Акціонерне товариство як суб’єкт цивільно правових відносин

     У радянській правовій доктрині такий підхід був відсутній, але прийшов час і наші економіка й право прийшли до необхідності створення суб’єктів права з майном, сформованим його учасниками, а не державою й, звідси, для правової теорії України також стало важливим обґрунтування понять цих “союзів” і їхній вплив на систему юридичних осіб.  
     Ми пропонуємо виходити з органічної єдності союзу осіб і союзу капіталів, що традиційно лежать в основі будь-яких господарських товариств як корпорацій. При цьому особистісний елемент участі в тім або іншім утворенні поступово заміняється участю капіталом . 
     Самі по собі терміни “союзи осіб”, “союз капіталів”, “об’єднання” осіб і капіталів у певній мірі умовні, тому що передплатники не поєднуються, а купують акції акціонерного товариства. Набувачі акцій діючого товариства на фондовому ринку навряд чи замислюються над тим, що купуючи акції, вони поєднують свій капітал з іншими особами. У цьому смислі більше правильним є вживання терміна “залучення капіталу” із установленням способу й мети такого залучення.   
     За допомогою створення юридичних осіб переслідувалася мета максимального усунення осіб, які узагальнили капітал, від відповідальності за результати його використання. Тому особливе значення усе більше надається такому призначенню капіталу і, як наслідок, такій ознаці юридичної особи, як її самостійна майнова відповідальність, відводячи їй роль головного й визначального. “Сучасна юридична особа – це персоніфікована відповідальність суб’єкта, спеціально створеного для цієї мети правовим ладом” .  
     Міркуючи про компанії однієї особи, І.Є. Красько вважає за необхідне переглянути таку ознаку юридичної особи, як відособленість майна, не доводячи його до абсурду, а також ознака самостійної майнової відповідальності, пропонуючи виходити з можливості визнання засновника субсидіарно відповідальним по боргах компанії однієї особи .  
     Складається своєрідна тенденція не просто переглядів, а й практично відмови від сформованих ознак юридичної особи. Із цього приводу можна відзначити непереборну тягу вчених, їхнє неминуще бажання виявити в юридичній особі основне, відкинувши щось несуттєве й додавши йому значення другорядного.

     Ми не прихильники такого підходу й уважаємо, що в акціонерному товаристві, як і в будь-якій юридичній особі, кожна ознака має своє призначення й покликане виразити ті або інші сторони цієї правової конструкції. Тільки всі разом вони є необхідними й достатніми умовами для її функціонування. Тільки завдяки їм проявляються особливості окремих юридичних осіб і простежується те загальне, що їх поєднує. 
     Згідно ст. 24 Закону України “Про господарські товариства” акціонери відповідають по зобов’язаннях товариства тільки в межах приналежних їм акцій. Подібний підхід суперечить головній і визначальній ознаці акціонерного товариства як юридичної особи – самостійної майнової відповідальності. Неприпустимість ствердження про яку би то не було відповідальність акціонерів вимагає сама правова природа акціонерного товариства. [18]

     Навряд чи правомірно говорити також про несення акціонерами ризику збитків, тому що, по-перше, акціонери втратили право на гроші або майно, передані ними в оплату акцій. По-друге, ризик акціонерів опосередкований не тільки виникненням у них права власності на акції, але й створенням нового суб’єкта підприємницької діяльності – акціонерного товариства. По-третє, акція хоч і зберігає свою залежність від акціонерного товариства (його прибутковості або збитковості), але її вартість обумовлюється й іншими законами фондового ринку, часом ніяк не пов’язаними з діяльністю акціонерного товариства. 
     Говорячи про види відповідальності акціонерів – субсидіарної стосовно товариства й солідарної щодо всіх акціонерів, відзначимо, що подібний підхід є неправильним, тому що акціонер залучається до оплати вартості акцій, на які він підписалося, не як несення їм відповідальності за акціонерне товариство, а по своїх власних зобов’язаннях перед товариством, що не виконало свій основний (і єдиний) обов’язок. Тим самим акціонер уважається зобов’язаною особою стосовно товариства, а не щодо кредиторів акціонерного товариства. 
     Виступ в цивільному обороті від свого імені (або можливість вчинення правочинів, несення відповідальності, виступ як позивач і відповідач в суді) забезпечується функціонуванням органів юридичної особи. Одноособовий виконавчий орган (керівник колегіального виконавчого органа) діє не від свого імені, а від імені акціонерного товариства, виходячи з переданої йому компетенції. Як у теорії представництва, так і в теорії юридичних осіб виникає проблема повноважень, що відносно врегульована нормами про представництво й практично не врегульована в законодавстві про акціонерні товариства. Ці питання є досить важливими, оскільки безпосередньо пов’язані з відповідальністю юридичної особи й відшкодування збитків, заподіяних їй.[21]

