Поняття та ознаки правопорушення

Новим видом  правопорушення являються податкові  проступки – суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб’єктів податкових правовідносин. За їх здійснення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки  – суспільно небезпечні протиправні  вчинки, які складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов’язків [22]. 

Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) – це вине протиправне діяння суб’єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов’язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю [2]. 

Процесуальне правопорушення зв’язане з порушенням громадянами  чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами .

Отже, проступки  – звичайні, ординарні правопорушення. Вони відрізняються один від одного не ступенем своєї шкідливості для суспільства, а іншими матеріальними рисами і ознаками, обумовленими особливостями тієї сторони правопорядку, на яку вони посягають.

В залежності від  характеру цивільно-правового порушення розрізняють: договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору, другі – з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід розрізняти невинне нанесення шкоди (ст.454 ЦК Укр.), порушення майнових прав внаслідок правомірних дій – рятування майна (ст.472 ЦК) [6].

 Крім приведеного  вище поділу існують і інші  основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень: а) в сфері соціально-економічних відносин (власність, праця, розподіл і ін.); б) в сфері побуту і дозвілля (сім’я, суспільний порядок); в) в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях). Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності [23, С.133].

Правопорушення  по колу осіб: особисті і групові (колективні). Груповими називаються правопорушення, скоєні об’єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми є міжнародним правопорушенням, яке породжує міжнародно-правову відповідальність.

Міжнародні  правопорушення – дії чи бездіяння  суб’єктів міжнародного права , які суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим зобов’язанням і завдають шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права чи всій міжнародній спільноті .

Розрізняють міжнародні злочини і міжнародні делікти (проступки). До злочинів відносять работоргівлю, піратство, міжнародний тероризм), а до міжнародних деліктів – порушення торгових зобов’язань) [22]. 

Отже, ми визначили  різні види правопорушень і можемо зробити висновок, що всі вони знаходяться в тісному зв’язку та взаємозалежності між собою.

 

ВИСНОВКИ

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.

Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.

Правопорушення – це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

До основних ознак  правопорушення належать: 1) суспільна небезпечність (шкідливість); 2) правопорушення завжди є діянням суб 'єкта (дія чи бездіяльність);  3) протиправність діяння; 4) правопорушення завжди має свідомо-вольовий характер; 5) винність діяння; 6) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення; 7) юридичне карне діяння; 8) причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками;.

Склад правопорушення –  наукова абстракція, яка відображає систему найбільш загальних, типових  та істотних ознак різних видів правопорушеннь. Ця система ознак необхідна і  достатня для притягнення правопорушника до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б однієї з них виключає можливість притягнення особи до відповідальності.

До числа обов’язкових елементів кожного складу правопорушення відносяться: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна і суб’єктивна сторона правопорушення.

Об’єктом правопорушення визначаються суспільні відносини, які регулюються і охороняються правом. Можна виділити й безпосередній об’єкт правопорушення, ними можуть бути майнові, трудові, політичні та інші інтереси й права суб’єктів права, державний і суспільний лад, екологічний стан навколишнього середовища, життя, честь, тощо.

Об’єктивна сторона  правопорушень являє собою його зовнішню характеристику, зовнішній опис вчиненого особою протиправного діяння.

Суб’єктом правопорушення визнаються деліктоздатні, осудні особи, які досягли певного віку, з  якого настає можливість нести цією особою юридичну відповідальність за свої протиправні діяння. Це можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Суб’єктивна сторона характерезується психічною діяльністю особи по сприйняттю всіх зовнішніх елементів правопорушення в момент його вчинення. Кожне правопорушення харакиерезується наявністю вини. Розрізняють дві основні форми вини: умисел і необережність. В якості його допоміжних елементів в навчальній і науковій літературі розглядаються мета і мотив вчинюваного протиправного діяння.

Правопорушення класифікуються за: а) ступенем суспільної небезпеки – на злочини і проступки; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші); в) колом осіб – особові і колективні; г) за характером правових приписів –нормативно-правові і дисциплінарні; д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення – договірні і позадоговірні правопорушення; е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля) .

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С. 141.
2. Кодекс законів про працю від 12.10.1971 року // Офіційний вісник України. – 2004. – № 22. – Ст. 1483.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р. №8073-Х // Відомості Верховної Ради Української УРСР. – 1984. – №51. – С. 1122.
4. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001р. №2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. –2001. – №25-26. – С. 131.
5. Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №  2755-VI // Відомості Верховної Ради України. –2011. – №13-14. – С. 112.
6. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003р. №435-ІV // Відомості Верховної Ради України. –2003. – №40-44. – С. 356.

 

Наукова література:

7. Андрусяк Т.Г Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Т.Г. Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 2003. - 198 с.

8. Ардашкин В.Д. Охранительний механизм в праве и границы ограничения прав и свобод человека за росийским законодательством и международным правом //Сб. работ. Красноярск: Изд-во КДУ, 1998., 112с.

9. Бабаев В.К. Теория государства и права / В.К. Бабаев. - М.: Юрист, 2005. - 296 с.

10. Ведерніков Ю.А. Теорія держави і права / Ю.А. Ведерніков, В.С. Грекул. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 243 с.

11. Ведяхин В.М.,ГалузинА.Ф. К вопросу поняттия правонарушения // Правовединие. 1996. № 4.

12. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. - Львів, 1983. – 455с.

13. Загальна теорія держави і права / за ред. В.В. Копєйчикова.— Київ: Юрінком Інтер, 1998.—389с.

14. Загальна теорія держави і права // за ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина // Харків «Право». – 2002. – 355с.

15. Иванов А.А. Правонарушение и юридическая ответственность. Теория и децствующая законодательная практика. - М., 2004.,135с.

16. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 440с.

17. Котюк І.І. Основи публічного права України. – К.:Логос, 1998. – 246с.

18. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права (опорні конспекти): навч. посібник. 2-ге вид. / М.В. Кравчук - К.: ВД Професіонал, 2004. - 325 с.

19. Мельничук О.Ф. Правовий нігілізм: причини, форми прояву та тттшляхи аподолання // Вісник ЛАВС МВС.—2004.—спец. вип.—  Частина 3.—С.46-51

20. Одегнал Е.А. Соотношения понятий « злоупотребления правом» и «правопорушення» // Юрист. 2007. №1.

21. Скакун О.Ф. Теорія  держави і права: підручник / Скакун О.Ф – К.: Алерта, 2009. – 414с

22. Смалюк Т.В. Поняття, сутність, ознаки правопорушення та основні юридичні характеристики даного поняття. (Електронний ресурс): / Смалюк Т.В. // Науковий блог – 8 липня 2010 - Режим доступу до журн.:  http://naub.org.ua/?p=1278.

23. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судовой практике. – К.: Юринком, 1995. – 184с.

24. Теория государства и права. Курс лекций / Под. ред. Н.И. Матузова,  
А.В.Малько. – Москва: Юристь, 2000.—650с..

25. Хропанюк В.Н. Теория госдарства и права: учебник для вузов / В.Н. Хропанюк. - М.: Интерстиль, 2008. - 398 с.