А.І. Герцен: історичний портрет

Програма політичної боротьби з самодержавством, початої  «Дзвоном» в 1857 році, висловлювалася самим Герценом в наступних виразах: «Скрізь у всьому завжди бути з боку волі проти насильства, з боку розуму проти забобонів та сторони науки проти бузувірства, з боку народів, що розвиваються, проти відстаючих урядів... «Дзвін»... дзвонитиме, чим би він не торкнувся, безглуздим указом або дурним гонінням розкольників, крадіжкою сановників або неуцтвом сенату. Смішне і злочинне, зловмисне і неосвічене, – все йде під «Дзвін»²⁴.

Першим твором, виданим  вільною російською друкарнею Герцена, був листок під заголовком «Юр’єв день. Юр’єв день!», присвячений питанню відміни кріпосного права. У нім Герцен указував, що основним питанням для Росії є питання про відміну кріпацтва, без чого вона не може зробити ні кроку вперед. Стаття «Хрещена власність» також була протестом проти кріпосного права.

Починаючи з 1858 року на сторінках  «Дзвону» піддаються всесторонньому обговоренню  і розбору всі деталі проектів селянської реформи, що передбачалася. У нім різко критикуються проекти  уряду, друкуються контрпроекти реформи, що присилалися кореспондентами з Росії²⁵.

Грабіжницька реформа, нещадне придушення селянських повстань остаточно підірвали надії Герцена  на «розсудливість» царського уряду. Герцен рішуче пориває з лібералами і безповоротно встає на сторону революційної демократії. У революціонерах-різночинцях він побачив силу, здатну повалити самодержавство.

До кінця своїх днів Герцен залишався безстрашним, борцем проти самодержавства. Найбільшого  підйому вплив Герцена і його «Дзвони» досяг в кінці 50-х років. В цей час екземпляри «Дзвону» що нелегально доставлявся до Росії, читалися всюди. Революційна молодь поширювала «Дзвін» в списках і в літографських виданнях. Він обговорювався в підпільних колах²⁶.

У 60-х роках Герцен стояв на позиціях народної революції і закликав селян до боротьби з кріпацтвом. «Про, якщо б слова мої могли дійти до тебе, трудівник і страждальник землі російської! – писав Герцен в «Дзвоні», – як я навчив би тебе зневажати твоїх духовних пастирів, поставлених над тобою петербурзьким синодом і німецьким царем... Ти ненавидиш поміщика, ненавидиш подьячего, боїшся їх – і абсолютно правий; Цар з ними, і вони його. Його ти бачиш тепер, ти, отець убитого хлопця в Безодні, ти, син убитого отця в Пензі... Твої пастирі – темні як ти, бідні як ти... Такий був пострадавший за тебе в Казані чернець Антоній (не єпископ Антоній, а Антон бездненский)... Тіла твоїх святителів не зроблять сорока восьми чудес, молитва до них не вилікує від зубного болю; але жива пам’ять про них може зробити одне диво – твоє звільнення»²⁷.

2.2. Общинний  соціалізм О.І. Герцена.

З ученням соціалізму А. І. Герцен познайомився ще в студентські  роки, на початку 30-х років. Пізніше, в «Минувщині і думах», він писав  про цю пору своїх устремлінь: «Новий світ штовхався в двері, наші душі, наші серця розчинялися йому. Сенсимонізм ліг в основу наших переконань і незмінно залишився в істотному». Проте проповідником соціалізму великий російський мислитель став багато пізніший. Царський уряд незабаром після закінчення А. І. Герценом університету відправило його до посилання, а за нею, майже не давши передиху, – в іншу . . . Переконавшись в неможливості якої-небудь корисної діяльності в казармовій, самодержавній Росії, цьому «царстві мли, свавілля, мовчазного завмирання, загибелі без вісті, мук з хусткою в роті», Герцен зважився покинути батьківщину. Коли друзі просили його повернутися, він відповів: «У вас удома немає ґрунту, на якому може стояти вільна людина»²⁸.

Герцен з’явився основоположником утопічної теорії «російського соціалізму». Боротьба з представниками реакційного табору поміщиків-кріпосників і буржуазних лібералів,   яку   він   вів   в   40-х   роках   в   Росії спільно з Бєлінським, загартувала Герцена, укріпивши революційний зміст його творчості²⁹.

Прагнення Герцена розробити таку революційну теорію, яка вказала б шлях практичної боротьби за насильницьке скидання самодержавства в аграрній Росії, отримало свій вираз в теорії так званого «російського соціалізму».

