А.І. Герцен: історичний портрет

Зміст.

Вступ.

Розділ І. А.І. Герцен: історичний портрет.

Розділ ІІ. Громадсько-політичні і правові погляди А.І. Герцена.

2.1. Філософські погляди Герцена та його боротьба із самодержавством і кріпацтвом.

2.2. Общинний соціалізм А.І. Герцена.

2.3. Державно-правові погляди Герцена.

Висновки.

Список використаних джерел та літератури.  
Вступ.

Актуальність  дослідження. Найвидатніший  представник  російської  революційної демократії, О.І. Герцен був різносторонньо обдарованою людиною. Глибокий розум поєднувався у нього з великим художнім і естетичним талантом, здатністю історичного передбачення. Видатний філософ-матеріаліст, він був визнаним главою ведучого, критичного напряму в російській літературі середини XIX в., вихователем молодих дарувань і чудовим організатором революційних сил. Ідейний натхненник визвольного руху в Росії, Герцен разом із закликом до руйнування старої системи, існуючого правопорядку висунув цілісну програму побудови нового суспільства, заснованого на соціалістичних принципах.

На початку шестидесятих років XIX століття політична криза в Росії досягла межі. Незадоволеність кріпосницьким ладом охопила щонайширші кола інтелігенції, викликала зростання селянського руху. Різні етапи життя і діяльності великого революційного демократа Росії, полум’яного патріота батьківщини О.І. Герцена, що протікали в умовах складної політичної ситуації в країні, досліджені не однаковою мірою. Історики і філософи, літератори і мистецтвознавці продовжують всесторонньо і глибоко вивчати практичну і наукову діяльність Герцена переважно до часу його виїзду з країни. Вони досліджують цей період його життя і діяльності як період, що залишив величезний ідейний спадок, що представляє вище досягнення суспільної думки і цінний внесок в скарбницю російської і світової культури.

О.І. Герцен  все своє життя присвятив благородній  меті звільнення народу і залишався  непримиренним ворогом царизму. Він, будучи переконаним демократом і революціонером, різко негативно  ставився до реформ 60-х рр., проклинав  експлуатацію людини людиною і, ведучи гостру боротьбу з лібералами, виховував прогресивну молодь у дусі рішучої боротьби з царським самодержавством.

Об’єктом дослідження є коло політичних та соціально-політичних аспектів, які впливають на формування особистості майбутнього революціонера.

Предметом дослідження практична діяльність та основні віхи життя О.І. Герцена

Географічні межі дослідження охоплюють територію, на яку поширювалась влада тогочасної російської держави.

Хронологічні  рамки роботи. Нижня часова рамка співпадає з датою народження О.І. Герцена (1812 р.), верхня – визначається датою його смерті в 1870 р. Проте в роботі дослідник свідомо виходить за нижню хронологічну межу, коли це необхідно для з’ясування історичних передумов формування світогляду Герцена.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі наявних джерел, документів, матеріалів, опублікованої статистики, наукового доробку вчених з’ясувати основні віхи життя та діяльності О.І. Герцена. 

Виходячи з мети дослідник  поставив перед собою наступні завдання:

– показати історичний портрет О.І. Герцена;

–   охарактеризувати його філософські погляди;

• висвітлити теорію общинного соціалізму Герцена;
• подати основні аспекти держано-правових поглядів О.І. Герцена.

Історіографія дослідження. Комплексно дослідили життєвий шлях, суспільно-політичні погляди та наукові вподобання О.І. Герцена автори науково-публіцистичного видання „Сто великих заколотників і бунтарів”. Це одне з останніх видань про великого революціонера-демократа, яке комплексно увібрало в себе точки зору різних поколінь¹. 

Характеристику соціально-філософських та політичних поглядів Чернишевського знаходимо в монографіях А.В. Анікіна², В.Ф. Антонова³.

Методологічною  основою роботи є принцип історизму, який передбачає об’єктивне вивчення подій і явищ на основі науково-критичного використання джерел та літератури. Використано також принципи наукової об’єктивності, конкретності. При розв’язанні поставлених завдань дослідником застосовано такі методи дослідження: аналіз науково-історичної літератури; ознайомлення, вивчення та узагальнення архівних матеріалів, історико-статистичний, історико-хронологічний, історико-порівняльний.

