Калькулювання витрат

     Відносно  новим для вітчизняної практики є метод «директ-костінг», сутність якого полягає в акумуляції щодо собівартості обсягу прямих витрат, а накладні витрати відносяться безпосередньо на рахунок реалізації. Обчислюючи собівартість з метою визначення ціни продажу і прогнозування подальшого виробництва даного продукту, накладні витрати додаються до скороченої собівартості в межах існуючого ліміту за встановленими нормами. Зауважимо, що в установах, організаціях для різних видів про- дукції можуть застосовуватись різні методи обліку витрат калькулювання.

     Перераховані  методи є загальними в сьогоденній практиці системи бухгалтерського обліку й використовуються під час визначення собівартості як продукції, так і робіт та послуг. Проте на відміну від матеріального виробництва, щодо якого питання обліку витрат і калькулювання розроблено досить докладно й обґрунтовано як теоретично, так і практично, методологія обліку витрат та калькулювання послуг бюджетних установ перебуває на первинній стадії свого розвитку. 

2.2.  Проблеми вдосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції:

     Здійснюючи  аудит витрат на виробництво, необхідно  пересвідчитися в правильності організації  бухгалтерського обліку витрат на виробництво. Для цього необхідно перевірити:

• методику обліку витрат на виробництво на підприємстві та відповідність її обліковій політиці, прийнятій на підприємстві;
• принципову особливість включення витрат до собівартості тільки того періоду, у якому їх здійснено, незалежно від часу їхньої оплати;
• прямі й непрямі витрати, що відносяться на собівартість продукції;
• витрати, за якими неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони мали відноситися.

       Здійснюючи аудит, можна використовувати  розроблені внутрішньофірмові тести  внутрішнього контролю.

       Останній етап здійснення аудиту  виробничих витрат та собівартості готової продукції (робіт, послуг) — підготовка звіту керівництву, у якому має бути викладено загальні висновки та розроблено відповідно до них:

• рекомендації щодо організації належного обліку окремих елементів собівартості готової продукції;
• заходи щодо зниження собівартості готової продукції;
• рекомендації щодо збереження активів підприємства;
• заходи щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів;
• можливі шляхи вдосконалення технології виробництва.

     3.  Відмінність систем калькулювання повних та змінних витрат 

     3.1. Класифікація затрат  на постійні і  змінні

     Для підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, часто мають місце  економічні ситуації, пов'язані з  коливаннями завантаження виробничих потужностей, що спричиняє зміну  обсягу виробництва і продажу, а це, в свою чергу, істотно впливає на собівартість продукції, і, отже, на фінансові результати.

     Для ефективного управління собівартістю продукції, метою якого є зниження затрат на її виготовлення і реалізацію, є необхідним аналіз поведінки затрат. За цією ознакою усі затрати можна класифікувати таким чином:

1. Змінні – змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали). Під змінними затратами розуміють затрати, величина яких змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи обсягів виробництва. До них належать, наприклад, затрати на сировину й основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників та інші. Залежно від процентного співвідношення зміни затрат і зміни обсягу виробництва змінні затрати, в свою чергу, підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресівні.
2. Напівзмінні – міняються зі зміною обсягу виробництва, але не прямо пропорційно.
3. Напівпостійні - залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.
4. Постійні – незмінні в рамках звітного періоду, до них прийнято відносити такі затрати, величина яких не змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи зі зміною обсягу виробництва (наприклад, амортизація основного капіталу, що нараховується за період, орендна чи лізингова плата, відсоток на позиковий капітал і інші).

     Всі чотири групи затрат підрозділяються  в бухгалтерії на умовно-змінні і  постійні. Перші складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі затрати.

     Змінні  і постійні затрати класифікуються за джерелами виникнення затрат: змінні характеризують затрати господарської активності, що пов'язана із зростанням обсягу продукції, а постійні характеризують затрати, що пов'язані зі здатністю господарювати, тобто показують ефективність управління. До цих затрат відносяться затрати на інвестиції (амортизація), оплата керівництва, затрати на здійснення економічної політики (реклама, наукові розробки і т.д.).

     Крім  поводження затрат залежно від зміни  обсягу виробництва, важливим аспектом теорії класифікації затрат на постійні і змінні є умовність такого підрозділу.

