Грецька колонізація Північного Причорноморя

   Херсонес  Таврійський. Було засновано вихідцями  з Геракле Понтійської, яка розташовувалась  на південному узбережжі Чорного  моря, та острова Делос 422/421 р. до. н.е. Його було засновано пізніше та званої “Великої грецької колонізації” яка хронологічно охоплює VІІІ-VІ ст. до н.е. Він займав південно-східну частину сучасного херсонеського городища. Економічною основою життя будь-якого поліса, й Херсонеса зокрема було сільське господарство, що базувалося на античній формі власності на землю. Кожен повноправний член общини під час заснування колонії отримував у володіння землю для будівництва оселі в місті та земельну ділянку на сільськогосподарській території. [22. С. 31]

   З Херсонеса вивозились вино, сіль, риба, ввозилися, головним чином, вироби художнього ремесла, зброя, тканини. Завдяки торгівлі у херсонеситів встановилися особливо міцні зв’язки з їхньою метрополією  Гераклеєю, остовами Родосам, Фасосом  та іншими торговими містами. [10. С. 383].

   Головним  органом законодавчої влади в  Херсонесі були Народні збори, які  вирішували основні питання зовнішньої та внутрішньої політики: про війну  і мир, надання громадянам прав. Вищим  органом виконавчої влади була Рада. Члени Ради готували проекти постанов Народних зборів. Певне місце в системі державної влади займав “цар” ім’ям якого називали рік. [5. С. 196-197]

   У Херсонесі на чолі офіційного пантеону стояли Зевс, Гея, Геліос та Діва.

   У 179 р. до н.е. Херсонес уклав угоду про “дружбу” з царем Понтійської держави Варнаком. Однак уже в середині ІІст. до н.е. Південно-Зхідний Крим опинився під владою скіфів. У 110-108 рр. до н.е. Херсонес було звільнено від залежності скіфів, полководцем Мітрідата VІ Євпатор-Діофантом. [10. С. 384]

   Боспорська держава. На відміну від інших регіонів грецької колонізації на Понті Евксінському, в його північно-східній частині склалася зовсім інша ситуація. На теренах впродовж VІ ст. до н.е. багато окремих самостійних полісів. Згодом вони через різні обставини передусім остерігались вторгнення скіфських нападів, об’єдналися в одну державу – Боспор. Внаслідок експансійних дій боспорських правителів до неї невдовзі були приєднані й землі місцевого населення. [7. С. 128]

   Воно  займало велику територію Східного Криму, включало Феодосію, все Керченський півострів, Тамінський півострів і прилягаючі до нього території до початку Північного Кавказу. [9. С. 58]

   У 480 р. до н.е. Боспором починає правити династія Архиалактидів, яку в 438 р. до н.е. змінює династія Спартокідів. На етапі найвищого піднесення держави (ІV ст. до. н. e.) в дельті Дону було засновано для греко варварської торгівлі, а згодом і місто Танаїс. До складу Боспору входили не тільки античні міста, а й місцеві племена – синди, меоти, торети, дардонії та ін. [10. С.386]

   У ІV ст. до н.е. Боспорське царство здійснювало торгівлю зі всім елінським світом, проте головним торговим партнером для нього залишилися Афіни. Основу боспорської економіки складало сільське господарство. Родючі землі Східного Криму, Придоння і пониззя Кубані оброблялися місцевим населенням і греками. Поряд із землеробством, були розвинуті скотарство, ремесло, рибальство. [9. С. 59]

   Релігійні вірування колоністів були такими ж, як у Греції. У VІ-І ст. до н.е. найзначнішим з усіх божеств у Північному Причорномор’ї був Аполон. Він мав різні функції. Так, він вважався покровителем колоністів, організатором нових полісів, захисником від небезпек.

   Великого  значення набули культи Зевса, Афіни, Артеміди, Афродіти, Гермеса. [10. С. 386]

   У середині ІІ ст. до н.е держава переживає економічну кризу, яка наприкінці століття загострюється постанням рабів під проводом Савмака (107р. до н.е.) [8. С. 131]

   Так званий грецький період можна поділити на кілька етапів. Перший із них охоплює  кінець VІІ та практично в VІ ст. до н.е. В історії Древньої Греції він має назву архаїчного. В цей час практично завершується становлення античних центрів, переважно кочовими, були на той час досить спокійними. Міста цього часу не зовсім були схожі на звичайні грецькі міста. Житлові квартали складалися переважно зі землянкових та напівземлянкових будинків: переселенці ще не мали розвинутої бази для розгортання кам’яного будівництва. У цій галузі греки запозичили досвід населення Піденно-Східної Європи. [5. С. 29]

   Із V ст. до н.е. починається класичний етап історії античних міст. Він триває приблизно до 30-х років ІV ст. до н.е. і є часом їхнього найбільшого розквіту. У цей же час елінський світ переживає період небаченого розвою грецької культури: створюється багато величних пам’яток архітектури і мистецтва, розвиваються наука, література, які залишилися назавжди в скарбниці людських цінностей.

