Структура правових відносин: суб’єкти, об’єкти, зміст (суб’єктивні права і юридичні обов’язки)

Галузевою і спеціальною  правосуб'єктністю володіють не всі  особи. Суб'єктом кримінально-правових відносин, наприклад, можуть бути тільки громадяни і інші індивідуальні  суб'єкти, але не організації, а суб'єктом  відносин відповідальності за посадові злочини – тільки посадовці і представники влади [7, c. 152].

Слід мати на увазі, що право- і дієздатність розділяються тільки в цивільному праві. Цивільна правоздатність виникає з моменту  народження (наприклад, право мати власність), а дієздатність з'являється пізніше -- обмежена з 14 і повна з 18 років. В інших же галузях права право- і дієздатність нерозривні і утворюють єдину праводієздатність: якщо людина володіє певним правом, вона завжди може реалізувати його самостійно.

І правоздатність, і дієздатність громадянина, можуть бути обмежені тільки у випадках, встановлених законом, і лише в судовому порядку.

Особливості правосуб'єктності в галузях вітчизняного права ще недостатньо вивчені. Багато авторів, розглядаючи правосуб'єктність в адміністративному, трудовому, процесуальному праві, будує її по такому ж зразку, як і цивільну правосуб'єктність, тобто як загальну, абстрактну передумову правоволодіння і несення юридичних обов'язків.

В інших галузях права  правосуб'єктність є загальною, рівною для всіх передумовою правоволодіння лише по своїх початкових елементах, де правосуб'єктність представляє собою бланкетну можливість бути суб'єктом відповідного кола правовідносин (адміністративних, трудових і т.п.). По інших же своїх елементах правосуб'єктність в згаданих галузях права виражає відмінність в правовому положенні суб'єктів.

В юридичній літературі на своєрідність правового положення  суб'єктів у ряді галузей права  звернула увагу Е. А. Флейшиц. Вона переконливо  показала, що в такий, наприклад, галузі, як адміністративне право, правоздатність не може бути визначена як загальна абстрактна передумова правоволодіння. Але з цього вірного положення був зроблений висновок, що в адміністративному праві правоздатності взагалі не існує, бо правоздатність завжди абстрактна і повинна бути абстрактною можливістю правоволодіння і несення обов'язків" [6, c. 89]. Але чому? Чи не буде правильно зробити інший висновок: оскільки в адміністративному праві правосуб'єктність (правоздатність) не вичерпується бланкетною можливістю (така можливість, зрозуміло, є і в адміністративному праві), очевидно, в ньому і ряді інших галузей права необхідно інакше розуміти цю правову категорію.

Так, навіть в такій  близькій до цивільного права галузі, як трудове право, правоздатність громадян не може бути вичерпана можливістю вступити в трудовий договір. Трудова правоздатність -- це більш ємка категорія, конкретний зміст якої залежить від цілого ряду чинників, що виражають здійснення особою конституційного обов'язку трудитися, зокрема від трудового стажу, кваліфікації.

 

2.2. Класифікація  суб’єктів правовідносин

 

Суб'єкти права підрозділяються  перш за все на індивідуальні (фізичні  особи) і колективні (юридичні особи). До індивідуальних відносяться:

а) громадяни України;

б) іноземці;

в) особи без громадянства (апатриди);

г) особи з подвійним громадянством (біпатриди).

Інститут громадянства регулюється Конституцією України. Іноземні громадяни обмежені в деяких правах. Зокрема, вони не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади, служити в Збройних Силах, посідати певні посади, наприклад, бути капітанами суден і т. д. В іншому їм гарантовані всі цивільні права. Вони несуть також відповідні обов'язки. Є Закон про правовий статус іноземців, який розрізняє постійно і тимчасово проживаючих на нашій території іноземців. Правовий статус їх різний.

Колективні суб'єкти права  мають більш обширну класифікацію. Вони діляться на наступні види:

1. Сама держава.

2. Державні органи  і установи.

3. Суспільні, кооперативні, комерційні організації.

4. Промислові і сільськогосподарські підприємства.

5. Адміністративно-територіальні  одиниці.

6. Національно-державні утворення.

7. Виборчі округи.

8. Церква і її регіональні  общини, конфесії.

9. Іноземні фірми, банки,  підприємства.

10. Спеціальні суб'єкти (юридичні особи) [4, c. 216].

За нашим законодавством далеко не всі організації і установи можуть виступати в якості юридичних  осіб, а тільки ті, які відповідають певним умовам. Ознаки юридичної особи  сформульовані в Цивільному кодексі. Це: 1) майнова відособленість; 2) здатність від свого імені придбавати відповідні права і нести обов'язки; 3) бути позивачем і відповідачем в суді. Саме поняття юридичної особи має значення головним чином в цивільному праві, тобто в майнових, зобов'язальних відносинах [2].