РОЗДІЛ 3: Припинення діяльності акціонерного товариства.

     Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

     Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства.   Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.

     При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

     Товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство": під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом;

д) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами.

     З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію. [23]

     Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів.

     Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

     Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

     У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

     Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.

     Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

     Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними,  погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або арбітражного суду про задоволення їх вимог.

     У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина.

     У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

    Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

    Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.[12]

Система внутрішнього контролю - це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою  забезпечення (наскільки це можливо) правильного й ефективного ведення господарської діяльності (в тому числі дотримання політики управлінського персоналу), збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання, безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи.

Підприємницький ризик  характеризується як небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.

Кожному ризику відповідає свій прийом керування ризиком. Кваліфікаційна система ризиків містить у  собі категорії, групи, види, підвиди і різновиди ризиків.

У залежності від можливого  результату (ризикованої події) ризики можна розділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.

Чисті ризики означають  можливість одержання негативного чи нульового результату.

Спекулятивні ризики полягають у можливості одержання як позитивного, так і негативного результату.

Систему контролю потрібно організувати таким чином, щоб контроль здійснювався не за певний період, а  щодня, щохвилини, і тоді він зможе  охопити все інформаційне середовище підприємства.[17]

Комплектність персоналу, що здійснює функції контролю, є  найважливішою характеристикою  системи внутрішнього контролю. Кадрові  проблеми підприємства відображаються на системі внутрішнього контролю. Так, часта зміна бухгалтерів  веде до того, що функції обліку й контролю виконуються людьми, що не мають достатнього досвіду й роблять через це більше помилок. Нові керівники й посадові особи можуть бути не повною мірою ознайомлені із системою обліку підприємства й робити технічні й інші помилки.

Побудова логічно стрункої й універсальної системи методик  контролю можлива через їх моделювання. Для вирішення проблеми неефективності доцільно покласти в основу моделювання  методик внутрішнього контролю соціопсихологічні  особливості дій персоналу підприємства. Результативність розробки та досягнення профілактичного ефекту від застосування методик контролю прямо залежить від підготовчих етапів, пов'язаних з обґрунтуванням їх інформаційної бази. Суть їх зводиться до:

• дослідження мотивації господарських порушень;
• побудови загальної моделі механізму формування господарського порушення;
• типізації господарських порушень;
• побудови окремих моделей різних типів господарських порушень.

Для досягнення мети передбачено  вирішення таких завдань:

1. Дати характеристику окремої моделі типу господарських порушень.
2. Розкрити суть типів господарських порушень.
3. Формалізувати елементи окремих моделей типів господарських порушень.

Окрема модель конкретного  типу господарських порушень являє  собою сукупність загальної логіки побудови окремої моделі та формалізованої системи елементів для кожного конкретного типу порушення.

Перш ніж перейти  до розгляду суті запропонованої далі матриці типів господарських  порушень (табл. 2), варто звернутися до коментарів низки термінів:

• проти регламентна діяльність персоналу підприємства будь-якого рівня — порушення чинного законодавства або встановлених на підприємстві внутрішніх регламентів діяльності;
• уповноважені посадові особи в контексті даного дослідження – це персонал підприємства, наділений владними повноваженнями, до обов’язків яких входить санкціонування конкретних операцій і які несуть відповідальність у межах наданих повноважень.