Поняття та ознаки правопорушення

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Поняття та ознаки правопорушення

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1

Поняття та основні ознаки правопорушень.........................................................5

РОЗДІЛ 2

Склад правопорушення.........................................................................................12

РОЗДІЛ 3

Види правопорушень  за законодавством України ...........................................20

ВИСНОВКИ..........................................................................................................28 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................30

 

ВСТУП

 

Таке соціальне явище, як протиправна поведінка, знаходиться в дуже тісному зв’язку з іншими правовими явищами реальної дійсності, тому і зустрічається воно так само часто. Неправомірна поведінка є невід’ємною частиною соціальної психіки. Це тому, що кожний індивід по різному оцінює ту саму ситуацію і за допомогою різних способів (як законних, так і незаконних) досягає поставленої мети. 

Людству, поряд з правомірною  поведінкою, завжди буде властивий  його антипод-поведінка неправомірне, тобто таке, що суперечить нормам права, яке і виражається в правопорушеннях. Вивчення правопорушення важливо тому, що правопорушення переступають інтереси, що зумовлюють право та охоронювані їм, і тим самимзаподіюють шкоду суспільним і особистим інтересам, встановленому правопорядку. Це виражається в негативні наслідки правопорушення, що представляють собою порушення правопорядку, дезорганізацію суспільнихвідносин і одночасно (хоча й не завжди) применшення, знищення будь -або блага, цінності, суб'єктивного права, обмеження користування ними,Він горе свободи поведінки інших суб'єктів.

Правопорушенням, є порушення  права, акт, суперечливий праву, його нормам, закону. Тому актуальність даної тематики, перш за все, полягає в тому, щоб  якнайкраще дослідити дане соціальне  явище, з’ясувати всі його важливі  ознаки, особливості, елементи, види. Знаючи всі аспекти правопорушення, можна легко встановити до якого виду він належить, за яких обставин і умов вчинявся, з’ясовуються особливості самого суб’єкта правопорушення, причини і мотиви його вчинення. Ці знання необхідні в судових і правоохоронних органах для найбільш об’єктивного розслідування, проведення слідства, дізнання, винесення рішення по конкретній справі.

 

Тому важливо не просто дати визначення правопорушення, але підкреслити його складові ознаки - ті елементи, які дозволяють відокремити правомірна поведінка від неправомірного.

Об’єктом курсової роботи є правопорушеня, їх ознаки, внутрішню струкруру правопорушення, класифікація правопорушень в національному законодавстві. Предметом курсової роботи є наукова доктрина, а також нормативно-правове регулювання протиправної поведінки.

Метою курсової роботи є  дослідження тих найбільш важливих характерних рис неправомірної  поведінки, щоб відокремити це соціальне  явище серед інших, що в майбутньому  дасть змогу легко оперуватися  ним для подальшого його застосування в теорії та на практиці. 

Незважаючи на те, що тема правопорушення достатньо вивчена  в теорії права, тим не менш, вона залишається актуальною і до цього дня. Правопорушення, його ознаки, склад, види є предметом досліджень багатьох учених. Дослідженню даного питання присвячені праці Т.Г.Андрусяка,  В.Д.Ардашкина, В.К.Бабаєва, В.М.Ведяхіна, Ю.А.Венедіктова, А.Ф.Галузина, Ю.А.Денисова, А.А.Іванова, В.М.Кириченка, В.В.Копейчикова, Н.И.Матузова, О.Ф.Мельничука, В.В.Молдована, Е.А.Одегнала, О.Ф.Скакун, Т.В.Смалюк, В.Д.Ткаченка, В.М.Хропанюка, М.В.Цвіка, та ін.

Завданням цієї роботи є  аналіз наукових поглядів про сутність правопорушення, його ознаки, складові елементи, різновиди.

Структурно курсова  робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел із  25 найменувань. Загальний обсяг роботи становить  31 сторінку.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Поняття та основні  ознаки правопорушень

 

Усі людські вчинки умовно можна поділити на суспільно корисні і шкідливі. Всякий вчинок, який суперечить встановленим і схваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству, порушує нормальні умови існування людини і суспільства. Суспільно корисні вчинки узгоджуються з нормами права, а суспільно шкідливі, як правило, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є антиподом правомірної поведінки і породжує правопорушення.

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.

Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового  регулювання тільки як юридичний  факт, тобто як конкретна обставина [12, С.368]. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.

Аналіз юридичної літератури, дав можливість зробити висновок про однозначність у підходах до розуміння категорії правопорушення.

А. Венгеров вважає, що правопорушення — це поведінка у вигляді дії  чи бездіяльності, яка має протиправний характер, спрямована на порушення  заборон, невиконання обов'язків, передбачених нормою права [7, с. 83].

 Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок) [12, С.369]. Протиправність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу.

Отже, правопорушення —  це суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність [10, с.114].

 В.Д.Ардашкин пропонує таку дефініцію: «Правопорушенння – це протиправне діяння деликтоздатих осіб, яке порушує законні приватні й публічні інтереси» [8, с.54].

На думку В.Н.Хропанюка, правопорушення – це винна поведінка  праводієздатних осіб, що суперечить розпорядженням норм права, завдає збитків  іншим конкретних особам і тягне юридичну відповідальність [ 24, с. 314.].

