Калькулювання витрат

     Вірогідність  калькуляції в багатьох випадках залежить від вибору статей витрат, об’єктів обліку затрат і калькуляції, калькуляційних одиниць, методів розподілу непрямих затрат

     Номенклатура  калькуляції — це перелік статей, за якими складається калькуляція  витрат. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318, перелік і склад статей калькулювання встановлюються власне підприємством, установою, організацією. Загальний розподіл витрат у межах собівартості реалізованої послуги наведено в табл. 2.1.

     Таблиця 2.1.

     СКЛАДОВІ  ПОВНОЇ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГИ ЗА СИСТЕМОЮ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ   

     Складність  визначення калькуляційних статей щодо процесу надання послуг бюджетними установами полягає в багатопрофільності діяльності зазначених суб’єктів господарювання. Однак зазначена проблема може бути розв’язана на рівні галузевих міністерств, із залученням до методичних робіт і розробок фахівців-практиків. Значно вагомішим є питання випрацювання схеми включення калькуляційних статей у коди економічної класифікації видатків, які є основним показником, що регулює й забезпечує планування та використання коштів як загального, так і спеціального фондів бюджетних установ.

       Об’єктом обліку витрат виступають  місця їхнього утворення, види  однорідних послуг, зокрема установа, основні виробництва, структурні  підрозділи (факультети, кафедри, відділення  установ охорони здоров’я, наукові  відділи й лабораторії тощо), у даних випадках виробниче обладнання, етапи, замовлення і т. ін. Під об’єктом калькулювання розуміють окремий вид послуги, певної споживчої вартості (підготовка студента певної спеціальності, надання відповідного виду медичної послуги). З об’єктами калькулювання тісно пов’язано поняття калькуляційної одиниці, яке являє собою вимірник продукту, що прийнятий для розрахунку собівартості відповідного об’єкта калькуляції. Калькуляційні одиниці поділяють на кілька груп (табл. 2.2).

     Таблиця 2.2

     ВИДИ  КАЛЬКУЛЯЦІЙНИХ ОДИНИЦЬ

     Для визначення собівартості використовуються відповідний метод калькулювання  послуг — сукупність способів відображення, групування й узагальнення даних про затрати на надання послуг у системі бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукту. 

     2.1.  Класифікація методів калькулювання  

     Розглянемо  загальну  класифікацію  методів  обліку  і  калькулювання  собівартості продукції, подану на рисунку 2.1. 

Рисунок 2.1 – Класифікація методів обліку витрат  

     Розглянемо  основні методи обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції.

     Позамовний  метод калькулювання широко використовується в зарубіжній практиці. Принципові особливості позамовного (позамовного) методу калькулювання полягають у наступному: в індивідуалізації обліку витрат і розрахунку собівартості на конкретне замовлення, усі прямі витрати групуються в аналітичному обліку в суворій відповідності з відкритими замовленнями; калькуляція отриманої продукції складається після повного завершення робіт із замовлення, незалежно від тривалості його виконання.

       Первинний облік прямих витрат  на виробництво організується за номерами замовлень, що виступають також ознаками аналітичних рахунків з обліку витрат на виробництво. Між цими аналітичними рахунками періодично розподіляються непрямі витрати.

       Якщо в складі замовлення одиничний  виріб, його калькуляція складається  шляхом підсумовування витрат, якщо декілька виробів — то шляхом підсумовування з наступним прямим розрахунком собівартості калькуляційної одиниці.

       Класичний позамовний метод у  багатьох сучасних виробництвах  потребує подальшого удосконалення.  Можна назвати принаймні два напрями модифікації позамовного методу калькулювання: позамовно-подетальний і позамовно-попроцесорний.

       Позамовний метод у серійному  виробництві, коли замовлення  відкривається на партію однорідних, однойменних виробів із певного  кінцевого числа виробів, що калькулюються, може бути представлений як серійний-груповий позамовний метод калькулювання. Велика взаємозамінність однорідних деталей і вузлів, що досягає в машинобудуванні 60-70% прямих витрат, змушує відокремити замовлення на загальні деталі. Виникає позамовно-подетальний метод калькулювання, що відрізняється безліччю особливостей на різних підприємствах.

       Позамовний метод найстаріший  серед методів калькулювання,  але з цього не виходить, що  його актуальність знижена. Він  з успіхом застосовується в одиничному, дрібносерійному та серійному виробництві.

       В основіпопередільного методу  калькулювання лежить на розділення  технологічного процесу на стадії. Переділ — це частина технологічного  процесу, що завершується одержанням  закінченого напівфабрикату, який може бути реалізований іншим підприємствам або спрямований на інший переділ. У результаті послідовного ряду переділів одержують кінцевий продукт. Таким чином, один із переділів завершується одержанням не напівфабрикату, а готового продукту.

