Теорія соціальних комунікацій в сфері політичного ПР

• конструює або вирішує протиріччя;
• маскує здійснювані дії - супротивник, не чинячи опір, йде в гіршу ситуацію через нерозуміння загальної картини того, що відбувається;
• реалізує план, в якому від конкурента нічого не залежить, - відбувається його "виключення" з управління подіями;
• створює ситуацію, при якій конкурент, обирає прийнятніший шлях,плотрапляє в пастку.

ПР імідж є важливим аспектом загального сприйняття і оцінки політика. Це об'єктивний чинник, що грає велику роль в оцінці будь-якого політичного кандидата. Імідж цілеспрямовано формується в масовій свідомості за допомогою ПР, реклами або пропаганди. Імідж можна формувати, уточнювати або переробляти за допомогою модифікації діяльності, вчинків і заяв соціального суб'єкта. За допомогою ПР формується як позитивний, так і негативний імідж. ПР-агентства при створенні іміджу політичному кандидатові спираються на його темперамент, зовнішність, характер, сім'ю, минуле. Формування політичного іміджу може бути повністю контрольованим і вибудовуваним за схемою. Прийоми можуть мінятися залежно від обставин. Цілеспрямоване формування політичного іміджу – трудомісткий процес, який під силу не одинакам, а спеціалізованим ПР-агентствам.

Для успішного проведення ПР кампанії в політиці, ПР-фахівці застосовують особливі ПР-прийоми:

• імідж переможця і аутсайдера;

• помилкова популярність;

• довгі переговори;

• помилкова підтримка;

• зіткнення (штучне зіткнення  двох партій за допомогою підставних осіб, подій і так далі);

• надмірний позитив (на адресу політика висловлюється занадто  багато позитивного переходить у похвальбу). [2,708]

ПР-технології в політиці - це технології, які дозволяють споживачеві  формувати спільну думку про  те чи іншому політичному діячеві. Однією з ПР-технологій є спічрайтінг. Спічрайтінг - написання ПР-тексту, призначеного для усного виконання, а також консалтинг першого (посадової) особи щодо організації публічного виступу та його виконання. [15,376]

 

1.3. Діяльність ПР-служб.

Діяльність ПР-служб у політичних партіях і суспільно-політичних організаціях має свою специфику:

По-перше, ПР-служби політичних партій на відміну від державних ПР-служб мають менший маштаб діяльності. Це викликано тим, що у політичних партій більш обмежені фінансові та організаційні ресурси. У діяльності політичний партій не є винятком відсутність спеціалізованих ПР-служб і відділів.

По-друге, з огляду на те, що діяльність політичних партій націлена на “завоювання” свого електорату, їх діяльність у сфері ПР направлена на певні верстви населення і тому має інколи характер пропаганди. Політичні партії прагнуть утримати в орбіті свого впливу свою соціальну групу. Державні органи у цьому відношенні мають бути менш політизованими, уникати агітацій і пропаганди на користь того або іншого політичного угрупування.

По-третє, політичні партії, як правило, діють в умовах сильної конкуренції з боку інших партій. Тому вони вимушені бути динамічними і швидко реагувати на зміни у суспільстві. Сила і переваги політичних партій полягають у тому, що вони покликані відзначати недоліки і помилки державних органів, оперативно висувати нові пропозиції і ідеї на політичний ринок.

Виборчу кампанію можна рахувати одним з видів ПР-кампанії.Завдання виборчих кампанії по суті збігаються із завданнями будь-якої ПР-кампанії:

- встановити первинні стосунки з цільовою аудиторією;

- створити запам’ятовуючий імідж;

- укріпити довіру до нього;

- змінити поведінку Ц.А.

Операції по просуванню політика складаються з трьох елементів:

• відбір тих характеристик, які аудиторія вважає важливим на данний момент;
• впровадження цих характеристик в образ кандидата;
• “продаж” цього образу виборцю.

