Друга Балканська війна

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на  тему:

Друга Балканська війна

 

 Зміст

    Вступ…………………………………………………………………..стр.3

    Розділ 1.   Передумови збройного конфлікту:………………….стр.6

          а)Політика Австро-Угорщини і  Німеччини на Балканах;

          б)Перша Балканська війна;

          в)Лондонська мирна конференція;

    Розділ 2. Хід збройного конфлікту………………………………стр.19 

    Розділ 3.Поразка Болгарії. Бухарестський мирний договір

1913 р…………………………………………………………………….стр.22

     Висновок…………………………………………………………….стр.25

     Список використаної літератури………………………………...стр.27 
 
 

 

Вступ

     Відтворення історії кожної країни  вимагає неабияких зусиль багатьох  вчених як в Україні, так  і поза її межами. Для відновлення  і розгортання історичного дослідження  в Україні, доцільно використовувати досвід і здобутки вітчизняних дослідників, які протягом десятиліть готували наукові видання, а також критично переосмислили доробок зарубіжних істориків. Це стосується кровопролитної, братовбивчої Другої Балканської війни.

     Деяка частина наукових матеріалів про цю історичну подію вимагає суттєвого перегляду методологічних підвалин та ідеологічних позицій, з яких в свій час розглядалася роль і місце даної події в історичному процесі Балканських країн. Нам необхідно проаналізувати теоретичні та методологічні підходи, що потрібно для глибокого та всебічного вивчення історичної події як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії та тогочасній публіцистиці. В цьому автор вбачає актуальність і новизну проблеми. Актуальним залишається і прагнення до виявлення тих чи інших маловідомих сторінок даного збройного конфлікту, включення їх до комплексу фактів, подій і явищ, які характеризують дану подію. Цього вимагає і ’’описове’’ спрямування даної курсової роботи, де акцентується, в першу чергу, роль події в історії. Це є одним з методологічних чинників даної роботи, який поряд з історико-критичним аналізом, порівняльним підходом в контексті історико-цивілізаційного бачення історії складає методологічні підвалини курсової роботи.

      Враховуючи актуальність і порівняно достатню вивченість даної проблеми, в якості об’єкта дослідження було вибрано Болгарію, Грецію, Румунію, Туреччину, Сербію в період Другої Балканської війни.

     Предметом даної курсової роботи стали особливості причин збройного конфлікту і його розгортання, роль і місце в історії Балканських країн.

     Мета роботи полягає в вивченні історичних процесів та закономірностей, що мали місце в певному періоді історії Балкан, які проявилися у розгортанні збройної боротьби і територіальних суперечках.

     Для досягнення мети було визначено  низку завдань, суть яких потрібно  розкрити при ознайомленні з  матеріалами до даної теми: проаналізувати  політику Габсбургів на Балканах, визначити вплив Австро-Угорщини  і Німеччини на розвиток окремих країн Балканського півострова (Болгарії, Сербії, Греції), критично переосмислити мету збройного конфлікту, скласти більш повну та об’єктивну картину проходження збройного конфлікту.

     Враховуючи об’ємність курсової  роботи, і предмети досліджуваної проблеми, вирішено зосередити увагу на розв’язання таких завдань дослідження:

• передумови збройного конфлікту;
• початок і хід Другої Балканської війни;
• поразка Болгарії та наслідки війни на Балканах.

    Джерелами до курсової роботи є документи Лондонської мирної конференції, Бухарестський та Константинопольський мирні договори, твори сучасників даної події (В.Ленін, Й.Сталін), матеріали публіцистичного видання ’’Работнически вестник’’ за березень-липень 1913 р.

     Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від 29 червня по 30 липня 1913 р.

    Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше ми намагаємося зробити комплексний аналіз даного збройного конфлікту на основі наявного джерельно-історіографічного матеріалу, позбутися ідеологічних оцінок, які панували в радянській історіографії у поглядах на даний збройний конфлікт.

