Структура правових відносин: суб’єкти, об’єкти, зміст (суб’єктивні права і юридичні обов’язки)

Таких дозволів у повсякденному  житті – незліченна безліч. Нікому, наприклад, не забороняється ходити на прогулянки, любуватися природою, купатися в море, слухати музику ,займатися спортом, їздити на автомобілі і т.д., але все це не суб'єктивні права, і вони не складають змісти правовідносин.

Кожна з дробових складових частин суб'єктивного права іменується правомочністю. У різних правах їх чи більше менше. Приміром, у праві власності три: володіння, користування і розпорядження майном. У соціальних і політичних правах – до п'яти – семи. Наприклад, право на волю слова містить у собі можливість громадянина виступати на різних зборах і мітингах, публікуватися в печатці, мати доступ на радіо і телебачення, критикувати недоліки, вносити пропозиції, займатися літературною і художньою творчістю і т.д. Однак загальна структура суб'єктивного права залишається чотиричленної, тому що вона, відволікаючи від безлічі видів прав, відбиває головні і найбільш типові їхні властивості. Структура юридичного обов'язку відповідає структурі суб'єктивного права (будучи як би його зворотною стороною) і теж містить у собі чотири компоненти: 1) необхідність зробити визначені дії або утриматися від них; 2) необхідність для правозобов‘язаної особи відреагувати на звернені до нього законні вимоги уповноваженого; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) необхідність не перешкоджати контрагенту користатися тим благом, у відношенні якого він має право.

Юридичний обов'язок установлюється як в інтересах уповноваженого, так  і в інтересах держави в  цілому. Вона – гарант їхнього здійснення. Суб'єктивне право – право суб'єкта правовідносини. Епітет "суб'єктивне" відбиває тут, по-перше, приналежність права суб'єкту і, по-друге, залежність його від суб'єкта .

У цьому змісті юридичний  обов'язок також можна кваліфікувати  як суб'єктивну. У рамках правового відношення право й обов'язок суб'єктів рівною мірою суб'єктивні. Доданки юридичного обов'язку – це свого роду окремі повинності – на подобу повноважень у суб'єктивному праві.

Важливо підкреслити, що юридичним змістом правовідносин  є не самі реальні дії сторін, а лише відповідно можливі і. належні, тобто передбачені законом. Вони виражають стани зв'язаності.

Більшість правовідносин  по своїй юридичній природі таке, що кожний з їхніх учасників одночасно  має право і несе обов'язку (наприклад, у договорі закупівлі-продажу, підряду, оренди, постачання, трудовій угоді і т.д.), де сторони взаємно уповноважені і правозобов‘язані, їхні права й обов'язки забезпечуються і реалізуються друг через друга. Така кореляція закладена вже в правовій нормі, що само по собі – зобов‘язує.

При цьому помітимо, що в спеціальній літературі структура  юридичного обов'язку довгий час не розкривалася – увага концентрувалася головним чином на структурі суб'єктивного права. Однак, як показане вище, суб'єктивне право і юридичний обов'язок – це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному.

 

ВИСНОВОКИ

 

Отже, структура правовідносин – це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Термін «структура»  є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін «склад» лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.

Отже, термін «структура»  містить елементний склад правовідносин  і правові зв'язки між ними, тобто  власне відносини між суб'єктами.

Суб'єкти, або суб'єктний склад, – це сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (якнайменше дві – правомочний і зобов'язаний).

Об'єктом є те, з  приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів.

Зміст – це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також структура змісту – спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а той правовий зв'язок, який виникає на їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною.

І суб'єктивне юридичне право, і суб'єктивний юридичний  обов'язок мають свою структуру.

Структура суб'єктивного  права – це його будова, яка виражається у зв'язку елементів – юридичних можливостей (правомочностей), наданих суб'єкту.

Правомочність – складова частина змісту суб'єктивного права, що становить конкретну юридичну можливість, яка надається правосуб'єктній особі з метою задоволення її інтересів.

Істотними елементами суб'єктивного  права є такі правомочності.

1. Правомочність на  власні позитивні дії (правовикористання), інакше: право позитивної поведінки  правомочного, тобто можливість  чинити самим суб'єктом фактично  і юридичне значущі дії (наприклад,  право голосувати, подавати позов  до суду, продавати чи дарувати своє майно та ін.).

2. Правомочність на  чужі дії (правовиконання), інакше: право вимагання відповідної  поведінки від правозобов'язаної  особи, тобто можливість зацікавленої  особи жадати від зобов'язаного  суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків (наприклад, вимагати сплату боргу, передавати майно, відшкодовувати податкові недоплати та ін.).

3. Правомочність домагання  (правозахист), інакше: право на захист, тобто можливість звертатися  за підтримкою і захистом держави  у разі порушення суб'єктивного права з боку правозобов'язаної особи. Це право приводить у дію апарат держави – примус, якщо інша сторона не виконує свої обов'язки (стягувати в примусовому порядку борг, відновлювати незаконно звільненого на роботі). Право-домагання є продовженням права-вимагання і найважливішою гарантією виконання певних обов'язків.

