А.І. Герцен: історичний портрет

Герцен був гарячим  патріотом російського народу і  у всіх своїх творах відтіняв його велику і прогресивну роль. Він  викривав теорії космополітів, буржуазних лібералів і кріпосників, що падали ниць перед західноєвропейською  культурою.

Творчість Герцена наповнена патріотизмом і присвячена російському народу. Патріотизм Герцена примушував його не приховувати недоліків сучасної йому Росії, а безжально розкривати всі виразки кріпосного будівництва. Пристрасно батоживши самодержавство і, кріпацтво, Герцен гаряче виступав проти тих буржуазних письменників, які, умовчуючи про недоліки буржуазної культури і свавілля капіталістів, любили критикувати лише Росію, захоплюючись громадськими порядками Заходу. Одним зі своїх завдань Герцен вважав показ Західній Європі величі і потужності російського народу, того світлого майбутнього, яке його чекає³⁹.

«Хай Європа дізнається ближче народ, якого підліткову силу вона оцінила в бою, де він залишився переможцем; розповімо їй про цей могутній і нерозгаданий народ, який нишком утворив державу в шістдесят мільйонів, який так міцно і дивно розрісся, не втративши громадського початку, і, перший переніс його через початкові перевороти державного розвитку; про народ, який якось дивно умів зберегти себе під ярмом монгольських орд і німецьких бюрократів ...зберіг величаві риси, жвавий розум і широкий розгул багатої натури під гнітом кріпосного стану»⁴⁰.

Багатобічна діяльність Герцена сприяла ознайомленню Заходу з російським революційно-визвольним рухом, з російською культурою. О. І. Герцен розкрив очі передовим людям Заходу на нову, революційну, до цих пір невідому ним Росію і віддавав багато сил, щоб показати всьому світу героїчну революційну боротьбу російського народу з самодержавством і кріпацтвом⁴¹.

Протягом всієї діяльності великого революційного демократа Європа повинна була прислухатися до могутнього голосу Росії т, що підіймається, слухати викриттям буржуазних порядків, Герцена, що звучав в гнівних словах. У Росії «Дзвін» будив і звав тисячі людей на боротьбу з самодержавством і кріпацтвом.

Таким чином, значення революційної боротьби і творчості Герцена  для розвитку революційного руху в Росії величезне. Герцен підняв прапор революції і боротьби з самодержавством і кріпацтвом у важкі роки реакції після розгрому руху декабристів і дав настільки яскраву критику буржуазної Європи, що раз і назавжди покінчив із залишками яких-небудь буржуазних ілюзій серед дійсно передових мислячих російських людей – представників нової, революційної Росії.

 

 

 

Висновки.

Отже, творчість російських революційних демократів стала вищим щаблем в розвитку матеріалістичної філософії і суспільно-політичної думки ХІХ ст. Виступивши в період соціальної боротьби, що розвивається, в Росії і Європі, великі росіяни революційні демократи дали зразки революційно-демократичного дозволу питання про скидань самодержавства, про відміну самим   народом   кріпосного  має рацію, піддали  критиці капіталістичний лад як безрозсудний, віджилий свій вік і що підлягає знищенню в ході революції. Вони створили чудову критичну літературу, яка коштує значно вище за критичну літературу Заходу. Суспільно-політичні переконання росіян революційних демократів з’явилися теоретичним виразом кровних інтересів і сподівань   народу,  що шукав шлях свого звільнення з-під нестерпного ярма феодально-кріпосницьких порядків,  що панували в  Росії. Це була ідеологія селянської, демократичної революції проти абсолютистського для феодала ладу.

Хоча російські революційні  демократи через відсталість  суспільно-політичного розвитку Росії  не змогли ще в цілому подолати рамок утопічного соціалізму і дійти до теорії наукового соціалізму, тим не менш вони по ступеню зрілості свого політичного мислення виявилися значно вищими за соціалістів-утопістів Заходу. На відміну від Сен-Симона, Фур’є і Оуена, що заперечували шлях революційного перетворення існуючого несправедливого суспільного устрою, росіяни революційні демократ були полум’яними прихильниками революційної боротьби трудящих проти своїх експлуататорів, закликали народні маси ліквідовувати феодально-кріпосницькі порядки шляхом звитяжної революції.

Ідеологія революційного демократизму, ідеологія селянської, антифеодальної революції була явищем не тільки чисто російським, але і інтернаціональним. Вона відображала революційний рух пригноблюваного селянства і інших шарів, що росте, трудящих як в Росії, так і в Польщі, Болгарії, Сербії, Чехословакії, Угорщині, Румунії, Китаї і в інших країнах проти кріпацтва, а в умовах цілої низки цих країн – також і проти іноземного і національного гніту.

