ЗВІТ з економіко-управлінської практики на відкритому акціонерному товаристві Донецький завод гірничорятувальної апаратури

Паралельно з цими відділами існує штаб, кожний підрозділ якого підпорядковується безпосередньо голові правління. Він складається з таких відділів:

• Бухгалтерія – організація обліку виробничо-технічної та фінансово-господарської діяльності підприємства, контроль за збереженням майна підприємства та витрат грошових засобів та матеріальних цінностей.
• Планово-економічний відділ – організація роботи з економічного планування на підприємстві, виявлення та використання ресурсів виробництва.
• Відділ праці та зарплатні – забезпечення підвищення виробничості праці та раціонального витрачання фонду оплати. Матеріальне стимулювання високоякісної праці всіх підрозділів.
• Відділ кадрів – забезпечення підприємства кадрами потрібних спеціальностей та окреслених кваліфікацій, організація підвищення кваліфікації.
• Юрист – забезпечення законності в діяльності підприємства, захист правових інтересів.
• Штаб ГО – організація захисту життя та здоров’я робітників підприємства та членів їх родин в екстремальних умовах війни, природних катаклізмів.

Структура управління на підприємстві лінійно-функціональна. Вона є характерною для промислових підприємств, що виробляють стандартну продукцію масового виробництва.  В цій системі лінійному керівнику підпорядковується декілька функціональних підрозділів, керівники яких мають право приймати рішення кожний у своїй сфері компетенції. Іноді таку систему називають штабною, бо функціональні керівники відповідного рівня складають штаб лінійного керівника. Лінійно-функціональна система забезпечую поділ задач за функціями. Ця система характеризується за такими ознаками:

• Висока централізація стратегічних рішень та децентралізація оперативних;
• Організація директивних зв’язків за однолінійним принципом;
• Переважання використання інструментів координації з технічною підтримкою.

Можна виділити ряд позитивних та негативних якостей системи.

Позитивні риси:

• Чіткий розподіл обов’язків та відповідальності.
• Забезпечує високу професійну спеціалізацію співробітників, стимулює вузьку спеціалізацію.
• Дозволяє чітко визначити місця прийняття рішень та необхідні ресурси.
• Сприяє стандартизації, формалізації та програмуванню процесів управління.
• Не потребує високих затрат на обслуговування.

Негативні риси:

• Не стимулює ініціативу.
• Структура громіздка та погано реагує на зміни.
• Ускладнені горизонтальні відносини, тому що кожний функціональний підрозділ має специфічну мету.
• Неможливість виготовлення продукції, що має іншу технологію, або орієнтована на інший ринок, іншого споживача.

 

           1.3 Характеристика методів управління підприємством

Методи управління – це засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих працівників з метою досягнення цілей організації.

Методом є захід (прийом) або їх сукупність у кожній сфері  людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях розв’язання завдання, виконання певної операції. Метод повинен забезпечувати високу ефективність діяльності колективу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного працівника. Здебільшого методи поділяють на економічні, організаційно-розпорядчі та соціальні (соціально-психологічні). Але існує також ряд специфічних методів управління для кожного окремого підприємства, які можуть використовуватись самостійно або в системі з загальноприйнятими методами. Методи менеджменту органічно пов’язані із загальними та специфічними (конкретними) функціями менеджменту і інструментами їх реалізації. Застосування окремих методів і їх груп неможливе за нереалізованості їх функцій.

Економічні методи управління.

На підприємствах державної  форми власності економічний  вплив держави має прямий директивний характер, а щодо приватних підприємств чи підприємств змішаної форми власності – регулюючий. За цих умов один і той самий економічний метод управління може бути задіяний у прямій директивній формі й у формі непрямого, побічного впливу.

Такі методи орієнтовані на індивідуальні й колективні економічні інтереси людей. Серед них виокремлюють методи прямого економічного впливу на працівників і економічні методи побічного регулювання діяльності організації.

