Грецька колонізація Північного Причорноморя

   Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………..…..3

Розділ 1. Причини грецької античної колонізації Північного Причорномор’я……………………………………………………………………6

Розділ 2. Етапи розвитку античних міст Північного Причорномор’я.

2.1. Грецький  період……………………………………………………....14

2.2. Римський  період………………….………………………………..…21

Розділ 3. Історичне значення грецької античної колонізації Північного Причорномор’я……………………………………………………..……………28 

Висновки…………………………………………………………………………30

Список  використаних джерел і літератури………………………………….…33 

    Вступ 

   Актуальність  теми. У VІІІ–VI ст. до н. е. проходив процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Греки називали новостворені поселення апойкіс від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке заснувало свою колонію, носило назву метрополія(місто-мати). Власне, грецька колонізація мала такий вплив на подальший розвиток еллінських традицій на сусідніх територіях, що період VІІІ– VI ст. до н. е. отримав назву епоха Великої грецької колонізації. У цьому контексті значний науковий і практичний інтерес становить дослідження грецької античної колонізації Північного Причорномор’я.

   Об’єкт  дослідження – проблема грецької античної колонізації Північного Причорномор’я.

   Хронологічні  рамки дослідження охоплюють  другу половину VІІ ст. до н.е. – 70-ті роки ІV ст. Нижня мета – друга половина Vст. до н.е. – відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Середземномор’я, зокрема Іонії. А верхня – 70-ті роки ІVст. –  остаточне припинення існування майже всіх античних держав.

   Мета  дослідження – з’ясувати позиції щодо Грецької античної колонізації Північного Причорномор’я. Для реалізації мети поставлено наступні завдання :

• визначити причини грецької античної колонізації Північного Причорномор’я;
• охарактеризувати етапи розвитку античних міст Північного Причорномор’я;
• встановити історичне значення грецької античної колонізації Північного Причорномор’я.

   Методологічною  основою роботи є принцип історизму  та об’єктивності. У розв’язанні  дослідницьких завдань, використано порівняльний метод та причинно-наслідковий аналіз.

   Структура роботи. Дослідження склюється із вступу, трьох розділів, висновків  і списку використаних джерел та літератури (21 найменування).

   Історіографія та джерельна база. Складність роботи полягає в тому, що ми не маємо достатньої кількості суто історичних джерел, зокрема свідчень давніх авторів. Тому для відтворення певних подій, встановлення хронології, особливостей вірувань, повсякденного життя, торговельних та культурних зв’язків, занять населення, економічного розвитку широко використовуються археологічні джерела.

   Не  можна не згадати дослідників, які  створили і розробили цю наукову  базу. Можна назвати імена бодай  тих, хто зробив найбільший внесок у  дослідження: І. І. Толстий, С. Б. Охотніков, Е. Р. Штери, І. Б. Клейман, М. С. Синіцин, Ю. Г. Виноградов, С. Д. Криниць кий, Р. І. Ветштейн, К. К. Марченко, М. І. Скубетова, Г. М. Ніколаєнко, А. Ашик, І. О. Стемпковський, Н. Л. Грач, І. Т. Кругливова, В. П. Талстіков.

   Потрібно  згадами найактуальніші джерела та монографії без яких написання цієї наукової роботи було б не можливе. Зокрема, Геродот в “Історії в 9-ти книгах” досить гарно описує природні умови та клімат території Північного Причорномор’я де проходила грецька антична колонізація.

   У праці Криниць кого С. Д. Зубара В. М. Русявої А. С. “Античні держави Північного Причорномор’я”, досить докладно показано грецьку колонізацію та її причини; основні періоди та етапи загального історичного розвитку елінської спільноти, а також розвиток та життя античних міст і держав до їхньої остаточної загибелі.

   Н. М. Кравченко та І. Т. Черняков у “Археологія  та історія античних міст Північного Причорномор’я” докладно описана  археологія та історія міст Північного Причорномор’я, етапи їхнього розвитку, основні заняття та промисли.

   Праця Калістові Д. П. “Північне Причорномор’я  в античну епоху” достатньо оригінально  написана, оскільки в ній описано  історію грецької античної колонізації  Північного Причорномор’я посилаючись  на археологічні знахідки. 

   Лапін В. В, у своїй праці «Греческая колонизация Северного Причорноморья» здебільшого висловлює різні теорії щодо причин та ходу грецької античної колонізації Північного Причорномор’я. 

    Розділ 1.

