Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2012 в 00:56, реферат
Перехід людства з XX століття в XXI століття супроводжувався
суттєвими змінами в системі міжнародних відносин. Зруйнувалася
політико-ідеологічна двополюсність світу. Стала набирати темпи
економічна та політична глобалізація міжнародних відносин.
Біполярне військово-політичне протистояння зникло, міжнародні
переговорний процес. Російський експерт Б. Юлін стверджував:
«Контрольована напруженість на півострові необхідна була США для
створення плацдарму проти Китаю і сильнішої прив’язки до своєї
політики РК і Японії» [137]. Жорстка позиція США щодо проблеми
ядерної програми КНДР за твердженням В.В. Міхєєва «… розв’язала
руки Північній Кореї у форсуванні ядерної і ракетної програми як варіанта
самозахисту» [138]. Проте, на думку російського фахівця-сходознавця
Е. Качинса: «КНДР допустила істотний дипломатичний прорахунок у
своїй реакції на 11 вересня. Вона не очікувала, що Росія і Китай так
активно підтримають США. Пхеньян сподівався, що 11 вересня разом
із проблемою протиракетної оборони і розширенням НАТО загострить
відносини між Росією і Китаєм з одного боку, і США – з іншого. І
таким чином, сприятиме реалізації курсу Кім Чен Іра щодо гри на
суперечностях» [139].
Військовий варіант
конфлікту за участю КНР на Корейському півострові може мати
однозначно негативні наслідки для РФ: виникне джерело напруги
поблизу кордонів РФ; з урахуванням спільної ділянки кордону з КНДР
протяжністю 17 км потік біженців може спробувати прорватися через
територію КНР до РФ; окрім гуманітарної катастрофи у випадку
застосування ядерної зброї однією зі сторін конфлікту опади «ядерної»
хмари можуть досягти російських прикордонних регіонів Далекого
Сходу. Тому, шляхи виходу з конфлікту як для КНР, так і для РФ
полягають в активізації позиції щодо міжнародного врегулювання
корейської проблеми з метою сприяння мирному об’єднанню КНДР і
РК. Разом із тим політико-академічна еліта Росії усвідомлює, що в
новому тисячолітті Росія поки що не здатна виступати активним
фактором формування регіональної структури міжнародних відносин
на нових засадах [140]. Хоча, на початку ХХІ ст. Росія почала робити
певні кроки щодо досягнення стратегічного діалогу з КНДР і РК.
Відносно Південної Кореї зберігається курс на досягнення співробітництва
(насамперед, економічного), який почав проводитися з 1990-х рр. У
1999 р. президент РК Кім Де Джун здійснив візит до Росії, цього ж
року і президент РФ В. Путін з офіційним візитом прибув до Сеула.
Що ж до Північної Кореї, то на тлі погіршення відносин між КНДР і
США на початку 2000-х рр. відносини РФ – КНДР характеризувались
поліпшенням змістовного наповнення. Свідченням чого є візити
президента РФ В. Путіна до КНДР, лідера КНДР Кім Чен Іра до Росії
в 2001 р. та 2002 р. Результатом зустрічей на вищому рівні стало
підписання Угоди про мир і дружбу між країнами. Також були досягнуті
домовленості про поновлення економічного обміну між РФ і КНДР.
Розглянуте питання щодо заборгованості КНДР перед Росією. Серед
спільних проектів – закупка електроенергії КНДР у Росії й використання
відносно дешевої корейської робочої сили на російських виробництвах
Розвиток цих ініціатив спрямований насамперед на досягнення
відносин стратегічного партнерства КНДР і РФ, але воно безпосередньо
залежить від зацікавленості сторін та позиції щодо динаміки російсько-
північнокорейських відносин інших центрів регіонального впливу.
Разом із тим невизначеність майбутнього об’єднаної держави щодо
характеру зовнішньої політики, її участі у військово-політичних союзах
і направленості таких союзів змушує Росію з одного боку, вітаючи
корейську розрядку, обережно ставитися до перспектив об’єднання.
Не в інтересах РФ поява в якості сусіда держави з 70-мільйонним
населенням, яка знаходиться під визначальним впливом інших держав.
