Характеристика основних стилей керівництва та методів оцінки її ефективності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни "Менеджмент"

На тему: «Характеристика основних стилей керівництва та              методів оцінки її ефективності» 
 
 
 

Виконала:

Студентка 4-го курсу спец. 6101

Заочної форми  навчання

Харченко С.М. 

Перевірив викладач:

Силантьев С.О. 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2011р.

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Поняття про «керівництво», «лідерство», «владу»

Розділ 2. Стиль керівництва

Розділ 3. Характеристика стилів керівництва

Розділ 4. Психологічні особливості стилів управління

Розділ 5. Висновки. Особливості застосування різних стилів керівництва

Цікаві факти

Використані джерела інформації 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

Проблеми сьогодення, пов’язані з питаннями ефективного державного управління та раціонального використання влади вимагають вивчення феноменів лідерства та керівництва, стилів керівництва. Як відомо, ефективне державне управління сприяє стабільності і порядку, розв’язанню різноманітних проблем, сприятливому психологічному клімату у колективі, готовності кожного співробітника включатись у виконання складного завдання. Якщо керівник вміє ставити завдання, визначати засоби досягнення мети і методи контролю, управляти думкою колективу, мотивувати працівників на повноцінну роботу та досягати високих результатів, тоді колектив починає працювати як злагоджений механізм.

Люди мають власні мотиви і здатні самі ставити перед  собою цілі. Вони можуть хотіти або  не хотіти щось робити і залежно  від цього будують свою поведінку. Сукупність дій, що здійснюється керівником з метою забезпечення бажаної поведінки своїх співробітників називають керівництвом.

Різні стилі керівництва  можуть бути більш менш ефективними  залежно від того, наскільки структурована  виконувана робота (вирішуване завдання).

Таким чином, головною метою творчої роботи є аналіз сучасних підходів до стилів керівництва  в управлінні та визначення найефективніших.  

Даною творчою роботою  передбачене вивчення наступних  питань:

1. Поняття про «керівництво», «лідерство», «владу».
2. Стиль керівництва.
3. Характеристика основних стилів керівництва: авторитарний, демократичний, ліберальний.
4. Психологічні особливості стилів управління.
5. Особливості застосування різних стилів керівництва.

 

  

Більше від усього люди хочуть отримати від своїх 

лідерів бачення й напрямок, мету й сенс, довіру й правду.  

Уоррен Бенніс   

Розділ 1. Поняття про «керівництво», «лідерство», «владу»

Більшість людей не помічають відмінності між поняттями  «керівництво», «лідерство» та «влада», і вважають, що перебуваючи на керівній посаді, ця особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно різноманітне, оскільки воно формується під впливом багатьох чинників, до яких належать тип організації, її масштаби, напрям діяльності, особистісні риси керівника та інше.

Керівництво полягає  у праві особи давати офіційні доручення, розпорядження і вимагати їх виконання, тобто це процес управління спільною діяльністю членів групи. Адже, як стверджує Ч.Джеймс, справжня роль керівника полягає в тому, щоб керувати ціннісними установками організації.

Центральною фігурою  будь-якого колективу є сам  керівник. Ефективність керівництва  визначається «індивідуальним підходом», тобто можливістю успішно вирішувати основні проблеми людських стосунків.

Лідерство – це сила, що сприяє формуванню в групи людей  здатності робити щось краще і  більше в напрямі реалізації спільної мети. Воно є неминучим в будь-якому  цивілізованому суспільстві і пронизує всі сфери життєдіяльності. Обов’язковою умовою лідерства є наявність влади. Лідерство є специфічним типом управлінської взаємодії, що заснований на найефективнішому поєднанні різних джерел влади і спрямований на заохочення людей до досягнення загальних цілей. З одного боку, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, які приписуються тим, хто успішно впливає на інших, з іншого боку – це процес наполегливої діяльності у напрямі досягнення колективом або організацією своїх цілей.

