Политика нашего времени

За авторитарного режиму не виключаються певні елементи, інститути, притаманні демократії: вибори, боротьба політичних партій у парламенті тощо. Водночас політичні права громадян і громадсько-політичних організацій  обмежено, їхню політичну поведінку  строго регламентовано, легальну опозицію заборонено. Тобто авторитарний режим  визначає межі допустимого інакомислення  й легальної опозиції. Основними  ознаками, що різнять авторитаризм і демократію, є: перевага в діяльності дер-жавних органів методу адміністрування (за авторитаризму рідко застосовується компроміс у найважливіших політичних проблемах); концентрація влади в  руках одного чи кількох органів  державної влади: органи виконавчої влади мають функції нормотворчості; звуженість сфери гласності і  виборності державних органів. Загальною  рисою всіх авторитарних держав є  сильна виконавча влада.

За авторитаризму починає  формуватися громадянське суспільство. Однак його сфера дуже обмежена. Держава може реагувати на вимоги громадянського суспільства, а може й ігнорувати їх. Тобто громадянське суспільство фактично підпорядковане державі.

Авторитаризм  також багато в чому відрізняється  від тоталітаризму.

1. Тоталітаризм практично стирає межі між державою й громадянським суспільством, прагнучи контролювати всі сторони життя людини. А за авторитаризму з´являються елементи громадянського суспільства.

2. Стрижень усієї тоталітарної системи — єдина ідеологія й добре організована єдина партія; особа лідера може не мати великої ваги. В авторитарному режимі така ідеологія не обов´язкова. Правляча еліта здебільшого неоднорідна й спирається на блок соціальних, політичних та інших сил, які багато в чому відмінні, але мають спільну заінтересованість у здійснюванні влади авторитарними методами. Тому в цій системі набагато більшу роль відіграє лідер, який має авторитет у всіх течій правлячого блоку й стежить за додержанням балансу інтересів його учасників.

3. Тоталітаризм прагне до прямого політичного регулювання економікою, тоді як авторитаризм може поєднуватись і з централізованою економікою, і з ринковою. Тобто за авторитаризму політична система має більшу автономію, ніж економічна.

Отже, авторитаризм можна  визначити як недемократичний спосіб правління, за якого влада правителя  або правлячого угруповання не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу приймання  рішень. Реальна конкуренція в  боротьбі за політичну владу не допускається.

Виокремлюють різні види авторитаризму: авторитаризм стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого  ладу, чи альтернативний, властивий  країнам, які відкинули демократичні засади розвитку суспільства. Найчастіше авторитаризм трапляється в країнах, які переходять від тоталітаризму  до демократії. Серед авторитарних режимів можна виділити кілька різновидів.

Теократичні авторитарні  режими, характерні для країн, де при  владі перебувають релігійні  клани. Прикладом такого режиму є  політична система Ірану, яку  створили ісламські фундаменталісти  після революції 1979 року. Цей режим  має багато рис, притаманних тоталітаризмові.

Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. З приходом до влади  військових політична діяльність партій, організацій, представницьких інституцій значно обмежується або й взагалі  забороняється. Так було в Греції при правлінні "чорних полковників", в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Чилі та багатьох інших країнах Латинської Америки, Азії та Африки.

Персональні тиранії, султанізм. Влада належить диктатору й спирається на розгалужений поліцейський апарат. Інші інститути влади, як правило, слабкі. При владі задіяні родичі й  близькі друзі диктатора, які  здебільшого мають вирішальні позиції  в економіці та в інших сферах суспільного життя. Персональна  тиранія була характерна для режимів  Барре в Сомалі, Дювальє в Гаїті, Аміна в Уганді, Сомоси в Нікарагуа.

Абсолютистські монархії, в яких монарх наділений необме-женою  владою як у виконавчій, так і  в законодавчій і судовій сферах. Виборних представницьких органів  немає. Уряд призначається монархом, виконує його волю і підзвітний тільки йому. Це - Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об´єднані Арабські Емірати.

Неототалітарні режими, які  формально функціонують за наявності  багатьох партій, опозиції, періодичних  виборів. Влада при цьому зберігається в руках одної партії через  різного роду маніпуляції. Такі режими існують у Мексиці й Сирії (правлячі партії: Інституційно-революційна в  Мексиці, БААС у Сирії) та в інших  країнах.

Література

1. Брегеда А.Ю. Політологія:  Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.

2. Гелей С, Рутар С.  Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.

4. Політологія: Підручник  / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

5. Політологія. Підручник  для студентів вузів / За ред.  О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

6. Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич,  В.А.Кулик та ін. - Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

7. Основи політичної науки:  Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 3. Політична свідомість і культура. - Львів: Кальварія, 1998. - 556 с.

8. Швидяк О.М. Політологія.  Практикум: навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.

9. Абетка українського  політика. Довідник / М.Томенко (керівник  авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.

10. Бебик В.М. Політологія:  Теорія, методологія, практика: Підручник. - К.: МАУП, 1997. - 248 с.