До методів прямого  економічного впливу на працівників належать організаційно-виробниче планування, цільові комплексні програми організацій, бізнес-планування, комерційний розрахунок, система внутрішніх економічних регуляторів.

Підгрупу методів побічного  економічного регулювання діяльності організацій представляють загальнодержавні (галузеві) комплексні цільові програми, а також система загальнодержавних, місцевих і внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.

• Планування господарської діяльності – конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії й тактики виробничої, управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів.

Економічне планування полягає в розробленні системи найважливіших, визначальних показників господарської діяльності, які охоплюють усі сфери діяльності організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів і товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів, робочу силу та ін. Прикладом планування та прогнозування на ВАТ «ДЗГА» є прогнозні плани потреби вугільних підприємств у саморятівниках та регенетивних патронах до навчальних саморятівників на 2007 рік.

Зовнішні економічні регулятори поділяють на загальнодержавні (податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані ціни) та місцеві (податки, збори, рентні платежі).

Організаційно-розпорядчі методи управління – система важелів та регуляторів, яку використовують на цьому підприємстві для організування певної поведінки й діяльності індивідів, груп працівників і трудових колективів організацій. Здійснюються шляхом обов’язкових для виконання директив, наказів, указань керівників.

• Регламентування – засіб організаційно-стабілізуючого впливу, який полягає у розробленні та впровадженні в дію організаційних положень, обов’язкових для виконання протягом визначеного ними часу.
• Розпорядництво – система важелів поточного регулювання діяльності об’єкта управління у формі директив, постанов, наказів, розпоряджень, вказівок, резолюцій.

Соціальні методи управління - система засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову та соціальну активність працівників. Спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників – розвитку особистості, соціального захисту і т. п.

Соціальним методом управління на Донецькому заводі гірничорятувальної апаратури є соціальне регулювання – засоби соціального впливу керівника і колективу на окремих працівників та їх групи для активізації соціальної ролі, трудової активності і продуктивності, підтримання соціальної справедливості в організації.

До специфічних методів  управління на ВАТ «ДЗГА» можна віднести:

• Методи матеріального стимулювання, що передбачають, з одного боку, заохочення працівників за виготовлення високоякісної продукції (до таких методів належать: створення системи преміювання за високу якість, встановлення надбавки до зарплатні та ін.), а з іншого боку -  стягнення за заподіяні збитки від неякісності продукції.
• Методи виховання, що впливають на настрій та свідомість учасників виробничого процесу. Вони спрямовані на стимулювання високоякісної праці та чіткого виконання спеціальних функцій управління якістю продукції. До них належать: моральне заохочення за високу якість продукції, виховання гордості за честь заводської марки та ін.

Вибір методів управління та пошук найбільш ефективного їх сполучення – творчий момент у  створенні систем управління, бо вони чинять прямий вплив на людей, що беруть участь у процесі створення та виготовлення продукції, мобілізують людський фактор.

 

 

2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Аналіз фінансового  стану підприємства проведений по чотирьох групах показників: показники майнового стану підприємства, фінансової стійкості, показники ліквідності і рентабельності.

  Аналіз майнового стану підприємства.

1. Коефіцієнт зношування основних  коштів, що характеризує  частку  основних коштів, списану на витрати  в попередніх періодах, у первісній вартості. 

К зн.(2006р.) = 8010,6 : 14236,2 = 0,562692 = 56,3%

К зн.(2007р.) = 8683,3 : 14829,6 = 0,585538 = 58,5%, основних коштів списано на витрати в попередньому періоді. Причому, що рекомендує тенденція зміни даного показника - зменшення, а в цьому випадку навпаки  - коефіцієнт зношування збільшився на 2,2%.

2. Коефіцієнт придатності  основних коштів. Розраховується  як         

К прдн. = 1 – К зн. і в порівнянні даного показника в часі його значення повинне збільшуватися, але для даного підприємства це не характерно: 

К прдн.(2006р.)  = 1 - 0,562692 = 0.438

К прдн. (2007р.)   = 1 - 0,585538 = 0.415

Тобто можна сказати, що приблизно дві третини основних коштів даного підприємства вже списані  на витрати в попередніх періодах.

