Шпаргалка по "Истории"

Початок доби литовської політичної зверхності над Південною Руссю був покладений у 1380 р., коли литовці закнязювали на Волині й Галичині, Ці землі після 40 років запеклої воєнно-політичної боротьби відійшли до Польщі. Потім впродовж одного - двох десятиліть під контроль Вільно перейшли Київщина, Сіверщина та Поділля.

У другій половині XIII ст. ця держава  зростала за рахунок східнослов'янських земель, котрі істотно переважали власне Литву як за своєю територією, населенням, так і за рівнем соціально-економічного, культурного та політичного розвитку. Причина успіхів Литви на цих землях полягала головне в тому, що литовські князі не порушували місцевого складу життя. Вони не руйнували навіть удільної системи. Замість місцевого руського князя було руська

12.2) Визначити особливості польського панування в Україні у XV -XVI ст.

З початком XV віку майже всі українські землі були поділені між Польщею та Литвою. Тому, що політичне й громадське життя в литовській державі дуже скоро засвоювало собі форми польського ладу, то українське життя в обох державах, сполучених спільною династією й цілим рядом уній, розвивалось більш-менш в однакових умовах. В Західний Україні  полонізація, введена зразу з великім натиском, досягла скоро тих успіхів, що верхні кола українського громадянства, потомки колишнього боярства й старших дружинників, спольщились і покатоличились. В Галичині та Холмщині, як і в самій Польщі, тільки шляхта брала участь у керуванні державними справами, посилаючи від кожного воєводства своїх послів на сейм. Та ще католицьке духовенство мало таке право, православне ж до того не допускалось. Тим самим український народ у польській державі втратив всі політичні права.Вищим класом українського громадянства зробились нащадки княжих і боярських родів, які звалися загально панами і були земельною аристократією, яка мала великий вплив на політику великих литовських князів. Деякі нащадки удільних князів, як, наприклад, князі Острозькі, зберегли в своїх руках величезні маєтки й жили, як справжні удільні володарі Селяни, хоч юридично й зберігали особисто свою волю, але під впливом польського ладу позбулись права на землю, що вважалась княжою або панською. Через те вони були позбавлені права вільного переходу і були приковані до маєтку свого пана. Але й цей процес відбувався поволі в міру заведення на Литві польського права й польських порядків.

13.1) Визначити причини  виникнення українського козацтва  та основні версії його походження

У XV - XVI ст. відбувалося формування принципово нової соціальної групи - козацтва, яке пізніше, у XVII - XVIII ст., перетворилося на визначний чинник суспільного життя. Колискою козацтва стала Південна Україна, особливо Поддніпров'я і Побужж'я, що грала роль буфера між Кримським ханством та володіннями польських і литовських правителів. Природні багатства цього краю вабили до себе людність. Для тих, хто прийшов сюди на промисел, уходництво часто ставало засобом існування. Життя по уходах захоплювало їх своїми відмінними прикметами та відводило від повсякчасної селянської чи міщанської праці. Однак тут на випадок татарських "наїздів" потрібно було завжди бути напоготові. Тож з плином часу члени промислових "ватаг" набували необхідного досвіду, Призвичаївшись до місцевих обставин, вони не лише могли дати відсіч раптовому нападу, а й самі починали громити татарські улуси, не гребувати нападами на послів, купців тощо. "Козакування" перетворювалося на їхнє основне заняття, стаючи для них соціальною нішею.Основні версії походження козацтва такі. Польсько-литовський хроніст XVI ст. М.Стрийковський виводив козаків от якогось стародавнього ватажка „Козака". Польські історики XVII ст. П.П'ясецький і В.Коховський виводили назву козаків від слова „коза", бо вони були такі ж прудкі, проворні, як кози. Григорій Граб'янка, козацький літописець початку XVIII ст., виводив козаків від хозар. Були й інші, не менш фантастичні теорії походження козаків.

13.2) Охарактеризувати устрій та звичаї Запорізької Січі

Починаючи з другої половини XVI ст., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік збіглих селян з Галичини, Волині, Полісся, Західного Полісся. Передусім, поза межами Речі Посполитої, у пониззі Дніпра, за порогами, сформувався укріплений центр козацтва - Січ, життя якої будувалося на засадах військової демократії. Паралельно козацтво здобувало правове визнання у польських офіційних колах, котрі з початку 70-х років XVI ст. почали використовувати його для несення прикордонної служби.Заснування першої Запорізької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького -одного із перших відомих в історії українського козацтва гетьманів. Під його керівництвом в 1552 - 1556 рр. була побудована фортеця, яка стала осередком згуртування запорозького козацтва. Визначально, що для козацтва не існувало жодного авторитету: всіх своїх ватажків та отаманів вони сприймали виключно через призму своїх звичаїв та традицій. Невідповідність лідера козацьким нормам могла стати причиною не тільки усунення з посади, а навіть смертної кари. Сам обряд обрання старшини свідчив про демократизм козацької громади. Так, за звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише на третій - погодитися.

