Грецька колонізація Північного Причорноморя

   Поряд із традиційними грецькими культами, модифікаційними під впливом світоглядних змін, у Херсонес проникаються нові релігійні течії, які були поширені на території Римської імперії. Із воїнами й моряками римського гарнізону в Херсонесі та в його околицях пов’язані пам’ятки з присвятами Юпітеру Кращому Найбільшому, Геркулесу, Зевсу Діб Дібіранському, Геліосу, Немесіді, Вулкану та Франкійським божествам.

   Як  і в інших державах Північного Причорномор’я, з середини другої половини ІІІст. в історії Херсонеса починається  новий період. Він тісно пов’язаний із соціальною та політичною кризою Римської імперії, з варварськими навалами, що увійшли в історію як “готські” або “скіфські” війни. Масові пересування варварських племен призвели до значних етнокультурних змін та трансформації взаємовідносин античних центрів з Римською імперією. [22. с. 47]

   У ІІІ ст. з Херсонеса було виведено воєнний гарнізон.

   Протягом  ІІ-ІІІ ст. у Херсонесі відулися певні зміни в ідеології, а в ІV ст. поряд з прихильниками східних культів з’являються перші християни. [7. с. 156]

   Після пережитої гунської навали Херсонес, з першої половини VІ ст. значним соціально-економінчи та політичним центром, до якого тяжіло переважно сільськогосподарське населення Тавріки. В Історії міста починається нова, середньовічна епоха. Для неї характерні кардинальні зміни в політичному, соціально-економічному та культурному розвитку, що відрізняють її від пізньоантичного періоду. Але саме в цей час склалися ті передумови, які в подальшому дозволили Херсонесу протягом ще майже тисячі років розвиватися в нових історичних умовах. [5. с. 245]

   Боспорська  держава.

   У 47 р. Боспор попав у сферу політики Риму. Вплив Риму позначився на державному устрої Боспорської держави. Хоча вона за характером влади залишалася монархією східноеілістичного типу, однак проімператорська політична орієнтація боспорських царів внесла часало римських рис. Більшість дослідників вважає, що не Рим допомагав Боспору, а Боспор сплачував йому данину, постачав продовольство і посилав свої війська до римської армії. [5. с. 323]

   Водночас  значно обмеженішими стали права громадян міст. Понтікае в другій чверті Іст. назавжди припинив самостійне карбування монет. [19. с. 63]

   Головним  в історичному житті Боспору  цього часу було те, що починаючи  з І ст. н.е. він знову вступив у смугу другого свого економічного піднесення. Економічне піднесення Боспору зв’язану з поповненням в широкхи масштабах експорту боспорського хліба і сировини. Споживачами його тепер стають як розквартировані на узбережжях Понту римські гарнізони, так і малоазійські міста, зв’язки з якими цілком поновлюються. Одночасно на Боспорі дістає широкий розвиток рибний промисел, місцеве виноробство і інші види місцевого ремісничого виробництва. [8. с. 165]

   Тісні контакти з Римом і східними царствами  позначились на розвитку архітектури  і монументальної скульптури.

   У релігійному житті продовжував  розвиватися політеїзм, який мав  дві специфічні риси – незначне розширення власне грецьких культів  і синхронне руйнування окремих  функцій багатьох божеств через  сенкритизацію та універсалізацію. [5. с. 339]

   ІІІ – ІVст. стали переломними в історії не лише Боспорського царства, а й усього античного світу. Загальна економічна і політична криза охопила величезні райони внаслідок глобального нашестя готів і гуннів, які об’єднали різні етнічні групи і вели тривалі війни з римлянами, нападали й спустошували припонтійські міста. У 30-ті роки ІІІ ст. вони повністю розгромили Горгіппію – одне з найбільших і найбагатших боспорських міст. [5. с. 327]

   Вторгнення  кочових орд гуннів із центральноазіатських рівнин у 70-ті роки ІVст. завдало значного удару і по Боспору. [9. с. 58.]