       Теоретичне значення роботи в тому, що розширюється та поглиблюються наукові знання про характер історичних подій на Балканах в переддень Першої Світової війни, місце і роль Балканських воєн у формуванні і розвитку національних держав.

        Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що її матеріал може використовуватися під час навчально-виховного процесу у ВУЗі, у науковій роботі студентів під час проходження різноманітних фахових практик (в школах, коледжах, училищах, технікумах).

       Структура курсової роботи традиційна. Вона складається зі змісту, вступу, трьох розділів, списку використаної літератури. 

 

РОЗДІЛ 1

       а) Підписання англо-російської угоди в 1907 році означало остаточний розкол Європи на два ворожих табори. Протиріччя між Антантою і австро-німецьким блоком поглиблюється. Одночасно різко посилюється агресивна політика австро-німецького блоку на Балканах. Австро-Угорщина, підтримувана Німеччиною, скористалася младотурецьким переворотом для того, щоб анексувати Боснію і Герцовину, які були до цього лише в тимчасовій австрійській окупації.

      Анексувавши в 1908 році Боснію  і Герцеговину, Австро-Угорщина  готується до нападу на Сербію. Творцем і натхненником цього плану був начальник  австрійського генерального штабу Конрад фон Гетцендорф.

       Небезпека, що загрожувала Балканським  державам з боку Австро-Угорщини, яку підтримувала Німеччина, була  однією з причин створення  Балканського союзу. Балканський союз був спрямований як проти Туреччини, так і проти австро-німецької агресії. Переговори про утворення союзу, що почалися в 1911 році і закінчилися на початку літа 1912 року, викликали посилену тривогу і неспокій в Австро-Угорщині й Німеччині. Їх зусилля спрямовувалися на те, щоб перешкодити створенню Балканського Союзу.

       Австро-німецький блок використовує  всі засоби впливу, щоб не допустити  участі Болгарії в Балканському  союзі. Спроби відірвати Болгарію  від Балканського союзу, посварити її з союзниками і в першу чергу з Сербією, тривали й далі. Аналогічні спроби розпалювання ворожнечі були також між Чорногорією та Сербією через обіцянки Чорногорії територіальних компенсацій за рахунок Сербії. Так , у вересні 1911 року, під час зустрічі чорногорського міністра закордонних справ Грегорвича з австро-угорським міністром закордонних справ Еренталем останній заявив: ”Якщо Чорногорія буде іти пліч-о-пліч з Австро-Угорщиною, то чорногорська територія в недалекому майбутньому дістане значний приріст”. Вплив на Чорногорію в такому ж дусі продовжувався й далі. Але перешкодити створенню і спільному виступові Балканського союзу австро-німецькому блокові не вдалося.

       Події, що розгорнулися на Балканах, викликають тривогу в керівних  колах Австро-Угорщини. В зв’язку з цим в літку 1912 року посилюються воєнні приготування Австро-Угорщини на сербському кордоні.

       Загострення Балканського питання  проходить в обстановці дальшого  посилення класової боротьби  та національних протиріч у  країні. В Угорщині боротьба за загальне виборче право досягла крайньої гостроти. В травні 1912 року в Будапешті оголошено загальний страйк, на вулицях споруджувалися барикади. Проти робітників уряд послав військові частини. Надзвичайно напруженим було становище в Хорватії і Словенії. Весною 1912 року сюди був призначений урядовий комісар з надзвичайними уповноваженнями П.Цувай, який розпускає ландтаг, запроваджує суворі цензурні правила, зупиняє чинність законів, що забезпечують свободу спілок та зборів, починається хвиля арештів.

      У липні 1912 року цьому ж Цуваю  було наказано вжити ряд заходів  до обмеження вступу демократичних  слов’янських елементів у середні  учбові заклади та у вищу  школу в Аграмі (Загребі).