Не слід ототожнювати суб'єктивне право і правомочність, оскільки суб'єктивне право:

а) може бути до виникнення правомочності, існувати незалежно  від його виконання. Правомочність є наслідком суб'єктивного права. Наприклад, кожна людина має право на вищу освіту, але не всі молоді люди вчаться, багато хто працює, у тому числі у фірмах, займаються бізнесом, тощо. Однак вони не позбавлені права на вищу освіту, хоча й не використовують його;

б) є ширшим за конкретну  правомочність. Суб'єктивне право  реалізується через конкретні правомочності. Наприклад, суб'єктивне право власності  реалізується через три правомочності: право володіння, право користування, право розпорядження певним майном.

Якщо звернутися до галузевого змісту суб'єктивного права, то можна  виділити низку специфічних правомочностей, які воно містить. Наприклад, у галузі кримінального права є такі правомочності: давати пояснення за пред'явленим  обвинуваченням; вимагати виконання іншою стороною (органом дізнання, прокурором, слідчим, судом) відповідного юридичного обов'язку;

скаржитися на дії  і рішення особи, що провадить  дізнання, слідчого, прокурора, суду.

Структура суб'єктивного  юридичного обов'язку є зворотним  боком суб'єктивного юридичного права і складається із трьох елементів:

1) необхідності зобов'язаного  суб'єкта здійснювати певні дії  (активні обов'язки) або утриматися  від них (пасивні обов'язки);

2) необхідності зобов'язаного  суб'єкта реагувати на законні  вимоги правомочної сторони (наприклад, обов'язок виконувати умови договору);

3) необхідності нести  юридичну відповідальність (зазнавати  позбавлення прав особистого, майнового  чи організаційного характеру)  у разі відмови від виконання  юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, якщо суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору).

І суб'єктивне юридичне право, і суб'єктивний юридичний  обов'язок об'єднує те, що вони:

- випливають із юридичних норм;

- забезпечуються державою;

- не безмежні, а існують у певних суворих рамках – це завжди «міра» поведінки.

Суб'єктивні права  і обов'язки перебувають у тісному  взаємозв'язку, є взаємозалежними, обумовленими одні одними. Завдяки їм між їх носіями – суб'єктами виникає зв'язок, який називається правовідносинами.

Права і обов'язки державних  органів та їх посадових осіб як носіїв спеціальної правосуб'єктності виражаються через їх повноваження.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України. – К.: Юрид. літ., 1996 – 50 с.
2. Цивільний кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
3. Алексеев С.С. Теория права. – М. ,1995.
4. М.В. Цвіка та ін.- Загальна теорія держави і права. Підручн. та ін. Х.: Право, 2002 р.
5. Иоффе О.С. Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. М., 1962.
6. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навч. Посібник.К.: Юрінком Інтер, 1999 р.
7. Котюк В.О. Основи держави і права. Навч. Посібник.- К.: Атіка, 2001 р.
8. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Навч. Посібник.Тернопіль: Економічна думка, 1999р.
9. Под ред. Проф. М.Н. Марченко-Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах.. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с.
10. / Под. ред. В.Лазарева.-Общая теория права и государства / Под. ред. В.Лазарева. — М.: Юрист, 1994.
11. А.Ю. Дмитриев, И.Ф. Казьмин., В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ Общая теория права.: Учебник для юридических вузов /, 1998. 384 с.
12. В.С. Нерсесянса. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА М -Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов. Под. Общ. Ред. Члена-корр. РАН, доктора юриди наук, проф., 1999. – 832 с.
13. Рабінович П.М. Основи загальної держави і права.Навч. посібник.- К.: Атіка, 2001 р.
14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. 655с.
15. Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова і А.В. Малько. – 2-е изд., пере раб. и доп. М.: Юристъ, 2000. – 776 с.
16. Xpопанюк В.Н. Теория государства и права / Под. ред. Стрекозова В.Г. — М.,

1996.

17. К.Г. Волинка – Загальна теорія держави і права., 2003. -215 с.

18. Зайчук О. В – Загальна теорія держави і права: Підручник., 2008-378 с.

19. Зайчук О. В – Сучасна правова енциклопедія.,2009.-350 с.

20. Ковальський В. С.- Правотворчість: теоретичні та логічні засади.,2005-154с.

21. Ковальський В. С.-Кодекс законів про працю з постатейними матеріалами.,2006-835с.

22. Абдулаев М.И.- Основы права.,2004-69с.

23. Кириченко В.М.- Теорія держави і права: модульний курс. Навчальний посібник рекомендовано МОН України.,2010-202с.

24. Філонов О.Б.- Основи демократії. Права людини та їх забезпечення в умовах суспільних змін.,2006-32с.

25. В. І. Орленко, В. В. Орленко.- Історія держави і права зарубіжних країню.,2008-244с.

26. Максим Пендюра- Теорія держави і права.,2004-167с.

27. А.М. Колодій, В.В. Копєгічиков / За ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копейчикова – Теорія держави і права: навч. посібник .К: Юрінком Інтер, 2005, с.448