На думку Іванова  А.А., правопорушення – це суспільно-небезпечне, протиправне, винна діяння людини, що авдає шкоди особі, власності, державі чи суспільству вцілому [ 15,С.10.].

Правопорушення, за визначенням В.М.Кирченка, — це суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність [18, с.182 ].

Правопорушення, за твердженням Ю.А.Денисова, - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність [12, С.370].

Правопорушення може розцінюватися як юридичний факт, на основі якого виникають процесуальні правовідносини, у зв’язку з притягненням суб’єкта до відповідальності, і, відповідно, виникають нові для суб’єкта процесуальні права і обов’язки; змінюються або припиняються ті правовідносини, учасником яких був суб’єкт [14, с.211]. 

Від правопорушення слід відрізняти казус (випадок), тобто об’єктивно-протиправне діяння, що містить окремі ознаки правопорушення. Казус, зазвичай, виникає через природні обставини, які не пов'язані з волею і бажанням особи, що його вчинила. Отже, тут відсутня така найважливіша ознака правопорушення, як вина особи, що коїть діяння. Казус завжди є невинне заподіяння шкоди, хоча за деяким своїми формальними ознаками і підпадає під поняття правопорушення.

З іншого боку, в теорії права виділяють зловживання правом, що не входить ні до правопорушення, ні до правомірної поведінки. Зловживання правом пов'язані з використанням свого права на шкоду іншим особам або з перетворенням суб'єктивного права однієї особи в нездоланну перешкоду інших суб'єктів права. Здійсненюючи права і свободи людини і громадянина, особа не повинна порушувати права і свободи інших громадян [20]. У науці немає спільної думки щодо поняття зловживання правом. Відсутність єдиного визначення зловживання правом породжує різне тлумачення питання про співвідношенні понять "зловживання правом" і "правопорушення". Переважна частина вчених, займаються дослідженням проблеми зловживання правом, вважають, що зловживання правом є особливий вид правопорушення, або окремі види зловживання правом є правопорушення. Така позиція бачиться недостатньо коректною, оскільки веде до втрати самостійності самоцінності інституту зловживання правом. Якщо використовувати поняття "правопорушення" у значенні, за яким дане явище є антигромадське діяння, спричиняюче шкоду суспільству, і каране згідно із законом, зовсім нескладно довести, що зазначеними ознаками характеризується і зловживання правом [20].

В.М.Ведяхин іА.Ф.Галузин  пропонують відрізняти правопорушення від правової помилки, визначене ними як відхилення від правових норм, що з неправильного застосування права, тлумачення правових норм, обумовлених неточністю законодавчих формулювань, колізією правових норм, відсутністю механізму реалізації тієї чи іншої нормативного акта, низьким професійним рівнем іт.п. [11.] У такому разі йдеться про сумлінний самообман особи, що у окремих випадках може звільняти її від юридичної відповідальності.

Правопорушення становлять собою надзвичайно різноманітну сукупність протиправних діянь. Вони далеко ще не рівнозначні за рівнем і розміром шкоди, яке заподіюють суспільним відносинам. Свого часу активно обговорювалась ідея створення «Кодексу проступків», куди пропонувалося помістити провини, які мають велику ступінь небезпеки, ніжиние [9, с76]. Гадаємо, такий комплексний нормативно правової акт навряд чи необхідний через надто великої різноманітності й галузевих відмінностей проступків, не які стосуються злочинів.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення. До основних ознак правопорушення належать:

1) суспільна небезпечність  (шкідливість), тобто спричинення  шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків законним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом. Ця шкода може бути різною залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (шкода може бути моральною, матеріальною та фізичною).

Суспільна шкідливість  чи небезпечність правопорушення полягає  в тому, що воно посягає на важливі  цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння.

Правопорушення суспільно  шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.

Шкідливість юридичних фактів-подій і правопорушень – вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення [12, с.370]. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми; 2) юридичний факт  вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Іноді визначити вид  правопорушення, дати його кваліфікацію можна лише залежність від наступивших  наслідків;

2) зовнішня (об'єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, що воно завжди є діянням суб 'єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичного погляду виражається: 1) у невиконанні суб'єктом своїх обов'язків, що випливають з договору чи закону; 2) у недотриманні заборон, установлених правовими нормами; 3) у зловживанні суб'єкта своїми правами, створенні будь-яких перепон для використання своїх прав іншими суб'єктами (наприклад, правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження своїм майном) тощо [16, с.242].

Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності [18, с.184 ]

3) протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо  порушувати вимоги конкретної  норми права. Держава в законі фіксує ознаки правопорушення. Критерієм правомірності дій має бути право як втілення справедливості, тому саме з позицій гарантованих конституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь [16, с.243 ]. Діяння, не врегульовані чинним законодавством не вважаються правопорушенням [18, 186 ].

На думку Ю.А.Денисова, поняття протиправності не може бути зведене лише до зовнішньої його сторони. По цій причині в протиправності слід розрізняти два аспекти: - протиправність є об’єктивована форма вираження суспільно шкідливого, його зовнішня сторона. Це означає: що суспільно шкідливе (небезпечне) діяння повинно бути офіційно підтверджене законом в якості протиправного; - протиправність є об’єктивною властивістю правопорушення [12, с.371].