Один із провідних російських кореєзнавців В.П. Ткаченко, аналізуючи
відповідність національним інтересам Росії об’єднавчого корейського
процесу, приходить до висновку: «Актуальною для Росії є не переважна
позиція в Кореї, а скоріш недопущення такої ситуації, коли об’єднана
Корея залишилася б під впливом якоїсь одної (до того ж ворожої до
Росії) великої держави» [142]. Оскільки ж за нинішнього співвідношення
сил у ПСА повністю виключити подібний сценарій не можливо, то
для Росії у коротко- та середньостроковій перспективі вигідно існування
КНДР як дружньої суверенної держави, яка виконує роль буфера щодо
геополітичних амбіцій США в цьому регіоні. Для Росії більш вигідною
є північнокорейська пропозиція щодо створення на Корейському
півострові нейтральної позаблокової держави, ніж південнокорейський
варіант, який не виключає американської військової присутності, навіть
після утворення єдиної корейської держави. Зважаючи на це, Росія
позиціонує свою роль у процесі врегулювання корейської проблеми
як конструктивну, стабілізуючу і яка не суперечить інтересам інших
держав. Так, президент В. Путін у своєму посланні Президенту Кім
Де Джуну зазначив про готовність Росії надати допомогу зі створення
сприятливих умов для прямого діалогу між Пхеньяном та Сеулом [143].
Проте не слід переоцінювати роль РФ в таких стратегічно важливих
питаннях як ядерна програма КНДР. На думку російського дослідника
В. Міхєєва, активність Москви була спрямована на забезпечення
дипломатичної присутності РФ на півострові. Він наголошував, що у
Росії немає реального впливу на Пхеньян, оскільки немає фінансових
важелів для підтримки такого впливу [144]. Разом із тим нормалізація
відносин між КНДР і РК сприятимуть розширенню торгово-економічного
співробітництва Росії з двома корейськими державами. Так, з’єднання
російського Транссибу з корейськими залізничними лініями, за
твердженням президента РФ В. Путіна, відкриє: «Нові можливості для
ділового співробітництва та економічної інтеграції на євразійському
континенті, й слугуватиме зміцненню довіри, миру та безпеки в Азійсько-
Тихоокеанському регіоні» [145]. Міністр закордонних справ РФ І.С. Іванов
27 липня 2002 р., підводячи підсумки візиту до РК, підкреслив: «При
розгляді двосторонніх питань значна увага була приділена торгово-
економічному співробітництву між нашими країнами. Ми розглядаємо
Республіку Корея як одного
з наших найважливіших
регіоні» [146]. Необхідність динамічного розвитку економічного
співробітництва була відзначена керівником зовнішньополітичного
відомства РФ і під час візиту до КНДР 29 липня 2002 р., а також
підкреслена близькість позицій сторін щодо «збереження стратегічної
стабільності в світі і в Азійсько-Тихоокеанському регіоні в умовах
рівної безпеки для всіх держав» [147]. Отже, позиція Росії при розгляді
корейської проблеми полягає в прагненні до стабільності на Далекому
Сході та в АТР у цілому. Намагання зайняти «серединну» позицію в
питанні об’єднання Кореї зумовлене для РФ тим, що налагодження
взаємопорозуміння в міжкорейському діалозі є тривалим та багатоетапним,
а тому достатньо віддаленим у часі. Активізуючи діяльність щодо
«корейської» проблеми, РФ радикально модернізувала свої відносини
з КНР, надавши їм характеру стратегічного партнерства. Істотним кроком
на цьому шляху стало підписання 16 липня 2001 р. Договору про
добросусідство, дружбу і співпрацю між країнами. Зважаючи на тенденції
глобалізму в зовнішньополітичній концепції адміністрації Дж. Буша-мол.,
як Москва, так і Пекін є незацікавленими в посиленні американського
впливу в регіоні. Провідний науковий співробітник університету Хансін
Чо Сон Де підкреслював, що такі проекти як протиракетна програма
США, посилення американо-японського союзу повинні стимулювати
Росію і Китай протистояти односторонній політиці США, а також
дотримуватися єдиної позиції з регіональних проблем, включаючи ядерну
кризу в Кореї, що призведе до появи нових сил для збалансування
міжнародної ситуації [148]. Отже, на початку ХХІ ст. у регіоні окрім
тристоронньої співпраці між США, Японією і РК дещо активізувалися
тристоронні зв’язки між Північною Кореєю, Китаєм і Росією, що певною
мірою впливало на корейську політику США. Російсько-китайське
зближення й відстоювання Росією та КНР однотипних принципів у
вирішенні північно-корейської ядерної проблеми виступало в якості
активного фактору впливу на характер корейської політики США,
зокрема, в якості «стримуючого» механізму в зовнішньополітичному
курсі адміністрації Дж. Буша-мол. й цілком вірогідно матиме значний
вплив на визначення шляхів та засобів вирішення ядерного питання.
Аналіз політики РФ щодо визначальної корейської проблеми –
об’єднання Півдня і Півночі корейського півострову засвідчує:
1. Зовнішня політика Росії щодо Корейського півострову в 90-ті рр.
ХХ ст. була складовою частиною політики в ПСА.