Слід мати на увазі, що не всякий колектив людей може виступати взагалі суб'єктом права. Наприклад, сім'я або, скажімо, учбові групи, курси, кафедри, виробничі бригади і інші спільності не володіють цією якістю. Суб'єктами права є лише більш менш значні, стійкі, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і цілі, а також певною внутрішньою організацією. Це не випадкові і не тимчасові об'єднання громадян або якихось структур.

Численні і різноманітні по своєму складу суб'єкти правовідносин можуть бути розділені на індивідуальні і колективні. До індивідуальних суб'єктів відносяться громадяни даної держави, іноземні громадяни, особи без громадянства і особи, які мають подвійне громадянство. Серед колективних суб'єктів можна виділити державно-територіальні утворення (держави, суб'єкти федерацій, міста, райони і інші територіальні одиниці, виборчий округ), їхнє населення, і також організації (державні органи, громадські об'єднання, підприємства, комерційні структури і ін.).

Так, громадяни є суб'єктами багатьох правовідносин: майнових, житлових, шлюбно-сімейних, кримінально-правових і ін. Держава вступає в міжнародно-правові, конституційно-правові, цивільно-правові (наприклад, з приводу об'єктів державної власності) і деякі інші.

 

 

3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТІВ ПРАВОВІДНОСИН

 

3.1. Поняття та характерні риси об'єктів правовідносин

 

Об'єкт право відношення – це ті явища (предмети) навколишнього світу, на які направлені суб'єктивні юридичні права і обов'язки.

Виділення у складі правовідношення  разом з суб'єктами права і матеріальним змістом його об'єкту дозволяє здійснити достовірно науковий, діалектико-матеріалістичний аналіз правовідношення.

Слід звернути увагу  на специфіку самої постановки в правознавстві питання про об'єкт правовідношення. У філософії термін "об'єкт" використовується головним чином для характеристики співвідношення матерії і свідомості. Об'єкт в цьому випадку розуміється як матерія об'єктивна реальність, що знаходиться зовні суб'єкта, що пізнає її, тобто людини, її свідомості (суб'єкт-об'єкт). В юридичній же науці категорія об'єкту не зв'язується безпосередньо з суб'єктом, а розуміється в іншому, спеціальному плані – об'єкти розглядаються стосовно правовідношення. При цьому в якості об'єктів правовідносин виступають явища (предмети), які визнані такими державою, правопорядком. В області майнових відносин об'єктами прав і обов'язків можуть бути лише ті речі, які не вилучені з цивільного обороту [15, c. 362].

Об'єкт правовідношення  не можна змішувати з об'єктом (предметом) правового регулювання. Об'єктом (предметом) правового регулювання є суспільні відносини, акти вольової поведінки людей-учасників суспільних відносин, на які впливає право. Самі ж по собі, суб'єктивні права, що ізольовано розглядаються, і обов'язки не впливають на поведінку людей. Вони представляють собою конкретну міру поведінки. Впливаюча роль прав і обов'язків виявляється лише у зв'язку з дією інших ланок механізму правового регулювання, зокрема у зв'язку з юридичними нормами. Значення правовідносин в механізмі правового регулювання зводиться головним чином до перекладу розпоряджень юридичних норм в площину конкретної міри поведінки для даних осіб.

Але справа не тільки в  цьому. Об'єкт є елементом правового  відношення тільки при його широкому трактуванні, коли воно розглядається як єдність юридичної форми і матеріального змісту. Але тоді поведінка людей у складі правовідношення вже визначена: вона утворює матеріальний зміст правовідношення. Якщо ж при освітленні об'єкту ще раз посилатися на поведінку людей, то це виявиться простим повторенням, яке, природно, нічого не додає до того, що відомо про правовідношення, його риси.

В юридичній літературі разом з іншими теоріями поширена теорія "об'єкта-дії ", згідно якої об'єктом правовідношення є вольова поведінка зобов'язаної особи. Теорія "об'єкта-дії " може мати певне значення тільки при тій умові, якщо не бачити в правовідношенні матеріального змісту. Тоді, дійсно, потрібно встановити, на що направлені "беззмістовні" права і обов'язки, і залучити в сферу юридичного аналізу хоча б поведінку людей. Але при широкому підході до правовідношення, коли воно розглядається як єдність юридичної форми і матеріального змісту і, отже, коли особливо виділяється його матеріальний зміст (вольова поведінка людей), знов повертатися до поведінки людей при характеристиці об'єкта немає ніякої потреби.

