ЗМІСТ

Вступ

    Нині в Україні триває процес корінних змін у системі відносин власності, заміни командно-адміністративних засад в управлінні економікою на ринкові методи, які покликані забезпечити власність усіх форм власності і господарювання. Відносини власності — основна рушійна сила розвитку економіки у будь-якому суспільстві. Від рівня правової урегульованості відносин власності багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.

    Інститут  права власності, складовою частиною якого є також норми про  захист права власності, — центральний інститут у цивільному праві, що також перебуває в стадії активного формування. Правові засади нового інституту права власності, започатковані Законом України "Про власність", прийнятим 7 лютого 1991 р. Значення цього Закону важко переоцінити, адже його положення стали правовою основою прийняття низки надзвичайно важливих для суспільства законів ринкової орієнтації, зокрема Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про Приватизацію державного майна".

    Норми, що регулюють статику відносин власності  в їх позитивному стані, звичайно мають визначальне значення в  інституті Права власності. Однак, без надійних захисних механізмів, без ефективних засобів захисту прав власників взагалі неможливе функціонування інституту права власності та реальне здійснення власниками належного їм суб'єктивного права власності. Права суб'єктів цивільних правовідносин повинні не лише проголошуватися, а й захищатися державою у разі їх порушення. Такою є і вимога Конституції України, яка проголошує принцип захисту прав і свобод громадянина судом (ст. 55).

    Проте, як свідчить аналіз правозастосовної практики, ще існує чимало прогалин у регулюванні відносин у сфері захисту Права власності і труднощів у застосуванні чинного законодавства при розгляді справ даної категорії судами загальної юрисдикції та арбітражними судами. Конструктивну роль у підвищенні ефективності механізмів захисту права власності має відіграти Юридична цивілістична наука. Забезпечення рівних умов захисту прав усіх власників — складова частина правових засад права власності в Українській державі. Разом з тим це означає, що такі конституційні положення мають бути враховані в усіх законодавчих та нормативно-правових актах, які тією чи іншою мірою спрямовані на формування системи захисту права власності.

    Не  менш важливими для формування інституту  права власності та захисту прав власників є положення інших  розділів Конституції України. Серед  них насамперед такі норми: "Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності" (ст. 41); "Право власності є непорушним" (ст. 11), "Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості" або "з наступним повним відшкодуванням їх вартості... —лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану" (ст. 41); "Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом" (ст. 41); виключно законами України визначається "правовий режим власності" (ст. 92).

    Актуальність  теми дослідження. У кожній державі  центральним правовим інститутом є  інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності та захисту права власності важливе місце займають Закан України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (Книга третя “Права власності та інші речові права”, Розділ І “Право власності”, глава 29 “Захист права власності”).

    Мета  і задачі дослідження. Метою даного дослідження є створення на базі вітчизняного досвіду, теоретико-методологічної концепції правового регулювання і здійснення визначення захисту права власності в Україні. Для досягнення мети необхідно було вирішити такі питання:

    • визначити цивільно-правові засоби захисту права власності;

    • визначити вплив соціально-економічних, національних та інших суспільних відносин на засоби захисту права власності;

    • визначити зміст і сутність віндикаційного позову, як засобу захисту права власності;

    • проаналізувати негаторний позов, як засіб захисту права власності;

    • охарактеризувати зобов'язально-правові засоби захисту права власності.

    Об'єктом  дослідження курсової роботи є захист права власності на Україні та аналіз цивільно-правових засобів захисту  права власності.

    Предметом дослідження є зміст і сутність захисту права власності та цивільно-правових засобів захисту права власності.

1. Цивільно-правові  засоби захисту  права власності

    Кожна цивілізована держава закріплює  за своїми громадянами певні права  та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є не лише проголошення, а й захист законних прав громадян. Від створення ефективного механізму захисту соціальних, політичних, економічних прав та свобод громадян багато в чому залежить поступальний рух економіки, примноження національного багатства, а врешті — підвищення матеріального добробуту народу. Отже, цілком виправданим є введення у розділ 1 Конституції України положення про те, що "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим водночас цією нормою забезпечує виконання громадянами та іншими суб'єктами обов'язків, покладених на них. Оскільки економічні відносини після врегулювання їх нормами права набувають форми правовідносин, то цілком правомірно, що об'єктом державного захисту виступає саме право власності як юридична категорія. І це не випадково, адже-в наступній нормі цієї самої статті Конституції України стверджується, що "усі суб'єкти права власності рівні перед законом". Тобто і в даному випадку йдеться про власність як юридичну категорію. [7,ст.14]

    Тому, захист права власності як правова  категорія має багатоаспектне значення. Так, цивільно-правовий захист можна  розглядати як правовий інститут цивільного, так і цивільно-процесуального права. Коли ж застосовується термін "право на захист", то, як правило, мається на увазі суб'єктивне право особи вимагати від уповноважених органів примусового застосування засобів реагування до порушників цивільних прав. Захист цивільних прав у юридичній літературі, в нормативно-правових актах може застосовуватися в значенні певної системи організаційно-правових заходів, використовуваних у разі порушення цивільних прав. Коли ж йдеться про цивільно-правовий захист права Масності, то звичайно не можна не враховувати основоположні засади права власності, яке є первинним, а захист права власності — вторинним (похідним) правовим явищем.

