Шпаргалка по "Истории"

В цей період розвивається також  промисловість, базовими підвалинами якої були ремесло та промисли. Провідними промислами в українських землях були млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. Поступово формується мануфактура в своїх початкових формах.

20.1) Розкрити причини  знищення Гетьманщини у другій  половині XVIII століття.

Після укладення Переяславської угоди  в 1654 р. в Україні протягом тривалого  часу зберігалася автономія, існували органи самоуправління. Тотальний наступ російського царату на українські землі  у XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вільностей, посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації цілеспрямованим розколом українського суспільства, хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель. Слід назвати такі причини ліквідації Гетьманщини у другій половині XVIII ст. 1. Укріплення російського абсолютизму призводило до посилення тенденцій централізації,  уніфікації,  русифікації.   Автономне існування України у складі Російської імперії дедалі більше ставало явищем несумісним з абсолютистською монархією. 2. Політика царського уряду була спрямована на інкорпорування українських земель до складу Росії з метою максимальної експлуатації людських та матеріальних ресурсів України. 3. Розкол українського суспільства, який давав царському урядові змогу використовувати чвари між гетьманом та старшиною, між старшиною та селянами.

За таких обставин ліквідація автономії  України була на той час явищем невідворотним.

20.2) Пояснити причини знищення Запорозької Січі

Запорожжя відігравало помітну  роль в політичному житті Укршни у XVIII ст. Воно зберігало свою автономію у складі Гетьманщини. Коли гетьман І.Мазепа перейшов на бік шведів, Запорозька Січ (Чортомлицька) за наказом царя Петра І була зруйнована (1709 р.). Військо Запорозьке пішло униз по Дніпру і створило на турецькій території Олешківську Січ. Коли запорожцям було дозволено повернутися, вони заснували так звану Нову Січ. Вдруге і остаточно Запорозька Січ була зруйнована у 1775 р. за наказом цариці Катерини II. Серед причин її зруйнування слід назвати такі;

1. Суперечки, сутички між царським  урядом і козаками за землі  запорожців. Росія створила на  Запорожжі цілу низку військових  поселень; запорожці, зрозуміло, чинили опір. 2. Запорожжя було осередком соціального протесту пригнобленого люду. Сюди бігли кріпаки, запорожці нерідко очолювали селянські повстання. З поглибленням соціального розшарування на Запорожжі загострилися внутрішні протиріччя. 3. Після перемоги Росії у війні проти Туреччини (1768 - 1774) цариця Катерина II вважала, що Запорожжя вже не буде відігравати значної ролі в охороні південних кордонів. Життя показало, що це було помилкою. 4. Після ліквідації гетьманства (1764 р.) Запорожжя зберігало свою автономію, тобто залишалося носієм української державності. Це здавалося царському урядові неприпустимим.

Зруйнування Січі, як і царська політика в українських землях в цілому. сприяло поступовому занепаду козацтва як соціального стану. Наслідки зруйнування Січі:

• було зліквідовано останній бастіон  вільності від кріпацтва;

• були остаточно знищені ознаки української державності;

• ліквідація     Запорозької     Січі     прискорила     процес     занепаду українського козацтва.

21. Охарактеризувати соціально-економічне  та політичне становище України  в складі Російської імперії  у І пол. XIX ст.

Характерними рисами соціально-економічного та політичного розвитку України  в першій половині XIX ст. були територіальні, адміністративні і суспільні зміни.

Так, на початку XIX ст. український народ у складі Російської імперії' остаточно втратив свою самостійність. Особливістю політичного розвитку українських земель було формування в них російського адміністративно-управлінського апарату в губерніях, повітах і станах. Він був покликаний охороняти владу царизму. Поліцейсько-державні форми управління Російської імперії в національних регіонах прийняли вигляд генерал-губернаторств. На середину XIX ст. українські губернії входили до складу Малоросійського, Київського і Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторств. На початку XX ст.. для виявлення і покарання політичних противників царського самодержавства в губерніях були засновані охоронні відділення. Нова система управління, свавілля імперської бюрократії, корупція чиновництва мали згубні наслідки для політичного розвитку українського народу, заважали росту його політичної і національної самосвідомості.

Характерною рисою економічного розвитку Росії в першій половині XIX ст. була глибока криза економічних відносин. Етнічні українські землі в І пол. XIX ст. були, в основному, аграрними районами. 75% населення знаходились у феодальній залежності від поміщиків або держави. В руках великих землевласників була основна маса земель Правобережної України, тисячами десятин володіли Браницькі, Потоцькі та інші магнати польського походження. Дворянство Правобережжя на 60% складалось з поляків.

На Лівобережжі та Слобожанщині великі землевласники були українського походження, спадкоємці козацької старшини. Більше половини земель належали поміщикам, дворянам.

