Судовий розгляд цивільних справ

Судовий розгляд  є основною стадією цивільного процесу  — адже саме у судовому засіданні  суд досліджує й оцінює докази, встановлює фактичні обставини справи, заслуховує пояснення сторін та вирішує цивільну справу по суті з наступним постановленням обґрунтованого рішення. Загальні принципи та порядок судового розгляду викладено у главі 20 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), положення якої спрямовані на забезпечення правильного й своєчасного розгляду судами цивільних справ з дотриманням законних прав та інтересів усіх учасників цивільного процесу.

Значення стадії розгляду цивільних справ визначається змістом діяльності суду першої інстанції  і виконуваних ним функцій  в цій частині розвитку цивільного судочинства. Шляхом розгляду цивільних справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне і об'єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Перша частина  судового розгляду присвячена вирішенню  судом питання про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні, при даному складі суду та секретареві судового засідання, при наявних особах, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу (свідків, експертів, перекладачів).

Друга частина  судового розгляду – з‘ясування фактичних  обставин справи. Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.

У судових дебатах  виступають з промовами особи, які  беруть участь у справі. У цих  промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в  судовому засіданні. У судових дебатах  першим надається слово позивачеві та його представникові. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.

Виконання рішення  суду – завершальна стадія судочинства, у якій рішення, що набрало законної сили, звертається до виконання та вирішуються питання, що виникають у зв’язку зі зверненням рішення до виконання та його виконанням. Обов'язковість судових рішень не безпідставно проголошується найважливішою засадою судочинства, а на необхідності їх реального виконання акцентується у багатьох наукових дослідженнях. Правосуддя в цивільних справах не може вважатися ефективним, якщо судові рішення цивільних судів не виконуватимуться. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Обов’язковість його виконання є одним з основних принципів судочинства.

     В науці цивільного процесуального права питанню судової цивільно-правового захисту приділено велику увагу ( М.А. Гурвич, А.А. Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Елісейкін, А.Ф. Козлов, С.В. Курильов, А.А. Мельников, В.М. Семенов, Н.А. Чечина, Д.М. Чечот, М.С. Шаканян, В.М. Щеглов, К.С. Юдельсон та інш.). Однак потреба в подальшій розробці питання судового розгляду зберігається, а й стає більш актуальною. Теоретична розробка проблеми захисту проти позову відстає від рівня дослідження позову, права на позов. Правове забезпечення функції захисту відповідача проти позову значно слабші правового забезпечення фукції підтримки позову, що проводиться позивачем. Вивчення практики показує, що судові органи мають потребу у вирішенні цілого ряду питань, пов’язаних із здійсненням права відповідача на захисні дії проти позову.

Застосовуючи  до цілей функціонування відповідача  в суді першої інстанції виділяють  три групи процесуальних засобів захисту відповідача :

• Матеріально-правові  заперечення і зустрічний позов;

• Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);

• Інші процесуальні засоби.

Захист судом  суб’єктивного матеріального права  чи охоронюваного законом інтересу являється складовою частиною цивільно-правового захисту. Захист права являє собою висновок юрисдикційного органу про визнання права позивача чи застосування в його користь інших передбачених законом способів захисту, висновок юрисдикційного органу про відмову в прийнятті поданого позову, а також дії по примусовому виконанню винесеного рішення.

Реалізація судом  цивільно-правової відповідальності являє собою захист цивільних прав. Обов’язок суду захистити порушене чи оспорювань суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес несе суд чи інший юрисдикційний орган цим визначається охоронювана природа захисту цивільних прав. Захист може бути реалізований тільки в рамках процесуальних відносин, які при цьому і виникають.

Правоздатність  суб’єктів цивільного процесу не вичерпується здатністю стати володарем суб’єктивного матеріального права. Воно включає можливість суб’єкта отримати захист у випадках порушення чи оспорювання права, неясності об’єму і змісту цивільних правовідносин і у інших випадках. Ці правові можливості існують не ізольовано один від одного. Виникають і втрачається вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення права на захист в матеріальному змісті, як всякого суб’єктивного права, можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як здатність мати права і обов’язки, так і здатність захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес.

Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи  з позовом чи зустрічним позовом, з зверненням з позовом прокурора, органів державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі відповідача. Право на захист являється категорією, що охороняє, оскільки його існування обумовлено наявністю матеріального закону і передбачених юридичних фактів.

Захист інтересів  відповідача припинення провадження по справі прямої заборони законом приймати вимоги по захисту обумовлені тим, що виносить рішення по не охоронючим законом вимогам недопустимо.