Герцен ідеалізував  російське село і російське селянство. Ядро майбутніх соціалістичних відносин Герцен бачив в сільській громаді, а етичні якості російського селянства – в його колективності, у високих трудових якостях, в громадському землеволодінні, які і були, на його думку, заставою здійснення соціалізму. Вирішальною обставиною для Росії, вважав Герцен, є те, що в ній збереглася селянська община.

Ідеалізуючи селянську  общину, Герцен вважав, що, оскільки «селяни  рідко одурюють один одного» і  «між ними панує майже необмежена довіра», ніякого розпаду общини, її розшарування на куркулів, середняків і бідноту після звільнення селян із землею не відбудеться. Герцен обмежився пропагандою принципу зрівняльного землекористування. Ця пропаганда, не дивлячись на утопічність ідеалу, мала велике політичне значення. Вона приковувала увагу суспільства до насущного питання того часу – до звільнення селян³⁰.

Оскільки пригнічене поміщиками російське селянство  не знаходить собі захисту в дворянських  судах, воно ігнорує царську юстицію  і прагне всі спори. між собою  закінчувати полюбовно. У общині 40-60-х років XIX століття, як указував Герцен, з цієї причини ще збереглися своєрідні громадські суди, в яких люди похилого віку, або весь «світ», розбирають дрібні незгоди між сусідами, і їх рішення поважаються і виконуються всіма селянами, що уникають царського суду.

Елементи російського  селянського миру, указував Герцен, складаються з трьох начал:

1. Право кожного на землю.
2. Громадського володіння нею.
3. Мирського управління.

Тільки на цих початках і зможе розвиватися майбутня Русь³¹.

Селянське самоврядування, по думці Герцена, повинне було стати основою нового державного пристрою після перемоги народу. «За общиною, – указує Герцен, – логічно нічого не немає іншого, як з’єднання общин у великі групи і з’єднання груп загалом народній, земській справі (respublica). Казенні села дійсно з’єднуються у волості, вони обирають, понад старост, тысяцких, сотницьких, десятських, голову і при нім двох людей похилого віку в судді. Все це досконало послідовно йде з народного поняття про право, неписанного, але живого у всяких слов’янських грудях»³².

Утопічний соціалізм   Герцена  тісно   пов’язаний з його історичними поглядами і твердим переконанням в неминучості швидкої перемоги   соціалістичних  відносин над старим світом.

Сам Герцен в коротких словах так змалював свою 
теорію «російського соціалізму»: «Ми російським соціалізмом називаємо той соціалізм, який йде від землі і селянського побуту, від фактичного наділу і відповідного переділу полів, від громадського володіння і громадського управління, і йде разом з робітничою артіллю назустріч тій економічній справедливості, до якої прагне соціалізм взагалі і яку підтримує наука»³³.

2.3. Державно-правові  погляди Герцена. 

Ідеалістичне трактування  суспільних явищ позначилося у Герцена  в дозволі питань держави і  права. З критики, якою піддав в своїх творах Герцен самодержавно-поліцейську державу і буржуазну Європу, видно, як близько він підійшов до розуміння, що політичні і правові установи є знаряддям в руках пануючого класу.

У основі походження держави, з’ясовної як суспільний союз, між людьми що виник в результаті добровільної угоди, лежить, по Герцену, природжена товариськість людини і його розумний егоїзм.

Прагнення пояснити походження держави виходячи з природжених  якостей людини, його натуру означало мимовільне наближення до соціально-етичних поглядів матеріалістів XVIII століття і спробу вивести з теорії «розумного егоїзму» задовільний дозвіл проблеми поєднання особистого інтересу з суспільним. Разом з тим Герцен підкреслював, що якщо без «розумного егоїзму» розвиненої, культурної, мислячої людини немає особи, незалежності, що володіє відчуттям, власної гідності, то «чистий» егоїзм, що приводить людину до відриву від колективу, ворожий гуманізму і зводить людину до рівня тварини. «Знищте в людині громадськість, – і ви отримаєте лютого орангутанга...»³⁴.

Якнайкращим суспільством, в якому дотримуватиметься повна  гармонія між інтересами особи і  суспільства, Герцен вважав соціалістичне суспільство, яке прийде на зміну що існує. «Сучасний державний апарат ляже під протестом соціалізму...», – говорив він з приводу як самодержавної російської держави, так і з приводу буржуазних держав Заходу³⁵.

Питання про встановлення справжньої, реальної демократії вирішувалося Герценом по-різному на різних етапах його діяльності. У період, коли крах буржуазних ілюзій   після   революції   1848   року   гостро   поставив питання про реакційність буржуазної держави і його ворожості народу.