       Попередільний метод є єдиним методом калькулювання, при якому принципово неможливий аналітичний облік витрат на виробництво за об'єктами калькулювання (готова продукція). Калькуляційний облік витрат в даному методі організовують за технологічними переділами, а там, де це доцільно і необхідно - за окремими агрегатами або процесами усередині агрегатів. Об'єктивні умови виробництва часто такі, що безупинні технологічні процеси йдуть у закритих агрегатах і установках. Виробниче споживання ресурсів здійснюється через ці установки, створюючи чіткі межі розмежування прямих витрат. Варто мати на увазі також розбіжність між технологічними переділами і структурними підрозділами (цехами) підприємства, що вносять додаткові труднощі в калькуляційний облік. Таким чином, у попередільному методі аналітичний калькуляційний облік витрат на виробництво має багатоступінчасту структуру: витрати виробництваобліковуютьза групами агрегатів, затехнологічними переділами-агрегатами, за групами технологічних переділів, цехами.

       Попередільний метод застосовується для калькулювання собівартості в комплексних виробництвах, де одержують основну і побічну продукцію, що додатково потребує розробки спеціальних методів розмежування витрат між об'єктами калькулювання. Нерідко з одного переділу одержують продукцію декількох сортів, марок. Розподіл витрат за видами продукції може проводитись за допомогою коефіцієнтів, розрахованих на основі технічних і технологічних показників. Такий підхід широко застосовується в чорній металургії. Він дає задовільні результати за умов своєчасного перегляду розрахункових коефіцієнтів.

       Попроцесорний метод застосовується на підприємствах із масовим характером виробництва одного або декількох видів продукції, малим періодом технологічного процесу і відсутністю в більшості випадків незавершеного виробництва. Цей метод використовується для калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів, переробки вантажів. Варто зазначити таку відмінну рису попроцесорного методу калькулювання, як відсутність напівфабрикатів завершеного виду. Це дуже важлива ознака, тому що саме він найбільш чітко вказує на відмінність попроцесорного і попередільного методів.

       Подетальний метод виник у  виді методологічних деформацій  позамовного методу — застосування  для калькулювання річних або постійних замовлень. Суть подетального методу полягає в тому, що витрати на виробництво групуються в калькуляційному обліку за виробами або групами однорідних виробів, що виступають калькуляційними об'єктами, а собівартість калькуляційної одиниці визначається розподілом витрат за визначений період з урахуванням зміни собівартості незавершеного виробництва на кількість виробів, випущених з виробництва в цей період. Подетальний метод є перехідним до нормативного. Подетальний метод подає конкретизацію, що забезпечує розгорнуту характеристику структури калькуляційного об'єкта. Виник наприкінці 20-х років XX століття для калькулювання собівартості продукції в масовому і серійному машинобудуванні.

     Основними методами калькулювання є позамовний та попроцесний методи обліку витрат і калькулювання. Сутність позамовного методу полягає у веденні обліку витрат по кожному замовленню чи партії продукції, а не за окремими підрозділами і звітними періодами. Попроцесний метод визначає таку процедуру, за якою всі витрати збираються за окремими підрозділами та процесами. Формування цих методів зумовлено двома формами виробництва — гетерогенною, що пов’язана з механічним поєднанням самостійних окремих продуктів у готовий продукт, та органічною, за якою готовий продукт отримується внаслідок ряду послідовних, пов’язаних між собою процесів.

       Зауважимо, що мета зазначених  методів одна й та сама —  отримати інформацію про собівартість  одиниці продукції для ціноутворення,  проконтролювати витрати й визначити  прибуток. Однак ця мета досягається різними способами, і це зумовлюється передусім особливостями таких методів калькулювання (табл. 2.3).

     Досить  відомим на практиці є нормативний  метод обліку витрат і калькулювання  собівартості, який характеризується тим, що за кожним виробом на підставі чинних розроблених норм і кошторисів видатків складається попередня калькуляція нормативної собівартості.

     Таблиця 2.3

     ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАМОВНОГО ТА ПОПРОЦЕСНОГО МЕТОДІВ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

     Облік за зазначеним методом побудований  за принципом норм і відхилень, а  саме: усі витрати поділяються  на нормативні та за відхиленнями. Дані про відхилення дають змогу керівникам усіх рівнів приймати рішення щодо коливань фактичної собівартості навколо нормативної, а бухгалтерії калькулю- вати продукт виробництва додаванням до нормативної собівартості відповідної суми відхилень за кожною зі статей.