Таким чином, триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання  позову є однією з умов подання  негаторного позову. Якщо ж на час  подання позову порушення припинилися, то і відпадає підстава для подання  негаторного позову. Власник має право в даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову, на наш погляд, має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже у разі їх наявності власник здійснюватиме захист порушеного права власності не речово-правовими, а зобов'язально-правовими засобами.

    Зрозуміло, що дії, якими порушується право  власника, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Так, коли власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких “перешкод” у користуванні будинком, бо дії наймача, що користується приміщенням, є правомірним.

    Витрати, пов’язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.[9, ст.94]

    Захист  права власності здійснюється у  випадках, коли позов про витребування майна з чужого володіння або  про усунення перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред’являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном в силу закону або договору з власником майна (наприклад, договору майнового найму, договору підряду, договору схову тощо). Так, коли річ викрадена у наймача і останній витребує її з чужого незаконного володіння, пред’явивши відповідний позов, цим самим він захистить не тільки свої права (права якийсь час володіти і користуватись річчю), а й права власника, оскільки у наймача з’явиться можливість виконати свої обов’язки перед наймодавцем (власником) - повернути майно, яке йому було надане у тимчасове користування.

    На  ці позови (пред’явлені законними  володільцями чужого майна - наймачами, підрядчиками, охоронцями тощо) поширюються розглянуті вище норми, що містяться у ст. 388 - 390 ЦК України.

    У цивільному законодавстві не визначено  конкретного змісту вимог про  усунення порушень права власності. Те, що в закот немає переліку конкретних засобів захисту права  власності віл порушень, не поєднаних з позбавленням власника права володіння, не сприяє ефективному розглядові цієї категорії справ. Очевидно при формулюванні негаторних позовних вимог конкретні засоби захисту мають визначатися з урахуванням загальних засобів захисту цивільних прав (ст. 6 ЦК, ст. 13 проекту ЦК). До них насамперед слід віднести такі: відновлення становища, яке іменувало до порушення права; припинення дій, що порушують право, примусове виконання обов'язку в натурі. Однак такого абстрактного формулювання позовних вимог недостатньо для їх задоволення судом. Тому вони мають бути імплемептовані (пристосовані) до конкретної правової ситуації. Так, у негаторному позові можуть бути закладені вимоги:

    • про виселення з безпідставно займаного приміщення;

    • про звільнення безпідставно займаних, адміністративно-виробничих приміщень;

    • про звільнення земельної ділянки  від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою;

    • про вчинення порушником дій, спрямованих  на ліквідацію перешкод у користуванні майном (наприклад, зниження поверховості будинку, знесення дамби та відновлення попереднього річища річки);

    • про припинення певних дій чи робіт (наприклад, про заборону спорудження  дамби, про будівництво багатоповерхового  будинку чи промислового комплексу, прокладення залізниці в густо населеному районі).[8, ст.92]

    Особливої актуальності набуває проблема захисту  прав акціонерів у процесі приватизації та післяприватизаційний період. Державною  програмою приватизації на 2000—2002 роки передбачено низку заходів щодо захисту прав таких акціонерів. Виходячи з положень цієї Державної програми акціонери, на наш погляд, мають право звертатися з позовами: про заборону відчуження майна товариства на суму, що перевищує певну суму; про заборону прийняття рішень щодо реорганізації ВАТ; щодо зміни номінальної вартості або кількості акцій без зміни розміру статутного фонду; про заборону прийняття рішень про збільшення чи зменшення статутного фонду, крім випадків збільшення останнього на суму збільшення вартості власного капіталу товариства. 

4. Зобов'язально-правові  засоби захисту  права власності

    Ці  засоби забезпечують захист права власності  та інших цивільних прав осіб, між  якими виникає цивільно-правове  зобов'язання, тобто між особами, пов'язаними між собою певними правами та обов'язками.

