Поняття і сфери регулювання оплати праці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

ІНСТИТУТ  ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ПРАВА  В БУДІВНИЦТВІ

КАФЕДРА «МЕНЕДЖМЕНТ  ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРАВА»

 

 

 

Реферат

на тему: “Поняття і сфери регулювання оплати праці”

 

 

 

 

 

                                                                                  Виконала:

                                                                                           студенка 2 курсу

                                                                                       групи ЕП-17в

                                                                                          Гайдук Валерія

 

                                                                                     Перевірила:

                                                                                      Чанглі В. С.

 

 

 

 

 

Макіївка, 2012

 

 

 

Зміст

Вступ

Розділ 1.Загальне поняття заробітної плати.

1.1.Поняття оплати праці

1.2.Структура і функції заробітної плати

1.3.Методи правового регулювання оплати праці

Розділ 2.Договірне регулювання оплати праці.

2.1.Організація оплати праці на підприємствах

2.2.Нормавоння оплати праці

Розділ 3.Державне  регулювання оплати праці.

3.1.Сфери регулювання оплати праці

3.2.Види регулювання оплати праці

3.3.Право працівників на оплату праці та його захист

Висновок

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Заробітна плата – це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст.. 1 Закон України «Про оплату праці»). Важливими новелами цього Закону є те, що він містить визначення додаткової та основної заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю.

Чинним  законодавством визначено два правових методи організацій заробітної плати. Перший – державне (централізоване) регулювання оплати праці, коли держава  регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності й господарювання, встановлюючи мінімальну заробітну плату, умови визначення її розміру, порядок перегляду та інші норми й гарантії в оплаті праці (зокрема, за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні, у нічний час, час простою, а також плату неповнолітнім, вагітним жінкам, працівникам під час перекваліфікації тощо – ст..12 Закону України «Про оплату праці»).

Другий  правовий метод – договірне регулювання  оплати праці. Воно здійснюється на основі системи угод – генеральної, галузевої чи регіональної, а також виробничої (колективного договору).

Оплата  праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу. Умови  роботи в цьому разі визначає Кабінет  Міністрів України.

Особливості оплати праці за трудовим контактом визначаються за угодою сторін на підставі: а) чинного законодавства; б) колективного договору; в)виконання умов контракту.

У контексті економічно-правових і  організаційних заходів окреме місце  посідають форми та системи виплати  заробітної плати. У ст..23 Закону України «Про оплату праці» визначено три форми виплати заробітної плати. За першою формою заробітна плата виплачується працівникам у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Другою формою є можливість її виплати банківськими чеками. Третя форма, як виняток, припускає можливість виплати заробітної плати натурою, але вона має реалізуватися через колективні договори й лише частково, а не в повному розмірі.

Системи оплати праці поділяються на види залежно від того, що береться за основу виміру праці. Так, якщо оплата праці нараховується за встановлений відпрацьований час, то це погодинна система оплати праці. Нарахування ж заробітної плати за кількість виробленої продукції належної якості називають відрядною системою заробітної плати. Обидві системи мають певні різновиди. Наприклад, відрядна система поділяється на пряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну та акордну. Погодинна ж система оплати праці поділяється на погодинну, поденну і помісячну.

Різноманітність трудового процесу визначається як чіткими закономірностями, так і винятками з них. Тому тарифні ставки й оклади розраховані на нормальні умови та режим праці. Оплата ж праці в разі відхилення від нормальних умов праці має відповідні особливості. До таких відхилень належать: 1) виконання робіт різної кваліфікації; 2) суміщення професій (посад); 3) робота в надурочний час; 4) робота в святкові та неробочі дні; 5) робота в нічний час; 6) виготовлення бракованої продукції; 7) невиконання норм виробітку; 8) робота у вихідні дні; 9) оплата часу простою, а також під час освоєння нового виробництва (продукції) та в інших, передбачених законодавством випадках.

Правове регулювання оплати праці поряд  із зазначеним охоплює гарантійні та компенсаційні виплати.

Поряд з організацією заробітної плати  Закон передбачає й охорону прав працівників на оплату праці. Це стосується двох важливих підстав: 1) обмеження  відрахувань із заробітної плати; 2)обмеження  розміру відрахувань із заробітної плати. У першому випадку відрахування зі заробітної плати працівника можуть проводитись для покриття заборгованості підприємству, зокрема повернення зайвих сум, виплачених унаслідок помилок у розрахунках, повернення авансу, виданого на службове відрядження, компенсації шкоди, завданої з вини працівника майну підприємства, та в інших випадках, зазначених у ст.. 127 КЗпП України.

У другому випадку права робітників охороняються шляхом обмеження розміру  відрахувань із заробітної плати (ст.. 128 КЗпП України). Цією нормою права  передбачено, що всі відрахування із заробітної плати не можуть перевищувати 20 відсотків, а у передбачених законодавством виняткових випадках – 50 відсотків заробітної плати, яку належить виплатити працівникові. Але це не стосується утримань із зарплати під час відбувань виправних робіт і при стягнені аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесят відсотків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ.

1.1.ПОНЯТТЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ.

  

  З’ясування поняття оплати праці, її сутності, джерел та функцій завжди перебувало у центрі уваги  як економістів, так і правників, адже вона є економічною і юридичною категоріями одночасно. Загалом оплата праці може бути визначена як винагорода, що виплачується працівнику за виконання його праці. Однак економістів більше цікавить матеріальний зміст оплати праці. Для юристів важливим є розкриття у цій категорії конкретних прав і обов’язків учасників правовідносин, тобто виявлення правової форми оплати праці. Проте поняття оплати праці як економічної і правової категорії характеризують різні сторони одного і того ж суспільного явища.

