Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Декабря 2012 в 17:01, контрольная работа
Дослідження сучасного етапу ідейного розвитку Європи потребує визначення його історичних передумов, а також характеристики основних політико-правових вчень про європейський континент як спільноту, об’єднану ідеєю.
Подібно до сучасних “оптимістичних” та “скептичних” поглядів на процеси сучасної економічної та політичної європейської інтеграції, питання історії забезпечення єдності Європи правовими засобами розглядається в літературі з ідеалістичної та реалістичної позицій.
— стаття В. Гюго «Сполучені Штати Європи»;
— ряд робіт герцога Сен-Сімона: «Листи женевського мешканця», «Нарис науки про людину», «Праця про всесвітнє тяжіння», «Записка монархам, що зібралися на Віденському конгресі», «Про народи і взаємовідносини», «Про реорганізацію європейського суспільства»;
— «Концепція органічних і неорганічних епох» Ж. Базара.
ВИСНОВОК
«Від здатності Європи до об’єднання залежать відповіді на важливі питання — розчиниться Європа у світовому процесі глобалізації чи виживе і поверне собі вагому роль у світовій політиці; буде вона «американізована», «ісламізована», «китаєзована» у стратегічній перспективі чи постане могутнім, самостійним і впливовим центром у майбутньому багатополюсному світі».
Однак становлення об’єднаної Європи стикається із серйозними проблемами. З одного боку, запровадження на межі ХХІ століття спільної грошової одиниці «євро» стало матеріальним символом успішності процессу європейської інтеграції. Однак монетарний союз не може автоматично «конвергувати», тобто зблизити рівні економічного розвитку багатих та бідніших країн членів ЄС. Внаслідок цього економічного дисбалансу в Євросоюзі зберігаються серйозні протиріччя, які мають тенденцію до посилення в умовах глобальної фінансово-економічної кризи. З іншого боку, найближчим часом навряд чи можливо вирішити питання гармонійної взаємодії між принципами національного суверенітету та розширенням повноважень наднаціональних органів влади Європейського Союзу. Ознакою цієї суперечності є складне формування транс’європейської еліти. Крім того, не можна забувати, що в більшості з 27 країн-членів Євросоюзу досить потужними є скептично налаштовані щодо ідеї створення «Сполучених Штатів Європи» представники еліт. Особливо це властиво новобранцям Євросоюзу та Великій Британії. Причому зазначена тенденція не залежить від зміни поколінь та дії соціально-політичних механізмів рекрутування та ротації еліт у європейських країнах.
Починаючи від часів британського історика Т.Карлейля, історичний процес індивідуалізується, пов’язується із діяльністю конкретних історичних особистостей. Однак успіхи європейської інтеграції, починаючи з другої половини ХХ ст., більше пов’язані з колективними зусиллями представників всього політичного класу країн Європи. З цієї точки зору не менш важливо враховувати й напрацювання, які стосуються ролі в об’єднанні Європи різних соціальних груп, як у Вільфредо Парето (еліт), або у Карла Маркса (класів). Також слід пам’ятати про те, що існує явище «гіперболізації» особистості, коли посада, яку займає певний політик надає їй невластиву для формальних функцій значимість. Існує й явище небезпечної дискредитації влади, коли вона опиняється у руках владоможця, нездатного розпоряджатися нею не лише у власних інтересах, а й у суспільних. Зрештою, будь-який політик є не лише тим, що він думає про себе, а й тим, що про нього думають інші, та ким він є на ділі..
Втім, сучасний курс європейської інтеграції є своєрідним середньозваженим показником компромісу між професійними політиками та не менш професійними європейськими бюрократами, які на відміну від перших, не залежать від ротації за наслідками чергових виборів. За цих обставин дуже важко вирізняти те, що політик зробив нового, порівняно зі своїми попередниками.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