Акціонерне товариство як суб’єкт цивільно правових відносин

Після цього акціонерне товариство випускає акції. Реквізити для всіх акцій однакові:

• фірменна назва акціонерного товариства і його місцезнаходження;
• найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дата випуску, вид акції (проста чи привілейована) та її номінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції);
• розмір уставного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість випущених акцій;
• строк виплати дивідендів;
• підпис голови правління акціонерного товариства.

Всі акції мають бути виплачені акціонерами протягом року після реєстрації товариства. Кожна акція реєструється в акціонерному товаристві з її характеристиками. Для іменних вказується і її володар.

Виплата дивідендів за акціями  може здійснюватися:

а) безпосередньо бухгалтерією даного акціонерного товариства;

б) ощадним банком. Товариство може укласти договір з ощадним банком щодо виплати дивідендів, оплачуючи банку певну комісійну винагороду.

Для спрощення процедури  обліку виплачених дивідендів доцільно акції випускати з відрізними купонами. Кількість купонів можна передбачити не менше 10 штук. Після відрізання останнього купона бланк акції треба міняти на інший. Можна також для зручності (так і надійніше) зберігати акції в банках і організувати безготівкову виплату дивідендів на ощадну книжку акціонера.[13]

Як відомо, в розвинутих країнах акції вільно продаються й купуються. У нас же окремі особи  можуть володіти лише іменними акціями. Щоб продати акцію, її володар  має піти в акціонерне товариство і заявити про це. Акціонерне товариство знайде іншого покупця і перепише ці акції на нього.

Найвищим органом управління акціонерним товариством є збори  акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція - один голос. Загальні збори акціонерів збираються не 
рідше одного разу на рік. Водночас акціонери, що мають 
не менше 20 % голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.

В акціонерному товаристві створюється рада акціонерного товариства. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. В неї можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть одночасно бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом  акціонерного товариства є його правління. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю. Роботою правління керує його голова, який призначається або обирається (згідно із статутом). Правління вирішує всі витання діяльності акціонерного товариства. Воно підзвітне лише раді акціонерного товариства і загальним зборам акціонерів.[9]

Контроль за фінансовою діяльністю правління здійснює ревізійна комісія, яка обирається з числа акціонерів і представників трудового колективу підприємства.

Законодавчо встановлено, що трудові колективи мають певні  пільги в придбанні акцій, а також  право першочергового придбання акцій.

При проведенні приватизації значна частина акцій безоплатно передається трудовому колективу. Це має забезпечити певні гарантії працівникам в управлінні акціонерним  товариством.

Захищає інтереси трудового  колективу нова система укладання  колективного договору. Він укладається трудовим колективом з правлінням акціонерного товариства. Цей колективний договір, в якому зафіксовані вимоги працівників, мають підтвердити загальні збори акціонерів.

Акціонерні товариства поділяються на два види: відкриті і закриті.

Відкрите акціонерне товариство – його акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі  – продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство – його акції розповсюджуються між  засновниками і не можуть розповсюджуватися  шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі.[6]

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано в відкрите шляхом регистрації його акцій в  порядку, передбаченому законодавством про цінні папери, і фондову  біржу з внесенням змін в Статут товариства.

Підписка і купівля – продаж на біржі акцій закритого акціонерного товариства виключена. Особливість закритого акціонерного товариства полягає в тому, що після його створення замість учасника, який вибув, нового акціонера не можна прийняти: це можливо зробити тільки шляхом відкриття акціонерного товариства.

Відправною точкою розвитку сучасного акціонерного руху в Україні  є прийнятий у 1991 році Закон України  «Про господарські товариства», який визнав акціонерне товариство як самостійну форму діяльності і закріпив правові основи його створення і функціонування.[4]

Масовий характер цей  рух отримав з визначенням  Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» (1992) продажу акцій відкритих акціонерних  товариств в якості одного із засобів  приватизації, яка стала могутнім каталізатором створення таких товариств.

Якщо в 1991 році в Україні  було всього 38 акціонерних товариств, то в 1993 році їх кількість збільшилась  до 3342, тобто в 88 разів. ¹

Нарощування кількості  акціонерних товариств продовжувалося до 1997 року і зупинилось тільки з уповільненням темпів приватизації. В останні роки ця кількість стабілізувалася і складає 34-35 тисяч.

