Судовий розгляд цивільних справ

Пропозиція. Доповнити ст.31 нового ЦПК положенням про те, що при зміні підстави або предмета позову, збільшенні розміру позовних вимог перебіг строку розгляду справи, передбаченого кодексом, починається зі дня вчинення певної процесуальної дії.

Пред’явлення  зустрічного позову.

Зустрічний позов  є одним із важливих процесуальних  засобів відповідача. Це й захист від первинного позову, і висунення  вимог відповідача до позивача. Це право відповідачу дає ст.123 нового ЦПК, і воно може бути реалізоване  тільки в суді першої інстанції та лише за певних умов, зазначених у кодексі. Однак пред’явлення зустрічного позову ніколи не призводить до своєчасного розгляду справи, що є завданням цивільного судочинства за ст.1 ЦПК (в ст.130 ЦПК зазначається вже про швидке вирішення справи: постає питання використання термінології законодавцем для одних і тих же цілей).

Незважаючи на те, що ч.1 ст.123 ЦПК зазначає, що відповідач має право до або під час  попереднього судового засідання пред’явити зустрічний позов (порівняно з чинним ЦПК змінено момент пред’явлення позову), в судовій практиці реалізувати зазначене буде не завжди можливо. Особливо це стосується пред’явлення зустрічного позову вже під час судового розгляду, на відміну від інших випадків доцільності, оскільки позови будуть взаємопов’язаними.

Таким чином, для  судді знову постане питання  вибору пріоритету: прийняти зустрічний позов і порушити строки розгляду справи чи відмовити у прийнятті  зустрічного позову, оскільки законодавець у цьому випадку не передбачив, щоб перебіг строку розгляду справи починався заново. Вибір другого варіанта пріоритету згубний, тому що є можливість постановлення суперечливих рішень, штучно збільшиться кількість справ у судах, затягуватиметься їхній розгляд, оскільки пред’явлення такого позову як самостійного викличе зупинення розгляду одного з них тощо.

Пропозиція. Доповнити ст.123 нового ЦПК положенням про те, що при прийнятті зустрічного позову перебіг строку розгляду справи, передбаченого кодексом, починається з дати постановлення ухвали про його прийняття.

Проблемою доступності  правосуддя, наявності суперечливих рішень є також альтернативність дій судді (суду), тобто можливість розсуду при об’єднанні позовів, що передбачено ст.126 нового ЦПК. Враховуючи, що за строки розгляду справ «узялися суворо», деякі судді будуть намагатися не допускати об’єднання позовів, оскільки, звичайно ж, будуть порушені строки розгляду справ. Однак є випадки, коли об’єднання позовів є обов’язковим.

Пропозиція. Щоб судді не вибирали між боязню порушити строки судового розгляду та необхідністю об’єднати позови, слід доповнити ст.126 ЦПК нормою про те, що при об’єднанні позовів перебіг строку їх розгляду починається заново.

Перевантаженість  судів та недостатня прозорість їх діяльності.

 Також хочеться  зачепити тему про перевантаженість судів та недостатняю прозорість їх діяльності Через недосконалість судових процедур, а також не завжди виправдане розширення компетенції судів, зокрема щодо розгляду питань про так звані цивільні правопорушення, судді не мають можливості своєчасно і якісно розглядати справи.

Нерідко суди повертають позовні заяви необґрунтовано, судді  зволікають з розглядом справ  та ухвалюють судові рішення поза межами розумних строків. Не розроблено чіткого механізму відповідальності судів за тяганину під час розгляду справ, а також суддів за некваліфіковане здійснення суддівських функцій. Нераціонально розподілено штатні суддівські посади між судами, що є причиною перевантаження одних судів і недовантаженості інших.

Відсутність ефективної системи правової допомоги, зокрема безоплатної для малозабезпечених, істотно перешкоджає доступу до правосуддя [9].

Інформація про  порядок звернення особи до суду є недостатньо відкритою, часом  незрозумілою. Тексти судових рішень переважно є недоступними для  осіб, які не були залучені до справи, але інтересів яких рішення безпосередньо стосуються. Рішення судів нижчого рівня практично не публікуються. Через брак приміщень для проведення судових засідань судді часто розглядають справи в робочих кабінетах, має місце практика здійснення судочинства з порушенням принципів відкритості (публічності) судового процесу, не забезпечено повсюдно повної фіксації судового процесу технічними засобами.

 Чинники, що перешкоджають незалежності судді.

Процедура добору суддів є непрозорою, що може створювати сприятливі умови для зловживань та залежності суддів від посадових осіб, задіяних у цій процедурі.

Немає чітко  встановленої законом системи визначення суддівської винагороди, неналежний рівень матеріального забезпечення суддів зумовив непривабливість посади судді для висококваліфікованих юристів. Водночас наявність сприятливих умов для одержання на цій посаді певних вигод, сумнівних з точки зору законності, перетворює ці посади на привабливі для осіб, цілі яких не мають нічого спільного з неупередженим правосуддям.

Нерідко при  ухваленні рішень на суддів чиниться тиск як з боку представників органів  влади, так і з боку заінтересованих  осіб. Недосконала процедура відкриття  провадження у цивільних справах щодо суддів дозволяє використовувати її для впливу на них зі сторони обвинувачення.

Великою загрозою для незалежності суддів є недостатній  рівень їх матеріального та соціального  забезпечення, особливо у місцевих судах, а також неналежне фінансування судів, що змушує суди вишукувати інші можливості для забезпечення потреб у якісному здійсненні правосуддя.

 Неналежний рівень кваліфікації значної частини суддівського корпусу та малоефективність системи професійної відповідальності суддів.

