Рабовласницьке господарство Стародавнього Риму

     В ІІ – ІІІ ст. н.е. настала криза рабовласницької системи – рабовласницькі виробничі відносини почали гальмувати розвиток продуктивних сил. Це виражалось у деградації сільського господарства. Відбувалось повернення від інтенсивних галузей до зернового господарства, багато земель занедбувались або перетворювались на пасовища. Завойовницькі війни закінчувались – Рим уже захопив стільки, що не міг міцно утримувати провінції під контролем. Скоротився приплив рабів, вони стали дорожчими.

     Почали  виникати зовсім нові форми експлуатації. Щоб матеріально зацікавити раба, йому виділяли пекулій – самостійне господарство. Це могла бути реміснича майстерня, ділянка землі. Певну частину доходів раб повинен був віддавати хазяїну, платити йому оброк.

     В І – II ст. відбувалося дроблення латифундій на невеликі ділянки (парцели), які здавалися в оренду колонам (у перекладі з латинської мови – землероб). Колонами могли бути раби (квазіколони), вільновідпущеники (лібертіни), вільні селяни (паупери). Колони платили натуральний податок і відробляли певну кількість днів на рік. Особливо поширився колонат в імперських сольтусах, де колони віддавали 1/3 – 1/4 врожаю і відробляли 6 днів. У І – ІІ ст. колони вважалися особисто вільними, але за несплату боргів потрапляли в економічну залежність від власників.

       Рабу дозволили мати власність,  і ця власність іноді ставала такою великою, що раб купував власних рабів і давав гроші в борг своєму господарю. З’явились нові закони, за якими раба не можна було вбити чи знищити його сім’ю, тобто продати членів сім’ї в різні руки, відбирати у раба пекулійтеж було заборонено. Крім того, великі землевласники почали здавати ділянки своєї землі селянам.

     Так в надрах рабовласницької системи  почали зароджувались феодальні  відносини, тому що пекулій і колонат  були уже формами, які відповідали  феодальним відносинам. В 338 р. відбувається юридичне покріпачення колонів: їм забороняється залишати маєтки. Колонат став важливою складовою частиною феодального устрою, що формувався в Римській імперії.

     Але все це вже не могло врятувати  Римську імперію. Для перемоги нових феодальних відносин були потрібні селяни, а римські селяни були розорені і їх розорення почалось ще за приходу до великих землевласницьких господарств. Розорені селяни йшли в міста, але не для того, щоб знайти там роботу.

     Рабовласницькі  відносини створювали уявлення, що вільній людині працювати соромно, що праця – заняття для рабів. І в містах зростала кількість людей, що працювали і жили на подачки вельмож.

     Разом з селянством зникла і переможна  римська армія. Тепер солдати  набирались переважно з тих же варварів-провінціалів, проти яких вони і повині були воювати. Їм не було чого захищати.

     Рим приходив до запустіння. І коли з  півночі почали насувати  варвари, Рим не зміг встояти і пав під  їх ударами. Це відбулось у V ст. н. е. В 410 р. Рим був взятий та пограбований вестготами, а в 455 – вандалами. В 476 р. було скинуто останнього римського імператора – Ромула Августа. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах у Західній Європі виникли нові ранньофеодальні держави. 
 
 

Висновок

     Основою матеріальної культури Древнього Риму, як і в інших          стародавніх цивілізацій були сільське господарство та ремісництво, що мали галузеву структуру. Техніка була переважно ручною. Досконалості досягли будівельна справа, архітектура. Переважало натуральне господарство.

     Основною  формою економічних відносин між  країнами була торгівля, яка мала експортно-імпортний характер. Якщо в східних державах, Греції переважала зовнішня торгівля, то в Римській імперії провідну роль відігравала внутрішня. Існувала розвинута грошова система, професійне купецтво, комерційне й боргове лихварство, банківська справа.

     Стрімко почала розвиватись економічна думка. Важливим досягненням античної економічної думки є з’ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. У центрі римської економічної думки завжди стояли питання організації рабовласницького господарства та управління ним. 

     Еволюціонувало  і сприйняття рабства як явища, яке набуло масштабного характеру. Якщо спочатку його сприймали як природне явище, то згодом все більше проявлялась критика, і прагнення визнання загальної рівності людей (в ідеях раннього християнства).

     Римляни практичні, і їх ставлення до філософії  випливає з того, чи відповідають її вихідні принципи їхньому менталітету  державників, законників, чи може вона бути корисною у їхньому житті. Сувора мораль предків, на відміну від розбещеності, безсилля людей сьогодення. Лозунг стоїків: «Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо, і довкола неї затихають бурхливі води». Це хвилі аморальності, користолюбства, жорстокості, егоїзму, хабарництва, тиранії.

     Вичерпавши  свої можливості, господарство, засноване  на жорстокій експлуатації рабів, зазнало  закономірного краху.

     І все ж таки, стародавні римляни залишили людству величезну         спадщину, якою уміло скористалися перш за все європейські народи.                    На руїнах Стародавнього Риму виросла згодом європейська християнська цивілізація.

     Отже, суспільство, засноване на рабстві, може створювати шедеври мистецтва  і літератури, але неможе забезпечити  стійке економічне зростання.

     Список  використаних джерел 

1. Н. О. Тимочко, О. А. Пучко, Л. М. Рудомьоткіна та ін. — К.: КНЕУ, 2000.
2. Царенко О.М., Захарчук А.С. - Навчальний посібник.  Суми, „Університетська книга”, 2000.
3. История экономики – учебник, ред. О.Д. Кузнецова, И.Н. Шапкин – Москва ИНФРА-М, 2005 ст.30-35
4. Підручник Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.  — К.: КНЕУ, 1999.
5. Краткая экономическая история мира от палеолита до наших дней. – Рондо Камерон – Москва РОССПЭН, 2001 ст. 54-60
6. История экономики – учебник, ред. О.Д. Кузнецова, И.Н. Шапкин – Москва ИНФРА-М, 2005 ст.35-36
7. Рабовласницьке господарство – монографія, Соколовська М. І.  – 2010. 

+. Проскурін П. В. – Історія економіки та економічних учень. Нариси

     економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. Посіб. . — К.: КНЕУ,

     2005 ст. 40-51 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Число слів 6 255