З цих обставин наприкінці XVI ст. у  південному регіоні Київського воєводства формувалося козацьке самоуправління, судочинство, військова організація, адміністративно-територіальний устрій. Поступово влада польського уряду набирала формального характеру. Водночас населення прилеглих районів Київського, а згодом і Брацлавського воєводств запроваджували у себе козацькі порядки.

14. Розкрити причини,  характер, рушійні сили Визвольної війни українського народу середини XVII ст.

Посилення польсько-шляхетського гніту  на Україні в першій половиш XVII ст. викликало у відповідь піднесення антифеодальної боротьби, тісно переплетеної з національно-визвольним рухом. На середину XVII ст. у різних сферах українського суспільства визріли гострі суперечності. У політичній сфері: оскільки українські землі входили до складу Речі Посполитої, народ України був позбавлений можливості незалежного державного розвитку. Інтереси політичного розвитку України приходили з суперечність з інтересами Польщі.

Загострилися суперечності у національно-реліпйній сфері Стосовно українців в Речі Посполитій проводився курс на усунення їх від участі у міському самоврядуванні, обмежувався їх вступ до цехів ремісників, православні єпископи не мали права засідати в сенаті. Впроваджувалися католицтво та уніатство, переслідувалися українська мова та культура. У соціально-економічній сфері : оскільки в цей період Польща стає одним з головних експортерів хліба, спостерігається орієнтація поміщицьких господарств не на задоволення власних потреб, а на внутрішній і зовнішній ринок. Це призвело до зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва. Таким чином, до повстання, що переросло в національно-визвольну війну українського народу, призвело різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні, посилення національного, релігійного гніту наприкінці 40-х рр. XVII ст.

15. Дати оцінку Переяславській  угоді 1654 року. Березневі статті.

Переяславська угода 1654 року - вирішальний, переламний момент в долі українського народу. Для вірного розуміння суті цього договору слід взяти до уваги такі моменти:

а) обставини, за яких його було укладено,

б) зміст договору.

а) обставини.

Незважаючи на підйом Визвольної війни, Україна протягом кількох років не змогла нанести рішучої поразки Польщі. Ставало очевидним, що Україні був потрібний сильний союзник, покровитель. Альтернативні варіанти Б.Хмельницький перелічив на козацькій раді у січні 1654 року.

1.Покровитель — польський король (це було неприйнятно, бо точилася  боротьба проти поляків).

2. Кримський хан (виявився ненадійним  союзником).

3. Турецький султан (але союз  з "бусурманами" був ненависним для українців).

4. Московський цар (на думку  Хмельницького, ця кандидатура була найбільш прийнятною).

б) зміст угоди.

В березні 1654 року російський цар затвердив  так звані "Березневі статті", які визначали статус України  у складі Росії.

Які права мала козацька Україна  за цією угодою?

Таким чином, Україна за Переяславською угодою зберігала широку автономію у складі Росії. Укладення її відповідало на той час вимогам моменту і тому може оцінюватися як вірний крок гетьмана. Укладення договору 1654 року суттєво змінило геополітичну ситуацію в регіоні.

16. Визначити роль Б.  Хмельницького в історії України

Богдан Хмельницький - видатний політичний і державний діяч середини XVII ст., роль якого в історії України важко переоцінити. Не випадково деякі дослідники порівнюють його з Олівером Кромвелем в Англії.

Народився Богдан Хмельницький 27 грудня 1595 року в Чигирині у сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького. Богдан одержав освіту в українській школі, а потім у Львівській єзуїтській колегії, знав латинь та кілька іноземних мов. Через трагічні особисті обставини Хмельницький став на чолі визвольної боротьби українського народу проти польського панування. Він справив великий вплив на перебіг подій української історії завдяки своєму таланту - таланту організатора, полководця, державного діяча. Найбільшою заслугою Б.Хмельницького була напружена, послідовна праця по створенню української національної держави. Здійсненню цього історичного завдання була підпорядкована вся діяльність гетьмана.

І лише вкрай несприятливі обставини  того часу призвели до втрати українцями можливості національного самовизначення. Водночас слід зауважити, що особа Б.Хмельницького не піддається однозначній оцінці.

По-різному оцінюють вчені І  політики передусім такий вирішальний  крок, як укладення Переяславської угоди 1654 року.

Слід однак визначити, що гетьман  діяв як мудрий політик і обрав  найбільш оптимальний на той час  варіант. Безперечно, Б.Хмельницький - одна з найбільш видатних фігур в історії України.

17. Проаналізувати причини  політичної нестабільності української о суспільства після смерті Б. Хмельницького (період Руїни).

