Грецька колонізація Північного Причорноморя

   До  часу заснування грецьких поселень в  Причорномор’ї греки вже мали деякі знання про цей район. Цьому сприяли часткові навідування ними чорноморських берегів в минулу епоху, що знайшло свій відбиток в міфах, частина яких, безсумніву, відноситься приблизно до ІІ тисячоліття до н.е. Сліди знайомства греків з північним причорномор’ям збереглися і в гомерівському епосі: деякі дослідники відносять до берегів Північного Причорномор’я частину плавання героя Одісея. [2. С.9]

   На  території Північного Причорномор’я, як привило, не на самому узбережжі. Але  на певній, іноді значній від нього  відчтані були знайдені речі безумовно грецької роботи, безмовно імпортні, які в той ча безумовно відносились до періоду, що передував з’яленню тут постійнх грецьких поселень.

   Обидва  ці факти не суперечать один одному. Навпаки вони можуть бути основою  для дуже важливого висновку. Окремі речі грецького походження, очевидно проникли всередину країни в результаті торгового обміну між греками і місцевим населенням. Отже цей обмін існував до виникнення в північному узбережжі постійних поселень греків – він передував постійним поселенням, і , очевидно, підготовив для них грунт.

   Отже, те, що можна назвати торговим колонізаційним освоєнням Північного Причорномор’я, почалося приблизно на століття раніше ніж виникли найстаріші грецькі  колонії на берегах Керченської  протоки і Ольвія на південному заході. [9.С.8]

   Спочатку  грецькі торгові судна, очевидно, тільки час від часу, від випадку  до випадку, відвідували ці береги, і після обміну і продавці, і  покупці надовго розходились  у різні сторони. Потім коли взаємна  вигода від цього зв’язку була усвідомлена і тими і другими, зустріч між місцевим населенням і греками частішали, і на узбережжі з’явилися так звані емпірії – торжища, куди в певний час року приїжджали зі своїми призначеннями для обміну товарами місцеві жителі і прибували торгові кораблі грецьких купців. [8. С.56]

   Слово “емпоріон” на грецькій мові означає  не тільки місця, де відбувається торгівля, але й складовий пункт, свого  роду торгову факторію.

   Цілком  природно, що на місцях їх постійних  зустрічей, які стали вже звичні і для греків, і для місцевих жителів, стали будувати складові приміщення для товарів і житлові приміщення для моряків і підприємців, які висаджувалися на берег. Так поступово на території емпоріїв виникають селища. Спочатку в них жили під час проведення обмінних операцій, а в останні часи року вони пустували. В дальшому тут з’являється постійне населення, селища огороджуються стінами, виникають органи управлінням, і нова колонія починає жити. На слід забувати, що джерела поповнення переселенських континентів в античній Греції ніколи не вичерпувались.

   В VІ ст. до н.е потреба в причорноморській сировині і особливо у хлібі відчувалася уже багатьма грецькими містами. Грецьке ремесло також потребувало ринку збуту для своєї продукції. В першу чергу зацікавлені в цьому були міста узбережжя Малої Азії – найбільш передові і економічно розвинуті грецькі міста тих часів. [8. С.57]

   Існують певні підстви зв’язувати ці зосередження афінян у Чорному морі з подіями, що мали місце в самих афінах –  з реформами Солона. В роки правління Пізістрата Чорне море і протоки, що сплучали його с Середземномор’я уже безумовно стають одною з найактуальніших зовнішньополітичних проблем, які зачепили життєві інтереси цілого ряду грецьких міст. Коли афінський тиран Пізістрат, спираючись на своїх союзників, оволодів Херсонесом Фракійським і Сегеєм і тим самим поставив під афінський контроль найважливіший торговий шлях, - це був величезний успіх у його зовнішій політиці, що багато чим сприяв розквітові Афін.

   Грецькі колонії на узбережжях Чороного моря, зокрема північно чорноморські клонії, таким чином, в VІ ст. до н.е. набувають виняткового значення в економічному житті Греції. Вони стають поставниками сировини, хліба, і робочої сили - рабів. Від їх діялнсоіт залежить матеріальний добробут багатьох грецьких міст.

   Центром грецької колонізації на північному узбережжі Чорного моря саме з  цих причин стають райони, що примикають великих магістралей. Всі колонії  виникають на таких магістралях  за винятком, можливо Херсонеса. Але  Херсонес, це єдина грецька конія в Північному Причорномор’ не стільки торгуюча як виробляюча, яка в усякому разі мала свою власну сільськогосподарську базу на Гераклійському півострові. [18. С.44]

   Успіх колонізації, таким чином залежав  не від успіхів окремих населинх пунктів чи районів цієї країни, а від розвитку продуктивних сил її населення в цілому, від розвитку зв’язків між різними племенами, що її поселяли і групами племен, від її історичного минулого, від рівня розвитку місцевої культури. [5. С.21] 
 

    Розділ 2.