Формування капіталістичних відносин в економіці України було повільним. Основою життя населення України було сільське господарство, вирощування   пшениці,   яка   була   головною   товарною   культурою. Вирощувалися і технічні культури - буряк, лен, конопля, тютюн, картопля. Скотарство було розвинуто на півдні України. На початку 30-х рр. XIX ст. існували кінні заводи, вівчарство. Промисловість була розвинена слабо і орієнтована на переробку сільського господарства. Це були мануфактури, фабрики, різні селянські промисли. Підприємства, засновані купцями, міщанами або багатими селянами, швидко розвивались, тому що в них працювали вільнонаймані. Поміщіцькі та державні підприємства використовували кріпацьку працю, малопродуктивну і тому програвали купецьким підприємствам. До середини XIX ст. купці-промисловці були власниками майже 90% заводів. Таким чином, в І пол. XIX ст. йшов процес формування місцевої буржуазії, зародження капіталістичних відносин.

У своїй сукупності становище України  поєднувало суперечливі, але взаємно  пов'язані суспільні явища: кризу, занепад, певне домінування старих феодальних відносин і зародження, становлення і формування капіталістичних відносин.

22. Проаналізувати причини,  хід та особливості промислового  перевороту в Україні у II пол. XIX ст.

Першим на Україні розвинулось залізничне будівництво. У 1866-1871 рр. між Одесою та Балтою були прокладені перші колії. У 70-х рр. залізниці об'єднали українські міста з Москвою.

Характерною рисою індустріалізації було переважання важкої, добувної промисловості над легкою. Будувались металургійні заводи в Донбасі, Катеринославі, Харкові, Києві, машинобудівні. До середини 90-х рр. в південно-східних районах сучасної України працювало 109 машинобудівних заводів. Це складало 32% всіх заводів цієї галузі Росії. З середини 80-х рр. почалась великомасштабна здобич залізної руди в Криворіжжі. До 1990 р. вона збільшилась у 158 разів, в той час як уральські заводи збільшили здобич у 4 рази. У 60-80-х рр. XIX ст. на південному сході сучасної України в цілому завершився промисловий переворот від мануфактури до машинної індустрії. У виробництві застосувались парові двигуни і системи машин та верстатів, досягнення науки і техніки.Розвиток капіталізму мав деякі особливості, які впливали на формування економічної, суспільної та соціально-культурної системи в цих регіонах. Перш за все - це високі темпи індустріалізації Південної і Східної сучасної України. Ця територія перетворилась на нову вугільно-металургійну й машинобудівну базу Росії. З часу реформи 1861 р. видобуток кам'яного вугілля тут зріс більш, як у 115 разів і у 1900 р. становив 691,5 млн.пудів (майже 70% усього видобутку держави). За останні два десятиріччя у Новоросії виникли 17 великих металургійних заводів. 2 і, найбільш важливою, особливістю розвитку капіталізму була переважаюча присутність в економіці іноземного капіталу. Більшість заводів будувалась на кошти іноземців: завод Джона Хьюза з робітничим селищем Юзівка (тепер Донецьк), Дніпропетровський завод у селищі Кам'янському та ін. Французький, бельгійський, англійський і німецький капітали зайняли ключові позиції в кам'яно-вугільній, залізорудній і металургійній промисловості. Капіталістам-іноземцям належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон. 3 особливість полягала в тому, що в промислових регіонах Півдня і Сходу сучасної України населення формувалось як багатонаціональне. Річ в тому, що індустріалізація відбувалась на нових російських землях, які пізніше ввійшли до складу Української РСР і тому тут переважала російська людність - в містах, промислових центрах, адміністративному апараті, в складі буржуазії середньої та дрібної, інтелігенції та робітничого класу. Крім росіян та українців серед купецтва було багато греків, євреїв. Українське сільське населення майже не прийняло участі у модернізації економіки Сходу та Півдня сучасної України. Традиційна сільськогосподарська праця, барщина не сприяли відходництву, як у російських селян. Тому на заводах, рудниках, шахтах росіяни становили біля 70% серед робітників. Наслідком промислового перевороту в Україні у II пол. XIX - поч. XX ст. було утворення високорозвинутої промислової бази. Україна в ії сучасних кордонах мала індустріально-аграрне господарство. Внаслідок промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства: активно відбувалася

23. Визначити сутність  реформ 60-70 рр. XIX ст., їх незавершений  характер

В середині XIX століття російська влада  почала проводити буржуазні реформи. Програна Кримська війна 1853-56 рр. продемонструвала відсталість Росії та неможливість прогресивного розвитку економіки  держави в умовах існування феодальних відносин, кріпосницької праці. Розвитку капіталістичних відносин в країні заважали абсолютна монархія, середньовічні феодальні відносини та невирішеність національного питання.

Цар Олександр II та його прибічники підготували  і провели буржуазну селянську реформу. За змістом вона була проведена на прусський зразок. Селяни ставали особисто вільними, а економічна залежність їх від поміщиків залишалась. Зберігалось поміщицьке землеволодіння.