У чудових працях Герцена  і його соратників ідеї селянської революції знайшли найбільш глибоке і всестороннє обґрунтування, що і зумовило величезну, плідну дію цих праць на розвиток революційно-демократичної політичної думки в інших країнах Європи і Азії. Одним зі своїх завдань Герцен вважав показ Західній Європі величі і потужності російського народу, того світлого майбутнього, яке його чекає.

О. І. Герцен розкрив очі  передовим людям Заходу на нову, революційну, до цих пір невідому ним Росію і віддавав багато сил, щоб показати всьому світу героїчну революційну боротьбу російського народу з самодержавством і кріпацтвом. Значення революційної боротьби і творчості Герцена для розвитку революційного руху в Росії величезне.

Герцен підняв прапор революції і боротьби з самодержавством  і кріпацтвом у важкі роки реакції після розгрому руху декабристів і дав настільки яскраву критику буржуазної Європи, що раз і назавжди покінчив із залишками яких-небудь буржуазних ілюзій серед дійсно передових мислячих російських людей – представників нової, революційної Росії.

Протягом всієї діяльності великого революційного демократа  Європа повинна була прислухатися до могутнього голосу Росії, що підіймається, і слухати викриттям буржуазних порядків, Герцена, що звучав в гнівних  словах. У Росії «Дзвін» будив  і звав тисячі людей на боротьбу з самодержавством і кріпацтвом.

 

 

Список використаних джерел та літератури.

1. Аникин А.В. Путь исканий: социально-экономические идеи в России до марксизма. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.
2. Антонов В.Ф. Революционное народничество. – М.: «Просвещение», 1965. – 266 с.
3. Боровой С.Я. С.С. Громека и А.И. Герцен // Революционная ситуация в России в середине ХІХ века: деятели и историки. – М.: Наука, 1986. – С. 126-136.
4. Виленская Э.С. Революционное подполье в России (60-е годы ХІХ в.). – М.: «Наука», 1965. – 487 с.  
5. Всемирная история / Под ред. Н.А. Смирнова, Н.А. Ерофеева, А.Р. Иоаннисяна, А.С. Нифонтова. – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. – Т.VI. – 830 с.
6. Гурвич-Лищинер С.Д. Чаадаев и Герцен: эволюция идейных контактов в свете нынешних дискуссий // Отечественная история. – 2005. – №1. – С . 56-73.
7. Дудзинская Е.А. Славянофилы и Герцен накануне реформы 1861 г. // Вопросы истории. – 1983. – №11. – С. 43-58. 
8. История СССР: Россия в ХІХ веке. Кризис феодализма . Утверждение капитализма. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. – 847 с.
9. Ионина Н., Истомин С., Кубев М. Стот великих мятежников и бунтарей. – М.: Вече, 2006. – 472 с.
10. Линков Я.И. Революционная борьба А.И. Герцена и Н.П. Огарёва и тайное общество «Земля и воля» 1860-х годов. – М.: «Наука», 1964. – 475 с.
11. Пирумова Н.М. «Русский социализм» А.И. Герцена // Революционеры и либералы России. – М.: Наука, 1990. – С. 114-139.
12. Порох И.В., Порох В.И. Герцен и И. Аксаков на рубеже 50-60-х годов ХІХ в. // Революционная ситуация в России в середине ХІХ века: деятели и историки. – М.: Наука, 1986. – С 85-101.
13. Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – 248 с.
14. Революционное и общественное движение в России ХІХ века. – Воронеж, 1968. – 114 с.
15. Рудницкая Е.Л. А.И. Герцен. Начало революционной пропаганды // Исторические записки. – М.: Наука, 1988. – Т. 116. – С. 256-276.
16. Семин В.П. Отечественная история. – М.: Академический Проект, 2008. – 560 с.
17. Тун А. История революционных движений в России. – М.: Издание «Библиотеки для всех», 1908. – 392 с.
18. Цимбаев Н.И. К истории общественной мысли и освободительного движения в России // Преподавание истории в школе. – 1990. – №4. – С. 45-55.
19. Ярославцев Я.А. А.И. Герцен и М.И. Катков в годи революционной ситуации // Революционная ситуация в России в середине ХІХ века: деятели и историки. – М.: Наука, 1986. – С. 102-115.

¹ Ионина Н., Истомин С., Кубеев М. Сто великих мятежников и бунтарей. – М.: «Вече», 2006. – С. 318-324.