   Основні етапи грецької античної колонізації Пн. Причорномор’я 

   2.1. Грецький період.

   Кожна північнопричорноморська антична  держава мала власну історію та історичну  періодизацію свого життя. Проте  ці держави були тісно пов’язані  як з античним світом – спочатку елінським, а згодом римським, - так із навколишніми племенами. Значні історичні події зумовлювали й деякі загальні риси життя міст на певних етапах. Це дає змогу в тисячолітній історії цих держав вирізнити два великі, практично спільні для них усіх періоди та в кожному з періодів – кілька етапів.

   Перший  період головним чином пов’язаний із грецьки проникненням у Північного Причорномор’я та розвитку тут грецької культури – від другої половини VІІ ст. до н.е., коли було засновано поселення на півострові Березань, до середини І ст. до н.е., коли почалася активна експансія римських військ після загибелі в 60-ті роки І ст. до н.е., царя Понтійського царства Мітрідата VІ Євпатора. Другий період називають римським. Він починається в другій половині І ст. до н.е., і закінчується приблизно в 70-ті роки І ст. У цей час римський вплив охопив усе Північне Причорномор’я, а кілька міст зокрема Тіра, Ольвія та Херсонес, увійшли до складу римської провінції Нижня Мезія. У 70-ті роки ІV ст. Відбувається гунська навала, з якої починається епоха так званого Великого переселення народів та проникнення в Північне Причорномор’я впливу Візантії. Останнім часто дослідники вирізняють для Боспору та Херсонеса додатково, ще один період – так званий пізньоантичний, який закінчується за часів правління Юстиніана І (527-565 рр.) [7.С.27].

   Впродовж  усього часу тривали тісні культурні  та економічні зв’язки з грецьким світом – містами Середземномор’я, а згодом і північного узбережжя  Чорного моря – та з навколишніми племенами. Це стало можливим внаслідок  відносної стабільності загально історичної ситуації протягом майже чотирьох перших сторіч існування міст. Основою матеріальної та духовної кульутри населення. Політичної та адміністративної організації держав і суспільних норм життя, культових служінь були елінські традиції. Тому цей період може бути назвиний загалом елінським або грецьким.

   Початковий  етап пов’язаний із заснуванням у  дргій половині VІ ст. до н.е. двох найбільш ранніх поселень: Бережанського і Таганрозького, а згодом і інших міст. [5. С.27]

   Першим  колоністам довелося тут зіткнутися з племінною роздробленістю населення  зачепленого вже процесом соціально-майнвоої диференціації. Антична традиція зберегла там понад тридцяти назв населених  пунктів, що виникли тут у різний час.

   Найдавніші  з них: Пантікапей (на місці теперішньої Керчі, Феодосія, Фанагорія, Германасса і Кепи І.

   За  свідченням античних письменників Пантікапей, Феодосів І Кепи були засновані іонійськими  греками вихідцями з Мілета. Метрополією  Фанагорії був іонійський Теос. Гермоноса  була заснована вихідцями з Мітілени, еолійського міста на о. Лесбосі [8. С.64]

   Некрональ Пантікапея відомий більше і краще  інших. Пантікапей містився на найвищій точці Керченського півострова –  горі Мітрідат, звідкіля було добре  видно землі і море. [5. С.252]

   Його  було заснована 580-570 рр. до н.е.. Пантікапей мав джерела питної води і родючої землі, зручні гавані та сировини для будівельних робіт. Згодом виникли інші міста та держави:

   Ніконій. Назва міста походить, можливо  від імені Ойкіста. Розташовувалося  воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани Одеської області заснований переселенцями з Іонії в останній третині VІ ст. до н.е. Ніконій являв собою невеликий поліс, що складався власне з міста і близько десятка лівоебержних сільських поселень. Основу економіки становило землеробство. У V ст. до н.е. Ніконій випускав власну литу монету із ображенням сови. Підтримував торгівельні зв’язки з містами Іонії, Аттіки, острівною Грецією, південнопонтійськими містами, а особливо з Істрією та Ольвією. На другу половину V-ІVст. до н.е. припадає розквіт міста, коли зводяться оборонін споруди. У другій половині ІVст. до н.е. Ніконій занепадає що пов’язане з іменем і діями полководця Олександра Македонського – Зопіріона. У ІІ-ІІІ ст. до н.е. занепад посилюється, а з нашестям галатів та інших варварських племен місто остаточно гине. [10.С.380]

   Визначальну роль в економіці продовжувало відігравати  сільське господарство. Реміснича діяльність була на низькому рівні. Звичайно тут  існував комплекс будівельних ремесел: оброблення каменю, теслярство, столярна справа. Розвивалися хатні ремесла, та металообробна справа про, що свідчать знахідки шкалів і лячок [9.с.59]

   Тіра. Найбільш значимим містом була Тіра, яка  знаходилася у Нижньому Подністров’ї, яка в давнину мала надзву за Плінієм-Офіусса.