    На  відміну від речових засобів  захисту права власності, які  ґрунтуються на праві власника вимагати від будь-кого утримуватися від порушення  його абсолютного права, зобов'язальні  засоби захисту права власності  та інших цивільних прав базуються на можливості застосовувати примусові заходи у правовідносинах з конкретно визначеними учасниками відносних правовідносин, у яких є уповноважена і зобов'язана особа.

    Як  відомо, всі зобов'язання поділяються, зокрема, на договірні і позадоговірні. Відповідними особливостями характеризуються засоби захисту прав та інтересів суб'єктів договірних і позадоговірних зобов'язань.

    Так, у договірних зобов'язаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом:

    а) примусу боржника виконати обов'язок у натурі, у тому числі передати кредиторові майно у власність;

    б) розірвання договору;

    в) застосування мір відповідальності;

    г) застосування інших заходів, передбачених договором або законом (наприклад, повернення сторонам майна, переданого ними на виконання договору, повернення майна, переданого власником в орендне чи інше тимчасове користування).[9, ст.95]

    Захист  права власності чи права на власність  у зобов'язальних правовідносинах  може мати місце лише тоді, коли їх об'єктом є майно, належне учасникам цих правовідносин на праві власності. Такими є всі договори, що забезпечують перехід права і Власності від однієї сторони до іншої (договори купівлі-продажу, Поставки, міни, дарування тощо), перехід майна у тимчасове користування, для зберігання (договори майнового найму, схову та ін.), створення нового майна (договори підряду).

    Захист  права власності у договірних зобов'язаннях здійснюється, зокрема, шляхом звернення сторони про  витребування майна від іншої сторони (наприклад, покупець має право вимагати від продавця передачі придбаного майна, на яке у нього вже виникло право власності; орендодавець має право вимагати повернення орендарем майна у зв'язку з закінченням терміну оренди та ін.), про усунення перешкод у користуванні майном другою стороною тощо. Сторона в договорі може також вимагати передачі їй у власність другою стороною майна (наприклад, замовник має право вимагати від підрядника передачі у власність виготовленого предмета підряду).

    Що  стосується мір цивільно-правової відповідальності, то вони мають специфіку, оскільки за загальним правилом неодмінною умовою у складі цивільного правопорушення є збитки, які виявляються у зменшенні, втраті чи пошкодженні майна. Тому відшкодування завданих збитків спрямовано на відновлення порушеного майнового права власника-кредитора, а не безпосередньо на захист права власності, яке вже неможливо відновити.[11, ст.142]

    В практиці може виникнути потреба  у застосуванні норм договірного  права та норм інституту права  власності для захисту Права власності. Так, відповідно до ЦК України якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли власник не має права витребувати у нього майно. Це водночас означає, що за таких обставин договір купівлі-продажу зберігає свою чинність, а покупець має вважатися законним власником. Іншими словами, сам по собі факт продажу майна не власником не є достатньою підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. і лише тоді, коли є підстави для витребування майна за правилами віндикації (якщо майно вибуло з володіння власника всупереч його волі, коли набувач є недобросовісним), покупець не набуває права власності на таке майно. Однак, на наш погляд, у такому разі обов'язково має визнаватися недійсним договір купівлі-продажу.[8, ст.200]

    В процесі вирішення спору між  сторонами договірного зобов'язання про повернення контрагенту—власнику майна (наприклад, техніки, переданої  замовником для виконання робіт  підряднику) може виникнути необхідність підтвердження у судовому порядку факту належності цього майна на праві власності замовнику. Для цього у його позові має бути закладена також вимога про визнання права власності на майно, передане за договором, яка має ознаки речово-правового засобу захисту права власності. Тобто, можливе поєднання у позові вимоги про визнання права власності та вимоги про повернення майна, яка ґрунтується на положеннях зобов'язального права.