Діаграма на мал. 1 відображає динаміку чисельності акціонерних  товариств в Україні (на 1 січні)

В структурі акціонерних  товариств переважають закриті товариства (63,7%). Найбільша їх доля – в торгівлі (79,2%). В виробничому секторі створено більше відкритих товариств; в сільському господарстві вони складають 62,8% всіх товариств відповідного виду діяльності, в промисловості – 51,6%.

Близько 30% акціонерних  товариств (10400) з’явилися в процесі  приватизації майна державних підприємств. ²

Більшість акціонерних  товариств розміщено в великих  промислових регіонах, 17,3% - в столиці. В Дніпропетровській, Донецькій  областях та в Києві сконцентровано 49,6% основних засобів і оборотних активів акціонерних товариств. 53,5% їх доходів формується від реалізації продукції, а обсяги прибутку товариств, розташованих в Києві, складають 90% сукупного результату всіх відповідних структур.[15]

Більше всього акціонерних товариств приходиться на промисловість (31,5% загальної їх кількості), оптову та роздрібну торгівлю. Акціонерні товариства менш за все представлені в фінансовій сфері (20,5% всіх підприємств), рибному господарстві (13,4%), промисловості (11,8%). За обсягами виробництва доля акціонерного сектору найбільш вагома в промисловості (56,1%), будівництві (29,4%), фінансовій діяльності (25,9%).

Акціонерні товариства займають досить важливе місце в  економіці України. В 2003 році в них  працювало 21,5% зайнятих в економіці осіб, вони виробляли 65,7% загального обсягу промислової продукції. В промисловості чисельність працівників акціонерних товариств склала 53% (1810,7 осіб), хоча доля таких товариств досягає лише 40% загальної кількості підприємств галузі.³

В акціонерних товариствах  сконцентровано 30,1% основних засобів  та 30,3% оборотних активів, формується 26,1% чистого доходу (виторгу) і 79,6% чистого  прибутку підприємств всіх сфер економіки.[10]

В 2003 році в Україні  функціонували 11319 відкритих акціонерних товариств, сумісним власником яких є держава, а також 33 національні акціонерні та державні холдінгові компанії, які створені в процесі приватизації і корпоратизації майна державних підприємств.

     Загалом вітчизняні акціонерні товариства ще недостатньо використовують основні переваги акціонерної форми господарювання: випуск цінних паперів зареєстрували тільки 63% загальної кількості акціонерних товариств. Разом з тим сумарний випуск акцій зростає постійно і досяг 99,3 млрд. грн.. переважно це акції підприємств, тоді як доля фінансово-банківського сектору складає 9,2%. Третина акцій (31,6%) випущена закритими товариствами, тобто вони мають обмежене коло обігу.[16]

РОЗДІЛ 2: Акціонерне товариство як юридична особа.

      Юридичні особи визначаються в законодавстві України через поняття організації, хоча суть останньої не розкривається. Щодо характеристики юридичної особи як організації доречне зауваження В.К. Андрєєва про відсутність потреб давати поняття юридичної особи як організації, якщо вона може нею створюватися й з неї ж складатися. Фактично тим самим відбувається ототожнення понять юридичної особи й організації, так само як у США вживання терміна “корпорація” ідентично юридичній особі. 
     Очевидно, не що інше, як поняття юридичної особи за допомогою організації й привело до встановлення такої її ознаки, як організаційна єдність. Останнє традиційно сприймається нами як єдність, цілісність явища, що складається зі складових частин і особливим, певним чином упорядкованих. Тому “законодавець визнає за корпорацією властивості особи, суб’єкта. Іншими словами, ця корпорація відокремлюється, персоніфікується”. Це дійсно так, але ці міркування беззастережно прийнятні лише для традиційної корпорації, а не корпорації однієї особи. Саме поява таких компаній, на думку О.А. Флейшиць, розглядалося як розхитування поняття юридичної особи , а за висловом В.А. Мусіна, є безцеремонним перекрученням і прямим відходом від найголовніших принципів буржуазного цивільного права . З погляду Є.В. Богданова, ознака організаційної єдності юридичної особи взагалі є неспроможним показником для компанії однієї особи, у яких взагалі немає ніякої організації й тим більше організаційної єдності . І.Є. Красько, слідом за В.П. Мозоліним, вважає, що така компанія самим фактом свого існування заперечує юридичну особу як колектив . [10] 
     Навпроти, англійська, американська, французька, німецька й ін. правові доктрини виходять із того, що корпорація не обов’язково повинна бути складним утворенням, хоча вона як складне утворення найбільш типове . Дійсно, якщо, наприклад, більше двох третин акцій акціонерного товариства належать одній особі, то фактично волеутворення товариства як самостійного суб’єкта визначається волею такого акціонера й, суворо говорячи, у подібних ситуаціях і загальні збори акціонерів, і його функції є лише камуфляж,    інтереси інших акціонерів практично до уваги не приймаються, і органи такої компанії працюють на особу, яка володіє контрольним пакетом акцій.

