Характер зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

    Становлення теоретичних засад  людського капіталу розглядається  в історичному, соціальному й економічному аспектах.

          Термін "людський капітал" уперше з'явився у працях економіста Теодора Шульца, якого цікавило становище країн зi слаборозвиненою економікою. Він наголошував, що підвищення добробуту бідних людей залежить не від якості землі, техніки чи їxнix зусиль, a скopiшe від знань. Biн назвав цей термін економіки "людським капіталом".[3, с30]

        Дослідження еволюції поглядів  на людину праці пов’язують  з творцем трудової теорії  вартості А. Смітом. А. Сміт  уперше визначав людину на виробництві як носія капіталу, тобто розглядав кожну людину з точки зору власника рівних прав бути багатим і одночасно як носія вартості .

          К. Маркс писав, що під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних i духовних здібностей, які має людина. Марксове поняття робочої сили й сучасне поняття людського капіталу об’єднує наявність у них вартості, а з позиції марксизму - головної властивості робочої сили - створювати додаткову вартість. Цю властивість покладено в основу розгляду людського капіталу як джерела збільшення доходів підприємства та ВВП, а звідси — як умови підвищення заробітної  плати працівників. [4, с.64, 66-67]

        О. Соколова, В. Чекаловець розуміють під людським капіталом запас знань, здоров'я, навичок, досвіду, які використовуються індивідом для

7

одержання доходу.

     Сьогодні найбільш розширене поняття людського капіталу дано В.Ковалевською. На її думку, людський капітал - це нагромадження певних знань, здібностей, енергії, культурного розвитку, певний  рівень здоров'я як конкретного індивіда, групи людей, так i суспільства в цілому. [ 4, с.71]

         Отже, людський капітал – система характеристик, які визначають чи здатна людина до праці.

       Формування людського капіталу  потребує інвестицій. Інвестиції  в людський капітал розглядають  як укладання, результатом використання  яких є підвищення кваліфікації  та здібностей і, в результаті, підвищення продуктивності праці.

     Залежно від виду інвестицій у людський  капітал економісти виокремлюють такі складові:

•  капітал освіти, який формується на двох рівнях - загально-освітньому i на рівні професійної освіти;

 •  капітал здоров'я, де чітко простежується рівень здоров'я (генетично закладений) i набутий упродовж життя;

 •   капітал культури, формування якого потребує додаткових інвестицій;

 •  соціально-психологічний капітал, який характеризує як психологічний стан суспільства в цілому та індивідума зокрема, так i духовні цінності.

         Вартість людського капіталу  визначають на макро- і макрорівні. На мікрорівні людський капітал визначають виходячи з витрат фірми на його відновлення, на підвищення кваліфікації найманих працівників, їхнє медичне обстеження, виплату лікарняних, оплату соціальних послуг. На макрорівні вартість людського капіталу визначають у грошовій формах, відносять пільгове оподаткування,що виступає як цільові видатки держави. [5, с.78,79,82-83,]

        Для поліпшення якості та збільшення людського капіталу в кpaїнi необхідно:

     —для подолання депресивних явищ в українській економіці прискорити

8

створення технопарків;продовжувати модернізацію та реорганізацію підприємств, оскільки без цього українські підприємства не в змозі будуть випускати якісну конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію;

• запроваджувати процес відтворення, збереження, нагромадження людського капіталу на piвнi держави з розробки заходів, спроможних забезпечити ефективне використання та розподіл державних інвестицій з метою нагромадження якісного людського капіталу в Україні

      —продовжувати нагромадження людського капіталу необхідно водночас на piвнi peгioнів та підприємств, спрямовуючи іноземні та вiтчизнянi інвестиції на перенавчання більш конкурентоспроможних професій, необхідних виробництву, підвищення кваліфікації; заохочувати й підтримувати бажання персоналу здобувати вищу ocвіту, оскільки внесок ocвіти у приріст валового національного продукту сягає майже 30 %; створювати умови для піднесення його культурного рівня та охорони здоров'я, оскільки освіченість нічого не варта, якщо працівники не мають здоров'я, гідного житла, психологічної стабільності та високого рівня культури; .[6, с. 54]

         Існує закономірність, що: чим вищий освітній рівень, тим вищою є економічна активність, зайнятість і нижчим – безробіття. 

      Таблиця 1.1,1 Рівень економічної активності, зайнятості та безробіття    

                                   залежно від  освіти і статі  (2007), %                       

                                              

[5, с. 86]

— сприяти  підвищенню заробітної плати як джерела ефективного відтворення та нагромадження людського капіталу в ycix сферах докладання праці: на підприємствах, в організаціях, установах, оскільки низька заробітна плата ставить під сумнів якісне відтворення робочої сили не лише у нинішньому, а и у наступних поколіннях.[6, с. 54] 

         1.2   Поняття та види зайнятості

 

        Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна

поляризація суспільства, безробіття.

      Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

      Зайнятість  з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

      Зайнятість  з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

      10

      Правовий  зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

      Відповідно  до Закону України „Про зайнятість населення”, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

      До  зайнятого населення сучасне  законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів

11

кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• направлених для виконання платних громадських робіт;

      громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та       підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах; [7, с.108]

      У 2007р. рівень зайнятості осіб, які мали повну вищу освіту складав 76,4%; базову вищу освіту – 51,6%; повну загальну – 58,2%; бузову загальну - 35,1%, а серед тих, хто мав початкову загальну чи взагалі не мав освіти, лише 21,1%. При цьому не спостерігалося значної різниці в показниках між сільськими і міськими мешканцями. [5, с.87]

• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

      Зайнятість  населення в будь-якій країні, а  тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.