Загальні моменти діяльності ПР-служб, як в органах державної  влади, так і в політичних інститутах цивільного суспільства, можна охарактеризувати таким чином:

- вони встановлюють, підтримують і розширюють зв'язки і контакти з громадськістю, з іншими суб'єктами політичного процесу;

- інформують громадськість про політичну позицію держави, тієї або іншої політичної партії або об'єднання, роз'яснюють деталі і мотиви ухвалення тих або інших рішень;

- здійснюють соціально-політичний моніторинг, іншими словами, вивчають громадську думку, розставляння політичних сил;

- відстежують суспільну  реакцію на дії, що приймаються,  або політичні заяви; 

- прогнозують розвиток  суспільно-політичних процесів, можливі  наслідки рішень, що приймаються,  і акцій, що проводяться; 

- формують сприятливий  імідж суб'єкта політики, його  структур і лідерів, захищають  іцей мідж і здійснюють акції.[3]

 

 

Підводячи підсумок, можна сміливо заявити, що PR має суттєве значення у політиці, він налагоджує зв'язок з громадянами, створює сприятливий інформаційний простір, удосконалює модель двосторонньої комунікації, і на основі цього об’єкти політичної комунікації більш просвітлені у сфері політики та політичної діяльності, що поступово визиває довіру до суб’єктів політичного PR.

 В Україні  політичний PR ще молода і погано розвинена галузь, але має великий попит у наших політичних сил,які використовують технології піару здебільшого у створенні штучного, «віртуального» образу та донесення до людей оманливої інформації і не справжніх намірів. В часи, коли єфективним методом є використання двосторонньої моделі комунікації, тобто зворотнього зв’язку, можливо простежити тенденції до викриття «віртуального» образу та безглуздих намірів. За допомогою ЗМІ і технологічного прогресу, можливістю об’єктів політичного PR ставити запитання і показувати свою реакцію політичним суб’єктам на ту чи іншу інформацію і її подання та висловлювати свої думки з приводу дій політичних партій і влади загалом.

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.Терія політичних комунікацій як сфера політичних PR

 

Комунікація (від лат. Communico - роблю загальним, пов'язую, спілкуюся) передбачає деяку інформацію, думку, емоцію, почуття, які передаються від людини до людини, від одного покоління до іншого, тобто вона являє собою специфічну форму взаємодії і спілкування людей у процесі їхньої спільної діяльності.[29,500]

Політична комунікація являє собою процес вироблення, передачі та обміну політичною інформацією. Політична комунікація виступає своєрідним соціально-інформаційним полем політики. Її значення в політичному житті суспільства, його культури, порівнянно зі значенням нервової системи для людини. Одне з найбільш повних тлумачень політичної комунікації дано відомим французьким соціологом і політиком Р.Ж. Шварценбергом. Він визначив це поняття як "процес передачі політичної інформації, за засобом якого інформація циркулює між різними елементами політичної системи, а також між політичною і соціальною системами. Безперервний процес обміну інформацією здійснюється як між індивідами, так і між керівниками і керованими з метою досягнення згоди.

У самому загальному вигляді теорія політичної комунікації розглядає наступні комплекси проблем: 

1) сутність і особливості  будови і функціонування різноманітних засобів політичної інформації: мови, жестикуляції, друку, засобів масової інформації. Відповідно, вивчаються діяльність комунікативних мереж, за принципом: "відправник - переробник - адресат політичної інформації", проблеми взаємодії мовних і електронних каналів інформації, владного контролю над ЗМІ та ін; 

2) розробка і вдосконалення  знаковою, символічною і семіотичної  систем для політико-комунікативних  передач, способи шифрування та  дешифрування політичної інформації, створення різних політичних міфологем, символічних, рекламних і пропагандистських образів та сюжетів; 

3) соціально-політичні наслідки інформаційної дії на поведінку і діяльність суб'єктів політики, формування громадської думки, протягом електоральних процесів, політичне управління суспільством.

Політична комунікація має  на увазі не односторонню спрямованість  сигналів від еліт до маси, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які надають саме різне вплив на політику.

Існують три основних способи  комунікації:

• через неформальні контакти,
• суспільно-політичні організації (інститути),
• засоби масової інформації. До них можна віднести і особливі комунікативні ситуації або дії (вибори, референдуми тощо).

