Методика оперативної діагностики фінансово-господарського стану підприємства

     За  допомогою цих показників визначається трикомпонентний показник типу фінансової ситуації:

     Можливе виділення 4-х типів фінансових ситуацій:

     1. Абсолютна фінансова стійкість - це крайній тип фінансової стійкості і відповідає наступним умовам: Фв ³ 0; Фт ³ 0; Фо ³ 0; тобто S = (1,1,1);

     2. Нормальна фінансова стійкість  гарантує платоспроможність: Фв < 0; Фт ³ 0; Фо ³ 0; тобто S = (0,1,1);

     3. Нестійкий фінансовий стан характеризується  порушенням платоспроможності, але зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, за рахунок скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів: Фв < 0; Фт < 0;Фо ³ 0; тобто S = (0,0,1);

     4. Кризовий фінансовий стан, при  якому підприємство на грані  банкрутства, оскільки в даній  ситуації кошти, короткострокові  цінні папери і дебіторська  заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості: Фв < 0; Фт < 0; Фо < 0; тобто S = (0,0,0). 

     Таблиця 6

Визначення  типу фінансового  стану (можливості банкрутства)

     Проаналізувавши данні таблиці 6 можемо зробити висновок, що у нашого підприємства кризовий фінансовий стан, підприємство знаходиться на грані банкрутства оскільки його кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗАГАЛЬНІ  ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 

     Як  і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом (великий обсяг готової  продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

     Щодо  джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

1. Реалізація продукції з негайною оплатою.
2. Отримання дебіторської заборгованості.
3. Продаж резервних грошових активів.
4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).
5. Отримання банківських кредитів.
6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

     Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові  кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись  для підтримки поточної платоспроможності  в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених  фінансових ресурсів від цільового  використання.

     Щодо  управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

1. визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;
2. періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;
3. якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
4. використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;
5. продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;
6. при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;
7. використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;
8. відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;
9. страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;
10. обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

     Слід  приділити значну увагу збуту  продукції за готівку. Цьому має  сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних  споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба  розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації  та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також  прибутку, що, в свою чергу, дозволить  підвищити рентабельність капіталу.

     Сума  дебіторської заборгованості та запасів  покриває суму оборотних активів  у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину  дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для  цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми  розрахунків із споживачами (попередня  оплата, оплата по факту відвантаження  продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження  продукції покупцям, а також надання  знижок споживачам за умови попередньої  оплати (для стимулювання надходження  грошових коштів). Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити  вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх  джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі  можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.

     Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає  необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому  ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.

     Процес  управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

     Не  слід також нехтувати позиковим  капіталом. В розвинутих країнах  за питомою вагою у складі залучених  джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний  і товарний кредити. Необхідність кредиту  як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних  активів. Як джерело фінансування, позиковий  капітал теж має свої особливості:

1. відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;
2. виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;
3. вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;
4. залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.

     Вартість  внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.

     Щодо  позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і  низькій рентабельності активів  у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу  чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури 

1. Закон України  “Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом” // www.rada.gov.ua.
2. Ареф'єва О.В., Городинська Д.М. Методичний підхід до оцінки та механізм моніторингу економічної стійкості підприємства // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - № 6 (61). – C. 57-61.
3. Барабаш Н.С. Аналіз господарської діяльності: Навчальний посібник. – К.: Нац. торг.-екон.у-т, 2006.
4. Головко Т. Методика аналізу фінансової звітності підприємства. – К.: Компас, 2000.
5. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. Н.М.Ушакової. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005.
6. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред.С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2005.
7. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2000.
8. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002.
9. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Навчальний посібник. – К.: “Знання”, 2004.
10. Костенко Т.Д., Підгора Є.О., Рижиков В.С., Панков В.А., ГерасимовА.А., Ровенська В.В. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005.
11. Подольська В.П., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007.
12. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2004.
13. Швиданенко Г.О., Олексюк О.І. Сучасна технологія діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства. – К., 2002.