Характеристика основних стилей керівництва та методів оцінки її ефективності

Ліберальний стиль. Його характеризують невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи. Підрозділи й організація за такого керівництва неухильно втрачають свою мобільність, співробітники — мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації. Активні, творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної з організацією. Чим сильнішою є залежність підрозділів або організації від вищих владних структур, тим частіше формується ліберальний стиль керівництва. Його ще називають непослідовним стилем, адже він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими. Керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів. Загалом, стиль керівництва формується під впливом суб'єктивних (характерологічні якості керівника, загальна культура індивіда, рівень вимог, особливості самооцінки та ін.) та об'єктивних (стиль керівництва адміністрації, характер відносин між керівниками, наявність упорядкованих місць для роботи тощо) чинників.  

Таблиця Характеристика стилів керівництва (в таблиці)

Крім розглянутих  стилів керівництва в літературі пропонуються системи управління X, Y, Z:

• Теорія X — авторитарний підхід до управління, тобто пряме регулювання і твердий контроль. Люди ледачі, мають потребу в примусі, контролі, керівництві, стимулюванні до сумлінної роботи, припускає страх покарання.^[2]
• Теорія Y — робітники — творці і їх потрібно наділяти повноваженнями. Це демократичний (партисипативний) підхід, що приводить до делегування повноважень, збагаченню змісту роботи, поліпшенню взаємин, визнанню того, що мотивація людей відбувається на основі складної сукупності психологічних потреб і чекань.^[2]
• Теорія Z — ця теорія розроблена на основі особливостей японського стилю управління, визначає ряд принципових положень: довгострокова, іноді довічна, система наймання на роботу, колективне прийняття рішень і колективна відповідальність, повільне просування по службі і неспеціалізованій кар'єрі (тобто ротація працівників через різні види робіт), неявний механізм контролю, усебічна турбота про персонал.^[3]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 4. Психологічні особливості стилів управління

Підхід до ефективного  управління на основі поняття «стиль управління», вивчали і застосовували  Р.Блейк і Д.Маутон. Було проведено  достатньо психологічних досліджень щодо основних стилів керівництва.

Постає питання, якому  саме стилю віддають перевагу керівники  відділів (управлінь) освіти, з якими  працюємо безпосередньо ми?

Сприймаємо ми це чи ні, але в основі ефективного управління є певні психологічні властивості  управлінців, точніше – їх оптимальний комплекс.

З цією метою було опитано 60 респондентів – державних  службовців сфери освіти (VI категор.), які працюють у різних районах  Вінницької області.

Загальні уявлення про респондентів: віковий діапазон – від 35 до 60 років, кількість осіб жіночої статі – близько третини (32%) опитаних, освіта – переважно вища педагогічна (92%), стаж роботи в закладах освіти – від 3 до 34 років, а досвід управлінської діяльності у сфері освіти – в межах 2-40 років.

Розподіл групи  здійснено за періодизацією Е.Еріксона в інтерпретації. За цим підходом виділено три вікові підгрупи держслужбовців: перша (1) – середня зрілість (35-45 років), друга (2) – пізня зрілість (45-55 років), третя (3) – пізня дорослість (55-60 років). 

Звернемо увагу  на відсутність представників підгрупи ранньої зрілості (25-35 років) серед цієї когорти держслужбовців.  

Таблиця 1. Вікові групи та досвід респондентів   

 

 

За даними табл. 1. можна  зазначити, що для старшої вікової  групи стаж управлінської діяльності перевищує педагогічний, а для  інших спостерігається протилежна тенденція.

Надалі за анонімними анкетами було досліджено психологічну сутність стилів управлінців. Залежно від прояву рівнів спрямованості держслужбовця на завдання організації або на її керівників виділено п’ять провідних стилів управління, які мають відповідні позначення та адекватну сутність:

1)                «Самозбереження» - стиль управління, який свідчить про те, що керівник витрачає мінімум зусиль, які дають йому можливість зберегти свою посаду в організації.

2)                «Комфорт». Для керівника з таким стилем характерним є його прагнення зберегти дружні стосунки між працівниками навіть за рахунок завдань діяльності.

3)                «Рівновага». За цих умов керівника влаштовує «те, що є».

4)                «Тиск». Керівник цього стилю вважає пріоритетними виробничі показники, для їх досягнення застосовуються всі наявні засоби: повноваження, влада, жорсткий контроль діяльності підлеглих, розписуючи їм все, що треба зробити.

5)                «Консенсус». Турбота про виробництво органічно поєднується із турботою про людей. Керівник прагне досягти цілей організації разом з колективом: активна участь працівників на всіх етапах діяльності, прояв їх ініціативи, колективне вирішення конфліктів тощо.   

Таблиця 2. Пріоритети стилів державних службовців   

 

 

Аналіз результатів  досліджень (табл. 2) дав змогу зробити наступні висновки:

1. Респонденти майже  рівномірно розподілилися між  5-ма стилями управління (середній  розподіл 20%), але пріоритет за  стилем «консенсус».