На посаду судді  не завжди призначаються особи, які  мають достатній освітній рівень та високі професійні і моральні якості. Не створено належної системи підготовки та перепідготовки суддів. Неефективна система відповідальності суддів в одних випадках дозволяє їм уникати професійної відповідальності, в інших — створює сприятливі умови для тиску на тих суддів, які у своїй діяльності виявляють незалежність і принциповість.

 Недостатнє фінансування судової влади.

Усталилася практика визначення в Державному бюджеті  України видатків на утримання судової  влади, які є значно меншими від  необхідних для забезпечення реальних потреб судів, особливо тих, що пов’язані зі здійсненням правосуддя. Державне мито, яке сплачується за звернення до суду, не спрямовується безпосередньо на потреби судів. Здебільшого його розмір є надто низьким. Незважаючи на те, що роль і функції судів та навантаження на них радикально змінилися, методика визначення щорічних видатків на їх утримання не зазнала істотних змін.

 Неефективність системи виконання судових рішень.

Існуюча система  виконання судових рішень є малоефективною. Фактично відсутня система контролю за діяльністю державної виконавчої служби. Європейський суд з прав людини в рішеннях проти України найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок невиконання рішень національних судів.

Завдання дальшого розвитку правосуддя

Завданням дальшого розвитку правосуддя є реальне утвердження верховенства права у суспільстві і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права полягає в тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і спрямованість діяльності держави. Однак верховенство права так і залишатиметься доктриною, позбавленою практичного значення, допоки судді не керуватимуться у своїй професійній діяльності принципом верховенства права.

Дальніший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення:

• доступності правосуддя;
• справедливої судової процедури;
• незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів;
• юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень;
• ефективності судового захисту.

Доступність правосуддя

Вільний доступ до правосуддя є конституційним правом особи і основою справедливого  судочинства [10].

Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов’язок судів не відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту порушеного права, свобод та інтересів особи, територіально зручне місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів на території України.

Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав. Отже, вимогу про доступність правосуддя буде додержано лише тоді, коли буде створено ефективну систему надання  правової допомоги, особливо малозабезпеченим.

Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість особи про організацію і порядок діяльності судів; правосуддя не стане доступним, якщо система судів лишатиметься для особи складною та незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи.

Водночас доступність  до правосуддя не виключає можливості для особи вирішити свій спір у  позасудовому порядку.

 Справедлива  судова процедура

Вимога справедливої судової процедури є визначальним складником верховенства права. Така процедура  має бути створена на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності, гласності, відкритості та обов’язковості виконання судових рішень. Будь-яке відхилення від цих засад можливе лише у передбачених законом випадках.

Правосудність судового рішення визначається згодою з ним сторін, а також наявністю  права на оскарження та перегляд рішення  в суді вищої інстанції.

Правила судочинства  не повинні бути переобтяжені формальностями. Для забезпечення права особи  на швидке поновлення своїх прав, особливо у нескладних справах, судову процедуру доцільно спростити там, де таке спрощення не порушуватиме інтересів сторін у справедливому вирішенні справи.

Одночасно потрібно передбачити ефективні механізми  для запобігання недобросовісному використанню учасниками судочинства своїх процесуальних прав, а також відповідальність за невиконання процесуальних обов’язків [11].

 Незалежність, безсторонність та професіоналізм  суддів.

Неодмінними умовами  справедливого судочинства є  незалежність, безсторонність та професіоналізм судді.

Організація судової  системи і судочинства має  запобігати будь-яким спробам чинити тиск на суддів та виникненню найменших  сумнівів щодо неупередженості та професіоналізму  суддів.

Система добору кандидатів на посаду судді, престижність і авторитет посади судді мають забезпечувати формування висококваліфікованого і високоморального корпусу суддів. Спеціалізація судів і суддів повинна стати однією з гарантій якісного, професійного вирішення судових справ.

Механізм відповідальності суддів має гарантувати ефективне і своєчасне реагування на прояви їхнього свавілля чи некомпетентності.

 Юридична  визначеність, однаковість судової  практики і відкритість судових  рішень.

Судові рішення  мають відповідати критеріям  юридичної визначеності та однаковості практики. Цього необхідно досягати незалежно від якості законодавства, яке, не виключено, може бути нечітким, суперечливим або таким, що містить прогалини. Суд, застосовуючи положення закону, повинен ураховувати цілі та намір законодавця, інтерпретувати його, виходячи з принципу верховенства права.

Відкритий доступ до судових рішень має стати однією з найефективніших форм контролю громадськості за діяльністю судової  влади, що сприятиме однаковому застосуванню законів і передбачуваності результатів вирішення аналогічних справ. Повинні бути передбачуваними й юридичні наслідки ухваленого судового рішення для особи. Обмеження щодо відкритості судових рішень може встановлюватись лише законом.

Таким чином  я вважаю, що вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. У той самий час судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заключення

В руслі поступового  розвитку всього права успішне розв’язання завдань подальшого вдосконалення норм цивільного процесу нероздільно пов’язано з дослідженням важливих проблем науки цивільно-процесуального права, до числа яких належить і проблема захисту відповідача проти позову в цивільному судовому провадженні. Глибше і усестороннє дослідження питання захисту цивільних прав стало особливо актуальним з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року – де закріплено право громадян на звернення за захистом (ст.51). Розмежовується право на звернення за захистом і право на судовий захист від посягань на честь і гідності, життя і здоров’я та ділової репутації, на особисту свободу та майно.

Судовий розгляд як інститут цивільного процесуального права — це система норм, що регулюють відносини між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу, діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, спрямована на розгляд та вирішення по суті цивільно-правового спору та справ наказного і окремого провадження.