     Існує велика кількість видів затрат, що визначають величину сукупних затрат при зміні обсягу виробництва (затрати  на сировину, основні і допоміжні  матеріали, транспортні затрати й інші). Оскільки коефіцієнт реагування цих змінних затрат визначає рішення про збільшення чи зменшення обсягу виробництва, такі затрати називаються вирішальними.

     Затрати інших видів (заробітна плата  адміністрації підприємства, охорони, плата за орендовані основні засоби та інші) не залежать від обсягу виробництва. Вони просто є умовою функціонування підприємства. Їх прийнято називати затратами, що не визначають рішення. Однак зробити висновок про те, що всі змінні затрати впливають на рішення про обсяги виробництва, а всі постійні не впливають, не можна. Існують затрати, що у певній ситуації можуть бути постійними, а в іншій – змінними. Відповідь на питання, вважати затрати постійними чи змінними, залежить від двох факторів: тривалості періоду, що розглядається для ухвалення рішення, і подільності виробничих факторів.

     Даремно поділяти затрати на постійні і змінні за їх сутністю. В теорії класифікації затрат на постійні – змінні управлінського (виробничого) обліку затверджується, що характер поведінки затрат залежить від відповідної виробничої ситуації, у якій приймаються рішення. Навіть якщо підприємство не працює, воно все одно повинно сплачувати відсотки на позиковий капітал; ці відсотки є постійними затратами, тому що їх величина не залежить від завантаження чи обсягу виробництва. Ці ж відсотки стають змінними, коли змінюється ситуація для схвалення рішення, наприклад, передбачається продати підприємство. Якщо постало питання, виробляти, наприклад, 1000 шт. конкретних виробів або ліквідувати підприємство, то усі затрати стають змінними.

     Інша  причина виникнення постійних затрат - недостатня подільність виробничих факторів. Наслідком її є те, що багато затрат зростають не поступово зі збільшенням завантаження, а стрибкоподібно. Ці затрати постійні для визначеного інтервалу завантаження потужностей, потім вони різко підвищуються і знову залишаються незмінними на визначеному інтервалі. Такі затрати називають стрибкоподібними чи постійними для даного інтервалу. Чим менше стають інтервали завантаження, тим ближче затрати за своїм характером до змінних.

     Можна виділити два напрямки практичного  розвитку класифікації затрат: розподіл затрат на постійні – змінні в разі потреби й удосконалювання методів  і способів такого розподілу.

     Бухгалтерський  підхід багато в чому є прагматичним. Відповідно до цього підходу затрати спрощено поділяються, як правило, на дві групи: змінні і постійні. Але навіть при використанні даного підходу не можна ігнорувати факт існування змішаного типу багатьох видів затрат, що носять напівзмінний характер. Тому в рамках бухгалтерського підходу в теорії і практиці управлінського (виробничого) обліку застосовується ряд методів поділу затрат на постійну і змінну частини. Наприклад, таких, як метод кореляції, метод найменших квадратів та інші.

     Стосовно  методу найменших квадратів можна  сказати, що він є чуттєвим до значних  відхилень від середніх, а іноді  грубіші методи можуть давати точніші  результати.

     Дані  методи відносяться до категорії  найбільш простих і доступних  методів, а їх надійність можна забезпечити шляхом проведення попереднього якісного аналізу даних. 

2. Калькулювання повних витрат

 

     Основний  принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього  принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати.

     Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися цих правил введення господарської діяльності?

     Інструментом  для того є калькуляція.

     Калькуляцією  – можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

     Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію  за змінними витратами (калькуляція  часткових витрат).

     Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

     - прямі матеріали;

     - пряма заробітна платня;

     - інші прямі затрати;

     - накладні загально виробничі  затрати.

     Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

     - згідно із замовленням (проектами);

     - згідно з виробничими процесами;

     - на основі виробничої діяльності.

     Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

     Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних  документів.

     Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в  кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

     Фактичну  собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці  продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

     Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

     На  кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

     Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

     Об’єктами калькуляції є напівфабрикатів  кожного переділу і готова продукція  останнього переділу.

     - напівфабриктний, за яким визначають  фактичну собівартість напівфабрикатів  кожного переділу;

     - без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.

     Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції  на останньому переділі.