Політичний режим та його особливості в умовах розвитку сучасної України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

…. УНІВЕРСИТЕТ

…. ІНСТИТУТ

 

Кафедра ….

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Політичний режим та його особливості

в умовах розвитку сучасної України»

 

 

 

Студента … групи

ПІБ

 

Науковий керівник:

Д.ю.н., професор

ПІБ

 

 

 

 

Київ - 2011

 

Зміст роботи

 

Вступ……………………………………...................................................................4

Розділ І. Поняття  та ознаки політичного режиму………………………………...6

  1.1 Трактування політичного режиму………………………………………….6

  1.2 Основні ознаки політичного режиму……………………………………….9

Розділ ІІ. Історіографія  вчення про політичний режим………………………….13

           2.1 Дослідження політичного режиму…………………………………………..13

           2.2 Основні підходи до вивчення політичних режимів………………………..14

Розділ ІІІ. Види (класифікація) політичних режимів……………………………18

  3.1Тоталітаризм та його основні ознаки..……………………………………18

  3.2 Авторитаризм та його риси..……………………………………………...20

   3.3 Демократичний політичний режим та його ознаки, способи реалізації    

        демократії……………… …………………………………………………….22                                                                                                                                                             

   3.4 Змішані форми політичного режиму……………………………………......23

Розділ ІV. Характеристика України за формою державного режиму…………..25

Висновки……………………………………………………………………………29

Список використаних джерел і літератури………………………………………31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  роботи полягає в тому, що політичний режим є одним із трьох найважливіших структурних елементів форми держави, а, отже, його вивчення є необхідним компонентом удосконалення державного механізму. Для України, яка є молодою державою, обрання правильного вектору розвитку є головним завданням сучасної влади, адже всі види режимів мають свої переваги і недоліки, і тільки поєднання їх може створити найкращу систему функціонування держави.

Дослідження феномену політичного режиму розпочалося  ще з Давньої Греції, з поглядів Арістотеля, які були сприйняті і  удосконалені європейськими правниками. Особливого розквіту вчення про політичний режим набуло у ХVІІІ – ХІХ ст. і пов’язане з іменами Т. Гоббса, Є. Бєрка, Ш. Монтеск’є, А. де Токвіля та інших. Водночас їхні дослідження справили вплив на формування думки пізніших мислителів (К. Маркса, М. Вебера, К. Попера, Д. Кола та ін.). З плином епох та розвитком політико-правового вчення формувалися відносно визначені погляди (школи) щодо визначення політичного режиму. Такими були інституційна школа   (Г. Лассуелл, Ф. Ріггс, Р. Бейкер) і соціологічна (А. Токвіль та ін.). Серед вітчизняних дослідників цього питання можна назвати О. Гараня, В. Горбатенка,     А. Колодія, П. Кутуєва, М. Михальченка, І. Бекешкіна, С. Рябова, М. Рябчука,         В. Полохала, Ф. Рудича, М. Сазонова, О. Фісуна та інші.

Об’єктом дослідження є політичний режим, а предметом виступають соціальні зумовленості та функції політичного режиму в суспільстві, що обумовлюють розвиток держави.

Мета  роботи – закріпити вивчений матеріал з дисципліни «Теорія держави і права», а також поглибити знання з теми політичний режим.

Поставлена  мета потребує вирішення наступних завдань:

• дослідити феномен політичного режиму;
• проаналізувати історіографічний розвиток правової думки стосовно

                 підходів до розуміння політичного режиму;

• дати загальну характеристику політичного режиму;
• розглянути види політичних режимів та їх характерні ознаки.

Методи  дослідження. Методологічною основою курсової роботи є загальнонаукові та спеціально-наукові методи, застосування яких зумовлене комплексним характером об’єкта дослідження і потребою використання теоретичних досягнень у відповідних галузях знань, зокрема, філософських, юридичних, соціологічних, історичних, політологічних, теорії управління.

Структура курсової роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг – 31 сторінка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Поняття та ознаки політичного  режиму

 

Політична влада  багатоманітна по формах і засобах прояву. Для віддзеркалення різних аспектів її функціонування використовуються такі поняття, як «політична система», «форма правління», «політичний режим».

Організація верховної  державної влади, її органів, їх взаємостосунки з населенням позначається поняттям «форма правління». Звичайно виділяють монархічну і республіканську форми правління. Проте не завжди характер політичної влади в суспільстві відповідає формі правління. Наприклад, Швеція, Норвегія, Бельгія більш демократичні, ніж багато республік, хоча за формою правління є конституційними монархіями. В той же час Германія 30-х років за формою правління була республікою, проте характер влади був диктаторським. У зв'язку з цим з'явилася потреба у визначенні тих засобів і методів, за допомогою яких державна влада упорядковує відносини між людьми. Цей аспект функціонування влади відображає поняття «політичний режим» [4, с. 43].

В європейській політичній науці це поняття є  базисним, тоді як в американській  віддається перевага категорії «політична система». Проте терміни «політична система» і «політичний режим» характеризують політичне життя з різних сторін: якщо політична система відображає характер взаємозв'язку політики з економікою, соціальною, культурної і іншими сферами життя суспільства, то політичний режим визначає засоби і методи реалізації політичної влади.

Політичний  режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, визначальний характер політичного життя в країні, система прийомів, методів, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві [6,           c. 143].

