Структура правових відносин: суб’єкти, об’єкти, зміст (суб’єктивні права і юридичні обов’язки)

Особливістю об'єктів  в правовідносинах активного  типу є і те, що у ряді випадків об'єкт (результат дій) лише в процесі теоретичної абстракції може бути відокремлений, відособлений від матеріального змісту правовідношення, від дій зобов'язаної особи. Йдеться про об'єкт трудових правовідносин, об'єкт відносин, що оформляють діяльність художників, ораторів і ін. об'єкти цивільних правовідносин по наданню послуг і ін.

Загальне визначення об'єкта правовідношення як матеріальних і нематеріальних (духовних) благ збагатило наші уявлення про правовідносини, дозволяє охарактеризувати їх з нових сторін, а головне, пов'язує існування правовідносин з системою матеріальних і духовних цінностей суспільства [12, c. 547].

Так, в демократиному суспільстві першорядне значення належить аналізу об'єктів державно-правових відносин, що оформляють конституційні свободи і особисті блага громадянина. Сенс і істинне значення таких прав і свобод, як свобода слова, свобода зборів, таємниця переписки, і інших прав і свобод громадянина, передбачених конституцією, конституціями зарубіжних країн, розкривається лише тоді, коли передусім встановлено, що з себе представляють відповідні об'єкти права, тобто свобода слова, свобода зборів, таємниця переписки і т. д.

Особливості правовідносин  власності вирішальним чином  залежать від характеру їхнього  об'єкту-засобів виробництва і предметів споживання. Особливості власності в соціалістичному суспільстві, відмінності між видами і формами соціалістичної власності, конкретний вміст правомочності в кожному з цих видів і форм, порядок їх здійснення, способи захисту суб'єктивного права власності – всі ці, як і багато інших питань, можуть отримати висвітлення лише з урахуванням специфіки об'єктів відповідних правовідносин.

Питання про об'єкт  правовідносин має і істотне  практичне значення. Характерно, наприклад, що у багатьох випадках компетенція державних органів і посадовців визначається шляхом вказівки на предмет їхнього відання, тобто кінець кінцем на об'єкти правовідносин, що складаються тут.

Стосовно правовідносин, в яких є окремий об'єкт, при вирішенні юридичних справ необхідний конкретний аналіз особливостей властивостей і положення таких об'єктів, їхнього правового режиму. Склалося в законодавстві і практиці поняття "правовий режим" тих або інших об'єктів (речей, продуктів духовної творчості, віддільних результатів робіт) і відображає особливості прав і обов'язків, встановлюваних законодавцем у зв'язку з властивостями і положенням об'єктів.

Найбільше мабуть значення питання про об'єкт правовідносин набуло в цивільному праві. І це не випадково. Цивільне право регулює майнові відносини, що складаються на основі товарного виробництва і обігу. Товарний же обіг передбачає існування таких матеріальних і нематеріальних благ, які в якості товарів здебільшого відособлюються від діяльності. Та і самі майнові відносини, регульовані цивільним правом, "пов'язані з речами і виявляються як речі". Все різноманіття об'єктів цивільних правовідносин може бути зведене до наступних основних груп: речі; результати дій, у тому числі: віддільні від поведінки зобов'язаної особи (наприклад, результат робіт по підрядних зобов'язальних відносинах) і реально невіддільні від поведінки зобов'язаної особи, у тому числі різноманітні послуги; продукти духовної творчості (об'єкти прав автора і винахідника); особисті немайнові блага (ім'я, честь і ін.).

Істотне значення питання про об'єкт має в державному праві. За допомогою державно-правових відносин закріплюються основні матеріальні і нематеріальні блага, у тому числі блага, що становлять об'єкт конституційних прав громадян. Серед цих об'єктів державно-правових відносин виділяються:

а) соціально-економічні і соціально-політичні блага – власність, національна рівноправність і ін.;

б) блага, що лежать в основі соціальних і політичних свобод громадян – праця, відпочинок і ін.;

в) особисті блага – недоторканність особи, здоров'я і ін. Так само, як і державно-правові відносини в цілому, об'єкти цих відносин мають в значному числі випадків загальний характер і виступають у вигляді основних соціально-економічних, політичних, культурних цінностей [10, c. 286].

З питання про об'єкт  правовідношення до даного часу нагромадилася значна кількість літератури; де висловлюється цілий ряд поглядів, в яких по-різному розв'язується ця складна теоретична проблема.

Вказана обставина, очевидно, і послужила мотивом до того, що іноді проблема об'єкта правовідношення сприймається як відрив юриспруденції від життя, як схоластичні, нікому не потрібні спори.

Це, звичайно, неправильно. Розробка даної проблеми, навпаки, може і повинна наблизити юридичну науку до життя, до розуміння реального сенсу і значення правових відносин, до ув'язки правовідносин з системою матеріальних і духовних благ суспільства. При розгляді об'єкта робиться ще один крок в розкритті фактичної сторони правовідносин, з'ясовуються ті явища (предмети) навколишнього світу, за допомогою яких задовольняється інтерес управомоченого.

