Захист права власності

    Отже, якщо власник передав свою річ  у тимчасове користування за договором  майнового найму наймачеві, останній не може бути відповідачем по віндикаційному позову, оскільки користується річчю  на законній підставі - на підставі укладеного з власником договору майнового найму.

    Незаконним  володільцем буде особа, що вкрала річ  або купила її не у власника ( наприклад, у громадянина, до якого річ перейшла за договором майнового найму, договором  схову тощо), оскільки продавець  за договором купівлі-продажу не міг передати покупцеві те, чого не мав сам - права власності на продану річ.[5, ст.18]

    За  віндикаційним позовом власник  може витребувати свою річ у натурі. Тому віндикаційний позов не може бути задоволений, коли у відповідача  речі вже немає. Наприклад, коли річ вкрадено і встановлено, хто це зробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала річ, ще володіє нею. Якщо ж річ уже передано невідомо кому або знищено, не можна одержати задоволення й по віндикаційному позову, бо за цим позовом можна вимагати саме майно, що належить власникові.

    Коли  в особи, що вкрала річ, речі немає, до неї теж можна пред’явити вимоги, про те тут йтиметься не про  повернення речі, а про відшкодування  заподіяної шкоди. Отже, буде мати місце  не віндикаційний позов, а позов зобов’язального характеру - про відшкодування заподіяної шкоди, і суд буде керуватися ст. 1166 ЦК України.

    Не  може бути витребувана річ і у  випадку, коли незаконний її володілець настільки її змінив, що, по суті, вона вже перетворилася на зовсім іншу річ.[3, ст.302]

    Отже, коли речі немає, не можна вимагати її повернення від особи, що нею володіла. Проте виникає запитання - чи завжди власник, дізнавшись, що його річчю  незаконно володіє якась особа, має пред’явити саме віндикаційний  позов, тобто позов витребування її у натурі з чужого незаконного володіння, чи він може якось інакше захистити свої інтереси?

    Коли  майно належить кооперативній або  громадській організації чи громадянинові, то кожний з цих власників за своїм  бажанням може пред’явити або віндикаційний позов, або позов про відшкодування збитків.

    Відносно  державних організацій вирішення  цього питання безпосередньо  пов’язано з їхніми правами щодо розпорядження закріпленим за ним  майном. Якщо згідно із законом державна організація не може самостійно розпоряджатися майном даного виду, то у разі перебування такого майна у незаконного володільця (наприклад, у кооперативної організації громадянина) вона повинна пред’явити саме віндикаційний позов.

    Предметом віндикаційного позову може бути витребування індивідуально визначеної речі, що визначається кількістю, мірою, вагою (наприклад, цукор, борошно, картопля тощо, тобто речі, що визначаються родовими ознаками) за умови, що вони якось індивідуалізовані ( наприклад, картопля у мішку, який має штамп, напис тощо). В зв’язку з тим, що власник за віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своєї речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші.

    Власник відповідно до ст. 390 ЦК України має  право вимагати не тільки повернення свого майна, а й повернення або  відшкодування всіх доходів, які  незаконний володілець дістав чи повинен  був дістати від користування майном. Причому вирішення питання  про те, з якого часу доходи мають бути повернені власникові, залежить від того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.[1]

    Відповідно  до ст. 388 ЦК України, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

    Навпаки, набувач визнається недобросовісним, коли він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права її відчужувати, тобто коли знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (ст. 390 ЦК України). Зрозуміло, що набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.[3, ст.122]

    Незаконний  набувач вважається добросовісним, поки не буде доведене протилежне.

    Відповідно  до ст. 390 ЦК України власник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування доходів, які він здобув або повинен  був здобути за весь час володіння; від добросовісного володільця - всіх доходів, що він здобув і повинен був здобути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.

    Отже, одержане добросовісним набувачем  до того, як він дізнався або повинен  був дізнатися про неправомірність свого володіння, належить йому, він стає власником доходів, здобутих під час володіння. Недобросовісний володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.

    Як  зазначено у ст. 390 ЦК України, незаконний володілець повинен повернути чи відшкодувати не тільки доходи, які він одержав, а й ті, які повинен був одержати. Коли незаконний набувач не одержав доходів з власної вини, він несе всі невигідні наслідки цього - мусить повернути доходи, які міг одержати. Наприклад, хтось незаконно володів садом, але не знімав плодів, не одержував доходів. Він нестиме всі невигідні наслідки своєї бездіяльності - повинен відшкодувати втрачені ним доходи, бо у ст. 390 ЦК України законодавець зазначає, що власник має право вимагати повернення або відшкодування доходів, які незаконний володілець "здобув і повинен був здобути".[3, ст.123]

    Відповідно  до ст. 390 ЦК України “володілець  як добросовісний, так і не добросовісний, у свою чергу, має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних затрат на майно з часу, з якого власникові належать доходи від майна”

    Отже, недобросовісний володілець має  право вимагати від власника відшкодування  зроблених ним необхідних витрат на майно за весь час володіння, бо він повинен повернути одержані прибутки за цей проміжок часу. Добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування необхідних затрат тільки з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часу власникові належать прибутки з майна.

