Кількісні методи обґрунтування управлінських рішень

приймають участь тільки дві сторони;

одна сторона  виграє рівно стільки, скільки програє  інша.

 

Такий рівноважний  виграш, на який мають право розрахувати  обидві сторони, якщо вони будуть додержуватися  своїх оптимальних стратегій, називається  ціною гри. Розв’язати парну гру  з нульовою сумою означає знайти пару оптимальних стратегій (одну для  першого гравця, іншу – для другого) і ціну гри.

 

Дві компанії Y і Z з метою збільшення обсягів продажу продукції розробили наступні альтернативні стратегії:

 

Компанія  Y: - Y1 (зменшення ціни продукції);

 

Y2 (підвищення якості продукції);

 

Y3 (пропозиція вигідніших умов продажу).

 

Компанія  Z: - Z1 (збільшення витрат на рекламу);

 

Z2 (відкриття нових дистриб’юторських центрів);

 

Z3 (збільшення кількості торгових агентів).

 

Вибір пари стратегій Yi i Zj визначає результат гри, який позначимо як Aij і вважатимемо його виграшем компанії Y. Тепер результати гри для кожної пари стратегій Y i Z можна записати у вигляді матриці, у якій m рядків та n стовпців. Рядки відповідають стратегіям компанії Y, а стовпці - стратегіям компанії Z:

 

 

Стратегії Y                            Стратегії Z

 

Z1          Z2        Z3

 

Y1 A11       A12      A13

 

Y2                                  A21 A22      A23

 

Y3 A31 A32     A33

 

 

Така таблиця  називається платіжною матрицею гри. Якщо гра записана у такому вигляді, це означає, що вона приведена до нормальної форми.

 

Для розв’язання  гри розраховують верхню і нижню  ціну гри та обчислюють сідлову точку.

 

Нижню і верхню ціну гри знаходимо керуючись  принципом обережності, згідно якого  у грі потрібно поводити себе так, щоб за найгірших для тебе діях суперника отримати найкращий результат (критерій песимізму).

 

Нижня ціна гри (яку прийнято позначати  α) розраховується шляхом визначення мінімального значення Aij по кожному рядку платіжної матриці (стратегії гравця Y) і вибору з-поміж них максимального значення, тобто:

 

α= max (min Aij ).

 

Верхня ціна гри (яку прийнято позначати β ) розраховується шляхом визначення максимального значення Aij по кожному стовпцю платіжної матриці гри (стратегії гравця Z) і вибору з-поміж них мінімального значення, тобто:

 

β= min (max Aij ).

 

Якщо нижня  ціна гри дорівнює верхній (α = β), то така гра має сідлову точку і вирішується в чистих стратегіях. Сідлова точка – елемент платіжної матриці гри, який є мінімальним у своєму рядку і одночасно максимальним у своєму стовпці.

 

Чисті стратегії  – це пара стратегій (одна - для першого  гравця, а друга - для другого гравця), які перехрещуються в сідловій точці. Сідлова точка в цьому випадку  і визначає ціну гри.

 

Ігри, які  не мають сідлової точки, на практиці зустрічаються частіше. У цьому  випадку рішення знаходиться  в межах змішаних стратегій. Знайти рішення гри без сідлової точки  означає визначення такої стратегії, яка передбачає використання кількох  чистих стратегій.

 

Експертні методи прийняття рішень застосовуються у  випадках, коли для прийняття управлінських  рішень неможливо використовувати  кількісні методи. Найчастіше на практиці застосовують такі експертні методи:

   -метод простого ранжування;

   -метод вагових коефіцієнтів.

 

Метод простого ранжування (надання переваги) полягає  у тому, що кожний експерт позначає ознаки у порядку надання переваги. Цифрою 1 позначається найбільш важлива  ознака, цифрою 2 - наступна за ступенем важливості і т.д.