Для роботодавця оплата праці є платою за робочу силу і складає одну із основних статей витрат у собівартості товарів та послуг, що надаються. Для працівника заробітна плата – основна частина його особистого доходу, засіб відтворення робочої сили і поліпшення рівня благополуччя самого працівника та його сім'ї.

Оплата  праці як економічна категорія іноді  трактується досить широко і включає не тільки оплату праці осіб, які перебувають у трудових відносинах, але й доходи представників вільних професій, приватних підприємців та осіб, які працюють на основі цивільно-правових договорів.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну  плату. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, отриманих за встановлений період часу (переважно за місяць). Реальна заробітна плата – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, або як її ще називають «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги, що надаються.

Існують дві форми оплати праці: грошова  та натуральна. Основною є грошова  форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента. Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова. Однак в умовах еквівалентного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підприємствах з працівниками розраховуються виробленою продукцією. За нормальних умов господарювання натурально-речова оплата праці не застосовується. «Конвенцією Міжнародної організації праці №95 про охорону заробітної плати» (1949 р.), ратифікованою ще Союзом РСР, передбачається, що заробітна плата виплачується у грошовому вираженні. Часткова виплата заробітної плати натурою допускається у тих галузях, де така виплата є значною чи бажаною з огляду на характер галузі чи професії. При цьому необхідно забезпечити, щоб товари, які видаються, могли бути використані для особистих потреб працівника та його сім'ї, а вартість товарів не була заниженою. За всіх умив не допускається виплата заробітної плати спиртними напоями з високим вмістом алкоголю та наркотичними засобами (ст.. 4 Конвенції)[13]

Стаття 23 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на її території. За Конституцією України, як відомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробітна плата повинна виплачуватися у гривнях. Виплата заробітної плати іншими грошовими знаками, які не мають законного обігу на території України, заборонена. Однак законом визначено, що виплата заробітної плати натурою може бути передбачена колективним договором за цінами не нижче собівартості в тих галузях або за тими професіями, де така виплата, що еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому вираженні, є звичайною або бажаною для працівників. А постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою» від 3 квітня 1993р. №244 визначено товари і послуги, якими забороняється виплата заробітної плати в натуральні формі.[10].

На  відміну від економічної категорії  правове поняття оплати праці  є складовою частиною змісту трудових правовідносин. Правове визначення оплати праці подається у ст..1 вже згадуваної «Конвенції МОП №95 про охорону заробітної плати». Тут вона визначається як будь-яка винагорода чи будь-який заробіток, що обчислюється в грошах, встановлена угодою або національним законодавством, і яку в силу письмового або усного договору про найм роботодавець виплачує працівнику за працю, яка виконана або повинна бути виконана, чи за надані послуги, або такі, що повинні бути надані.

За  вітчизняним законодавством (ст..1 Закону України «Про оплату праці») заробітна плата – це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Відзначаю, що і в правничій літературі і у законодавстві України при визначені грошової винагороди працівникам застосовуються терміни «оплата праці» і «заробітна плата». Вважається що обидва зазначені поняття є синонімами.[11] Про це можна пересвідчитися, проаналізувавши той же Закон України «Про оплату праці» та відповідну главу КЗпП України. І Закон, і глава у Кодексі мають назву «оплата праці», але обидва акти при цьому подають визначення заробітної плати.

У науковій літературі щодо грошової винагороди працівників, які працюють за трудовим договором, традиційно вживають термін «заробітна плата». Що ж стосується поняття «оплата праці», то існує думка, що воно ширше за своїм значенням, аніж «заробітна плата».(14]

Для заробітної плати як правової категорії  характерними є певні ознаки. Передусім  вона є винагородою за виконання працівником трудових обов’язків. Стаття 21 КЗпП України серед основних елементів змісту трудового договору містить обов’язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Розмір її залежить від складності та умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата – це така винагорода, розмір якої визначається за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудовому договорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схеми посадових окладів і тарифні ставки для працівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зобов’язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.

Отож, можна сказати, що заробітна плата – це винагорода, що має гарантований характер. Гарантованість оплати праці випливає безпосередньо з Конституції України, яка у статті 43 встановлює право кожного на заробітну не нижчу від визначеної Законом. Це покладає на роботодавця обов’язок провести виплату відповідної суми заробітної плати, якщо працівником виконані необхідні умови. Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені в колективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за визначений мінімальний розмір оплати праці. Максимальний розмір заробітної плати не обмежується, тобто він Законом не визначений.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 СТРУКТУРА І ФУНКЦІЯ ЗАРОБІТНОЇ  ПЛАТИ.

 

В трудовому законодавстві структура заробітної плати складається з декількох частин: основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Стаття 2 Закону «Про оплату праці» визначає основну заробітну плату як винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді відрядних розцінок, тарифних ставок або посадових окладів. До основної заробітної плати належать також суми процентних або комісійних нарахувань, отриманих від реалізації продукції, у випадках коли вони є основним видом оплати праці, а також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакції газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення, а також оплата, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві, особам, які перебувають у трудових відносинах.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені законодавством, колективним чи трудовим договором норми праці, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Сюди належать передбачені чинним законодавством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу кваліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами; персональні надбавки; за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професії (посад); за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробництва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.