      У таких ситуаціях мова не йде про повалення конструкції юридичної особи.  
     Нам представляється, що ознака організаційної єдності недостатньо розуміти тільки як “відокремлення певної групи людей з метою забезпечення й здійснення тими або іншими, продиктованими даними суспільними умовами інтересів”.[24]

     Безглуздо заперечувати, що практично всі висловлення про організаційну єдність засновані й виходять із колективної основи юридичної особи. Однак її поняття як певного соціального утворення, тобто “системи майнових істотних соціальних взаємозв’язків, за допомогою яких люди (або їхні групи) поєднуються для досягнення поставлених цілей у єдине структурне й функціонально диференційоване соціальне ціле” не коливається, а навпроти, усіляко підкреслювалося при розкритті цієї ознаки державних юридичних осіб (особливо в соціалістичний період).

     Незважаючи на обґрунтування подібної позиції, зокрема, теорією колективу, по суті, ніякого об’єднання людей у такого роду юридичних особах не відбувається. Не мають місця принципи об’єднання, її мети, порядку, не поєднується майно осіб, їхні зусилля в управлінні цією юридичною особою. [19]

     Відсутні й інші атрибути справжнього об’єднання.Не тільки об’єднання породжує організацію. Остання може мати місце й при іншому порядку виникнення юридичних осіб – державних, комунальних, компаній однієї особи. Незважаючи на своє виникнення з волі однієї особи, діяльність у його інтересах, специфіку управління та інші особливості, такі юридичні особи, проте, досить організовані, щоб являти собою внутрішню ,зовнішню єдність.   
     С.М. Братусь ширше розкриває цю ознаку, говорячи про те, що “ця організаційна форма створює необхідні для цього суспільного утворення єдність і порядок у його діяльності, робить його о р г а н і з а ц і є ю” . Саме із цього й варто виходити при характеристиці акціонерного товариства як певної організації, маючи на увазі організацію його органів управління, його виробничих функцій як підприємства зі складною структурою виробництва, упорядкування його ланок й ін.

     Звідси, будь-яка юридична особа повинна бути достатнім чином організованою для виступу зовні як єдине ціле. У той же час стосовно до компаній однієї особи “говорити про корпоративний устрій було б абсурдним” .[11] 
     Таким чином, в організаційній єдності втілюється ознака володіння юридичною особою самостійною волею за допомогою належної її організації й управління нею. Цією ж ознакою організаційної єдності почасти охоплюється й така ознака юридичної особи, як існування незалежно від складу учасників (акціонерів), що також забезпечується правовим режимом майна юридичної особи. Акціонерне товариство взагалі може не знати про зміну складу своїх акціонерів при випуску їм акцій на продаж, коли йому невідомі конкретні особи, які є власниками акцій.

     Для товариства при цьому має значення лише здійснення акціонерами своїх правомочностей по участі в загальних зборах акціонерів. Але й це не має вирішального значення для діяльності товариства, тому що не може вплинути на його правове положення. 
     Основне значення для утворення майново-відокремлених юридичних осіб мають так звані “союз осіб” і “союз капіталів”, їх взаємовідношення й взаємозалежність.