважаю, що заперечення проти позову — це пояснення відповідача з приводу правомірності виникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимог позивача по суті Як вже відзначалося вище, право на позов включає у себе дві сторони: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову. З врахуванням цього слід розрізняти: процесуальні заперечення відповідача і заперечення матеріально-правові.

При написанні  даної роботи я хочу детально розглянути розгляд цивільних справ, їх проблеми та шляхи вдосконалення.

    Об’єктом дослідження є розгляд судових справ в цивільному процесі України – поняття, значення.

Предметом дослідження є чинне законодавство, публіцистичні дослідження з питань розгляду судових справ в цивільному процесі України.

Дана робота складається з таких питань: розділ 1, в якому досліджується поняття судового розгляду цивідьних справ та значення стадії судового розгляду цивільних справ; розділ 2, в якому розглядаються складові частини сдового засідання, в яку входять: підготовча частина судового засідання, розгляд справи по суті, судові дебати судового засідання та постановлення судового рішення; розділ 3, в якому розглядається проблеми судового розгляду справ та шляхи його вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Судовий розгляд цивільних справ

1.1 Поняття судового розгляду цивідьних справ

 

Судовий розгляд можна розглядати як інститут цивільного процесуального права і як стадію цивільного процесу.

Судовий розгляд  як інститут цивільного процесуального права — це система норм, що регулюють відносини між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу, діяльність суду, спрямована на розгляд та вирішення по суті цивільно-правового спору та справ наказного і окремого провадження.

Стадія судового розгляду — це система процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямована на розгляд і вирішення по суті цивільно-правового спору.

Судовий розгляд  є основною стадією цивільного процесу  — адже саме у судовому засіданні  суд досліджує й оцінює докази, встановлює фактичні обставини справи, заслуховує пояснення сторін та вирішує цивільну справу по суті з наступним постановленням обґрунтованого рішення. Загальні принципи та порядок судового розгляду викладено у главі 20 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), положення якої спрямовані на забезпечення правильного й своєчасного розгляду судами цивільних справ з дотриманням законних прав та інтересів усіх учасників цивільного процесу.

Розгляд цивільної справи відповідно до ст. 159 ЦПК відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі (у матеріалах справи має бути наявним документ, що підтверджує додержання вказаного правила, — зазвичай, таким документом є зворотна розписка особи, якій було вручено судову повістку). Розгляд справи за відсутності будь-якої особи, що бере участь у справі, яку не було належним чином сповіщено про місце й час судового засідання, згідно з п. З ч. 1 ст. 336 ЦПК є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

1.2 Значення стадії судового розгляду цивільних справ

Значення стадії розгляду цивільних справ визначається змістом діяльності суду першої інстанції  і виконуваних ним функцій  в цій частині розвитку цивільного судочинства. Шляхом розгляду цивільних  справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне і об'єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Точне і неухильне додержання і застосування норм матеріального  і процесуального законодавства  при розгляді і вирішенні цивільних  справ є гарантією їх правильного, справедливого і швидкого вирішення  з метою захисту і охорони суспільного ладу і державності України, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб всіх форм власності, дальшого зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян і посадових осіб у дусі неухильного виконання законів і поважання прав і свобод, честі і гідності інших людей.

В процесі розгляду судом  цивільних справ особи, які беруть участь у справі, громадяни і організації, можугь в демократичній процесуальній формі активно здійснювати доказову діяльність, спрямовану на досягнення мети процесу, на встановлення судом об'єктивної істини у справі і постановлення в ній законного і обґрунтованого рішення.

В процесуальній діяльності суду і учасників процесу в  цій стадії розкривається зміст  і демократичний характер принципів  цивільного процесуального права — справи розглядаються у відкритому судовому засіданні, обраними у встановленому порядку суддями, одноособове і колегіальне, в усній і безпосередній процесуальній формі; судді незалежні і вирішують справи на підставі принципів законності і об'єктивної істини, а сторони мають рівні процесуальні можливості — можуть використовувати на засадах диспозитивності і змагальності передбачені законом процесуальні засоби для захисту своїх суб'єктивних прав.

Верховний Суд України  звертає увагу судів на необхідність підвищення рівня здійснення правосуддя у цивільних справах і культури цивільних процесів, на забезпечення неухильного додержання принципів рівності громадян перед законом і судом, незалежності суддів і підкорення їх лише закону, гласності судових процесів і вимог про мову, якою ведеться судочинство, забезпечення захисту конституційних прав і свобод      громадян [4]. Суворо додержуватися правил судочинства розгляду кожної цивільної справи у точній відповідності з законом, у встановленні строки і на високому професійному рівні.