2. Економічна криза і
встановлення дипломатичних
РФ з Південною Кореєю виступили факторами, які ослабили зв’язки
між РФ і КНДР. Внаслідок політики ринкових реформ і відкритості
Росії, у результаті розпаду так званого соціалістичного табору, зростання
міжнародного впливу РК Північна Корея опинилася в ізоляції і переживала
відчутні економічні труднощі. Ці причини стали чинниками, які суттєво
ослабили зв’язки між Росією і КНДР. Відомі російські експерти
А.В. Воронцов та О. П. Ревенко, аналізуючи стан взаємовідносин РФ –
КНДР на початку 90-х рр. ХХ ст., приходять до висновку: «В результаті
розпаду Радянського Союзу і комуністичного блоку Корейська Народно-
Демократична Республіка втратила істотну матеріальну допомогу і
політичну підтримку» [149]. Зважаючи на якісно нові геополітичні
реалії розвитку ситуації на Корейському півострові на початку ХХІ ст.
російський науковець В.В. Міхєєв вважає, що визначальною метою
зовнішньополітичної стратегії РФ щодо ситуації «двох Корей» є:
«… наближення моменту поглинення південнокорейською ринково-
демократичною суспільною системою Північної Кореї» [150]. Реалізувати
цю мету можна на основі трьох складових: «Перша – активна робота
Росії щодо створення механізму координації політики США, Росії,
Китаю, Південної Кореї і Японії, а також ЄС щодо КНДР; друга –
прозорий політичний тиск на Пхеньян у межах створеного механізму
координації політики; третя – створення силами вказаних країн Фонду
гуманітарної допомоги і реформ, який буде використовуватись для
підтримки ринкових перетворень, якщо Північ піде на це, або для
попередження регіональної гуманітарної катастрофи у випадку обвалу
режиму» [151]. Запропонована модель урегулювання «корейської
проблеми» насамперед спрямована на забезпечення РФ одного з
визначальних місць щодо контрольованості процесу структуризації
архітектоніки міждержавних взаємовідносин на Корейському півострові
зокрема, і в східноазійському регіоні загалом. Проте, успіх реалізації
цього проекту залежить від позиції інших учасників процесу врегулювання
щодо «визнання» ролі РФ як визначальної в міжкорейському діалозі.
3. Орієнтація РФ на Південну Корею на початку 1990-х рр. стала
додатковою причиною подальшого погіршення відносин з КНДР.
4. Прихід до влади в
РК нового демократичного
Джуна, який став реалізовувати «політику сонячного тепла», спрямовану
на зближення з КНДР (в 2000 р. міжкорейський товарообіг становив
425 млн доларів, а в 2006 р. досяг 1 349 млн доларів [152]), призвів до
певного поліпшення російсько-південнокорейських відносин та активізував
співробітництво в трьохсторонньому форматі: РК, РФ і КНДР.
5. Збалансування відносин Росії з двома корейськими державами
відбулося з приходом до влади адміністрації В. Путіна і пояснювалось
ліквідацією в зовнішньополітичній стратегії РФ одностороннього
прозахідного вектору.
6. Акцент у розвитку відносин з двома Кореями РФ робить, насамперед,
на економічних контактах. Вона запропонувала співробітництво з КНДР
і РК розвивати за тристоронньою схемою: російські природні ресурси
і кваліфікований персонал плюс північнокорейські корисні копалини і
робоча сила, плюс південнокорейська передова технологія й інвестиції.
Використання цього трикутника у відносинах з Півднем і Північчю на
рівноправній основі дозволить Росії: а) маючи тісні відносини з двома
Кореями, посилити свій вплив на Корейському півострові; б) виступити
в ролі посередника в примиренні і об’єднанні Кореї; в) використати ці
відносини співробітництва для розвитку своїх східних районів країни.
7. Безпека і мир на
Корейському півострові є
який сприятиме реформуванню економіки Росії. Тому, РФ прагнутиме
до стабільності та прогнозованості міжкорейського діалогу і об’єднання.
8. Довготривалі інтереси
Росії щодо Корейського
у збереженні стабільності і безпеки в цьому стратегічно важливому
азійському регіоні.
Разом із тим необхідно відзначити, що процес утворення єдиної
корейської держави має конфліктогенний потенціал щодо зіткнення
інтересів РФ та КНР. Так, на сьогодні обидві країни зорієнтовані
значною мірою на розв’язання внутрішніх політичних та економічних
проблем. Динамічний розвиток економіки КНР стимулює торгово-
економічне співробітництво з Південною Кореєю. В політичному
контексті обидві країни підтримують гнучку лінію президента Кім Де
Джуна щодо Півночі і прагнуть запобігти розпаду КНДР або повній
Информация о работе Проблема безпеки на Корейському півострові