   Отже, нашестя гунів близько 70-х років ІV ст. не знищило дощенту Боспорське царство. Гунни, як раніше сармати, готи, інші кочовики не зруйнували найважливіше його ядро – столицю Пантікапей.

   Проте їхні періодичні напади спричинили поступовий занепад, деяку відособленість Боспору від значних культурних і торговельнийх центрів пізньоантичного світу. [8. с. 172]

   Другий  період можна поділити на три основні  етапи.

   На  першому етапі – від середини І ст. до середини ІІ ст. – римляни поступово, але не без конфліктів, закріплюються на цій території . [5. с. 33]

   Другий  етап римського часу – від середини ІІ по третю чверть ІІІ ст., коли римські війська виведено з Північного Причорномор’я – був найбільш стабільним для античних держав регіону. Стала присутність римських військ сприяла цьому.

   Кінцевий  етап життя античних держав у Північному Причорномаор’ї мав свої особливості  в різних районах. Ольвія не змогла пережити гунської навали, життя тут  поступово згасало, і на її руїнах більше не виникає ніяких поселень. Аналогічна картина в кінці античної епохи спостерігається в Тірі. [5. с. 34]

   В культурному плані римські випливи  мали поверхневий характер. Новою  рисою в архітектурі стала  терм, однак вони ні за своїми розмірами, ні за декором не були схожі на терми Римської імперії. У побуті римські впливи виявилися головним чином у житті заможних громадян: у декорі будинків, у використанні римських імен, латині, народного посуду тощо. [5. c. 35]

    Розділ 3.

   Історичне значення грецької античної колонізації Північного Причорномор’я 

   Роль  на значення античних держав і античної культури в історії Європи важко  переоцінити. Їхні досягнення лягли  в основу багатьох сфер сучасного  життя. Насамперед це мистецтво, філософія, історія, математика, поезія, театр, юриспруденція. Навряд чи буде перебільшенням твердження, що майже немає такої галузі людських діянь, яка б не мала свого зародження ще за античних часів. [5. с. 343]

   Це  повною мірою стосується і давньої  історії України.

   По-перше, у ході колонізації на місцевий грунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, вчинення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор’я. По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенням досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров’я, Побужжя ат Подніпров’я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам київської Русі та спадкоємниці грецької культури, колишньої елінської колонії – Візантії. [13. с. 27]

   А таму слід наголосити, що значення античних держав Північного Причорномор’я в  історії давнього населення, яке лежало на теренах сучаної України, не вичерпується лише їх взаєминами з навколишніми племенами, котрі жили в той час. Тисячолітня епоха існування античної цивілізації в Північному Причорномор’ї глибоко відбилася на житті на культурі наступних поколінь населення Південно-Східної Європи, зокрема в орнаменті, можливо навіть у планування деяких типів жител на зразок карпатської гражди [5. с. 343].

   У науковому плані період античності на нашій території не лише має  велике значення для вивчення археологами  античних міст, взаємозв’язків грецького та місцевого населення, а й, по суті, починає писемну історію України. Завдяки стародавнім грекам до нас дійшли описи тогочасної природи та географії півдня України, звичаїв, господарства, культури місцевих племен тощо. [10. с. 391] 

    Висновки 

   Грецька колонізація північного узбережжя  Чорного моря – Понту Евкінського  – не була випадковим явищем. З давніх-давен  грецьких мореплавців приваблювали безмежні степи, заселені кочовиками, з якими можна було вести торгівлю, родючі землі вздовж узбережжя, багаті на рибу великі річки Північного Причорномор’я. Внаслідок цього середземноморські греки мали значні відомості про природу та клімат узбережжя Чорного моря. Про це дізнаємося з низки стародавніх міфів, події в яки розгорталися на тлі причорноморських регіонів і з подорожніх описів. Згодом із розвитком в Середземномор’ї античного суспільства, контакти двох регіонів посилюються. І нарешті відбувається масове переселення греків у Північне Причорномор’я.