 

    Аналіз фінансової стабільності підприємства.

- Коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан з позиції структури джерел коштів. Розраховуються 4 показники.

1. Коефіцієнт фінансової  автономії (платоспроможності, незалежності) характеризує частку власних  коштів підприємства в загальній  сумі коштів, авансованих у його діяльність. Коефіцієнт концентрації власного капіталу визначає частку засобів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у майно фірми, характеризує можливості підприємства сплатити свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних засобів, незалежність його функціонування від привернутих засобів. Чим вище значення даного коефіцієнта, тім більше фінансово стійке підприємство. Досить високе й позитивне значення даного показника на аналізованому підприємстві свідчить про фінансову автономію й незалежність підприємства від зовнішніх зобов'язань.

К авт. (2006р.) = 20106,4 : 23210,8 = 0,8662519

К авт. (2007р.) = 22020,8 : 27082,7 = 0,8130947, тобто видно, що частка власних коштів становлять більше 50% (критичне значення коефіцієнта), що дуже добре, але по роках видна негативна  тенденція розвитку показника, що не добре. 

2. Коефіцієнт фінансової залежності  - зворотний коефіцієнту автономії. 

К зал. (2006р.) = 1 : 0,8662519= 1,1543986

К зал. (2007р.)  = 1 : 0,8130947= 1,229869

Спостерігається негативна  тенденція, що говорить про збільшення фінансової залежності.

3. Коефіцієнт фінансового  ризику (коефіцієнт співвідношення  привернутого капіталу й власного) - означає, що на кожну гривню  власних засобів, вкладених в активи підприємства, доводити - 0,15 гривні запозичених. Значення цього показника за 2007 рік говорити про збільшення частинки привернутих засобів в активах підприємства.

  К ф.р. (2006р.)  =  2,6 + 3101,8 : 20106,4 = 0,1543986

  К ф.р. (2007р.)  = 5061,9 : 22020,8 = 0,229869

Звідси видно, що, значення даного показника не значення, що рекомендує більше, < 0,5, але в динаміку значення коефіцієнта збільшується, тобто  зростає частка позикового капіталу.

4. Коефіцієнт маневреності  власного капіталу 

 К ман. (2006р.) = (20106,4 – 6356,5) : 20106,4 = 0,6838569

      К ман. (2007р.)  = (22020,8 – 6300) : 22020,8 = 0,7139069

Більша частина власного капіталу підприємства перебуває в обороті, причому за рік цей показник збільшився (позитивна тенденція).

 

- Коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стабільність із позиції витрат, пов'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел притягнутих коштів.

1. Коефіцієнт структури  покриття довгострокових вкладень  показує, яка частина основних  коштів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами:

К пдв. (2006р.) = 2,6 : 6356,5 = 0.000409

К пдв. (2007р.) = 0, тобто довгострокових зобов'язань підприємство не має.

2. Коефіцієнт довгострокового  залучення позикових коштів:

К дзпк. (2006р.) = 2,6 : (20106,4 + 2,6) = 0,0001293

К дзпк. (2007р.)  = 0, тобто довгострокових зобов'язань підприємство не має.

3. Коефіцієнт фінансової  незалежності капіталізованих джерел:

К фнкд. (2006р.) = 20106,4 : (20106,4 + 0) = 1

К фнкд. (2007р.) = 22020,8 : (22020,8 + 0) = 1

Оптимальним, на думку фахівців, уважається сполучення довгострокових пасивів  і власного капіталу у відношенні 0,4:0,6. У даному ж випадку вийшло співвідношення 0:1, що також не може вважатися абсолютно позитивним.

 

               Аналіз ліквідності.

Аналіз ліквідності балансу  укладається в порівнянні коштів по активі, згрупованими по ступені  їхньої ліквідності й розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиві, згрупованими по строках їхнього погашення  й розташованими в порядку зростання таких строків.