Правонарушение

План

ВСТУП…………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.  Правопорушення...………………………………………..5

Поняття правопорушення, його ознаки та види  ..……………………..5

Склад правопорушення, характеристика його елементів……………...13

РОЗДІЛ 2. Юридична відповідальність....………………………….16

2.2. Поняття юридичної відповідальності ………..………………………16

2.2. Види юридичної відповідальності……………………………….…..18

2.3. Підстави юридичної відповідальності……………………………….20

ВИСНОВОК…………………………………………………………26

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………….28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок - головний елемент людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як хороші, так і погані, ставлення до проблем дійсності, до оточуючих людей. Усякий вчинок спричиняє неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне наслідки і для самого діючої особи. Вчинок завжди зв'язаний з певною відповідальністю людини за свої дії.

У сфері правових відносин вчинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки правомірні, тобто відповідні нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірного поводження є поводження неправомірне, тобто суперечить нормам права. Неправомірне поводження виражається в правопорушеннях, як це випливає з самого терміна, актах, що порушують право, противних йому. 

 Далеко не кожна людина має повне уявлення про правомірність своїх дій. Один керується здоровим глуздом, другий діє інтуїтивно, третій просто пригнічує свої бажання. Дотримуючись такої політики, і перший, і другий, і третій в рівній мірі може переступити закон, навіть не підозрюючи про це, згодом понісши за своє правопорушення юридичну відповідальність.

Так що ж таке правопорушення? Іноді буває важко визначити межу між звичайним вчинком і правопорушенням. Широко відомі такі поняття, як "аморальний вчинок", "аморальну поведінку". Коренем виділених слів є слово "мораль". Мораль - це сукупність норм і правил, прийнятих у суспільстві, що регулюють вчинки людини. Але ці норми ніде не записані. За їх порушення настає моральна відповідальність у вигляді осуду з боку тих, хто згоден з моральними нормами. І якби люди навчилися дотримуватися моральні норми, закони б не знадобилися.

У цій роботі я розкрию поняття правопорушення, його види, значення в сучасній юриспруденції, а також причини, що зумовлюють існування правопорушень.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Правопорушення.

1.1 Поняття правопорушення, його ознаки та види

Правопору́шення — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність. 

Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

 

Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості  і ознаки.

 

Вихідними і визначальними  для розуміння суттєвого в  правопорушенні являються представлення  про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю.

Суспільна шкідливість, небезпечність  – основна об’єктивна ознака, визначальна  риса правопорушення і його основоположна  об’єктивна основа, відмежовуюча правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт правопорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.

 

Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства  і окремій 

 

особистості, її правам і  інтересам, не створюють загрози  правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій  сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися  правопорушеннями. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або  шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави  чи суспільства в цілому. Порушуючи  чиїсь природні чи юридично закріплені права правопорушник наносить шкоду  людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя  чи здоров’я людини, на державну безпеку  тощо. У зв’язку з цим кримінальні  злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

З точки зору теорії юридичних  фактів протиправна поведінка відноситься  до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість  виявляється у тому, що вони спроможні  здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.

 

Шкідливість юридичних фактів-подій  і правопорушень – вимірюється  кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі  три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість  зв’язків між людьми; 2) юридичний  факт вносить незначні зміни в  стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

 

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають  свідомо-вольовий характер, тобто протиправну  поведінку суб’єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.

 

Важливою юридичною ознакою  правопорушення є його протиправність.

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини). Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь (ст.62 Конституції України).

Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення – можливість

покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної  відповідальності у вигляді втрат  особистого, організаційного чи матеріального  характеру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини зобов’язуються, і то не завжди, лише до відновлення  порушених прав). Застосування державного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і  свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про  відповідальність за порушення природних  прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією  права і закону.

Суспільне шкідлива або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість (вина) і суспільна небезпека (злочин) — об'єктивна основна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

 

Для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між  діянням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються).

Дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

Винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину.

 

Розрізняються дві форми вини:

 умисел (умисна форма  вини) і необережність (необережна  форма вини).

Умисел може бути прямим або непрямим.

Необережність виражається у формі легковажності чи недбалості. .При недбалості особа не передбачала можливості настання протиправних (суспільно шкідливих) результатів своїх дій (бездіяльності), хоча за необхідної пильності і передбачливості повинна була і могла передбачати ці результати. Тільки при наявності в тому чи іншому діянні всіх чотирьох елементів юридичного складу правопорушення дане діяння може бути кваліфіковано як певне правопорушення.

Отже, з врахуванням розглянутих  ознак, правопорушення можна визначити  як антисоціальний (суспільно шкідливий, небезпечний), протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.

Види  правопорушень

 Правопорушення за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) можуть бути :

- проступком

- злочиниом

Проступок — відрізняється  від злочину меншим ступенем суспільної небезпечності 

Злочин — відрізняється  від проступку підвищеним ступенем суспільної небезпечності 

   Проступки-делікти  (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. 

  Проступки в свою  чергу можуть бути:

- конституційні,

- дисциплінарні,

- адміністративні,

- матеріальні,

- цивільно-правові. 

- сімейні проступки

- процесуальні проступки

  Конституційними називають проступки, небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину. 

 

Процесуальні  проступки - це порушення встановленої законом процедури здійснення правосуддя, проходження юридичної справи в правозастосовчому органі. Прикладом такого проступку може бути неявка свідка за викликом слідчого, прокурора, суду, за що може послідувати накладення штрафу, або неявка підсудного до суду, що є підставою зміни запобіжного заходу на більш сувору (наприклад, замість підписки про невиїзд - арешт).

   Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність. 

 

   Адміністративними називаються проступки, які уявляють собою суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян. 

Матеріальні проступки - правопорушення, що мають місце також у сфері трудових правовідносин, але пов'язані із заподіянням шкоди організації, в якій правопорушник знаходиться на службі (псування інструментів, недостача матеріальних цінностей, їх неправильне зберігання й ін.)