       Політика Цувая викликала загальне  обурення. На нього був організований замах. Один з обвинувачуваних у замаху, студент Юхіч, був засуджений до смертної кари.

       Ряд репресій підводилися слов’янських  культурних і спортивних організацій  – “Спілка соколів”,“Просвіта”, “Побратимство”, “Культурне об’єднання південних слов’ян” та ін. Репресії лише посилили національно-визвольний рух у Австро-Угорській імперії. Влітку 1912 року під час спортивного свята в Празі відбувалися сутички між членами спілки “Сокіл” та німецькими студентами-націоналістами. Побоюючись, що дальший розвиток подій на Балканах приведе до нового загострення соціальних та національних протиріч в країні, австро-угорська дипломатія робить нові кроки до того, щоб розладнати Балканський союз.

       Особливо посилено обробляється  Болгарія. З цією метою було використано 25-річчя з дня проголошення Фердінанда болгарським царем. Австрійська преса всіляко підкреслює, що Фердінанд – австрійський офіцер, що завдяки йому Болгарія “процвітає” і зайняла важливе місце в історії. В кінці серпня міністер закордонних справ Бертольд вирушив з візитом до Румунії з метою спрямувати її проти Балканського союзу. Створюється загроза Болгарії з боку Румунії за Добруджу, на яку остання претендувала.

      У цій напруженій обстановці  у другій половині вересня  відбувається засідання австрійської та угорської делегацій, де обговорюється новий військовий закон, що передбачає значне збільшення асигнувань на військові потреби. Обговорення військово-морського бюджету відбувається в дуже бурхливій обстановці.

      При обговоренні військових асигнувань ряд опозиційних депутатів виступає з докорами на адресу уряду. Чеський соціал-демократ Нємец заявив австрійській делегації: ”Наше морське будівництво послужить лише тільки політичним цілям Німеччини. Якщо ми бажаємо на Балканах збудувати довір’я до Австрії, ми повинні змінити нашу політику щодо південних слов’ян Австро-Угорщини”¹.  Представник Словенії Шпинтіч, говорячи про гноблення слов’ян, окремо зупиняється на становищі Хорватії. “Становище в Хорватії не може зробити благотворного впливу ні на балканські народи, ні на населення Боснії”².

      Територіальні суперечки між  союзниками, що виникли наприкінці 1912 р., після укладення мирного  договору спалахнули з новою  силою. Ці суперечності вміло  роздмухували Німеччина і Австро-Угорщина, чиї позиції на Балканах після війни значно послабли. Німецькі й австрійські дипломати прагнули розколоти Балканський союз і зменшити вплив Росії. Відчуваючи їхню підтримку, Фердінанд відмовився піти на додаткові територіальні поступки на користь Сербії та Греції. У відповідь Сербія та Греція створили 1 червня 1913 р. таємний союз, спрямований проти Софії. Невдовзі до нього приєдналася Румунія, що мала територіальні претензії до Болгарії.

     Доки балканські країни були  об’єднані спільною боротьбою проти Туреччини, протиріччя між ними до пори до часу не виступали назовні.

     Проте до кінця грудня 1912 року  – початку січня 1913 року, а  саме після заключення першого  перемир’я із Туреччиною, протиріччя  через Македонію між Сербією  і Грецією, з однієї сторони, і Болгарією – з другої, почали проявлятися відкрито.

     Уже в січні 1913 року, газети  австрофільської партії лібералів  “Српска  застава” і “Вечерне  новости” звинувачували керівництво  Пашича у надмірній прив’язаності  до коаліції з Болгарією і  у великих поступках болгарам. Одним із найбільш шовіністичних органів була газета сербських військових “П’ємонт”. Полеміка між сербськими і болгарськими націоналістами швидко наростала. Вона відображала наростаючі імперіалістичні бажання буржуазії і придворних буржуазно-монархічних кіл Сербії і Болгарії, їх устремління до гегемонії на Балканах.