Функции менеджмента

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….

1.ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ…………………………………………

1.1 Функція планування…………………………………………………………

1.2 Функція організації………………………………………………………….

1.3 Функція мотивації…………………………………………………………...

1.4 Функція контролю…………………………………………………………..

2. Дослідження ВИКОРИСТАННЯ ТУРИСТИЧНОГО АГЕНТСТВА ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ……………………………………..

2.1 Мотивація персоналу ………………….………………………………….

2.2 Функція контролю туристичної фірми ………………….………………

Висновок………………………………………………………………………..

Література………………………………………………………………………

Вступ

Уперше в науковій літературі функції управління були сформульовані видатним теоретиком, французьким ученим і практиком Анрі Файолем, який поділив функції управління на: функції управління підприємництвом і адміністративні функції.

В період різкого загострення конкуренції на українському та світовому ринках, розширення масштабів і частоти зміни технологічних, організаційних та інших нововведень успіхів досягають ті підприємницькі структури, керівництво яких оперативніше за інших здатне критично оцінити стан справ, перебороти стереотипи ефективного в минулому управління і розробити стратегію перетворення своїх організацій і зайнятих в них працівників. В цих умовах українським підприємцям необхідно оволодівати новими знаннями, навчитися користуватися ними на практиці. Важлива частина цих знань, як показує світовий досвід, оволодіння наукою і умінням менеджменту.

При роботі в умовах ринкових відносин структура управління підприємницькими організаціями повинна бути зорієнтована на використання методів, форм і засобів менеджменту. Управління виробництвом продукції являє собою складну структуру, яка складається із раду відносно самостійних, але взаємопов'язаних між собою більш простих видів управлінської праці, які називаються функціями управління. Розподіл складного процесу управління на окремі функції умовний і допускає різні підходи, особливо в умовах ефективного керівництва підприємницькими організаціями. Широкого розповсюдження набуло твердження, що існує прийнятний для будь-якої організації процес управління по реалізації функцій, які повинен виконувати будь-який керівник.

Більшість експертів в галузі управління приймають таке визначення. Управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації.

1.ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ.

1.1 Функція планування

Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути мета організації і що повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. По суті – це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися.

План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації. Стадії процесу планування в основному універсальні. Що ж стосується конкретних методів і стратегії, то вони істотно розрізняються. Звичайно організація формує єдиний план для управління її загальною діяльністю, але в її рамках окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей і задач організації різні методи. У такий спосіб складена карта шляху, по якому повинна пройти організація за конкретний період часу.

Планування, як основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне з засобів впливу має свою специфіку й умови використання.

Концепція – іде, теоретичні і методологічні основи її розробки, обґрунтування, методи й умови реалізації. Будь-яка теоретична економічна проблема до її втілення в економіці проходить стадію формування концепції.

Прогноз – наукове передбачення можливого стану фірми, корпорації, економіки, суспільства в цілому. Прогнози в бізнесі розробляються по складних соціально-економічних проблемах, як правило, на довгостроковий чи середньостроковий період. Найчастіше прогноз використовується в стратегічному управлінні.

Програма – закінчений комплекс завдань, заходів, робіт, об’єднаних загальною метою, що має конкретний кінцевий результат, що вимагає залучення значних ресурсів, здійснюваний сукупністю взаємодіючих органів, організацій, обличчя різних функціональних сфер економіки.

Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації, не існує. Тип планування й акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) – це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації.

На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним.

Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це – основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним планом, чи бізнес-планом функціонування організації.

Планування припускає використання всіх методів, тактик і процедур, що менеджери використовують для планування, прогнозування і контролю майбутніх подій.

За допомогою функції планування у визначеній мірі зважується проблема невизначеності в організації. Планування допомагає краще справитися з невизначеністю і більш ефективно на неї реагувати. Тому варто пам’ятати, що невизначеність – це одна з основних причин, по якій планування може допомогти організації краще керувати в умовах невизначеності, більш ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища.

1.2 Функція організації

Функція організації складається у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку й умови її функціонування. Це процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей.

Ціль планування – це дозволити невизначеність. Проте як би важливим не було планування – це тільки початок. Організація, що має велику кількість різних планів і не має цільної схеми структури перетворення їх у життя, приречена на неуспіх. Справа в тім, що функції планування й організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються. Планування готує сцену для того, щоб реалізувати мету організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.

Оскільки концепція організації складається в зведенні воєдино усіх фахівців фірми, завдання полягає в тім, щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність для кожного з них. Таким чином, організація – це друга функція управління.

Зараз, коли натуристичному ринку України існує більше 700 великих туристичних фірм, істотно посилилася боротьба за клієнтів. Тому конкурентну перевагу отримують ті туристичні фірми, які ефективніше використовують внутрішні ресурси.

Функція організації є важливою функцією керування. Вона полягає у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами фірми, визначенні порядку й умов функціонування фірми. Функція організації реалізується двома шляхами: через адміністративно-організаційне управління і через оперативне управління.

Під організаційною структурою фірми розуміється іі організація з окремих підрозділів з їх взаємозв’язками, які визначаються поставленими перед фірмою і її підрозділами цілей і розподілом між ними функцій.