    Складною  може виявитися ситуація у тих  випадках, коли після закінчення терміну  дії договору чи після його розірвання власнику не було повернуто майно. З цього приводу в п. 6.3 Інформаційного листа ВАСУ "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31 січня 2001 р. було роз'яснено, що якщо особа володіла майном на законній підставі, яка згодом відпала (наприклад, у разі закінчення дії договору), то особа є незаконним володільцем, і до неї може бути подано віндикаційний позов. Можна погодитись з твердженням в Інформаційному листі про те, що така особа є незаконним володільцем, але не можна беззастережно погодитись з твердженням про можливість витребування від нього майна лише за віндикаційним позовом, який не може забезпечити, зокрема, відшкодування понесених власником збитків. Так, наймодавець має право вимагати від наймача повернення майна при припиненні договору найму на підставі ч.1 ст. 785 ЦК України, оскільки таке повернення є обов'язком наймача. Більше того, неповернення наймачем майна після закінчення дії договору найму є порушенням, за яке наймодавець має також право вимагати відшкодування заподіяних збитків (ч.2 ст. 785 ЦК України).[10, ст.85]

    Підставами  виникнення зобов'язань можуть слугувати  також заподіяння шкоди (делікт) особі  або майну громадянина, а також заподіяння шкоди організації, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

    У зобов'язаннях, що виникають внаслідок  заподіяння шкоди (статті 1166, 1169-1194 ЦК) визначальну роль у захисті інтересів  потерпілих відіграє механізм деліктної відповідальності, для настання, якої необхідно, як правило, встановити склад цивільного правопорушення (шкоду, протиправну поведінку, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вину).

    Деліктна  відповідальність настає тоді, коли заподіювач шкоди і потерпілий не перебувають у договірних відносинах щодо блага, якому заподіяно шкоду. Основними способами відшкодування шкоди, заподіяної майну особи, слугують: відшкодування її в натурі (надати річ тих самих роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. і.) або повне відшкодування заподіяних збитків (ст. 1192 ЦКУ).

    Як  уже зазначалося, віндикаційний  позов може бути поданий, якщо майно  збереглося у натурі. Тому коли, наприклад, порушник зіпсував, спожив, відчужив невідомим  особам вкрадену річ власник може захистити порушене право, лише звернувшись з позовом про відшкодування вартості цієї речі (ст.1213 ЦКУ), тобто у таких випадках некоректно говорити про захист права власності, оскільки фактично за такими позовами захищається майнове право власника, який втратив право власності на знищене чи втрачене майно. Якщо ж майно частково зіпсоване і власник бажає залишити його собі, то він може вимагати від незаконних утримувачів витребування зіпсованого майна за правилами віндикації та відшкодування збитків, завданих пошкодженням майна. Тому не можна погодитись з імперативною рекомендацією Інформаційного листа ВАСУ "Про деякі і приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31 січня 2001 р. про те, що якщо майно змінило своє початкове господарське призначення, то підстав для задоволення віндикаційного позову Немає і власник має право лише на відшкодування збитків. Така рекомендація ВАСУ є сумнівною, адже власник не може бути Позбавлений можливості витребувати з незаконного володіння інших осіб, хоч і пошкоджене, але майно, яке було його власністю.[10, ст.95]

    Зобов'язання, що виникають внаслідок набуття  або збереження майна без достатньої правової підстави, врегульовані главою 83 ЦК України. Зміст цього зобов'язання полягає в тому, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню у примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Ці заходи примусового характеру є цивільно-правовою санкцією, для застосування якої необхідно встановити факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, передбачених законом або договором. Важливою особливістю цього способу захисту є застосування його незалежно від вини зобов'язаної особи.

    В юридичній науці визнається, що цей  вид позадоговірних зобов'язань  має назву "зобов'язання з безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1922 р. був самостійний розділ XII "Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1964 р. законодавець очевидно з ідеологічних міркувань відмовився від такої термінології і запровадив інститут зобов'язань, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Безумовно, нова назва виявилася досить складною для вживання і незручною для застосування у судовій практиці. [9, ст.174]