Інше питання, що теоретичне обговорення проблеми об'єкта правовідношення повинне бути поставлене на міцну наукову основу. Представляється, зокрема, необхідним: а) не дублювати матеріал, що відноситься до інших проблем, у тому числі до характеристики матеріального змісту правовідношення; б) використати питання про об'єкт для більш повного висвітлення фактичної сторони правовідношення, тобто матеріальних і нематеріальних благ, що задовольняють інтерес управомоченого; в) брати до уваги особливості об'єктів в правовідносинах пасивного і активного типів; г) виразно представляти практичне значення проблеми об'єкта і своєрідність її постановки в галузях вітчизняного права. В тих з них, де в правовідносинах результат дій зобов'язаного особи невіддільний від самої діяльності і де об'єкт не одержує спеціальної нормативної регламентації, навряд чи необхідно штучно "вимучувати" особливу проблему об'єкта.

З філософської точки  зору під об'єктом розуміється те, що протистоїть суб'єкту, на що направлена пізнавальна і інша діяльність людини. Це найширше (абстрактне) визначення об'єкта. Об'єкт і суб'єкт – парні категорії, вони можуть мінятися місцями. В практичному житті термін "об'єкт" співвідноситься не тільки з людиною як розумною істотою, але і з будь-яким іншим фрагментом дійсності (предметом, процесом, станом, поведінкою).

Тому будь-яке явище, що випробовує на собі дію збоку іншого явища, виступає об'єктом останнього. В загальному взаємозв'язку суб'єкт може стати об'єктом і навпаки – об'єкт суб'єктом. Саме в цьому сенсі в правовій науці говорять про об'єкти і суб'єкти права, правопорушень, правовідносин, відповідальності, тлумачення і застосування законів, покарання і т.д. У всіх цих випадках поняття об'єкта і суб'єкта не мають суто філософського змісту, а служать в основному лише операційним цілям. Те ж саме відбувається і в багатьох інших науках, особливо прикладних.

Об'єктом правового  відношення виступає те, на що направлені суб'єктивні права і юридичні обов'язки його учасників, іншими словами – те, заради чого виникає саме правовідношення. Суб'єктивне право відкриває перед його власником можливість чимось володіти, користуватися, розпоряджатися, поводитися певним чином, претендувати на дії інших. Все це підпадає під поняття об'єкта. Обов'язок покликаний забезпечувати здійснення даного права, а отже, нормальне функціонування правового відношення на користь управомоченого і держави в цілому.

Людина може бути лише суб'єктом, але не об'єктом права  і правовідносин. Тільки в рабовласницькому суспільстві раб розглядався в якості об'єкта купівлі-продажу, інакше кажучи – "говорячої речі". В сучасних правових системах подібне не допускається, хоча підпільна торгівля людьми, зокрема дітьми, молодими дівчатами, на жаль, в окремих країнах має місце і в досить широких масштабах. Але це кримінальні діяння.

Втім, деякі вчені-правознавці вважають, що в сімейному праві індивід може бути об'єктом правовідносин, наприклад, коли виникають спори з приводу дитини (в кого з батьків вона повинна залишитися при розлученні або вилученні його в них і передачі на виховання державі) [5, c. 169]. Але в даних випадках, на думку більшості, не дитина як така стає об'єктом відповідного правовідношення, а інтереси її нормального виховання і комплекс виникаючих при цьому прав і обов'язків.

Як відомо, загальним  об'єктом (предметом) правового регулювання  є суспільні відносини. Але суспільні  відносини – складна і багатоелементна реальність. Норми права і правовідносини, які складаються на їхній основі, опосередковують не всі, а лише окремі види, фрагменти, ділянки, сфери цих відносин. Тому постає питання про те, що ж конкретно може бути і фактично виступає об'єктом різноманітних правовідносин. Відмінність між об'єктом права в цілому і об'єктами конкретних правовідносин, що виникають в результаті його дії, полягає в ступені конкретизації.

В юридичній літературі існують різні трактування об'єкта правовідношення. Проте в ході тривалої дискусії склалися в основному дві концепції – моністична і плюралістична. Згідно першої з них об'єктом правового відношення можуть виступати тільки дії суб'єктів, оскільки саме дії, вчинки людей піддаються регулюванню юридичними нормами і лише людська поведінка здатна реагувати на правову дію. Звідси – у всіх правовідносин єдиний, загальний об'єкт.

Згідно другої позиції, більш реалістичної, яка поділяється більшістю вчених, об'єкти правовідносин різноманітні, оскільки багатообразні регульовані правом суспільні відносини, тобто саме життя.