   Північно  причорноморські центри розвивались  скромніше, але й вони не стояли осторонь цього процесу. У цей час дуже активізується різногалузева економіка полісів. Сільське господарство, ремесла, внутрішня та зовнішня торгівля, культура населення, наука, література, мистецтво, зростає значення цих центрів у грецькому світі.

   Дуже  активно розвиваються торговельні  стосунки з усім античним світом. Формується й внутрішньопонтійський ринок: дедалі міцнішими стають зв’язки з південним узбережжям Чорного моря. Античними містами Криму [7. С. 52]

   Найбільший  розквіт античних полісів Північного Причорномор’я припадає на наступний  етап – елліністичний, що охоплює час від останньої третини ІV ст. до н.е. до середини І ст. до н.е. У грецькому світі цей етап пов’язаний з діяльністю Олександра Македонського та виникненням змішаної греко-варварської культурної традиції в результаті його походів на Схід. Однак це тільки одна зі сторін цього історичного етапу. Важливою характеристикою є активний розвиток різногалузевої економіки, міжнародних зв’язків тощо. Значне піднесення в господарстві на культурі в першій половині еллінізму згодом змінюється занепадом. У цей час почалися активні пересування в Степу кочових племен, зокрема сарматів, що призвело до дестабілізації в регіоні. Скрутна ситуація ще посилилася через погіршення клімату: в цей час починається перехід до посушливого періоду, пік якого припадає на ІІ ст.. до н.е. Криза цього часу охопила практично весь античний світ: не тільки Північне, а й Західне Причорномор’я, а також власне Грецію. [5. С. 31] 
 

   2.2. Римський період (середина Іст. до н.е. – сімдесяті роки ІVст.)

   Цей період в Істрії північно причорноморських держав пов’язаний із певною залежність їх життя від Риму, з проникненням у Північне Причорномор’я впливів  провінційно-римської культурної традиції. Але це явище не набуло значного розвитку: майже у всіх античних центарх регіону і далі переважав еллінський спосіб життя з тими чи іншими відмінностями в різних полісах. [5. С. 33]

   Тіра. Новий великий період в історії  Тіри починається від рубежу ер, коли там на залишках міста елліністичних часів відновлюється життя. Як і в попередньому, в цьому періоді такожвирізнаюяться певні етапи: початкова стабілізація економіки та поступове входження Тіри в сферу інтересів Риму (межа ер 56-57 рр.); Тіра в складі провінції Нижня Мезія (56-57 рр. середина ІІІ ст.); Тіра на заключному етапі (середина ІІІ – ІV ст.). [7. С. 94]

   З погляду культури цей період позначений варваризацією населення, на що вказує зокрема, кількісне зростання гетської кераміки в культурних шарах міста. [9. С. 26]

   У ІІ ст. н.е. в міру було введено війський гарнізон. [5. С. 54]

   Навколо Тіри в ці часи знову виникають  сільські поселення але їх кількість  незначна – всього відомо близько  десятка поселень. Значний розвиток мала торгівля. Найвищий розквіт торгівлі Тіри припадає на ІІ – середину ІІІ ст. Цьому сприяла римська політика, зокрема надання тірітам римськими імператорами права безмитного ввезення товарів. [9. С.26]

   Культура  населення Тіри в перші сторіччя н.е. зазнає суттєвих змін. Це стосується різних галузей і, зокрема, релігійних уявлень. Великою мірою змінюється пантеон, про що довідуємося головним чином із нумізматичних даних: на жаль жодної культової монументальної споруди в Тірі поки що не знайдено. [10. С. 382]

   Після подій 50-70-х років ІІІ ст. (виведення римського гарнізону та нашестя варварів) Тіра вступає в останню фазу свого існування. Життя в місті відновлюється у 80-ті роки ІІІ ст. й триває в ІV ст. На залишках фортечних споруд виникають невеликі житлові будинки. [5. С. 60]

