Правовий статус державних органів, які здійснюють фінансовий контроль в Україні

Відповідно до п. 15 ст. 106 Конституції України, президент  зупиняє дію актів Кабінету Міністрів  України з мотивів невідповідності  Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України  задля з’ясування їх конституційності.[1.]

У переліку органів, що можуть здійснювати контроль за публічною  фінансовою діяльністю, можна назвати  і Раду національної безпеки й

оборони (далі РНБО), що є координаційним органом при Президентові України, який її очолює.

У межах виконання контрольних функцій Рада може розглядати питання, що належать до сфери організації або проведення фінансової діяльності, та приймати відповідні рішення. Прикладом можуть бути  Рішення Ради «Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов’язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість» від 15.12.2006 р., «Про заходи щодо запобігання непродуктивному впливу капіталів за межі України» від 16.02.2007 р.

Кабінет Міністрів України здійснює контроль за публічними фінансами під час практичної реалізації фінансової політики України, державної політики у галузі ціноутворення й оплати праці, складання та виконання Державного бюджету України і звіту про його виконання , здійснення загальнодержавних і міждержавних економічних програм,

створення і керівництва  діяльністю  різних фондів тощо. Поточна  діяльність

Кабінету Міністрів  України нерозривно пов’язана з  управлінням публічними

(насамперед державними) фінансами і контролем за їх раціональнішим витрачанням. У межах своїх повноважень уряд також здійснює відомчий державний контроль за фінансами міністрів і відомств загальної компетенції на предмет управління державними фінансовими ресурсами.

Так, постанови Кабміну  регулюють порядок витрачання коштів, передбачених у державному бюджеті на поточний рік, для виконання відповідних програм, надання субвенцій, здійснення контролю за витрачанням таких коштів. Прикладом контрольних дій уряду може бути Постанова «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ» від 09.07.2008 р. № 609.[26.]

          Фінансовий контроль на місцях здійснюють Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші регіональні й місцеві органи самоврядування при розгляді проектів та затвердженні відповідних бюджетів і звітів про їх виконання, при внесенні до цих бюджетів змін і корективів у ході їх виконання, при заслуховуванні інформацій та звітів голів постійних комісій про витрачання бюджетних ресурсів, керівників інших органів з питань фінансової діяльності.

Одним із важливих напрямків  фінансового контролю на місцях є  контроль за виконанням місцевих бюджетів та складання й розгляд звітності про їх виконання. Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 80 Бюджетного кодексу України, квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідні ради Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створено) у двомісячний термін по завершенні відповідного бюджетного періоду. Перевіряє звіт Рахункова палата Автономної Республіки Крим (щодо використання органами виконавчої влади коштів бюджету Автономної Республіки Крим) чи комісія з питань бюджету відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу. [2.]

2.3. Повноваження інших  органів щодо здійснення фінансового  контролю в Україні.

У сфері митно-фінансового  регулювання основним органом фінансового  регулювання є Державна митна служба України – центральний орган державної виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України. Митна служба провадить митну політику, забезпечує ефективне функціонування митної системи, в межах своїх повноважень

організовує та контролює  виконання актів законодавства  України про митну справу.

Державний митний комітет України (Держмитком) у сфері митно-

фінансового регулювання  є основним органом фінансового  регулювання – центральний орган  державної виконавчої влади, підвідомчий  КМУ. Комітет організовує здійснення митної політики, забезпечує ефективне функціонування митної системи, у межах своїх повноважень організовує та контролює виконання актів законодавства України про митну справу.

Держмитком виконує  такі завдання:

1) визначає і здійснює  економічні та організаційні  заходи щодо реалізації митної політики;

2) проводить роботу  з удосконалення контролю за  додержанням законодавства України  про митну справу;

3) забезпечує використання  засобів митно-тарифного і позатарифного  регулювання під час переміщення  товарів та інших предметів  через митний кордон України;

4) здійснює контроль  за додержанням правил переміщення  валютних цінностей через митний  кордон України;

5) розробляє і подає  КМУ проекти програм розвитку  та вдосконалення інфраструктури  митних органів, соціального захисту  їх працівників, забезпечення митних органів транспортом, технікою, спеціальними засобами та іншими матеріальними ресурсами, бере участь у підготовці відповідних державних комплексних програм;

6) забезпечує своєчасне  і повне внесення до Державного  бюджету України мита, а також  коштів, що надходять від діяльності митних органів і підлягають зарахуванню до Державного бюджету України;

7) сприяє розвиткові  зовнішньоекономічних зв’язків, у  т. ч. шляхом розширення мережі  митниць і раціонального їх  розміщення, тощо.[23.]

          У сфері грошово-кредитного обігу забезпечувати фінансовий контроль та банківський нагляд є однією з основних функцій центрального банку держави – Національного банку України. У межах конституційних повноважень Рада НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. НБУ наглядає за діяльністю комерційних банків – суб’єктів підприємницької діяльності, їх відділень,філій,представництв по всій території України. Такий нагляд спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків. Фінансовий контроль НБУ покликаний скоротити зовнішні та внутрішні банківські ризики: ліквідності, кредитні, валютні, облікового відсотка тощо. Стратегічну політику служби банківського нагляду НБУ визначають її контрольно-наглядові функції, які концентруються за кількома формами контролю, а саме – вступним, попереднім, поточним.