² Аникин А.В. Путь исканий: социально-экономические идеи в России до марксизма. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.

³ Антонов В.Ф. Революционное народничество. – М.: «Просвещение», 1965. – 266 с.

⁴ Рудницкая Е.Л. А.И. Герцен. Начало революционной пропаганды // Исторические записки. – М.: Наука, 1988. – Т. 116. – С. 256

⁵ Линков Я.И. Революционная борьба А.И. Герцена и Н.П. Огарёва и тайное общество «Земля и воля» 1860-х годов. – М.: «Наука», 1964. – С. 56.

⁶ Ионина Н., Истомин С., Кубев М. Стот великих мятежников и бунтарей. – М.: Вече, 2006. – С. 291.

⁷ Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – С. 17.

⁸ Ионина Н., Истомин С., Кубев М. Стот великих мятежников и бунтарей. – М.: Вече, 2006. – С. 292.

⁹ Там само.

¹⁰ Покровский В.С. Вказана праця.  – С. 17.

¹¹ Ионина Н., Истомин С., Кубев М. Стот великих мятежников и бунтарей. – М.: Вече, 2006. – С. 293.

¹² Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – С. 18.

¹³ Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – С. 19.

¹⁴ Дудзинская Е.А. Славянофилы и Герцен накануне реформы 1861 г. // Вопросы истории. – 1983. – №11. – С. 43.

¹⁵ Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – С. 19.

¹⁶ Ионина Н., Истомин С., Кубев М. Стот великих мятежников и бунтарей. – М.: Вече, 2006. – С. 293.

¹⁷ Ионина Н., Истомин С., Кубев М. Стот великих мятежников и бунтарей. – М.: Вече, 2006. – С. 294.

¹⁸ Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – С. 21.

¹⁹ Рудницкая Е.Л. А.И. Герцен. Начало революционной пропаганды // Исторические записки. – М.: Наука, 1988. – Т. 116. – С. 256.

²⁰ Там само.

²¹ Ярославцев Я.А. А.И. Герцен и М.И. Катков в годи революционной ситуации // Революционная ситуация в России в середине ХІХ века: деятели и историки. – М.: Наука, 1986. – С. 104.

²² Рудницкая Е.Л. А.И. Герцен. Начало революционной пропаганды // Исторические записки. – М.: Наука, 1988. – Т. 116. – С. 259.

²³ Порох И.В., Порох В.И. Герцен и И. Аксаков на рубеже 50-60-х годов ХІХ в.// Революционная ситуация в России в середине ХІХ века: деятели и историки. – М.: Наука, 1986. – С 85.

²⁴ Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – С. 23.

²⁵ Там само.

²⁶ Тун А. История революционных движений в России. – М.: Издание «Библиотеки для всех», 1908. – С. 69.

²⁷ Линков Я.И. Революционная борьба А.И. Герцена и Н.П. Огарёва и тайное общество «Земля и воля» 1860-х годов. – М.: «Наука», 1964. – С. 72.

²⁸ История СССР: Россия в ХІХ веке. Кризис феодализма . Утверждение капитализма. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. – С. 180.

²⁹ Антонов В.Ф. Революционное народничество. – М.: «Просвещение», 1965. – С. 9.

³⁰ Пирумова Н.М. «Русский социализм» А.И. Герцена // Революционеры и либералы России. – М.: Наука, 1990. – С. 115.

³¹ Антонов В.Ф. Революционное народничество. – М.: «Просвещение», 1965. – С. 12.

³² Там само. – С. 14.

³³ Пирумова Н.М. «Русский социализм» А.И. Герцена // Революционеры и либералы России. – М.: Наука, 1990. – С. 118.

³⁴ Пирумова Н.М. «Русский социализм» А.И. Герцена // Революционеры и либералы России. – М.: Наука, 1990. – С. 119.

³⁵ Там само.

³⁶ История СССР: Россия в ХІХ веке. Кризис феодализма . Утверждение капитализма. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. – С. 185.

³⁷ Покровский В.С. История русской политической мысли. Выпуск четвёртый. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – С. 33.

³⁸ Ярославцев Я.А. А.И. Герцен и М.И. Катков в годы революционной ситуации // Революционная ситуация в России в середине ХІХ века: деятели и историки. – М.: Наука, 1986. – С. 110.

³⁹ Антонов В.Ф. Революционное народничество. – М.: «Просвещение», 1965. – С. 17.

⁴⁰ Там само.

⁴¹ Пирумова Н.М. «Русский социализм» А.И. Герцена // Революционеры и либералы России. – М.: Наука, 1990. – С. 125.