Правовий статус особистості

                  Зміст

ВСТУП......................................................................................................................3

Розділ  1. Загальна характеристика правового статусу особистості...................5

      1.1. Поняття та ознаки правового статусу особистості...............................5

      1.2. Види правового статусу особистості......................................................7

      1.3. Принципи правового статусу особистості.............................................8

Розділ 2. Структура правового статусу особистості..........................................11

      2.1. Права, свободи та обов’язки особистості............................................11

    2.2. Законні інтереси особистості…………………………………………14

      2.3. Громадянство…………………………………………………………..15

      2.4. Правосуб’єктність……………………………………………………..17

      2.5. Юридична відповідальність…………………………………………..19

Розділ 3. Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина……...23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...28 
 
 
 
 

      ВСТУП

      Темою курсової роботи є „Правовий статус особистості”.

      Актуальність  теми. Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показником його цивілізованості.

      Узявши  до уваги, що неповага до зневаги правами  людини викликали до варварських  актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і  що утворення такого миру, в якому люди будуть мати волю слова й переконань, і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут був реалізований у життя.

      Оскільки права й волі людини - ширші, ніж національні й ширші чим територіальні, й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового регулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».

      Не  мало вчених і в нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскільки воно ще не досягло свого вдосконалення в нашім суспільстві. Так В.А. Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева в монографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношення особистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що не завжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінність держави.  Предметом дослідження є Конституція України, міжнародні   договори, законодавство України, та інші літературні джерела,  в яких закріплюються основні права і свободи людини та громадянина.

      Метою дослідження є розкриття поняття „правовий статус особистості”. Для досягнення мети необхідно розкрити поняття особистості, його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави й особистості, визначити, хто і яку роль відіграє в цих взаєминах, визначити, які фактори впливають на становлення прав і свобод особистості в державі.

      При розробці даної теми були використанні та опрацьовані: Конституція України, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, а також різноманітні літературні джерела: підручники, матеріали періодичних видань, наукові статті різних авторів, які займалися даним дослідженням.

     Курсова робота складається з 3-х основних розділів, зокрема з загальних понять, структурних елементів правового статусу, класифікації основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  1. Загальна характеристика правового статусу особистості

  1.1. Поняття та ознаки правового статусу особистості

      Правовий  статус особи – це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує свою поведінку в суспільстві.

      Єдиного поняття «правового статусу особи» немає. М.І. Матузов вважає, що «правовий статус - це юридично закріплене становище особи в суспільстві».¹ Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина. М.В. Вітрук визначає «правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов'язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища».

      Терміни «особа», «людина», «громадянин», вживаються конституцією і законодавством. В  соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції, особа виступає в якості громадянина, особи без громадянства, іноземного громадянина, біженця або змушеного переселенця. Під правовим положенням особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове положення особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове положення особи» є рівнозначними , однак, існує точка зору білоруських учених про розрізнення понять правового статусу та правового становища особи. У поняття правовий статус вони включають статутні права і обов'язки, тобто такі, що формуються у вигляді правових приписів й відносних до об'єктивного (позитивного) права. Поняття «правовий статус особи» вважається ними більш ширшим. Крім прав та обов'язків, у нього вводяться суб'єктивні правові елементи - громадянство, правосуб'єктність, суб'єктивні права, обов'язки, відповідальність за можливо скоєне правопорушення.

      Правове становище людини і громадянина, як в цілому, так і окремо, обумовлюється  особливостями соціального статусу, що існує в даний період в розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежать від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадського суспільства. У перспективі праця (що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя) і власність (що розвивається і примножується в різноманітних формах і видах) визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.

      Правовий  статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї:

1. Усі  люди вільні від народження, і  ніхто не має права відчужувати  їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави;

2. Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі;

3. Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи;

4. Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досяганню загального добробуту в демократичному суспільстві.

      Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких  елементів:

- правосуб'єктність;

- права, свободи і обов’язки;- законні інтереси;

- громадянство;

- юридичну відповідальність (має вторинний характер - реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсяг. В останньому йдеться про правовий статус посадової особи).

      Правовий статус має будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому - громадське суспільство (народ). 

      1.2. Види правового  статусу особистості

      Правовий  статус класифікується за двома критеріями: за характером і за суб’єктами правового статусу.

1. За характером (змістом) правовий статус розрізняють:

      — загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та галузевий статус соціального  призначення держави;

      — спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо);

      — галузевий статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси;

      — індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.

II. За суб'єктами  розрізняють правовий  статус:

— фізичних та юридичних осіб; 

— іноземців, осіб без громадянства;

— статус біженців;

— статус українських громадян, які перебувають  за кордоном;

— професійний  та посадовий статус (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);

— статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництвах). 

      1.3. Принципи правового  статусу особистості

      Правова система взаємовідносин держави  і особи включає норми Конституції  України, повязані з визначенням  приналежності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства а також норми, що закріплюють загальні принципи правового статусу особи.     

      Для визначення правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав та свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод у систему.

      Основними принципами конституційно-правового  інституту прав і свобод людини є  закріплення в національному  законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів також можна віднести і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина.

      Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21).² Означає, що всі люди володіють правами та свободами від народження.

      Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України). Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права інших осіб. Проголошується рівність усіх перед законом і судом (ч 3 ст. 8 Конституції України).