   Пізнє заснування Тіри значно відрізняє її від Ольвії: архаїчного етапу життя  тут не було зовсім. Через це в  першому періоді існування елінському – можна вирізнити лише такі етапи: заснування міста і його первинний  розвиток (кінець VІ-V ст. до н.е.); еономічний розквіт (ІV – середина ІІІ ст. до н.е.); занепад (середина ІІІ – середина І ст. до н.е.). площа міста сягали щонайменше – 6-12 га, а кількість населення – 2-4 тис. чоловік. У другій чверті ІV ст. до н.е. починається карбування власної монети із зобрежнням на аверсі голови Геркала, голови божества Тіраса і голови Де метри. На реверсі – бика або голови коня.

   Серед богів в Тірі найбільше шанували, Аполлона, Де метру, Афіну, Геракла, божество Тіраса.

   Основою добробуту Тіри було сільське господарство. Реміснича дільніть була пов’язана головним чином із будівельною справою та хатніми ремеслами. Поширеною була торгівля із середземноморськими центрами: Фаросом, Рохом, Аттікою, Кізіком, так і з чорноморськими містами: Гераклею, Сінопокою, Томани, Кататісом, Ольвією, Херсонесом, містами Боспору.

   На  останньому етапі життя в елінському періоді існування античних держав. Тіра не тільки втрачає сільську округу. Водночас знижує якість будівництва, скорочуються торговельні зв’язки. [5. С.49-52]

   Ольвія  Понтійська. Від початку заснування Ольвії близько другої чверті VІ ст. до н.е. Мілет надавав їй зачно більше уваги ніж іншим колоніям на Понті Евксінському, завдяки чому вона ввібрала в себе ще за архаїчного часу найкращі його досягнення. [12.С.13]

   Головним  заняттям громадян із часів заснування Ольвії незмінним залишалося землеробство – головна база її економіки. Під  час формування державного устрою Ольвія робили все необхідне для повного  економічного самозабезпечення, оскільки це давало змогу бути самостійною державою. [20. С. 69-70].

   В Ольвії постійно головним законодавчим органом залишався Народні, а  в екстрених випадках Всенародні збори й Рада, яка в основному  готувала проекти законів для  прийняття їх громадянами. На зборах мав право виступити з промовою кожен громадянин, за винятком, певно ворогів демократії і батьківських звичаїв, порушників загальноприйнятих законів і традицій та зрадників. [17.С.99]

   Виконанням  державних справ займалися різні  колегії, які вибиралися на зборах відкритим голосуванням найчастіше на один рік. Серед них головне місце посідала колегія арконнів (5 осіб). Колегія стратегів (6 осіб) займалися військовими справами, обороною міста, а в разі війни в її підпорядкуванні була вся громадянська община, яка в такі часи становила собою народне ополчення. [20. С.71]

   Ольвія  займала територію площею близько 55 га, чисельність її мешканців становила  близько 20 тис. чоловік.

   У релігійних віруваннях ольвіополітів  з найдавнішого часу чільне місце  посідав Аполлон у двох основних епік лезах – Лікаря та Дельфінія. Згодом Аполлон інколи поступався місцем Зевсу або Ахіллу. Поклонялися також Кібелі, Гераклу, Артеміді та ін. [5.С.76]

   У 331 р. до н.е. полководець Олександра Македонського Зоніріон на чолі 30-тисячного війська оточив Ольвію з метою підкорити цей поліс, що займав вигідне стратегічне становище. Щоб запобігти цьому, альвіополіти відпустили на волю рабів, дали громадянські права і іноземцям. Полегшили становище боржникам. Зміцнивши завдяки цьому військо, вони відбили напад македонців.

   У ІІ ст. до н.е. Ольвія опиняється під протекторатом царя Малої Скіфії – Скімура. З кінця ІІ ст. до н.е. по 70-ті роки І ст. до н.е. вона перебувала під владою Мітрідата VІ Євпатора. Після цього місто остаточно занепало і було добите гето-дакійськими племенами під проводом Буребісти приблизно у 55 р. до н.е. [10.С.381-382].