Незважаючи на обмежений характер земельної реформи, у другій половині XIX ст. в Україні почалась руйнація феодального землеволодіння та витіснення його капіталістичним. Формувались та посилювались капіталістичні господарства, де існувала оренда, наймана праця, використовувалась техніка. Перед селянами були відкриті величезні можливості для активізації господарської діяльності - могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися торгівлею, відкривати промислові підприємства. Засноване на власних засобах виробництва сільське господарство України набувало товарного характеру.

Скасування кріпосного права стало  початком модернізації економіки Російської імперії і вимагало змін в інших  сферах суспільного життя. У 60-70 рр. XIX ст.. були проведені інші буржуазні  реформи.

Удосконалювалась система судочинства. Судова реформа запроваджувала такі прогресивні зміни, як безстановість судочинства, незалежність судів від адміністрації, гласність судових процесів, змагальність сторін при розгляді судової справи. У карному судочинстві було введено суд присяжних. Все це сприяло зростанню в народі громадянської самосвідомості, створенню умов для подальшого розвитку правової системи..

Буржуазні реформи, проведені в Росії, мали прогресивний характер і сприяли формуванню буржуазних відносин в суспільстві, створювати передумови для становлення громадянського суспільства. Внаслідок буржуазного реформування в економіці в Російській імперії були створені умови для переходу до інтенсивного розвитку капіталізму, руйнації феодалізму та формуванню ринкової економіки в українських землях.

На початок XX ст. 90% експортного  зерна приходилось на Україну. В  ній збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці. Але недоліками реформ були залишки поміщицького землеволодіння, відробіткова система, напівфеодальні відносини. Економічні реформи не були підкріплені необхідними політичними реформами - створенням парламенту, прийняттям конституції, наданням суспільству демократичних прав.. В країні зберігалась абсолютна монархія середньовічного зразку, були відсутніми демократичні засади суспільства. Непослідовність реформ в економіці привела до втрати землі 20 тис. селян, 100 тис. стали малоземельними. Це поглиблювало суспільні протиріччя і посилювало соціальне напруження в імперії.

24. Дати оцінку соціально-економічного  та політичного розвитку українських земель у складі Австрійської, а з 1867 р. Австро-У горської імперії (кін.ХУШ - поч.ХХ ст.)

У другій половині XIX ст. на путь капіталістичного розвитку ставали західноукраїнські землі - Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які після розподілів Польщі ввійшли у склад Австрійської імперії. Основними рисами їх розвитку в кінці ХУШ-поч.ХІХ ст.. були політична і економічна залежність від імперської влади.

По-1, з кінця XIX ст. на цих землях була демонтована польська система управління, в якій панувала шляхта, і введена нова австрійська, з дисциплінованим і підпорядкованим центру чиновництвом. Відкрито проводилась колоніальна політика. Територія Східної Галичини, де переважало українське населення, стала частиною так званого "Королівства Галичини та Лодомерії" (з центром у Львові) і була розділена на 12 округів. Окремим округом в нього входила Буковина з центром в Чернівцях. Влада в "королівстві" належала губернатору, якого призначав імператор.. Він опирався на крайовий становий сейм, де засідали представники магнатів, шляхти, духовенства. Весь склад магістрів в містах призначався імперським урядом із Відня. Закарпаття входило у склад Угорського королівства і поділялось на чотири комітета.

По-2, в Австрійській імперії, багатонаціональній за складом населення, керувала династія Габсбургів. Австрійці (німці за походженням) займали панівне становище в суспільстві, за ними йшли угорці, поляки, Відносно українців влада проводила політику асиміляції.

По-3, українське селянство було доведено до повного виснаження постійним гнітом польської шляхти. Селяни-кріпаки були повинні відробляти панщину, відбувати численні роботи в панських маєтках, сплачувати натуральний оброк. Володарі маєтків постійно експропріювали селянські та общинні землі, залишаючи селянам чимраз менші наділи. Таким чином у господарстві українців тривали феодальні відносини

Головною відмінністю реформування суспільно-економічного устрою були більш  кардинальні зрушення політичної та економічної системи Австрійської імперії. Так, внаслідок реформ селяни Західної України, Буковини і Закарпаття перетворились на власників, отримали громадянські права, що сприяло формуванню в них політичної самосвідомості

.Важливим досягненням українців Галичини під час буржуазної революції в Австрії було відкриття імперського парламенту. Весною 1848 р. українці утворили власний представницький орган - Головну Руську Раду. Ця подія стала першим кроком українців Австрії до постановки українського національного питання, до визнання українців окремою нацією з рівними мовними правами і рівними можливостями. Але конституційний процес було перервано у грудні 1848 р. Новий імператор Франц Йосиф розпустив парламент.