Політичний режим та його особливості в умовах розвитку сучасної України

Отже, вивченню політичного режиму присвятили свої праці багато дослідників-правознавців, політологів як зарубіжжя, так і України. Плюралізм думок і поглядів призвів до формування двох найпоширеніших підходів до розуміння політичного режиму: інституціонального (політико-правового) і соціологічного. Проте окремі підходи відстоювали також А. Лейпхарт, Е. Шилз та інші.

 

 

Розділ  ІІІ. Види (класифікація) політичних режимів

 

Різновидів  політичних режимів незліченна множина. Але в політичних дослідженнях звичайно виділяють основні типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний (перші два часом об’єднують в антидемократичний режим).

Тоталітаризм та його основні ознаки

Тоталітарний  політичний режим. Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину [12, c. 243].

Диктатура ( від  лат. dictatura – «необмежена влада») - режим правління однієї особи  або групи осіб на чолі з лідером  без якогось контролю з боку керованих, виникла давно і мала безліч історичних форм свого прояву. Спочатку, в республіканському Римі диктатором іменувався надзвичайний посадовець (магістрат), що призначався на термін не більше шести місяців для організації захисту від зовнішньої загрози або для придушення внутрішнього заколоту. Починаючи з Сулли і особливо з Цезаря, який багато разів отримував диктаторські повноваження, характер диктатури істотно змінився. Диктатор став непідвладний праву, непідзвітний народу і змінював закони в своїх інтересах.

Тоталітаризм  є принципово новим типом диктатури, в якій особливу роль грає держава та ідеологія. Термін «тоталітарний» ввів в політичний лексикон лідер італійських фашистів Б.Муссоліні (1883-1945). Мета фашистського руху, на його думку, полягала в створенні сильної держави, використовуванні виключно силових принципів здійснення влади. Сутність тоталітаризму Б.Муссоліні виразив формулою: «Все в державі, нічого зовні держави, нічого проти держави». З 1925 р. він став використовувати термін «тоталітаризм» для характеристики фашистської держави. А з 1929 р. (газета «Таймс») цей термін став вживатися стосовно режиму, що склався в Радянському Союзі.

Тоталітаризм  виникає в ХХ столітті як політичний режим і як особлива модель соціально-економічного порядку, характерна для стадії індустріального  розвитку, і як ідеологія. Створення  розгалуженої системи масових комунікацій дозволило забезпечити ідеологічний і політичний контроль над особою. Особа ж в умовах руйнування традиційних форм життя стала беззахисною перед світом ринкової стихії і конкуренції. Ускладнення соціальних відносин зажадало посилення ролі держави («етатизм») як універсального регулятора і організатора взаємодії індивідів, що мають не співпадаючі інтереси. Досвід показує, що тоталітарні режими, як правило, виникають за надзвичайних умов: наростаючої нестабільності в суспільстві; глибокої кризи, що охоплює всі сторони життя; нарешті, при необхідності рішення стратегічної задачі, виключно важливої для країни [14, c. 350].

В числі основних ознак, якими характеризується тоталітаризм як політичний режим, Х.Арендт, К.Фрідріхс і З.Бжезінській виділяють наступні:

• централізоване керівництво і управління у сфері економіки;
• система загального контролю над поведінкою індивідів у соціальній

сфері;

• визнання керівної ролі однієї партії у сфері політики і здійснення її

диктатури;

• панування офіційної ідеології у духовній сфері і примусове нав'язування

її членам суспільства;

• зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси,

радіо, телебачення, кіно);

• культ керівної особи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в

руках непідзвітної народу номенклатурної адміністрації;

• зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавчими

органами виборних;

• вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і, як

результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій.

Ці риси властиві всім тоталітарним режимам. Проте виділяють  декілька різновидів тоталітаризму: комуністичний  тоталітаризм («лівий»), фашизм, націонал-соціалізм («правий»).

Комуністичний тоталітаризм існував в СРСР та інших соціалістичних державах. Нині в тій чи іншій мірі він існує на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї.

Тоталітаризм  в його комуністичній формі виявився найбільш живучий. До 80-х років ХХ ст. в тоталітарних державах проживала приблизно третина людства.

Фашизм вперше був встановлений в Італії в 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не повною мірою. Фашистські режими існували також в Іспанії. Португалії, Чилі.

Третій різновид тоталітаризму - націонал-соціалізм  виникає в Німеччині в 1933 р. Йому властиві майже всі загальні риси тоталітаризму. Націонал-соціалізм має спорідненість з фашизмом, поєднує в собі ознаки одного та іншого.

Головні відмінності  основних різновидів тоталітаризму  чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Вони виявлялись також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація [2, c. 158].

Авторитаризм та його риси

Авторитарний  політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Авторитаризм - політичний режим, при якому вся  повнота влади зосереджена у  однієї особи (монарха, диктатора) або  правлячої групи.

Авторитаризм  є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Він отримав розвиток переважно у ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися, а також в СРСР, коли після смерті Й.Сталіна, почалася трансформація тоталітарного режиму в авторитарний.