Практичне значення дослідження випливає з того, що фактичні матеріали курсової роботи можуть бути використані при написанні рефератів, курсових робіт з всесвітньої історії, при викладанні курсу всесвітньої історії в школах, ВНЗ.

В структурному плані робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І. О.І. Герцен: історичний портрет.

Олександр Іванович Герцен (1812-1870 рр.) виступив зі своїми творами  в період розкладання феодально-кріпосницького ладу.

А. І. Герцен народився в 1812 році в сім’ї багатого російського поміщика І. А. Яковлєва.

Дитинство і юність Герцена  пов’язані з найважливішою подією дворянського періоду російської революції – повстанням 14 грудня 1825 р. Зрілий період його творчості співпав з часом підготовки і проведення селянської реформи 1861 року.

У своєму творі «Минувщина і, думи» Герцен розповідає про дитинство, проведене в спокоях панського будинку, де перед ним, ще підлітком, проходили страшні картини кріпосницького побуту, що змусили його вже у той час замислюватися над долями кріпосних.

Герцен з раннього дитинства знав дві іноземні мови – німецьку і французьку. У будинку знаходилася прекрасна бібліотека, велику її частину складали книги, привезені батьком з-за кордону. Отже волелюбні думки французьких філософів Вольтера, Дідро, німецьких, – Гегеля і Фіхте, а також вислови стародавніх грецьких і римських учених Герцен засвоював по першоджерелах. Російську мову Олександру викладав молодий вчитель словесності Протопопів, пристрасний поклонник Пушкіна, Грибоєдова, Рилєєва. Він приносив в будинок Яковлєва заборонені вірші. Саме звідси у юного Герцена обізнаність, широта поглядів, життя кріпосних, що дозволили побачити непривабливі умови, звідси і гаряче бажання виправити положення, навести порядок в рідній вітчизні.

Проте Герцен вибрав не гуманітарні  науки, а природні. У 1829 році Олександр  стає студентом фізико-математичного відділення Московського університету, куди поступив вчитися і його друг Огарев. Він потрапив в благотворне середовище – в університеті вчилися Бєлінський, Аксаков, Станкевіч, що утворили свій кружок. Герцен разом з Огарьовим створює своє невелике студентське об'єднання, що захоплювалося філософією і суспільними науками, зокрема, ученням французького соціаліста-утопіста Сен-Симона. Молоді люди збиралися разом, обговорювали прочитане, пропагували його ідеї. Герцену було майже 14 років, коли відбулося повстання декабристів, незабутнє враження, що провело на нього. «Розповіді про обурення, про суд, жах в Москві, – пише він в спогадах, – сильно уразили мене; мені відкривався   новий світ,   який ставав більше і більше осереддям всього етичного існування мого; не знаю, як це зробилося, але, мало розуміючи або дуже смутно, в чому справа, я відчував, що я не з того боку, з яким картеч і перемоги, в’язниці і ланцюги. Страта Пестеля і його товаришів остаточно розбудила дитячий сон моєї душі»⁴.Герцен згодом підкреслював свій зв’язок з декабристами, вважаючи себе продовжувачем їх справи, і свято зберігав пам’ять про них.

До 1825 року відноситься  початок дружби Герцена з Огарьовим, яка переросла в сумісну літературну і політичну співпрацю, що тривала до самої смерті Герцена⁵.

У 1829 році Герцен вступає  до Московського університету, який в  цей період є найбільшим культурним центром і осереддям найбільш передових сил російського суспільства. Серед університетської молоді були дуже популярні ідеї волелюбності. Герцен і Огарев вступили в стіни університету з твердою метою заснувати в нім революційне студентське суспільство за зразком таємних політичних суспільств декабристів. У університеті навколо Герцена і Огарьова згрупувався кружок, що складався з представників передової волелюбної молоді, в якому критично вивчалася соціалістична література того часу. 

У 1833 році Герцен закінчив університет з срібною медаллю  за наукову роботу про систему  польського астронома Коперніка. А рівно через рік, як і всі члени його кружка, був арештований. Самого керівника, «як сміливого вільнодумця, вельми небезпечного для суспільства», заслали до В’ятку і визначили в канцелярію губернатора, а Огарьова заслали на Кавказ. У В’ятці Герцен провів 4 роки. Завдяки клопотанню Жуковського Герцена перевели до Володимира. Там він повінчався зі своєю нареченою Н.А. Захаріною, яку таємно вивіз з Москви. І лише  до в 1840 році йому було дозволено повернутися до Москви⁶.