Якщо уважно проаналізувати ті спори, які велися про об'єкт  правовідношення, то неважко помітити, що вони головним чином торкалися  того, чи слід при аналізі правовідношення  обмежитися визначенням поведінки людей в якості його об'єкта або, зарахувавши поведінку до матеріального змісту правовідношення, йти далі і тоді визначати як об'єкт різноманітні матеріальні і нематеріальні блага. Цілком очевидна значно велика конструктивність, пізнавальна цінність другого з вказаних теоретичних підходів.

 

3.2. Види об’єктів правовідносин

 

Об'єктами правовідносин  виступають явища (предмети) матеріального  і духовного світу. Узагальнено кажучи, це – різноманітні матеріальні і нематеріальні блага

Коло об'єктів правовідношення окреслюється через інтерес управомоченого. Тим самим характеристика об'єкта узгоджується з поняттям суб'єктивного права, важливим моментом якого є інтерес. Одночасно правовідношення "прив'язується" до системи реальних, життєвих відносин, до матеріальних і духовних цінностей суспільства. Різні блага (політичні, духовні, особисті, матеріальні), здатні задовольняти потреби людей, суспільства, залучаються до юридичного аналізу. І це дозволяє докладно розглянути фактичну сторону правовідносин, з'ясувати їхню реальну цінність і значення в житті суспільства "Зв'язок об'єкта з інтересами учасників правовідношення – пише А. В. Міцкевіч – виводить нас за межі аналізу юридичної форми правовідношення і дозволяє встановити зв'язок цієї форми з різними матеріальними, організаційними і культурними засобами задоволення потреб особи і суспільства" [11, c. 219].

Разом з тим тут  необхідний диференційований підхід. Матеріальні і нематеріальні  блага, що є об'єктами правовідносин, необхідно розглядати у зв'язку з  поведінкою суб'єктів, тобто матеріальним змістом правовідношення.

Відповідно до цього  потрібно бачити істотні відмінності  об'єктів в правовідносинах активного  і пасивного типів.

В правовідносинах пасивного  типу головне складає суб'єктивне право – право на активні дії самого управомоченого. Тому об'єктом правовідношення пасивного типу є об'єкт права, тобто матеріальні і нематеріальні блага, на які направлені позитивні дії управомоченого.

Важлива особливість  об'єктів в правовідносинах пасивного  типу полягає в тому, що такими об'єктами, як правило, є готівка, існуючі в даний момент матеріальні і нематеріальні блага. Кінець кінцем правовідносини даного типу і служать закріпленню даних фактичних відносин і, отже, закріпленню системи готівки, в даний час існуючих матеріальних і духовних об'єктів. Такі, зокрема, державно-правові відносини, що закріплюють політичні, соціально-економічні, особисті блага і свободи; правовідносини власності, що закріплюють систему матеріальних благ на началах власності; відносини авторського і винахідництва права і ін. У всіх вказаних випадках є наявне, реально існуюче матеріальне і нематеріальне благо, відносно якого управомочений може скоювати ті або інші активні дії, наприклад користуватися благами, а в деяких випадках і розпоряджатися ними (право власності).

Ще одна особливість  об'єктів в правовідносинах пасивного  типу полягає в тому, що матеріальні  і нематеріальні блага тут  завжди віддільні, відособлені від матеріального змісту правовідношення, від дій управомоченого. Вони завжди представляють собою зовнішньо обмежені, в даний момент існуючі явища (предмети) навколишнього світу.

Головне в правовідносинах  активного типу – юридичний обов'язок, що полягає в необхідності здійснення активних, позитивних дій. Право ж вимоги, закріплене за управомоченим, виконує підлеглу роль: воно покликане забезпечити повне, точне і своєчасне виконання юридичного обов'язку. Якого-небудь свого, особливого матеріального і нематеріального блага право вимоги не має [3, c. 267]. Тому об'єктом правовідносин активного типу є об'єкт обов'язку, тобто матеріальні і нематеріальні блага, на які направлено активну поведінку зобов'язаної особи.

Істотна особливість  об'єктів в правовідносинах активного  типу полягає в тому, що вони завжди виступають у вигляді результату дій зобов'язаної особи. Адже здебільшого правовідношення активного типу спочатку виникає тільки як ідеологічний, чисто юридичний зв'язок між особами. Права і обов'язки якраз і встановлюються для того, щоб забезпечити формування або розвиток конкретного фактичного відношення, а звідси становлення, формування або розвиток матеріального або нематеріального блага. В деяких правовідносинах (наприклад, в цивільно-правових зобов'язаннях купівлі-продажу, майнового найму і ін.)