Істотними рисами авторитаризму є:

• Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не

підзвітна.

• Повна або часткова заборона на діяльність опозиції.
• Сильно централізована структура влади.
• Збереження обмеженого плюралізму, наявність диференційованих

відносин між  суспільством і державою.

• Спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної

політичної  еліти.

• Відсутність можливості ненасильницької зміни влади.
• Використовування силових структур для утримання влади.

До витоків  авторитаризму можна віднести:

• збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні і стійкі

форми соціального життя і авторитети;

• збереження патріархально-підданського типу політичної культури як

переважаючої;

• значний вплив релігійних норм (більше всього ісламу, буддизму,

конфуціанства) на політичну орієнтацію населення;

• економічна відсталість;
• нерозвиненість цивільного суспільства;
• високий ступінь конфліктності в суспільствах [12, c.246].

Відповідна  авторитаризму політична система  займає як би проміжне положення між  тоталітаризмом і демократією. Під  впливом складного комплексу  економічних, соціально-політичних, культурних та інших чинників він, кінець кінцем, еволюціонує у напрямі демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характер авторитарний політичний режим носив в останні десятиріччя ХХ в. Так, авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім в тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі, Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступово еволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженим авторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.) [14, c. 76].

Демократичний політичний режим та його ознаки, способи реалізації демократії

 Демократія  є найскладнішим типом політичного  режиму. Термін «демократія» в  перекладі з грецького (demos – народ, kratos - влада, владарювання) означає «владу народу».

Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або  його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Демократія  асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним та іншим диктаторським режимам.

Найважливішими  ознаками демократії є:

• Юридичне визнання верховної влади народу.
• Періодична виборність основних органів влади.

• Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

• Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду.
• Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

• Контроль представницьких органів за діяльністю виконавчої влади.
• Підзвітність виборних органів своїм виборцям [12, c. 239].

Основні способи (форми) реалізації демократії.

Залежно від  того, як, яким чином народ здійснює право на владу можна виділити три основні способи реалізації демократії.

Пряма демократія - весь народ має право голосу, безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. Така форма демократії найхарактернішої є для ранніх форм демократії, наприклад, для родової общини. Пряма демократія існувала і в античні часи в Афінах. Так, головним інститутом влади були народні збори, які ухвалювали рішення і нерідко могли організувати їх негайне виконання. Подібного роду демократія існувала і в Стародавньому Римі, в середньовічному Новгороді, у Флоренції і у ряді інших міст-республік.

Плебісцитарна демократія - народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму з якогось питання.

Представницька  демократія - народ обирає своїх  представників, і вони від його імені  управляють державою або якимсь органом  влади. Представницька демократія є  найпоширенішою формою народовладдя. Недоліки представницької демократії полягають в тому, що народні обранці, отримавши владні повноваження, не завжди виконують волю тих, кого вони представляють.

Також розмежовують такі види демократичного режиму як демократично-ліберальний, демократично-консервативний та демократично-радикальний. Прихильники ліберального режиму надто поблажливі, радикального - за рішучі зміни, консервативного - захисники старого, противники змін [6, c. 215].

Змішані форми політичного режиму

Існують також  змішані форми політичного режиму.

Авторитарно-демократичний  режим (м'який авторитаризм) характеризується передусім сильною президентською владою, де президент має право  самостійно формувати уряд, розпускати парламент, зміщувати голів місцевих державних адміністрацій, ліквідовувати структури державного управління, мати перевагу над парламентом у формуванні судової влади. Однак при цьому режимі зберігаються всі демократичні інститути: парламент, виборча і партійна системи, опозиція, органи місцевого самоврядування, судовий захист прав людини. Такий режим існував у Франції за часів де Голля, а також існує у багатьох країнах Латинської Америки і деяких країнах СНД.

Анархо-демократичний (охлократичний) режим передбачає широкі прерогативи представницької влади й органів місцевого самоврядування над виконавчими органами, а також широке застосування прямої демократії. Для анархо-демократичного режиму характерні дефіцит влади, відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, низький рівень адміністративного управління, а також поширення охлократичних настроїв у політичній діяльності.

Олігархо-клановий режим ґрунтується на домінуванні  у структурах політичної влади могутніх політико-бізнесових і мас-медіа  угруповань, які, володіючи надприбутками, контролюють політичні структури — парламентські фракції, партії, громадські організації, а також сегменти інформаційного простору (телеканали, радіомовлення, газети тощо). Вони домоглися свого становища не в умовах конкуренції, де треба було виявити талант, а в умовах свого монопольного становища у таких секторах економіки, як торгівля підакцизними товарами і природними ресурсами, а також державного протекціонізму і негрошових форм розрахунків (бартеру, взаємозаліків, векселів) [7, c. 217].

Отже, в залежності від ступеню дотримання прав і свобод людини і громадянина, можливості здобуття і здійснення влади політичні режими поділяються на демократичні та антидемократичні, тобто ті, де влада належить народу, і ті, де держава здійснює контроль над суспільним життям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІV. Характеристика України за формою державного режиму