«Якщо авторитет керівника  пов'язаний лише з його кріслом та кабінетом (начальника управління, міністра освіти та науки), на дверях якого висить табличка з його прізвищем, чекайте, надходить час, коли справжній лідер  скине вас із вельможного крісла, - пише Віктор Громовий - Час прийшов, усюди в світі на початку нового тисячоліття двобій між начальником і лідером закінчується на користь останнього».

Влада – це можливість реально вплинути на поведінку інших  людей, тобто влада – це знаряддя впливу. Страх, винагорода, традиції, харизма, переконання та участь в керівництві є інструментами, які керівник використовує для впливу на працівників, апелюючи при цьому до їх потреб. Чим більша залежність підлеглих від керівника, тим більша влада керівника над підлеглими.    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Стиль керівництва

У кожного керівника  складаються певні стереотипи управлінської  діяльності, які в управлінні називають  стилем керівництва.

Стиль керівництва – (від латинськ. stylus –стрижень для письма) сукупність принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей; спосіб, метод роботи, манера поведінки. Стиль роботи стосується як керівників, так і підлеглих або виконавців. Кожен має свій стиль роботи, має природне чуття стилю.  

У наукових дослідженнях зафіксовано певні зв'язки між  стилем, типом керівника, ефективністю діяльності організації та її культурою  управління. Загалом вони зводяться  до таких положень:

- стиль відображає усталені способи діяльності певного типу керівника; тісно пов'язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття рішень, спілкування тощо;

- стиль не є вродженою  якістю, а формується в процесі  діяльності і змінюється, його  можна коригувати та розвивати. Стилів керівництва можна також навчати;

- стиль керівництва  зумовлений культурними цінностями, традиціями організації;

- чинники зовнішнього  середовища (соціально-економічні, політичні,  соціально-психологічні тощо) впливають  на формування стилю керівництва.

Стиль керівництва  має як об'єктивну, так і суб'єктивну  основу. Він залежить від моральних  норм, соціально-економічних та політичних чинників, сформованої системи відносин, а також від особистісних рис  керівника. З огляду на співвідношення суб'єктивного і об'єктивного в процесі управління, сформувалися такі підходи до аналізу стилів керівництва:

1. Орієнтація на  структуру особистісно-ділових якостей  керівника. Він базується на  тому, що кожний керівник є  індивідуальністю, неповторно поєднує в собі структурні компоненти особистісно-ділових якостей. Залежно від поєднання компонентів окреслюються такі структури: а) «керівник-політичний лідер», «спеціаліст», «організатор», «наставник», «товариш», які гармонійно поєднуються в ідеальній системі управління; б) поєднання в процесі управління авторитарного, колегіального і ліберального стилів керівництва. Вважається, що задля досягнення управлінського ефекту керівник повинен застосовувати адекватний ситуації стиль.

2. Орієнтація на  об'єктивні чинники в управлінні. На цій підставі розрізняють діловий, компанійський та кабінетний стилі.

Схильність до сповідування певного стилю керівництва зумовлена  психологічними якостями особистості, умовами, в яких відбувалося професійне становлення керівника тощо. Проте її не слід вважати абсолютною, оскільки з часом керівник може під впливом різноманітних чинників опанувати принципово нову культуру взаємодії з підлеглими.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Характеристика стилів керівництва

Основними стилями  керівництва, згідно традиційних наукових підходів, є авторитарний, демократичний і ліберальний, відповідно визначаються і три типи керівників (автократ, демократ, ліберал). У дослідженнях останніх років частіше фігурують такі назви стилів: директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого керівник є прихильником єдиноначальності, підпорядковує людей своїй волі), колегіальний (демократичний, за якого керівник надає підлеглим самостійність, довіряє їм), ліберальний (за якого керівник не керує групою, не виявляє організаторських здібностей, не розподіляє обов’язки тощо.)