Настали часи розбрату серед українців, іноземної інтервенції і спустошення  краю. Цей майже 25-річний період одержав в історії назву "Руїни". Україна розділилася на два гетьманства - Лівобережжя та Правобережжя. Останнє згодом все більше перетворювалося на справжню руїну. Розколом серед українців скористалися сусідні держави, і за Андрусівським миром 1667р. Україна була поділена: Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережжя - до Росії. Згодом був укладений договір Москви з Туреччиною (Бахчисарайський мир 1681р.) і знов з Польщею (1686р.). В результаті на кінець XVII ст. українські землі виявились поділеними між сусідніми державами. Серед причин, подібного розвитку подій назвемо такі обставини: 1. Вкрай   несприятливі   зовнішньополітичні   умови   -   жорстка централізаторська політика російського царизму, втручання іноземних держав, які претендували на українські землі.

2. Внутрішня  боротьба за владу   між  окремими  гетьманами та  угрупуваннями.3. Загострилися болючі соціально-економічні проблеми, оскільки козацька старшина поступово займала місце шляхти. Політична ситуація в цей період загострюється через народні повстання.4. Мали місце розходження в поглядах щодо зовнішньополітичного курсу, а саме: якої орієнтації слід дотримуватися - пропольської чи промосковської.Всі ці несприятливі обставини ускладнювали процес державного будівництва. Події розвивалися неоднаково в Правобережній та Лівобережній Україні.Таким чином, ціла низка обставин

18. Наступ російського  царизму на українську автономію

Внаслідок укладення Переяславської угоди Україна увійшла де Російської держави на правах автономії. Про автономність України свідчили наявність власної території, своєрідного політико-адміністративного устрою, української адміністрації з числа козацької старшини. Збройні сили України виступали як самостійні, Україна вела активну дипломатію на міжнародній арені, визнавалася багатьма державами. Але політична автономія України існувала історично недовгий час. В ХVІІ-ХVІІІ ст. українському народу не вдалося утвердити свою молоду державність. Особливе місце у системі заходів щодо обмеження української автономії займали ті з них, які були прийняті в часи правління Петра І та Катерини II. Тенденція до обмеження суверенних прав України повною мірою знайшла вияв у першій чверті XVIII ст., період правління Петра І — ідеолога і практика імперської доктрини. Політичний курс, спрямований на ліквідацію української автономії, втілювався у різних сферах життя. Однак найбільш показовим слід вважати ставлення царського уряду до інституту гетьманства в України. За царювання Лізавети, дочки Петра І, коли проводився менш жорсткий курс щодо України, було востаннє дозволено обрати гетьмана в особі Кирила Розумовського. У 1782 р. Гетьманщина була поділена на 3 намісництва (губернії), які разом складали Малоросійське генерал-губернаторство з росіянином на чолі.

Таким чином, на території Української  держави, що сформувалася в ході Визвольної війни 1648-54 рр., склався і тривалий час існував своєрідний політичний та адміністративний устрій.

19. Охарактеризувати суспільно  - політичний та економічний розвиток  Гетьманщини (XVIII ст.)

Після розподілу українських земель сусідніми державами Правобережжя, що входило до складу Польщі, поступово занепадало. Водночас все більшого значення набував політичний центр на Лівобережжі, який згодом одержав назву Гетьманщини. Гетьманщина - це українська держава, що склалася в ході національно-визвольної війни 1648 - 4654 рр. і увійшла до складу Російської імперії на договірних умовах. Ці умови визначали автономний політичний, військовий, фінансовий, адміністративний статус України. Саме на території Гетьманщини, незважаючи на всі політичні обмеження, набули свого розвитку самобутні органи українського державного управління. Політичний устрій Гетьманщини виглядав таким чином. Наступна ланка управління - генеральна старшина, що у XVIII ст. складалася з дев'яти осіб. Вони здійснювали керівну політику у різних галузях управління: очолювали збройні сили, відали фінансами, судочинством, становили верхівку адміністративного апарату. Посади ці вважалися виборними, але з кінця XVII ст. виборність стала номінальною. У XVIII ст. нерідкою вже була спадковість цих посад. Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками і сотенною старшиною (З чоловіки). Посада сотника нерідко була спадковою; сотенну старшину призначали сотники і полковники. Козаки, що мешкали в селах, входили до куреня, влада в якому належала курінному отаманові. Він підпорядковувався сотенному управлінню.

Своєрідний політичний устрій склався  на Слобожанщині. Міста в Україні другої половини XVII - XVIII ст. поділялися на "магістратські" (на магдебурзькому праві) і ратушні, що значною мірою підлягали полковій адміністрації.

Запорозька Січ зберігала давні  традиції політичної організації та адміністративного устрою. Основою економіки Гетьманщини було сільське господарство.

У цей період відбувається процес концентрації значної земельної власності в руках лівобережної старшини. Тогочасне старшинське землеволодіння існувало у двох формах: приватно-спадковій (тобто незалежній від службового становища) і тимчасово-умовній (коли землі видавалися за службу на певний строк). В 30-х рр. XVIII ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини перебували у приватній власності. В період правління Д. Апостола фактично зникла межа між спадковими і тимчасово-умовними володіннями. Зростає велике землеволодіння в Україні російських поміщиків. В цілому розвиток аграрного сектору наприкінці XVII - XVIII ст. характеризувався наявністю рутинної техніки і екстенсивного методу господарювання.