 

Далі визначається середній ранг, тобто середнє статистичне  значення Si за і-тою ознакою за формулою:

 

 

де aij – порядок надання переваги і-тій ознаці j-им експертом;

 

j - номер експерта;

 

і - номер  ознаки;

 

m - кількість експертів.

 

Чим меншим є значення Si, тим вагомішою є ця ознака.

 

Метод вагових  коефіцієнтів (оцінювання) полягає  у наданні всім ознакам вагових  коефіцієнтів. Воно може здійснюватися  двома способами:

 

1) усім ознакам  призначають вагові коефіцієнти  так, щоб сума всіх коефіцієнтів  дорівнювала 1 або 10, або100;

 

2) найважливішій  з усіх ознак призначають ваговий  коефіцієнт, який дорівнює певному  фіксованому числу, а решті  ознак – коефіцієнти, які дорівнюють  часткам цього числа.

 

Узагальнену думку експертів Si за і-ою ознакою розраховують за формулою:

 

 

де aij - ваговий коефіцієнт, який призначив j-ий експерт і-ій ознаці;

 

j - номер експерта;

 

і - номер  ознаки;

 

m - кількість експертів, які оцінюють і-ту ознаку.

 

Чим більшою  є величина Si, тим більш вагомою є ця ознака.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

 

Отже,розглядаючи цю тему можна сказати,що кожен день нам доводиться вирішувати безліч питань: чи варто придбати ту чи іншу річ, як розподілити сімейний бюджет, що з’їсти на обід або чи варто вдягати теплий одяг? І кожен з нас незалежно від віку і статі

намагається знайти якомога раціональнішу відповідь на те чи інше питання, бо від цього залежатимуть всі подальші наслідки. Кожен в житті приходить до відповідей на ці питання різними шляхами: хтось читає гороскоп, хтось кидає монету, хтось радиться з другом, а дехто йде навмання.

 

Кількісні методи (або методи дослідження операцій) застосовують, коли фактори, що впливають  на вибір рішення, можна кількісно  визначити та оцінити.

 

Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному  вимірюванню. До якісних методів  належать в основному експертні  методи.

 

Прийняття рішення  – це процес, який починається з  констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.

 Управлінське  рішення є інструментом впливу  на об’єкт управління та окремі  його підсистеми, важливою ланкою  формування та реалізації відношень  управління в організації, а  також складає основу реалізації  кожної функції менеджменту. 

 В теорії  управління виділяють три основні  моделі прийняття рішень:

1. класична  модель;

2. поведінкова  модель;

3. ірраціональна  модель.

 В теорії  прийняття рішень виділяють два  основних напрямки досліджень: нормативний  та описовий.

 Описовий  підхід спрямований на емпіричне  дослідження поведінки окремих  осіб та груп людей в процесі  прийняття рішень. Він має на  меті визначити закономірності  формування в процесі взаємодії  вихідних параметрів проблеми, що  вирішується, та характеристик  суб’єкта, який приймає рішення. 

 В рамках  нормативного підходу перш за  все досліджується процедура  (загальна технологія) прийняття  управлінських рішень.

 В теорії  прийняття рішень альтернативи  розглядаються як екзогенні фактори.  Проте складність управління  і полягає в опрацюванні щонайповнішої  сукупності альтернатив, яка містить  всі допустимі варіанти дій  для досягнення встановленої  мети. З іншого боку, збільшення  кількості альтернатив ускладнює,  збільшує вартість і розтягує  у часі процес прийняття рішень. Тому обгрунтоване зменшення  кількості альтернатив є фактором  підвищення ефективності процесу  прийняття рішень.

 Всі методи  обгрунтування управлінських рішень  поділяються на кількісні та  якісні.

 Кількісні  методи (або методи дослідження  операцій) застосовують, коли фактори,  що впливають на вибір рішення,  можна кількісно визначити та  оцінити. 