 Таким чином   я вважаю, що судовий розгляд  цивільних справ надає можливість  суду активно здійснювати попереджальну (превентивну) і виховну функції, спрямовувати свою діяльність на зміцнення законності і правопорядку в Україні. На досягнення зазначеної мети Верховний Суд України зобов'язує суди підвищувати рівень підготовки і проведення судових процесів, покращувати інформованість населення про прийняті судом рішення. А про найбільш актуальні процеси широко оповіщати в пресі, по радіо, телебаченню, доводити до відома трудових колективів, надсилати їм копії рішень. При розгляді цивільних справ виявляти причини правопорушень, постановлювати окремі ухвали і здійснювати контроль за своєчасним їх виконанням.

З часом складеться юридична практика застосування нових  положень ЦПК. Я ж вважаю, що запропонований мною аналіз розгляду цивільних справ  та шляхи його вдосконалення  допоміг мені ще краще засвоїти цю тему. Отже виходячи з вищесказаного, я вважаю, що Україна ще не зовсім правова держава, і що для багатьох законів, потрібен їх повторний перегляд, вдосконалення  але не дивлячись на це я вважаю, що Україна все ж таки доб’ється статусу правової держави, тобто це буде не тільки написано, але й буде здійснюватися у реальному житті. Я сподіваюсь, що все ж таки в найближче майбутне це здійснеться.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Конституція  України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, зы змынами, вступившими в силу 1.01.2006р., Сімферополь, 2006р. – 47 с. 
2. «Вісник Верховного Суду України», 2006 р. – № 1 

3. Білоусов Ю.В.  Судовий захист цивільних прав: окремі питання процесуальної юрисдикції. Х.: 2004 р., 50 с. 
4. Загурський О.Б. Судові дебати – важлива необхідна стадія судового розгляду. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України . – Івано - Франківськ, 2004 р. – 201 с. 
5. Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. Практичний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 352 с. 
6. М.А. Гурвич, А.А. Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - К.: ІнЮре, 2006 – 556 с. 
7. С. С. Бичкової. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2006. – 384 с. 
8. А.А. Мельников. Цивільне процесуальне право України. Підручник. - К.: Ін Юре, 2004 – 432 с. 
9. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. За ред. Комарова В.В. Х.: Одіссей, 2004. - 816с. 
10. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред. Тертишнікова В.І. Х.: Консум, 2004. - 408с. 
11. Цивільний процесуальний кодекс України: Станом на 01.07.2005 р..- К.: «ПАЛИВОДА», 2005. - 156 с. 
12. М.С. Шаканян. Цивільне процесуальне право України. К.: Ін Юре, 2005 – 456 с. 
13. Чорнооченко С.І Цивільний процес: Вид 2-ге переробл. та доп.: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.-472с.  
14. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - К.: Ін Юре, 2005 – 456 с. 
15. Штефан М.Й. Цивільний процес. Підр. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. - Видавничій Дім: „Ін Юре", 2004. - 695с. 
16. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право К.: Ін Юре, 2005 р., 321 с.

17. Н.А. Чечина, Д.М. Чечот. Цивільне процесуальне право України. К.: «Інтерком», 2006 р. 432 с.

18. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник. – Вид. Друге, перероб. Та доп. К.: ІнЮре, 2004. – с. 398

19. Елисейкин П.Ф. «Процесуальне розуміння спора про право і його критика і проблеми». К.: 2004 р. – 87с.

20. Ковін В.Ф. Юридичні гарантиї правильного застосування норм цивільного процесуального права. Проблеми застосування норм цивільного процесуального права. К.:  2006 р., 90 с.

21. Кожухар А.Н. Цивільне процесуальне право України. К.: ІнЮре, 2006 – 456 с.

22.  Ташназаров С. А. Підготовка цивільних справ судового засідання. К.: Інтерном, 2007 р. 122 с.

 

Перелік посилань:

[1] Конституція  України, прийнята на п’ятій  сесії Верховної  Ради України 28 червня 1996 року, зы змынами, вступившими в силу 1.01.2006р., Сімферополь, 2006р. – с. 14 
[2] Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право К.: Ін Юре, 2005 р., с. 54

[3] М.С. Шаканян. Цивільне процесуальне право України. К.: Ін Юре, 2005,

с. 63 
[4] М.А. Гурвич, А.А. Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - К.: ІнЮре, 2006, с. 67 
[5] Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. За ред. Комарова В.В. Х.: Одіссей, 2004. - 816с. 
[6] «Вісник Верховного Суду України», 2006 р. –  № 1 

[7]  А.А. Мельников. Цивільне процесуальне право України. Підручник. - К.: Ін Юре, 2004 – 432 с. 
[8] С. С. Бичкової. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2006. – 384 с. 
[9] М.А. Гурвич, А.А. Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - К.: ІнЮре, 2006 – 556 с.

[10] Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. Практичний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 352 с. 
[11] Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. Практичний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 352 с. 
[12]  Ковін В.Ф. Юридичні гарантиї правильного застосування норм цивільного процесуального права. Проблеми застосування норм цивільного процесуального права. К.:  2006 р., 90 с.