Трактування політичного режиму

У політології  існують декілька трактувань політичного режиму:

1. Інституціональний (політико-правовий) підхід ототожнює політичний режим з формами правління і державного устрою та акцентує увагу на формально-юридичних характеристиках: особливостях поділу державної влади і співвідношення між гілками влади, на типах урядових структур.

Прослідковується  тенденція ототожнення політичного  режиму з формою правління. Однобокість  подібного підходу полягає в тому, що реальна практика реалізації влади може протирічити закріпленим у конституціях нормам, а сам політичний режим виражає собою більш широке явище, ніж форма правління. Проголошена республіканська форма правління ще не означає встановлення реальної демократії, про що свідчать приклади СРСР і Німеччини 30-х pp. Разом з тим європейські конституційні монархії розглядаються як класичні прояви ліберальної демократії.

2. Соціологічний підхід ставить акцент на характері відносин між державою і суспільством, які склалися реально і необов'язково відповідно до продиктованих конституцією та іншими правовими актами нормами політичної поведінки. В межах цього підходу звертається увага на соціальні обґрунтування влади, групи тиску, взаємовідносини еліт і народу.

3. Широке трактування  політичного режиму виходить  за межі тільки політико-правового  або тільки соціологічного аналізу  і розглядає його через співвідношення  кількох компонентів, що дозволяє  відрізняти одні типи політичних  режимів від інших [3, c. 251].

Деякі дослідники дотримуються думки, що «політичний  режим» - це занадто широке поняття для даного явища і вважають за краще використовувати дещо інше - «державний (державно-правовий режим)». На відміну від понять форми правління і форми державного устрою, які відносяться до організаційної сторони форми держави, термін «державний режим» характеризує її функціональну сторону - форми і методи здійснення державної влади.

Державно-політичний режим - це сукупність методів і засобів легітимації та здійснення влади певним типом держави. Легалізація державної влади як юридичне поняття означає встановлення, визнання, підтримку влади законом, перш за все конституцією, опертям влади на закон. Легітимація ж державної влади - це прийняття влади населенням країни, визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підпорядковуватися. Легітимація не може бути загальною, оскільки в країні завжди знайдуться певні соціальні верстви, незадоволені існуючою владою. Легітимацію не можна нав'язати, оскільки вона пов'язана з комплексом переживань і внутрішніх установок людей, з уявленнями різних верств населення про дотримання державною владою, її органами норм соціальної справедливості, прав людини, їх захистом. Легітимізація - це підтримка влади народом у вигляді виборів або референдумів. Визначити суть режиму, значить, визначити наскільки дана державна влада формується і контролюється народом.

Державний режим - найважливіша складова частина політичного  режиму, що існує в суспільстві. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно включає в себе не тільки методи державного володарювання, але і характерні способи діяльності недержавних політичних організацій (партій, рухів, спілок).

Державно-політичний режим - це поняття, що позначає систему  прийомів, методів, форм, способів здійснення державної і політичної влади в суспільстві. Це функціональна характеристика влади. Характер державно-політичного режиму ніколи прямо не вказується в конституціях держав (не вважаючи поширених вказівок на демократичний характер держави), однак майже завжди найбільш безпосереднім чином відбивається на їх утриманні [7, c. 73].

Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути — держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, способи формування органів державної влади, стосунки держави з громадянами, створення нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські організації є складовими політичного режиму як групи тиску. Саме таке розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у відомого французького політолога М. Дюверже, котрий визначав цей режим як «певне поєднання системи партій, способу голосування, одного або кількох типів прийняття рішень, однієї або кількох структур груп тиску».

Основні ознаки політичного режиму

На основі структурних елементів політичного режиму виокремлюються його основні ознаки:

• співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду

та місцевого  самоврядування;

• становище й роль громадських організацій і партій;
• правовий статус особи;
• встановлена законодавча система;
• зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності;
• політична стабільність суспільства;
• порядок функціонування правоохоронних та каральних органів;
• історичні й культурні традиції, моральні звичаї в ставленні до влади [5, c. 27].

Сутність політичного  режиму визначається тим, що у державі  є пріоритетним — права держави  чи права особистості; якою мірою  держава визнає, гарантує, обмежує  чи фальсифікує права, передбачені  Загальною декларацією прав людини та різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав; чи порушує держава права людини (мотиви, форми, масштаби порушення).

Характеристика  політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвиненості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Скажімо, сучасні демократичні конституції існують у багатьох слабо- і середньорозвинених країнах, однак ступінь правового захисту прав громадян тут не достатній порівняно з високорозвиненими країнами.

Наступною істотною ознакою політичного режиму є розподіл влади між вищими державними органами — главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями. Важливе значення тут має обсяг прерогатив тієї чи іншої гілки влади, а також чіткість правових меж компетенції між ними. Скажімо, великий обсяг повноважень президентської влади призводить до авторитаризму, а законодавчої — до охлократичної олігархії. Якщо допускати дуалізм виконавчої влади, то при різних рівнях розвитку суспільства він може мати різні наслідки. В перехідному суспільстві дуалізм виконавчої влади послаблює її ефективність, призводить до розпорошення повноважень між президентськими й урядовими структурами, а у високорозвинених суспільствах цей феномен послаблює концентрацію владних повноважень, забезпечує баланс перерозподілу владних повноважень між главою держави та урядом залежно від партійного представництва.