Вступний контроль здійснюють із метою чітко й повно визначити 

вимоги для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Його проводять на стадії державної реєстрації банків та їх філій, він дає змогу що до вирішення питання щодо відкриття банку впевнитися у його майбутній

надійності. Основною метою  вступного контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких банків, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов’язковим вимогам і не створюють загрози інтересам їх клієнтів.[21.]

Згідно із ЗУ «Про банки  і банківську діяльність», вимоги вступного  контролю передбачають подання до НБУ для державної реєстрації відповідних установчих документів, що відповідають чинному законодавству України. Вимоги стосуються обсягу капіталу; джерел внесків до статутних фондів банків; фінансового стану засновників банків; кваліфікації, професійної придатності та ділової репутації керівників фіну станови; бізнес-

плану, що визначає основні  види діяльності, якими банк плану. Займатися на найближчий рік, та стратегії  діяльності банку на найближчі три  роки.[3.]

Попередній контроль здійснюють із метою розумного (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмежень окремих видів діяльності, відрахувань від резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку та стабільність банку і захист інтересів його клієнтів. Він базується на перевірці й аналізі звітності, що її надають комерційні банки до НБУ (документальна ревізія). Проведення останньої дає змогу спостерігати за динамікою економічних нормативів для визначення реальних можливостей та перспектив розвитку кожного конкретного банку, а також імовірності та причин виникнення негативних явищ надалі. Контроль включає також: заборону або обмеження банківської діяльності; встановлення обмежень щодо відрахувань при формуванні резервних фондів страхування активних операцій і контроль за їх виконанням; запровадження штрафних санкцій адміністративного й фінансового характеру.

Поточний контроль проводять  шляхом інспектування, комплексних  і тематичних перевірок поточної діяльності банків та їх установ (ревізії  на місцях), а також розробки і вживання заходів щодо їх організаційного закріплення. При інспектуванні перевіряють такі аспекти: законність здійснюваних операцій; стан бухгалтерського обліку; діяльність служби внутрішнього банківського обліку; діяльність служби внутрішнього банківського аудиту; достовірність звітів; відповідність законодавству локальних актів банківської установи тощо. Поточний контроль передбачає визначення методів і форм перевірки банків, розробку заходів їх організаційного зміцнення й фінансового оздоровлення та їх застосування.[23.]

У разі виявлення порушень банківського законодавства НБУ  наділено компетенцією вжити передбачених законодавством заходів впливу. Порядок 

їх застосування визначає постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу

за порушення банківського законодавства» від 28.08.2001 р. № 369 (зі змінами).

Окрім фінансового контролю, що його проводить НБУ, кредитно-

фінансові установи здійснюють внутрішній фінансовий контроль. У ст. 37 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»  визначено, що внутрішніми органами контролю банку є ревізійна комісія та служба внутрішнього аудита банку. Згідно зі ст. 45 цього Закону, остання є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку.[3.]

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг здійснює, згідно із законами України, державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення,довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг (окрім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування щодо їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України й державних цільових фондів). Ця комісія:

- забезпечує контроль  за достовірністю інформації, яку  надають учасники ринків фінансових  послуг;

- здійснює контроль  за платоспроможністю страховиків  відповідно до взятих страхових  зобов’язань перед страхувальниками;

- проводить самостійно  чи разом з іншими уповноваженими  органами виїзні перевірки діяльності  фінансових установ;

- установлює порядок та умови вживання заходів впливу згідно із законом;

         - надсилає фінансовим установам і саморегулювальним організаціям обов’язкові до виконання розпорядження щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів;

- надсилає матеріали  до правоохоронних органів стосовно  фактів правопорушень, які стали  відомі під час проведення  перевірок;

- надсилає матеріали  до органів Антимонопольного  комітету України у разі виявлення  порушень антимонопольного законодавства;

- звертається до суду  з позовами (заявами) у зв’язку  з порушенням законодавства України  про фінансові послуги.[26.]

Даний перелік уповноважених  державою органів, що можуть брати участь у здійсненні фінансового контролю, не є вичерпним.

ДКЦПФР. Згідно з п. 9 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» до повноважень державної комісії з цінних паперів та фондового ринку належить проведення перевірок та ревізій фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та

саморегулівних організацій. Такі перевірки і ревізії проводяться  Комісією самостійно або разом з  іншими відповідними органами. Згідно з абзацом 4 частини другої ст. 9 цього  Закону уповноважені особи Комісії мають право

залучати за погодженням  із відповідними центральними та місцевими  органами виконавчої влади, органами місцевої влади та самоврядування, підприємствами та об’єднаннями їх спеціалістів, депутатів місцевих Рад (за їх згодою) для проведення перевірок та ревізій.

Відповідно до положень ст. 3 та 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів  в Україні» перевірки та ревізії  фінансово-господарської діяльності є одним із засобів контролю за дотриманням чинного законодавства про цінні папери, який (контроль), у свою чергу, є

однією з форм державного регулювання ринку цінних паперів, що згідно зі ст. 5 цього Закону здійснюється Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку. Інші державні органи контролюють діяльність учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначені чинним законодавством.[6.]

До учасників фондового  ринку згідно із Законом України  «Про цінні папери та фондовий ринок» належать емітенти, інвестори, саморегулівні  організації та професійні учасники фондового ринку. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» державне регулювання у сфері спільного інвестування здійснює Комісія відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».