Організаційна структура передбачає розподіл функцій і повноважень на прийняття рішень між керівними працівниками фірми, відповідальними за діяльність структурних підрозділів, що становлять організацію фірми.

Проблема вдосконалення організаційної структури управління передбачає уточнення функцій підрозділів, визначення прав і обов’язків керівника та співробітника, усунення багатоступеневості, дублювання функцій і інформаційних потоків. Основним завданням тут є підвищення ефективності управління.

Організаційні структури управління туристичними фірмами відрізняються великою різноманітністю і залежать від багатьох факторів. До них можуть бути віднесені, зокрема, розміри фірм (середня, дрібна, велика), профіль фірми (спеціалізація на одному на одному конкретному напрямку або декількох напрямків).

Якщо говорити про організацію як про функції в туризмі, то сюди можна віднести побудову організаційних структур, розподіл функціональних та посадових обов’язків, а також організацію самої діяльності.

1.3 Функція мотивації.

Домінуюча функція менеджменту включає вплив на інших для того, щоб спонукати виконавців здійснювати роботу у напрямі досягнення намічених цілей. Важливим аспектом цієї функції є мотивація, великий інтерес до якої викликаний підвищенням ролі суб'єктивних факторів у суспільному виробництві, ускладненням умов трудової і позатрудової діяльності, збагаченням і розвитком самої особистості.

У літературі є багато визначень мотивації, що розкривають її суть з різних сторін. Мотивація в загальному розумінні – це сукупність рушійних сил, спонукаючих людину до виконання певних дій; залежно від поведінки людини – це процес свідомого вибору нею того або іншого типу дій, визначуваних комплексною дією зовнішніх і внутрішніх чинників (відповідно стимулів і мотивів); в управлінні – це функція керівництва, яка полягає в формуванні у працівників стимулів до праці (спонукати їх працювати з повною віддачею), а також у довготривалій дії на працівника в цілях зміни за заданими параметрами структури його ціннісних орієнтації та інтересів, формування відповідного мотиваційного ядра й розвитку на цій основі трудового потенціалу.

Як основна функція менеджменту мотивація пов'язана з процесом спонукання підлеглих до діяльності через формування мотивів поведінки для досягнення особистої мети і цілей організації. В процесі мотивації передбачається використання в певній послідовності взаємозалежних категорій: потреби людей – їх інтереси – мотиви діяльності – дії.

Завдання, які може вирішувати керівництво за допомогою мотивації:
• визнання праці співробітників, що добилися високих результатів, в цілях подальшого стимулювання їх творчої активності;
• демонстрація схвального ставлення фірми до високих результатів праці співробітників;
• популяризація результатів праці співробітників, що одержали визнання;
•застосування різних форм визнання заслуг;
• поліпшення морального стану працівників через відповідну форму визнання;
• забезпечення процесу підвищення трудової активності співробітників.
Уміле використання мотивації допомагає керівникам розробляти способи досягнення максимальних результатів роботи підлеглих на основі чіткого уявлення про особливості їх поведінки.

Функція мотивації тісно пов'язана з іншими основними функціями управління – плануванням, організацією, контролем і оцінкою ухвалення рішення.

Мотивація (англ. Motivation) — це процес спонуковування людини або групи людей до досягнення цілей організації і включає в себе мотиви, інтереси, потреби, захоплення, моти­ваційні установки або диспозиції, ідеали і т. п. У широкому розумінні мотивація іноді визначається як детермінація поведінки взагалі.

В процесі праці у людей цілеспрямовано формується заін­тересоване відношення до неї та її результатів, оскільки мотивація посилює бажану поведінку людини, дає напрямок поведінки і грунтується на внутрішніх і зовнішніх факторах або на мотивах і стимулах. Мотив (англ. Motive) — це усвідомлена спонуковуюча причина, основа, підстава до якоїсь дії чи вчинку.

Мотив є суб'єктивним явищем, усвідом­ленням вчинків, які у кінцевому підсумку перетворюються у постановку цілі, що спонукає людину до дії внаслідок трансформації зовнішнього спонуковуючого фактора (стимулу) і його усвідомлення індивідом.

До мотивів відноситься комплекс спонукань, що діють з повною силою на протязі тривалого періоду часу, а також обов'язок, прагнення виконати доручене завдання, надавати допомогу колезі тощо.
Мотиви можуть класифікуватися за різними ознаками. Так, у залежності від стимулюючої сфери, вони можуть бути поділені на мотиви матеріального і морального порядку. У свою чергу, моральні можна поділити на: а) ідейно-політичні (стимули, що діють в усьому суспільстві) і б) моральні стимули, що викликають певні відносини у даній групі людей (почуття колективізму, товариськості, взаємодопомоги в процесі роботи та ін.).

Велику групу мотивів становлять спонукання, які стиму­люються самим змістом трудового процесу: почуття задо­волення від творчого напруження сил, естетичне задоволення від добре зробленої речі і ін.— тобто змістовні мотиви праці. Механізм дії подібних факторів розкривається у теорії "У" Мак-Грегора.