   Ольвія  Понтійська. Уже наприкінці І ст. до н.е. розпочинається поступове відродження Ольвії та поселень її сільської округи, що стає початком довгого періоду, який загалом проходив під знаком римських впливів. У цей час територія городища скоротилася майже втроє, його забудова була скупченою й загалом бідною. [15. С. 29]

   У І ст. Ольвія була втягнена у сферу  римських інтересів у Північному Причорномор’ї у зв’язку із походом  Плавтія Сільвина. Однак уже наприкінці Іст. зовнішньополітична ситуація стає неспокійною з боку варварів. [5. С. 162]

   Після нападу тавросківфів і перемоги на ними в Ольвії розміщується римська  залога з воїнів І-го Італійського, V-го Македонського на ХІ-го Клавдієвого  легіонів. Місто вступає у фазу максимального економічного розквіту.

   Відновлюється життя в сільській окрузі. На городищах розгортається не тільки цивільне, а й фортифікаційне будівництво. [8. С. 81]

   Основою добробуту ольвіополітів, як і раніше, залишалося сільське господарство, зокрема  хліборобство, яке судячи з наявності  в Ольвії великих зерносховищ. Мало товарний характер. [9. С. 33]

   В основі культурних традицій населення, як і раніше, залишилися елінські звичаї. Це простежується насамперед у матеріальній культурі, зокрема в побуті та будівництві.

   Для духовної культури ольвіополітів та їхніх релігійних уявлень типовим було збереження традицій минулих часів. Проте спотурігаються і нові тенденцій. У релігійній сфері посилюються культи Мітри, фракійського героя-вершника, Сераніса та Ісіди. З’являється культ римських імператорів. [5. С. 172]

   Законодавча влада належала Народним зборам та Раді, які затверджували всі постанови; виконавча влада здійснювалася  магістратурами, здебільшого колегіальними. Головною була колегія архонтів, яка  складалася з п’яти чоловік. Крім того вдома колегія стратегів з шести чоловік. Діяли також магістратури агрономів, скарбничих ат ін. [17. С. 100]

   У другій половині ІІ по початку ІІІ  ст. й особливо за часів перебування  Ольвії в складі Нижньої Мезії  зовнішня ситуація стабілізувалася  що сприяло розквіту економіки. Але вже з другого десятиріччя ІІІ ст. в Північно-Західному Причорномор’ї починаються поступові зміни викликані, зокрема масовими вторгненнями варварів. Одне з них – нашестя в 214 р. карпів – зачепило навіть Тіру. Трохи згодом активізуються готи та союзні з ними племена під узагальненою назвою скіфів, або сарматів. У 30-ті роки ІІІ ст. під час першого походу північнопричорноморсьих племен проти Риму Була зруйнована й Ольвія.

   Херсонес  Таврійський. Новий період в історії  Херсонеса, який низають римським, починається в середині І ст. до н.е., коли громадянська община звільнившись від боспорської залежності, потрапляє в орбіту політики Римської імперії і вступає в безпосередні контакти з її провінційною адміністрацією. Завершується він середині – третій чверті ІІІ ст., колив все Північне Причорномор’ястало ареною пересування варварських народів. [5. С. 209]

   У ІІ ст. Херсонесі стояли війська V-го Македонського легіону, який дислокувався на території провінції Нижня Мезія. Згодом його вивели і ввели І-й Італійський легіон та підпорядковані йому в допоміжному плані війська. Крім сухопутних військ, у Херсонесі розміщувалася основна база риських військових кораблів, причому поряд із моряками, які патрулювали біля берегів Тавріки, тут жили й солдати морської піхоти. [21. с. 122]

   Державний лад Херсонеса, як і попередній період, за своєю формою був демократичним. Органи міського самоврядування поділялися на законодавчі та виконавчі. До перших належали народні збори та Рада, а до других – колегії магістратів. Епіграфічними пам’ятками тут зафіксовано колегії архонтів – вищих державних посадових осіб, номофілаків, які наглядали за виконання законів, агораномів – наглядачів за ринками. Крім того, в Херсонесі були продик, який виконував поки що нез’ясовані функції, діойкети, що здійснювали нагляд за міською скорбищею, та гімнасіархи – вихователі юнацтва. [22. С.45]

   Входження Херсонеса в орбіту римської політики позитивно позначилося й на його економіці. У другій половині ІІ-ІІІ ст., як порівняти з І ст. до н.е. – першою половиною ІІс. в місті спостерігається економічне піднесення. [9. с. 45]

   У перші століття н.е. Херсонес залишався  найбільшим античним культурним центром  Західної Тавріки. Значного розвитку набула архітектура.