 У політичній комунікації звичайно справи мають з написаним або вимовним словом, але вона може відбуватися і за допомогою всякого знаку, символу та сигналу, за допомогою якого передається зміст. Комунікація виявляється у будь-якіх обставинах соціального спілкування, від бесід віч-на-віч до обговорення в палатах національного законодавчого органу.

Сутнісні політико-комунікаційних процесів є передача, переміщення,зворот політичної інформації. Під політичною інформацією розуміються відомості про політику, якими обмінюються (збирають, зберігають, переробляють, поширюють і використовують) "джерела" і "споживачі" - взаємодіючі, в суспільстві індивіди, соціальні групи, верстви, класи. Політична інформація являє собою сукупність знань, відомостей, повідомлень про явища, факти та події політичної сфери суспільства.

 

За допомогою комунікації  передається три основних типи політичних повідомлень:

• спонукальні (наказ, переконання);

• власне інформативні (реальні  чи вигадані відомості);

• фактичні (відомості, пов'язані з встановленням та підтриманням контакту між суб'єктами політики).

До тих пір поки весь потік інформації був переважно офіційним і однонаправленим - преса, радіо, телебачення інформували читачів і глядачів про прийнятих десь рішеннях і подіях і тим самим впливали на аудиторію, термін засоби масової інформації і пропаганди був абсолютно точним. Останнім часом стали приділяти більше уваги механізмам зворотного зв'язку - реакції публіки на побачене і почуте. Передача інформації перетворюється тим самим у комунікацію, взаємний обмін, спілкування з аудиторією. Будь-яке важливе повідомлення, як правило, обговорюється і отримує свою оцінку у сім'ї, трудовому колективі, неформальній групі. Саме ця оцінка, позиція близьких людей найбільше впливає на ставлення індивіда до тих чи інших офіційних джерел інформації.

 У політологічній літературі, при дослідженні еволюції способів політичної комунікації, основний акцент робиться на аналіз відносин керівників і керованих у комунікативному плані. Їх можна розглядати у наступній парадигмі: 

1) відносини ідентичності. Керуючі ідентичні керованим;

2) відношення включення.  Всі керуючі є членами політичного  суспільства, але не всі керовані  є членами керівного кола. Ці відносини містять у собі взаємопроникнення і взаємовпливу керуючих і керованих;

3) в умовах розширення  політичного суспільства відносини  між керівниками і керованими стають відносинами перетину. Клас керуючих частково відділяється від класу керованих.

Основні функції політичної комунікації:

• поширення ідейно-політичних цінностей, знань про політику, політичне  інформування;

• інтеграція та регулювання  політичних відносин;

• формування громадської (політичної) думки;

• поширення політичної культури, її розвиток у індивідуумів;

• політико-культурний обмін;

• підготовка громадськості до участі у політиці. 

Інтелектуальна свобода, наявність освіченої громадської думки, демократична політична культура, свобода засобів масової інформації від владних структур - важливі передумови оптимального розвитку політичної комунікації.[7,328-470]

В залежності від способів поширення повідомлень Ю.В. Ірхін  пропонує розрізняти два взаємодоповнюючих  види політичної комунікації:

• природну;

• технічно опосередковану.  

Природна комунікація  характеризується прямим зв'язком між комунікаторами і наявністю «живого» тексту, який може зазнавати змін в залежності від моментальної реакції відносно невеликої за розміром аудиторії;

Технічно опосередкована - наявністю матеріально закріпленого тексту, відсутністю прямого зв'язку між комунікаторами і наявністю чисельно великих аудиторій.[12,511]

Зрозуміло, що незважаючи на стрімкий розвиток нових інформаційних технологій, природна комунікація як і раніше відіграє дуже важливу роль в системі СМК. Міжособистісне спілкування - це той мікрорівень політичної комунікації, який має суттєвий вплив на її макрорівень - друк, радіо, телебачення, кінематограф, лекційну пропаганду і т.д. Іншими словами, міжособистісне спілкування служить фільтром для засвоєння офіційної інформації, дає їй свою оцінку і має вирішальне значення у політичному орієнтуванні особистості.[19,113]