Адже закони, їх норми роблять свій вплив не тільки на людей, але через них і на об'єкти матеріального світу, соціальні спільноти, державні структури, інститути, організації, установи; встановлюють або змінюють їхні статуси, режими, стани; закріплюють володіння, користування, розпорядження майном. А суб'єктивне прав – це право не тільки на дії (свої або чужі), але і на певні блага. Що стосується реакції на правову дію, то її не слід розуміти дуже буквально.

Отже, залежно від характеру  і видів правовідносин (з суб'єктивними  правами і юридичними обов'язками) їхніми об'єктами виступають:

1. Матеріальні блага  (речі, предмети, цінності). Характерні  головним чином для цивільних,  майнових правовідносин (купівля-продаж, дарування, застава, обмін, заповіт  і т. п.).

2. Нематеріальні особисті  блага (життя, честь, здоров'я, гідність, свобода, безпека, недоторканність людини). Типові для кримінальних і процесуальних правовідносин.

3. Поведінка, дії суб'єктів,  різного роду послуги і їхні  результати. Це головним чином  правовідносини, що складаються  на основі норм адміністративного права у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культурної і іншої діяльності.

4. Продукти духовної  творчості (твори літератури, мистецтва,  живопис, музики, скульптури, а також  наукові відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції – все те, що є результатом інтелектуальної праці).

5. Цінні папери, офіційні  документи (облігації, акції, векселі,  лотерейні квитки, гроші, приватизаційні  чеки, паспорти, дипломи, атестати  і т. п.). Вони можуть стати  об'єктом правовідносин, що виникають при їхній втраті, відновленні, оформленні дублікатів. В даний час в країні склався ринок цінних паперів, акції продаються і купуються, тобто є об'єктами угод.

Особливе місце серед  об'єктів правовідносин займають дії, поведінка людей. Вони можуть бути і "самостійним", не пов'язаним з іншими об'єктом. Такі об'єкти бувають, наприклад, в процесуальних і цивільно-правових відносинах – явка особи по виклику компетентних органів, надання показань свідком, перевезення пасажира, зберігання і ін. Але разом з цим дії людей, акти певної їхньої поведінки є об'єктом всіх, без виключення, правовідносин, бо суб'єктивне право і юридичний обов'язок завжди передбачають здійснення відповідно можливої або належної поведінки сторін. Так, об'єктом прав і обов'язків сторін в договорі купівлі-продажу є не тільки майно і гроші, але і дії продавця і покупця по їхній передачі і прийому. Це, до речі, привело до того, що деякі вже вважають об'єктом всіх правовідносин тільки дії.

4. ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН

Правове відношення має матеріальний, вольовий і юридичний зміст. Матеріальне, чи фактичне, складають ті суспільні відносини, що опосередковуються правом; вольове – державна воля, втілена в правовій нормі й у виниклому на її основі правовідносини, а також вольові акти його учасників; юридичний зміст утворять суб'єктивні права та обов'язки сторін (суб'єктів) правовідносини.

Правове регулювання  здійснюється головним чином через  механізм суб'єктивних прав і юридичних  обов'язків, саме цим воно відрізняється  від будь-якого іншого нормативного регулювання, наприклад морального. Зазначені права й обов'язки, листуючись один одному в рамках визначеного правовідносини, і виступають його юридичним змістом.

Суб'єктивне право  визначається в правовій науці як гарантовані законом вид і міра можливого чи дозволеного поводження особи. А юридичний обов'язок – як вид і міра належного чи необхідного поводження. В основі суб'єктивного права лежить юридично забезпечена можливість; в основі обов'язку – юридично закріплена необхідність. Носій можливості називається уповноваженим, носій обов'язку – правозобов‘язаним. Перший може робити відомі дії; другий зобов'язаний їхній виконувати [14, c. 389].

Структура суб'єктивного  права. Суб'єктивне право – це визначена правова можливість, але ця можливість багатопланова, вона містить у собі, як мінімум, чотири елементи:

а) можливість позитивного  поводження самого уповноваженим, тобто  право на власні дії; б) можливість вимагати відповідного поводження від правозобов‘язаної  особи, тобто право на чужі дії; в) можливість удатися до державного примуса у випадку невиконання конфронтуючою стороною свого обов'язку ; г) можливість користатися на основі даного права визначеним соціальним благом.

Інакше кажучи , суб'єктивне  право може виступати як право-поводження, право-вимога, право-домагання і право- користування.

У залежності від характеру  і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на перший план у ньому може виходити одна з зазначених можливостей, як правило – перша. У цілому ж усі чотири компоненти в їхній єдності складають зміст і структуру суб'єктивного права як загального поняття. Воно служить засобом задоволення інтересів уповноваженого.

Характерною рисою суб'єктивного  права є міра поводження, забезпечена  не тільки законом, але й обов'язками інших осіб. У противному випадку перед нами не суб'єктивне право, а простий дозвіл , що випливає з діючого в суспільстві правопорядку за принципом: "що не заборонено, те дозволено" [7, c. 145].