2. Жінки-держслужбовці  віддають перевагу стилю «консенсус»  (34%), що майже вдвічі перевищує середній рівень розподілу, а чоловіки – протилежному стилю – «самозбереження».

3. Чоловіча і жіноча  психологія значно різняться  між собою. Якщо перші ідуть  навпростець, долаючи всі перешкоди  з допомогою інтелекту та сили, то другі використовують хитрість і кмітливість. Відкритість, наполегливість, інтуїтивність, вміння йти на компроміс – ось риси притаманні жінкам-керівникам.

4. Значний вплив  на вибір пріоритетного стилю  управління має вікова група,  до якої належить державний  службовець. «Молодші» за віком віддають перевагу стилю «консенсус», тоді, як у «пізній зрілості» відповідно на 70 та 80% перевага стилів «самозбереження» та «комфорту».  
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 5. Висновки. Особливості застосування різних стилів керівництва

1. Однозначно негативно  оцінювати авторитарний вплив в управлінні не слід. Адже трапляються ситуації (занедбаність роботи, відсутність дисципліни, безвідповідальність, екстремальні умови тощо), що потребують жорстких форм централізованого впливу.

2. Ефективнішим є  демократичний стиль, який засвідчує вміле використання влади і таких психологічних механізмів впливу, як порада, делегування повноважень і відповідальності, переконання, навчання та ін. Усе це забезпечує позитивну саморегуляцію колективу, розвиток індивідуальної та групової ініціативи. З керівником-демократом пов’язаний психологічний феномен, що спонукає керівників нижчого рангу відстоювати інтереси співробітників перед вищим керівництвом. Високопродуктивним є взаємовплив, зворотний зв'язок, що забезпечує спрямування інформації не тільки від керівника до підлеглого, а й від співробітників до керівника. Керівник-демократ може безпосередньо впливати на групу, окремих людей або впливати на співробітника через групу. Водночас йому необхідно враховувати, що група може і негативно впливати на її працівників, ігноруючи, заперечуючи оригінальні ідеї талановитих людей, спонукати службовців до вчинків, які не узгоджуються з їхніми етичними та іншими нормами. При цьому можуть бути використані нелегітимні психологічні, матеріальні механізми впливу (вербування, підкуп, шантаж, наклеп тощо). Керівники, що дотримуються демократичного стилю, такі методи впливу вважають для себе недопустимими.

3. Ліберальний стиль  часто кваліфікують як бездіяльний,  що породжує вседозволеність,  анархію. Невпливовість людини-ліберала може бути наслідком суб’єктивних особливостей особистості (невпевненість, слабка сила волі, надмірна довірливість тощо), непрофесіоналізму. Ліберальний стиль керівництва може бути ефективним, а керівник впливовим, якщо робота має індивідуалізований характер, у групі інтелектуалів, де понад усе цінується вільна, творча атмосфера, у колективі з високим рівнем індивідуальної та свідомої відповідальності.

4. Слід пам'ятати,  що ефективний вплив керівника  на групу та окремих службовців  не допускає бездумного наслідування будь-якого стилю, а потребує вироблення власного неповторного стилю діяльності та впливу. Ефективний лідер допомагає його членам набувати відповідальності і компетентності. Для цього йому важливо знати, на якій стадії розвитку перебуває колектив, як відбуватиметься його розвиток і чим він особисто може цьому посприяти.

5. Керівник має  бути достатньо гнучким у виборі  того чи іншого стилю керівництва,  який повинен бути об’єктивно  доцільним. Він має завжди бути  готовим змінити свою думку і, якщо необхідно, змінити стиль керівництва. Керівник, який вибрав певний стиль лідерства і чітко його дотримується (оскільки цей стиль добре зарекомендував себе у минулому) може виявитися не здатним здійснювати ефективне керівництво в іншій ситуації і на іншій посаді. Керівник, який хоче працювати якомога ефективніше, отримати від своїх підлеглих максимальну віддачу, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль впродовж всієї кар'єри.

Сучасний державний  службовець повинен адаптувати свій стиль управління для конкретної ситуації, оскільки найефективніші керівники - це ті, хто уміють поводити себе по-різному – залежно від вимог реальності.

6. Кожен державний  службовець повинен пам’ятати:  якого б стилю він не дотримувався  в своїй роботі, він зобов’язаний дотримуватись етичних норм поведінки, які знайшли своє відображення у Законах України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», в Загальних правилах поведінки державного службовця, у Конституції України та інших законодавчих документах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Цікаві факти

1. Керівникові іноді  треба вживати оригінальних засобів,  щоб привертати увагу до проблем. 

Так, одного разу великий  князь попросив редактора газети дати інформацію про співачку, але  зробити це так, щоб матеріал його прочитали всі. Репортаж надрукували «догори ногами». Звичайно, що прочитали, як мінімум, всі, хто тримав у руках цей номер газети. Чим не приклад для наслідування?