   Велика  Грецька колонізація, яка розпочалася у VІІІ ст. до н.е. і тривала до ІV ст. до н.е., включно була не різних місцях і у різних хронологічних етапах обумовлена різними причинами: війнами, внутрішніми політичними поразками певних груп населення, пошуком ринків збуту виробів розвинутого грецького ремісництва а також джерел отримання сировини, зокрема металів: заліза, міді, олова, свинцю, золота, срібла тощо. Проте найголовніша причина масової колонізації VІ ст. до н.е. полягала в стрімкому зростанні кількості населення, що примушувало надмір жителів окремих полісів і навіть цілих регіонів шукати вільні землі.

   Кожна північно-причорноморська антична  держава мала власну історію та історичні  періодизацію свого життя. Проте  ці держави були тісно пов’язані  з античним світом – спочатку елінським, а згодом римським – так і з навколишніми племенами. Це дає змогу в тисячолітній історії цих держав вирізнити два великі практично спільність для них всіх періоди та в кожному з періодів – кілька етапів:

   Перший  період (грецький) – друга половина VІІ ст. до н.е. – середина І ст. до н.е.

   Другий  період (римський) – середина І ст. до н.е. сімдесяті роки ІV ст.

   Міста були відомі як торговельні партнери – постачальники переважно сільськогосподарської  сировини, риби, шкіри, рабів, та споживачі  ремісничої продукції, прикрас, виробів мистецтва, вина, оливкової олії ті інше.

   Узбережжя Нижнього Подністров’я було однією з  чотирьох зон розселення греків у  Північному Причорномор’ї. Тут були великі пасовища, рибні багатства  та судноплавні ріки. З давньогрецьких міст тут виникли лише три: Ніконій, Офіусса і Тіра. Залишки Офіси досі не знайдено.

   У другій половині VІІ ст. до н.е. вихідцями з Мілета на Березанському півострові було засновано місто Ольвію, яке згодом перетворилося в Ольвійську державу. В її економічній основі була торгівля.

   Заснований  як невеликий поліс в останній чверті Vст. до н.е. Херсонес на рубежі ІV-ІІІ ст. до н.е. перетворився на центр великого територіального державного утворення, до складу якого входили землі Південно-Західного та Північно-Східного Криму. Наприкінці еліністичного періоду Херсонес увійшов до складу Понтійського царства Мітрідата VІ Євпатора. З кінця ІV ст. Херсонес стає центром поширення християнства.

   На  відміну від інших регіонів грецької колонізації на Понті Евкінському, в його північно-східній частині склалося зовсім інша ситуація. На теренах сучасних Керченського й Таманського півостровів греки впродовж VІ ст. до н.е, заснували багато окремих самостійних полісів. Згодом вони через різні обставини, передусім остерігаючись вторгнення скіфських нападів, об’єдналися в одну державу – Боспор. Внаслідок експансій них дій боспорських правителів до неї невдовзі були приєднані й землі місцевого населення. Боспор був унікальним тому що яскраво відображав синтез грецької та варварської культур. Надзвичайно тісні контакти боспорських греків із сусідніми племенами впродовж тисячоліття, залучення варварів до елінської на той час найпрогресивнішої і гуманної цивілізації відіграли значну роль в історичній долі різних народів.

   Роль  та значення античних держав і античної культури в історії Європи важко переоцінити. Їхні досягнення лягли в основу багатьох сфер сучасного життя. Насамперед це мистецтво, філософія, історія, математика, поезія, драма, театр, юриспруденція. Навряд чи буде перебільшенням твердження, що майже немає такої галузі людських діянь, яка б не мала свого зародження ще за античних часів. Це повною мірою стосується і давньої історії України.

   А тому слід наголосили, що значення античних держав Північного Причорномор’я в  історії давнього населення, яке лежало на теренах сучасної України, не вичерпується лише їх взаєминами з навколишніми племенами, котрі жили у той же час. Тисячолітня епоха існування античної цивілізації в Північному Причорномор’ї глибоко відбилася на житті та культурі наступних поколінь. Її традиції лягли в основу духовного розвитку населення ранньосередньовічних міст Криму. Античні елементи бачимо також у культурі наступних поколінь населення Південно-Східної Європи.