   Причини грецької античної колонізації  Північного Причорномор’я 

   Велика  Грецька колонізація, яка розпочалася у VІ ст. до н.е. включно, була у різних місцях і на різних хронологічних етапах обумовлена різними причинами: війнами, внутрішніми політичними поразками певних груп населення, пошуком ринків збуту виробів розвинутого грецького ремісництва, а також джерел отримання сировини зокрема металів: заліза, міді, олова, свинцю, золота, срібла тощо. Проте найголовніша причина масової колонізації V ст. до н.е. полягала в стрімкому зростанні кількості населення, що примушувало надмір жителів окремих полісів і навіть цілих регіонів шукати вільні землі.

   Колонізаціяна хвиля охопила практично все  Середземномор’я – північні береги Африки, узбережжя Італії, Франції, та Іспанії – й перекинулася в  Причорномор’я [5. С. 20].

   Міграція  населення з Греції у VІІІ – VІ ст. до н.е. відбувалося за умов утворення нової соціально-економічної формації – рабовласницького ладу, переходу до вищого рівня розвиту виробничих відносин. Колонізація була зумовлена відносин перенаселенням – тиском надлишку населення на продуктивні сили при низькому рівні розвитку останніх, коли для збереження життєздатності суспільства необхідно було обмежити кількість населеня на одиницю площі.

   За  цих умов колонізація була кардинальним способом ліквідації відносного перенаселення, що виникло в Греції. Серед безпосередніх причин перенаселення виділяються аграрно-економічний і соціальний фактори, коли в результаті гострої внутрішньо-полічної Боротьби, що супроводжувала процес встановлення нового, рабовласницького суспільства, групи населення які зазнали поразки, були змушені захистити батьківщину. Крім того, певну роль відігравав і зовнішньополітичний фактор: ворожі навали і розорення міст на прилеглих до них сільськогосподарських зон змушували жителів іноді цілих полісів переселятися в інші місцевості [1. С.188].

   Розглядати  колонізацію VІІІ- VІ ст. до н.е як прояв постійно працюючого в старому світі закону народонаселення, не можна не відзначити деяку умовність виділення її в певний етап, до якого і відносять термін “греческая колонизация” немає сумнівів що колонізація VІІІ - VІ ст. була продовженням більш давніх міграцій грецький племен, привівши до утворення самих колоній. Фукідід наприклад, говорячи про рухи грецьких племен, включає колонізація VІІІ – VІ ст. до н.е. в загальний ланцюг цих рухів. З ним перегукується Ісократ: “Приблизно в той же час варвари займали велику частину землі, а греки були замкнені на невеликій частні. Невистачання землі примушувало їх ворогувати й воювати між собою. Наше місто не залишилося в стороні, бачачи як одні вмирають від голоду, а інші – в боях. Воно послало по містам полководців, які об’єднали і очолили потребуючих допомоги греків, отримали перемогу над варварами, острова. Так врятували вони залишившихся дома, і тих хто пішов за ними. Одним вони залишил достатньо землі на бітьківщині. Для інших завоювали більше, ніж у них було: засновані ними колонії оперезали всю землю, яку ми тепер маємо. Це полегшило шлях тим містам, які пізніше наслідуючи наше місто, захотіли вивести колоністів: їм вже було непотрібно було ризикувати життям при захопленні земель: вони заселяли територію, вже завойовану”. [16. С.36].

   Міграції  додержавного періоду носили масовий  характер. При пануванні родових  взаємин в рух ішли цілі племена, або їхні великі частини. По мірі розпаду  родових відносин і становлення державності міграції приймали все більш організований характер. [11. С.33]

   Ще  однією причиною, яка сприяла грецькій колонізації Північного Причорномор’я  були вигідні природні особливості  Причорномор’я. Геродот писав: “земле їх, являючи собою рівнину, болота, травою і добре зрошена; по ній протікають ріки, що кількістю лише трохи поступаються каналам у Єгипті. Я назву лише ті з них. Які більш варті уваги і приступні для суден з моря: п’ятигирлий Істр, за ним Торас, Іпалід, Бори сфен, Палтікан, Іпакір, Герр і Томаїд... [4. С.242].

   Важливою  причиною створення колоній був  процес класоутворення і соціальної диференціації грецького суспільства, проходивший в VІІІ- VІст. до н.е. Втративши  свою землю бідняки, попавши в  лапи багатіїв, отримавши поразку в соціальній боротьбі представники різних борющихся угруповань, шукали щастя й багатства на чужині в ствоерих колоніях. Аристократія не перешкоджала такому переселенню, оскільки в колонію йшли недовільні й небезпечні для знаті, політичні противники. Разом з тим керуючим колам міст-метрополій було вигідно мати свої колонії, з якими установлювались взаємовигідні контакти, звідки получали цінну сировину, куди можна було збувати сировину помість і ремісничих майстерень, з допомогою яких метрополії розшивали свій політичний вплив. [6.C.97]