    Аналогічна  норма містилася у ст. 59 ЦК УРСР 1922р. Аналізуючи її, деякі радянські  юристи (Б.Б. Черепахін, Ю.К. Толстой) справедливо, на нашу думку, відзначали, що коли виходити з буквального смислу ст. 59 (відповідно ст. 390 ЦК України), то в деяких випадках недобросовісний володілець може опинитися у кращому становищі, ніж добросовісний. Зокрема, таке може статися у випадку, коли необхідні витрати на майно перевищують прибутки, які воно дає, або у випадку, коли майно не дає прибутків, але потребує витрат на утримання.[1]

    Тому  доцільно доповнена ст. 390 ЦК України (як свого часу пропонував Б.Б. Черепахін  відносно ст. 59 ЦК УРСР 1922р.) правилом, згідно з яким добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на майно на весь час володіння, коли ці витрати перевищують доходи. Це посилює б виховне значення ЦК України.

    Іноді витрати незаконного володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна. Незаконний володілець може зробити певні поліпшення у майні, у зв’язку з чим може збільшитись вартість останнього.

    Виникає питання, яка ж доля цих поліпшень  у майні у випадку витребування його власником від незаконного володільця? Добросовісний володілець, зазначається в ст. 390 ЦК України, має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження речі. Наприклад, коли він поставив новий мотор на човні замість старого, то при витребуванні у цього човна він може новий мотор забрати собі, замінивши його старим.[8, ст.44]

    Але й може бути й так, що поліпшення у майні не можливо відділити. Наприклад, незаконний володілець зробив капітальний ремонт будинку чи відремонтував якусь іншу річ. Як правило, у цих випадках поліпшення не можуть бути відділені від речі. Яка доля поліпшень такого характеру? Відповідно до ст. 390 ЦК України, “якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі. На яку збільшилася його вартість”.

    Таким чином, добросовісний володілець може вимагати відшкодування тільки тих  витрат на поліпшення речі, які призвели до збільшення її вартості. Незаконний володілець може витратити багато коштів і зусиль для того, щоб поліпшити ту чи іншу річ і при цьому домогтися мізерного результату. При визначенні розміру відшкодування має враховуватися саме корисний результат, який проявився у збільшенні вартості речі.[1]

    Як  випливає із змісту ЦК України, право  залишити за собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених  на поліпшення затрат (у разі, коли їх не можна відділити) має лише добросовісний  володілець.

    Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володільця речі. Коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача - не завжди.

    Відповідно  до ст. 388 ЦК України, якщо майно за плату  придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

    Якщо  річ було продано особою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову, майнового  найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, бо у даному випадку річ вибула як з володіння власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного набувача.

    Якщо  майно набуте безплатно (навіть і  добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно  в усіх випадках ( ст. 388 ЦК України). Так, коли власник добровільно, за договором (наприклад, за договором схову) передасть комусь річ, а контрагент за договором замість того, щоб повернути власнику, подарує її іншій особі, власник може витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, (незважаючи на те, що річ не була ні загублена, ні вкрадена), оскільки вона була безплатно набута добросовісним набувачем.[7, ст.110]

    Слід  звернути увагу на те, що відповідно до ст. 388 ЦК України власник може витребувати своє майно у добросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно вкрадене, але взагалі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента по договору “поза його волею”.

    Отже, громадянин - власник якогось майна - не може витребувати його з незаконного  володіння іншої особи при  наявності сукупності трьох умов:

    а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника;

    б) майно має бути придбане набувачем  на гроші, тобто повинно бути саме купленим;

    в) власник має втратити володіння  цим майном з власної волі, а  саме, майно має бути передане власником за договором (схову майнового найму) іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві.[9, ст.115]

    Виникає питання, чому законодавець стає на захист інтересів добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з  володіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Законодавець виходить з тих міркувань, що власник припускає певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій: замість того, щоб повернути власнику одержану від нього за договором річ, особа, продає її комусь, а тому власник повинен нести не вигідні наслідки своєї необачності. Ці міркування, звичайно, відпадають, коли річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею.

    Все зазначене вище повною мірою відноситься до віндикації власності громадян, щодо віндикації державного і громадського майна діють особливі правила.

    Відповідно  до ч. 2 ст. 388 ЦК України витребування майна з підстав, зазначених у  ч. 1 цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.[1]

    Отже, коли майно боржника буде передане судовим виконавцем для реалізації торговельній організації і там  воно буде придбане тією чи іншою особою, то від останньої майно не може бути витребуване власником на тій підставі, що він загубив це майно або воно було у нього викрадене, а потім потрапило до рук боржника, відносно якого було поставлене судове рішення. Аналогічно вирішується питання у випадку, коли особа набула будинок з прилюдних торгів, проведених для виконання судового рішення.

    Відповідно  до закону України “Про власність” Українська держава забезпечує в  законодавстві громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови  захисту права власності.[5, ст.29]

    В цьому законі встановлені загальні засади цієї рівності в питаннях захисту всіх форм власності. В ній, зокрема, передбачається, що коли майно за сплату придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати ( добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача у випадку, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння або викрадено у того чи іншого, або вибуло з володіння іншим шляхом поза їх волею.