 Якісні  методи використовують тоді, коли  фактори, що визначають прийняття  рішення не можна кількісно  охарактеризувати або вони взагалі  не піддаються кількісному вимірюванню.  До якісних методів належать  в основному експертні методи.

 

Головний  висновок може бути таким, що незалежно  від  обраної  професії,

незалежно  від  життєвої  ситуації  людина  повинна   приймати   раціональне

рішення. Для  того  щоб  запобігти  помилок  і  отримати  необхідну  користь,

потрібно  розуміти  весь  процес  прийняття  рішення.  Що  стосується  окремо

менеджерів, то незалежно від їх рівня в  організації, кожен  з  них  рано  чи

пізно приймає  безпосередню участь в  вирішенні  проблемної  ситуації  і  для

цього потрібні спеціальні знання, в тому числі  і математичні,  як  необхідні

і достатні.

    Отже  нам стає зрозуміло, що методи  науки управління  підвищують  якість

рішень, що приймаються  за рахунок використання наукового  підходу,  системної

орієнтації  та моделей.

    Для   формування  якісних  кадрів  в   вітчизняних   організаціях   слід

насамперед  звертати увагу як на покоління молодих  менеджерів, так і  взагалі

на робітників з  вищою  управлінською  освітою.  Якщо  наші  організації  як

державні, так  і недержавні будуть оснащені  таким  персоналом,  це  вирішить

багато  проблем  раціонального  використання  ресурсів,  проведення  якісної

політики  фірми та взагалі оптимізації  більшості організаційних процесів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список Літератури:

 

1. Беспалов Б.А.”Наука и искусство принятия управленческих

 

  Решений”.-К.: Вища школа.1989.

 

2. Евланов Л.Г.”Основы теории принятия решений”: М.: АНХ, 1979.

 

3. Эддоус  М., Стэнсфилд Р.” Методы принятия  решений”. 1997.

 

4.В.В.Родченко,В.О.Новак.”Менеджмент”. 2001.

 

5. Конспект  лекцій з курсу "Теорія менеджменту"

 

6. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф.Основи менеджменту: Пер. с англ.-М.: Дело, 1998.

 

7. Основи менеджменту Юргутіс І.А., Кравчук I.I. Основи менеджменту: Навч. Посібник. К.: Освіта, 1998.

 

8. Менеджмент Шегда А.В. Менеджмент: Підручник. — К.: Знання, 2004.

 

9. Основи менеджменту Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навч. посібник, для студентів вищих навчальних закладів. — К.: «Кондор», 2003

 

10. Стадник .“Менеджмент”.2003.

 

11. Большаков  А. С, Михайлов В. И.”Сучасний менеджмент”.

 

12. Федулова Л. І.” Менеджмент організацій”.

 

13. 1. 1.Шепель  В. М. «Настільна книга бізнесмена  і менеджера» - М.: Фін. Істатистика. - 2005 р. - С.64

 

14. Маркічева  Ф. Б., Нажін Е. Н. «Ділове  спілкування» - М.: РАГС .- 2006 р. - с.30

 

15. «Сучасний бізнес»/Под ред. Речмон Д. Дж. И др. - 2005 р. - с. 138.

 

16. Батавіна Р.Н.» Етика менеджменту» - М.: ГАУ. - 2006р. - С.30. Альохіна І.В.

 

17. http://books.efaculty.kiev.ua/men/6/t4/3.html

 

18. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=63392

 

19. http://library.if.ua/book/58/4099.html

 

20. Вейл П.  «Мистецтво менеджменту», М. Юрист, 1994

 

21. Бреддик У. Менеджмент в организації:Посібник. - М.: «Інфра-М», 1997.

 

22. Герчікова І.Н. Менеджмент:Підручник» Юніті», 1995.

23.»Словник  –довідник менеджменту»1996.

 

24. Бавикін В. «Новий менеджмент».-М.: Экономіка, 1997.

 

25. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «світ», 1995.

 

26. Ладанов І. Д. Практичний менеджмент. -М. 1995.