    Захист  цивільних прав (права власності) — це заходи чи сукупність заходів (способів), що їх застосовують у разі порушення цих прав, або сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, застосовуваних у зв'язку зі здійсненням проти цивільних прав порушень і направлених на відновлення або захист майнових інтересів їх володільців. Проте і в цій позиції є вразливе місце, оскільки захист цивільних прав тут проявляється лише у стадії реалізації права та ототожнюється із засобами, спрямованими на відновлення порушеного права (інтересу).[11, ст.28]

    Поняття "захист права власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.). При цьому погляди вчених на це поняття виявилися надто неоднорідними, що зумовлено відмінністю цивільно-правових засобів захисту від інших засобів (кримінально-правових, адміністративно-правових тощо), відсутністю однозначності у законодавчому Врегулюванні захисту права власності, наявністю розбіжностей у тлумаченні понять "правовий захист" і "правова охорона" та іншими обставинами.

    Цивільно-правовому  захистові притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно відмінні від існуючих в інших галузях  права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має загальноправову мету виховання громадян і юридичних осіб в дусі поваги до власності інших осіб, утримання від порушень прав власників. Ця мета досягається за допомогою спеціальних цивільно-правових методів та засобів.[9, ст.14]

2. Віндикаційний  позов як засіб захисту права власності

    Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту  права власності є віндикація - витребування власником майна з  чужого незаконного володіння. Воно здійснюється пред’явленням позову в суд чи арбітраж. Такий позов  називається віндикаційним. Отже, віндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння.

    Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і  юридичні особи, держава і територіальні  громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").[12, ст.59]

    Титульними  володільцями вважаються особи, які  володіють майном за цивільно-правовими  договорами (майнового найму, підряду, зберігання, застави та ін,), особи, які  володіють майном на праві повного  господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом (ст. 48 Закону України "Про власність"). Зрозуміло, що позивач має підтвердили своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, поговір тощо). Не є безспірним доказом належності майна юридичній особі на праві власності, на праві повного господарського відання чи праві оперативного управління перебування майна на - балансі, оскільки останній є формою ведення бухгалтерського обліку, а не правовстановлювальним документом, що безпосередньо засвідчує право власності. Однак факт перебування майна на балансі підприємства (організації) суди можуть розглядати один з доказових засобів з урахуванням правової підстави врахування його на баланс, особливостей майна та інших обставин.

    Відповідачем  за віндикаційним позовом має  бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна, тобто особа, яка володіє майном позивача без правових підстав. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, як придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала прав ним розпоряджатися.[12, ст.60]

    Віндикаційний позов має ґрунтуватися не лише на нормах матеріального права. Він  повинен відповідати також вимогам  процесуального права, зокрема ст. 137 ЦПК України та ст. 5^ АПК України, якими визначаються процесуальні вимоги до будь-якого позову. Це дані про: суд, позивача і відповідача; зміст позовних вимог; обґрунтування позовних вимог; докази, що підтверджують позов.

    Юридична  наука виділяє два основні елементи, що визначають сутність будь-якого позову: предмет і підставу. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, підставою посилання на належне йому право, юридичні факти що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.[12, ст.64]

    Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога не володіючого майном власника до незаконно володіючого цим  майном невласника про повернення індивідуально-визначеного  майна з чужого незаконного володіння.

    Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність  вимог позивача про повернення йому май на з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право  власності на витребуване майно, вибуття його з володінь позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З пози цій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.[12, ст.64]

    Важливою  умовою звернення з віндикаційним  позовом є від сутність між  позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна, що однак не завжди враховується в судовій практиці.

    У ст. 32 вищезгаданого Закону України  “Про власність” зазначено, що власник  має право витребувати своє майно  з чужого незаконного володіння. Таким чином, якщо якась річ вибула з володіння власника, останній може витребувати її в особи, що нею володіє. Але витребувати річ він тільки може у незаконного володільця, тобто від такого, який володіє річчю без законних підстав. Підставою може бути, наприклад, договір або адміністративний акт.