На Герцена зробили  великий вплив лекції російського  вченого М. Р. Павлова, що захищав ідею єдності теорії і практики природознавства і філософії. У університеті він написав свій перший філософський твір: «Про місце людини в природі» і дисертацію, на тему «Аналітичний виклад системи Коперніка». Займаючись філософією, природознавством, історією, соціальними науками, Герцен вже в університеті почав критично відноситися до Сен-Симону, Фур’є і іншим західним утопістам XIX століття. Проповідь волелюбності з боку Герцена і Огарьова супроводжувалася спробами очистити соціалізм Сен-Симона від релігійної оболонки і з'єднати його з проповіддю революції⁷.

Революційні настрої  Герцена і його друзів звертали на себе увагу жандармів, в 1834 році Герцена разом з Огарьовим і рядом товаришів по університету заарештували.

Вироком суду Герцен як «сміливий вільнодумець, вельми небезпечний для суспільства» був відправлений до посилання до Пермі, потім переведений до В’ятку і, нарешті, до Владимира

Повернувшись до Москви, Герцен взяв активну участь в спорах між слов’янофілами і так званими «західниками». Герцен викривав слов’янофілів, указуючи на те, що Росія услід за Європою поступово вступає на шлях розвитку промисловості, на шлях капіталізму.

 У ці ж роки Герцен закінчив роботу над творами, які, будучи написаними в умовах кріпосницької Росії 40-х років XIX століття, поставили його в один ряд з найбільшими передовими мислителями того часу⁸.

Минуле не проходить  безслідно. Герцен знову зустрічається  з  товаришами по університету – Бєлінським, Станкевічем, що очолили рух гегельянського напряму. Герцен в своїх думках був реалістичніший і навіть прагматичніший, він допускав i інші тлумачення і не терпів сталих догм. З колишніми друзями почалися тертя, виникли «перестрілки», допускалися деколи чрезмірно різкі вислови. Суспільство поділилося на «західників» і «слов’янофілів». Герцен дотримувався позиції «західників». З цього моменту починається його активна літературна діяльність. Він виступає в журналі «Вітчизняні записки», публікує свої «3aмітки молодої людини», які прихильно сприймаються, і стає, по суті, розумовим предводителем передових шарів суспільства того часу. Він намагається налагодити випуск особистого журналу. Це не вдається, його ще раз засилають, цього разу в Новгород. На щастя, заслання продовжується недовго, і він повертається до Москви⁹.

Неможливість відкритої боротьби з царизмом в умовах миколаївської Росії і прагнення до активної політичної діяльності змусили Герцена в 1847 році покинути батьківщину.

У Європі, в період, коли Герцен приїхав до Парижа, посилювалася класова боротьба і назрівали  перші відкриті бої між буржуазією і пролетаріатом. Той Захід, який чисто книжно, теоретично протиставлявся російськими «західниками» миколаївському самовладдю, на ділі перетворювався на панування власників – буржуа,   готових   в ім’я  захисту   капіталу   і збереження своєї влади над народом удатися до будь-якої розправи над ним¹⁰.

У 1846 році вмирає його батько, і Герцен стає володарем значного спадку. Тепер у нього є гроші, значить, можна зайнятися своїми особистими справами, значить, можна більше займатися розумовою діяльністю, можна подорожувати. У 1847 році робиться поїздка за кордон, до Франції. Герцену хочеться побувати і в Німеччині, на батьківщині матері, де створювали свої твори коханим Гете і Шиллер. Але за кордоном йому довелося пережити немало розчарувань. Він залишився незадоволений побаченим, його не цілком задовольнив стан філософії і самий революційний рух. Він надсилає до Москви листи, в яких ділиться своїми враженнями від зустрічей з видними філософами і революціонерами: Бакуніним, Прудоном, Гарібальді і ін. Послання вилучаються царською цензурою і конфіскуються. Ім’я Герцена потрапляє в особливий список. Він стає в Росії персоною «нон грата»¹¹.

24 лютого 1848 року французький  король Луї Пилип відрікся  від престолу. Франція була проголошена  республікою. Хвиля революцій прокотилася по європейських державах. Царський уряд побоювався, як би і в Росії не спалахнув бунт.