Конституційно-правовий статус суддів в Україні

- щодо судді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково.

Суддя звільняється з посади Президентом України. Якщо суддю  з будь-яких причин не звільнено  з посади, він не може виконувати свої повноваження із здійснення правосуддя з наступного дня після закінчення строку, на який його було призначено.

Суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після  досягнення ним шістдесяти п'яти  років. Вища кваліфікаційна комісія  суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині  першій цієї статті, зобов'язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність  підстави для звільнення судді. Вища рада юстиції вносить подання  про звільнення судді у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років до органу, який обрав  або призначив суддю, не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня, зазначеного  у частині першій цієї статті. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено  з посади, він не може здійснювати  свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років [7, c.153].

Суддя звільняється з посади у разі неможливості здійснювати  повноваження за станом здоров'я за наявності медичного висновку, що надається медичною комісією, утвореною  спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я, або за рішенням суду про визнання судді обмежено дієздатним або недієздатним, яке  набрало законної сили.

Суддя звільняється з посади у разі порушення ним вимог  щодо несумісності за поданням Вищої  ради юстиції, яке вноситься до органу, який обрав або призначив суддю, в порядку, встановленому Законом  України "Про Вищу раду юстиції" [8].

Відповідно до пункту 5 частини  п'ятої статті 126 Конституції України  суддя звільняється з посади у  зв'язку з порушенням ним присяги  судді. Факти, які свідчать про порушення  суддею присяги, мають бути встановлені  Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою  юстиції.

Звільнення судді з  посади на підставі порушення ним  присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції"[8]. На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади. Суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення.

Суддя звільняється з посади за поданням Вищої ради юстиції у  разі припинення його громадянства відповідно до Закону України "Про громадянство України". Суддя з моменту припинення його громадянства не може продовжувати здійснювати свої повноваження. Суд, який ухвалив рішення про визнання судді безвісно відсутнім або  оголосив його померлим, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію  суддів України. У разі набрання таким  рішенням законної сили Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить  подання про звільнення судді  з посади.

Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[4], має право подати заяву  про відставку. Суддя має право  у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів  подати заяву про звільнення з  посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява  про звільнення з посади за власним  бажанням подається суддею безпосередньо  до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження  відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив  суддю, подання про звільнення судді  з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної  Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або  члена Вищої ради юстиції, який діє  за його дорученням.

Рішення про звільнення з  посади судді приймається більшістю  від конституційного складу Верховної  Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України [9, c.224].

У разі неодержання кількості  голосів народних депутатів України  щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Про наявність  підстави для припинення повноважень  судді голова суду, в якому суддя  обіймав посаду, повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. До повідомлення додаються документи, які свідчать про наявність підстави для припинення повноважень судді.

Розділ 2. Права  й обов’язки суддів.

Професійні судді України  користуються всіма правами та основними  свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національним законодавством обмежень, обумовлених  особливостями статусу даної  професійної групи. Вони також не звільняються від виконання конституційних обов’язків, як захист Вітчизни чи сплати податків і зборів, не завдавати  шкоди природі, культурній спадщині чи неухильно додержуватись Конституції  України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і  гідність інших людей тощо [10, с.257].

Оскільки, суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції  України та спеціального закону призначений  чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України  і здійснює правосуддя на професійній  основі, ми розглянемо лише службові права  і обов’язки суддів.

Службові права й обов’язки  найбільш повно визначають міру можливої (службової) поведінки судді. Дані інститути  розкривають зміст правомірної  поведінки судді при здійсненні професійної діяльності, встановлюють її конкретний вид та міру. Ця можливість забезпечується і гарантується державою. Засобом її закріплення є правові  норми. Службові права й обов'язки судді завжди існують в певних межах - періоду володіння статусом, реалізуються у конкретних правовідносинах, що виникають в умовах здійснення професійних функцій носія судової влади [10, с.257].

При зайнятті посади судді  особа відповідно з придбаним  статусом наділяється додатковими  правовими можливостями - службовими правами, що сприяють успішному здійсненню професійних функцій. При звільненні від займаної посади судді вона втрачає  статус носія судової влади і, як наслідок, також спеціальні (додаткові) правові можливості.

Службові права суддів за своєю природою є суб'єктивним правом, оскільки належать конкретному  суб'єкту - судді, і вказують на певні  правові можливості його поведінки, встановлені законодавством, що регулює статус носія судової влади. Виникнення службових прав судді обумовлюється конкретним юридичним фактом - призначенням (обранням) на посаду судді.

Сутність службових прав як внутрішнього змісту досліджуваного поняття полягає в можливості нормативно визначити вид та міру можливої (допустимої) поведінки особи, наділеної статусом носія судової  влади. Службові права судді передбачають міру конкретно визначеної поведінки  людини, наділеної статусом посадової  особи судової влади. Ці права  є додатковими, оскільки вони завжди існують у рамках певного тимчасового  проміжку - періоду володіння статусом, реалізуються у конкретних правовідносинах  і їм завжди кореспондуються чиїсь  обов'язки.