   Переселення багаточисельнго населення в  колонії було б неможливе без  загального зростання чисельності  грецького населення. Греція VІІ – VІ ст. до н.е. переживала свого роду демографічний вибух визваний цілим рядом причин, до кінця не з’ясованих, але без сумніву однією з головних був бурний розвиток грецької економіки, яка створювала забагато продукції, потребуючої збуту, достатньої кількості сировини, робочої сили, забезпечуючої деякі матеріальні вигоди [7. С.214]

   У другій половині VІІ ст. до н.е. виникають два найбільш ранні поселення в Північному Причорномор’ї на Березанському півострові (нині це острів біля м Очаків) та біля сучасного м. Таганрога (на узбережжі Азовського моря). У VІ ст. засновуються маже всі найзначніші північно причорноморські міста [5. С. 20].

   Головними районами поширення грецьких колоній  у Північному Причорномор’ї були Боспор Кіммерійський (Пантікапей, м. Керч), Нім фей (с. Ельтіген), Феодосія, Фанагорія, Горгіпія (на Таманському півострові), а також Нижнє Побужжя (Ольвія, в місці Бузького та Дніпровського лиманів). Освоєння яких починається з першої половини VІ ст. до н.е. Колонізація Західного Криму (перше іонійське поселення на місці Херсонеса – нині м. Севастополь, Керкінітіда – сучасна Євпаторія) та Нижнього Подністров’я (Тіра – сучасний Білгород-Дністровський, Ніконій – на лівому березі Дністровського лиману біля с. Роксолани) відбулася наприкінці VІст. до. н.е. Слід зауважити що з приводу характеру грецької колонізації Північного Причорномор’я серед дослідників дового точилися гостір дискусії. Мова йшла головним чином про протиставлення двох форм колонізації: торговельної і аграрної. За першою з них, заснуванню міст-держав передували торговельні факторії, так звані емпірії, які мали б стати необхідною ланкою в розвитку міст. Дослідження останніх десятиріч показали хибність такої позиції [14. С.90].

   З цим питанням тісно пов’язане  інше – визначення міст, звідкіля йшов в Північне Причорномор’я головний переселенський потік. За даними пам’яток епіграфіки, маємо досить переконливу відповідь – з малоазійського міста Мілета та взагалі з Іонії. Це знов таки підтверджує аграрний характер колонізації. Оскільки саме в ці часи іонійські греки й, зокерма мешканці Мілета зазнавали чисельних перських навал та розорення сільського господарства. Лише кілька причорноморських міст були засновані вихідцями з інших центрів.

   В ті часи іонійський Мілет розвиває надзвичайну колонізаторську енергію. За словами античних письменників ним  було організовано Бузько 90 колоній [5.С.24]

   Істотну роль у розвитку колонізації в  дальшому починає відігравати морська  торгівля, яка швидко розвивається. Якщо колонізація найдавнишх часів  мала переважно аграрний характер і  колоністи в місцях нового свого  оселення бралися насамперед обробляти землю, то в пізніші часи за’вляються колонії іншого типу. В ряді випадків вони мають характер замлеробсько-торговий. Частина їх населення продовжує займатися землеробством, але уже розраховуючи на збут продукції своєї праці, друга частина займається ремеслами, нарешті виділяються групи, що займаються переважно торгівлею [3. С.528]

   В VІІІ – VІ ст. до н.е. колонізаційний рух розвивався насамперед в напрямках, що були підготовлені доколонізаційними зв’язками грецьких племен, які відносяться до мікенської і домікенської епохи. Ці зв’язки спочатку виливались у форму міжплемінного обміну; окремі речі, переходячи з рук одного племені до другого, іноді були віддалені тисячами кілометрів від місця свого походження. Дальший розвиток цих зносин привів до встановлення більш міцних форм майнових відносин. Стародавня торгівля мала, проте, спорадичний характер, часто переплітаючись з морським грабежем. З дальшим розвитком продуктивних сил і переходом до військової демократії ці мінові зносини, все ще не мали систематичного характеру. Проте мінові зв’язки, які встановились тоді, відіграли потім, в час розвитку грецької колонізації свою роль. Грецькі колоністи оселились спочатку саме в тих місцях, які були охоплені цими зв’язками.

   В грецькій колонізації взагалі треба  бачити процес двосторонній. Успіх її в однаковій мірі був обумовлений як причинами, що стимулювали греків до переселень, так і таєю обстановкою, які вони заставали на місцях свого нового оселення [8.С. 53].

   Зазвичай  колонізація Північного Причорномр’я бачилася в такому вигляді: від часткових поїздок грецьких купців і мореплаців до постійнх торгових зв’язків, від організацій торгівельних станцій – емпоріїв – і до заснування колоній.