Відкидаючи, як і всі  росіяни революційні демократи, теорії мирного, реформіста шляху переходу до соціалізму, Герцен розумів, що соціалізм може восторжествувати лише в результаті революційного перевороту, і це дозволило йому прийти до висновку про необхідність організації дійсно демократичної республіки трудящих. «Ми глибоко переконані, – писав Герцен, – що соціальний розвиток можливий тільки при повній республіканській свободі, при повній демократичній рівності. Республіка, яка не вела б до соціалізму, здається нам безглуздою»³⁶.

Віра через освіту, в можливість перемоги соціалістичних відносин шляхом пропаганди не залишала Герцена до кінця життя. Але якщо в перший період своєї діяльності Герцен не помічав помилок Бакуніна з питання про державу, то в кінці життя він різко засудив його програму заперечення всякой- державності. Герцен висловив ряд чудових і вірних положень про історичний характер держави, про необхідність збереження самого принципу державної влади після соціалістичної революції і в критику анархізму Бакуніна близько підійшов до наукового розуміння держави.

Герцен не схвалював  передчасного повстання проти царизму в Польщі, вважаючи, що загальним ворогом для російського і польського народів є російський царизм, і тому виступ польських демократичних сил повинен поєднуватися з селянською війною в Росії

В ході підготовки польського повстання проти царизму Герцен ясно розумів небезпеку переродження повстання народу в повстання польської шляхти. Проте, коли польські революціонери виступили проти самодержавства і національного пригноблення самостійно, Герцен рішуче встав на сторону повсталих. «Польща, – писав Герцен, – має невід’ємне повне право на державне існування, незалежне від Росії». Питання про межі державності того або іншого народу Герцен вирішувало, близько підходячи до розуміння історичної території, що природно склалася, стійкої, зайнятої населенням, що володіє рисами окремої національності.

Бачивши у вільній Росії , що повалила ярмо самодержавства, єдино можливий для всіх слов’янських народів вихід, Герцен вказує: «Солідарність, що зв’язує Росію і Польщу між собою і зі всім слов’янським світом, не може бути знехтувана: вона є очевидна»³⁷.

На прикладі Польщі Герцен близько підходив до поняття необхідності добровільного союзу вільних  народів на основі федерації. Такий  же принциповий дозвіл питання про  самостійність націй Герцен висловлює  і з питання про Україну.

Для утворення сильної демократичної держави, яка об’єднає всі слов’янські держави і звільнить народи Росії від соціального і національного   пригноблення, необхідно,   указує  Герцен,   щоб Росія керувалася принципом добровільного об’єднання націй у вільній федеральній державі. Герцен особливо відзначив виникнення на Україні визвольного руху і те, що на Україні ідея сумісної боротьби слов’янських народів проти деспотизму вдягалася «в світлу форму федерального союзу слов'ян», а також писав про те, що українські демократи на чолі з народним поетом України – Т. Г. Шевченко «були пройняті ідеєю з’єднання слов’ян і любов’ю до всіх слов’янських народонаселень взагалі і до українського особливо, огидою до кріпацтва і до релігійних і національним ненавистям і співчуттям про неуцтво народу»³⁸.

Герцен підкреслював в своїх творах невід’ємне право українського народу на незалежність і в той же час указував на спільність історичних доль російського і українського народів, на те, що якщо в Росії буде повалено самодержавство, то вона збереже свою єдність з Україною в рамках добровільної і рівноправної федерації. «Якщо Росія, звільнивши селян із землею, дійсно зійде в ту нову фазу життя, про яке ми говорили, я не думаю, – говорив Герцен, – щоб Україна захотіла відокремитися від неї».

Всяке визнання права  на свободу і незалежність національностей, на думку Герцена, означає значний  крок вперед до можливої організації  вільного союзу між ними, заснованого  на взаємній пошані. У тому, як Герцен ставив питання про федерацію, причому саме федерації національною і добровільною, не можна не бачити великого кроку вперед в порівнянні із спробою вирішити національне питання дворянськими революціонерами – Пестелем, що визнавав лише унітарну державу і що робив виключення тільки для Польщі, і Микитою Муравйовим, що пропонував в проекті конституції чисто територіальну федерацію.

Герцен підходив до правильного  дозволу національного питання  з позицій революційного демократизму, він зумів поставити національне  питання в залежність від питання  про завоювання політичної влади трудящими. Герцен був непримиренним ворогом буржуазно-поміщицького націоналізму і квасного ура-патріотизму слов'янофілів, які під любов'ю до свого національного неодмінно бачили привід для виразу ненависті до всього чужорідного.