Авторитарний стиль. Він передбачає ухвалення всіх рішень керівником, чітку окресленість «меж компетентності», тобто жорстку визначеність рангів керівників, які мають право приймати рішення з певних питань, пов'язаних з діяльністю організації. Структура керівництва є гранично жорсткою. Це означає, що ухвалені на верхніх рівнях ієрархії рішення надходять униз як директиви, які не підлягають обговоренню – їх потрібно чітко виконувати. Усі керівники та підрозділи нижчих рівнів ознайомлені тільки із своїм функціональним завданням, не завжди уявляють загальні цілі та сенс завдань. Контроль та оцінювання якості діяльності підрозділу також є прерогативою вищого керівництва. Формально відповідальність покладена на управлінську ланку, яка приймає рішення й контролює виробничий процес, але реально в організаціях з авторитарним стилем управління при невдачах завжди виникає феномен «перекладання» відповідальності на нижчі рівні, тобто на виконавців. Керівникам із таким стилем управління властиві завищена самооцінка, самовпевненість, агресивність, тотальний контроль за роботою підлеглих, схильність до стереотипів, безкомпромісне сприймання підлеглих та їх дій. Здебільшого це є наслідком догматичного мислення, за якого тільки одна відповідь правильна (переважно це думка керівника), а всі інші — помилкові.

Авторитарне керівництво  має такі форми:

1. Патріархальне, породжене уявленнями про колектив як велику родину, де всі повинні виконувати розпорядження керівника, який вважає підлеглих нездатними приймати рішення, а тому мусить піклуватися про них;

2. Бюрократичне. В основі його — надмірне ставлення до значущості й ролі чиновництва, погляд на людину як носія регламентованих функцій;

3. Харизматичне. Суть його у визнанні видатних, неповторних якостей лідера. Такий керівник може зажадати будь-чого від підлеглих, не турбуючись про них.   Отже, авторитарний стиль керівництва породжує нещирість, недовіру, напруженість у стосунках. Підлеглі змушені маскуватися і пристосовуватися, поводитись так, як бажає керівник.

Демократичний стиль. Він ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками (за особливо складних умов до розв'язання проблем можуть бути залучені й професіонали, але співробітників до прийняття рішень переважно не залучають), широкій поінформованості управлінського апарату про розв'язувану проблему, цілі організації, а також поінформованістю усіх співробітників про виконання накреслених завдань і цілей. Участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний з них добровільно перебирає на себе відповідальність за свою роботу і усвідомлює її значущість у досягненні загальної мети. Функції контролю та оцінювання розподіляються між рівнями влади, дедалі більше переходячи від верхніх рівнів до нижчих. Співробітники за демократичного стилю керівництва є не просто виконавцями чужих рішень, а сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси. Керівники нижчої ланки, як правило, репрезентують і обстоюють інтереси співробітників перед вищим керівництвом, що породжує зустрічний потік інформації від співробітників до керівництва. Цей стиль активізує ініціативність співробітників, є передумовою нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально-психологічного клімату та загальної задоволеності співробітників організацією. За таких умов співробітники мають змогу навчатися один у одного по горизонталі, коли кожний є джерелом інформації, а керівник-демократ враховує індивідуально-психологічні властивості, потреби, інтереси підлеглих, обирає адекватно ситуації засоби впливу на них.

Оскільки демократичний  лідер припускає, що люди мотивовані потребами більш високого рівня  – в соціальній взаємодії, успіхах  і самовираженні, – він намагається  зробити обов'язки підлеглих більш  привабливими, сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. А знадобиться допомога, вони, не вагаючись, можуть звернутися до керівника. Щоб добитися цього, керівник організовує двостороннє спілкування і грає направляючу роль. Він намагається навчити підлеглих вникати в проблеми організації, видавати їм адекватну інформацію і показувати, як шукати і оцінювати альтернативні рішення.