Службові права судді  у певних межах залежать від його волі і свідомості, особистого інтересу, особливо при їх використанні. Суддя  може відмовитися від використання наданих йому правових можливостей, не вчиняти передбачених законом  дій чи, навпаки, наполягати на них. Він може за своїм власним розсудом вчиняти чи не вчиняти передбачені  законом дії, використовувати надані можливості у повному обсязі чи частково, у порядку, найбільш зручному для  задоволення свого інтересу. Саме наявність свого, особистого інтересу при реалізації є основним критерієм  розмежування службових прав і повноважень  судді. При реалізації останніх суддя  задовольняє не особистий інтерес, а службовий, інтереси судової влади, відновлення справедливості. Хоча не можна не погодитися з тим, що у  певних випадках таке розмежування є  досить штучним.

Отже, службовим правам судді  притаманні такі характерні риси: по-перше, вони належать конкретному суб'єкту - судді; по-друге, ґрунтуються на нормах позитивного права - Конституції  України, Законі Україні «Про судоустрій і статус суддів» та ін.; по-третє, являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення того чи іншого соціального блага; по-четверте, їх виникнення обумовлюється конкретним юридичним фактом - призначенням (обранням) на посаду судді; по-п'яте, зміст і обсяг службових прав визначаються специфікою правового статусу судді, правового становища носія судової влади в державі; по-шосте, в основному реалізуються в особистих інтересах судді; по-сьоме, забезпечуються загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями; по-восьме, захищаються в судовому, адміністративному та іншому встановленому законом порядку.

За змістом службові права  можуть бути класифіковані на:

а) права, що забезпечують особливий  правовий статус судді і його правовий захист. Ця група прав підкреслює виключне правове становище судді в  державі, вказує на його підвищену правову  захищеність, збільшує обсяг правових можливостей судді. Ці права характеризують статус судді в його статичному вигляді. Серед широкого кола службових прав суддів цієї групи варто особливо виділити право на повагу професійної  честі і гідності судді; право  судді на особисту і майнову недоторканність; право на стабільність трудової зайнятості; право на кар'єру; право на відставку;

б) права, що сприяють безпосередньому  виконанню службових обов'язків. Ця група прав пов'язана зі здійсненням  суддею своїх повноважень і характеризує його статус у динамічному аспекті. Найбільш повно ці права реалізуються при виконанні професійних функцій. До даної групи службових прав слід віднести: право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень; право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної  діяльності; право на суддівський  імунітет інші права, передбачені національним законодавством;

в) права, що допомагають  судді реалізувати належні йому конституційні права і основні  свободи, закріплюють можливість користуватися  соціальними благами. Ці права встановлюють певні переваги, пільги суддів. За правовою природою їх слід віднести до норм-гарантій, які вказують на підвищений державний  захист суддів, що, безперечно, пов'язано  з особливою соціальною роллю  цих осіб у державі. До цієї групи  службових прав суддів можна віднести: право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшені житлові умови; право на пільги з житлово-комунального, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; інші права, передбачені національним законодавством [11, с. 189].

Набуваючи статусу судді, суб’єкт вступає в певні правовідносини з державою, суспільством, членами  професійної групи, іншими посадовими особами і громадянами. Особливе становище судді потребує чіткого  нормативного врегулювання таких правовідносин  шляхом закріплення не тільки прав, а й обов'язків.

Під юридичним обов'язком  розуміють установлену законом  міру соціально необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки, забезпечену можливістю застосування примусових заходів до суб'єкта такої  поведінки за невиконання передбаченого  обов’язку.

Отже, сутність юридичного обов'язку полягає в необхідності певної поведінки, у виконанні певних вимог, установлених правовою нормою. Закон чітко визначає вид та міру такої необхідної поведінки. Саме на конкретний вид поведінки  повинен орієнтуватися носій  обов'язку, щоб його дії мали відповідний, бажаний характер. Вимога, яка сформульована  в юридичному обов'язку, і звернена до її носія, є реальною: не можна  покласти на людину обов'язок, який вона не могла б виконати. Тому при  нормативному закріпленні обов'язку важливо визначити не тільки вид  належної поведінки, а й її міру.

Отже, службові обов'язки судді  – це нормативно визначена вид  та міра необхідної поведінки носія  судової влади, що забезпечує реалізацію інтересів суб'єктів, з якими суддя  вступає у правовідносини при  здійсненні професійних функцій. Невиконання  або неналежне виконання суддею службових обов'язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.

Сутність службових обов'язків  судді полягає в тому, що це відповідна, необхідна, потрібна з погляду не лише закону, а й моралі поведінка  носія судової влади, зміст якої обумовлюється специфікою статусу, особливостями соціальної функції  носія судової влади. Суддя не тільки в професійній, а й у  суспільній діяльності, приватному житті  повинен дотримуватися певних норм поведінки, що спрямовані на підтримання  авторитету судової влади в цілому.

Отже, службові обов'язки судді  містять як урегульовані нормами  права вимоги щодо необхідної поведінки  судді, тобто юридичні обов'язки, так  і носять характер моральних, які  обумовлені вимогами професійної честі  та гідності судді. При цьому юридичний  обов'язок виступає водночас і як моральний, тоді як моральний обов'язок не завжди є юридичним.

Правове закріплення службових  обов'язків судді проявляється у  певних вимогах до його поведінки. Результатом  такої поведінки судді виступає його волевиявлення у формі прийнятих  рішень, дій чи бездіяльності в  період виконання функцій судової  влади. Поведінка судді може бути законною, тобто відповідати вимогам  законодавства України, або незаконною. В останньому випадку вона є підставою  для притягнення судді до юридичної  відповідальності.