Конкурентостроможність працівника. Старіння робочої сили

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

на  тему

 
 
 
 
 

 

Зміст

Вступ.

1. Конкурентоспроможність працівника.
1. Поняття конкурентоспроможності робочої сили.
2. Чинники, що визначають конкурентоспроможність працівників.
3. Пріоритети підвищення конкурентоспроможності робочої сили.
4. Проблеми якості робочої сили в Україні.
2. Старіння робочої сили.
1. Аналіз стану ринку робочої сили в Україні.
2. Причини старіння суспільства.
3. Трудовий потенціал: проблема старіння робочої сили.

Висновки.

Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Проблема  досягнення реальної конкурентоспроможності робочої сили в умовах глобалізації світової економіки поступово виходить на перший план. І це цілком зрозуміло, оскільки лише конкурентоспроможна  робоча сила, якість якої знаходиться  на рівні світових стандартів, матиме змогу на рівних конкурувати з висококваліфікованою, освіченою робочою силою розвинутих країн.

    Розвитком є цілеспрямована зміна, в результаті якої виникає нова якість. Говорити про розвиток бізнесу – означає  говорити про набуття нових якостей, які б відповідали мінливим потребам клієнтів, стану ринку, рівню технологій. Нова якість – це не лише оновлений продукт, технології чи спосіб просування товару, а, в першу чергу, людей, що створюють і цей продукт, і технології, і способи просування. Ми говоримо про відношення людей до компанії, в якій вони працюють, до продукту, який вони виробляють, до того, що вони продають і як вони це роблять.

    У третє тисячоліття економіка  України вступає з численними наслідками соціально-економічної  кризи. Найбільш гостро прорахунки в різних сферах життя країни концентруються в проблемі соціально-трудових відносин. У цих умовах нагально збільшується необхідність підвищення якості трудового потенціалу суспільства як вирішальної передумови соціально-економічної стабілізації і подальшого підвищення продуктивності національної економіки. У зв’язку з цим серед багатьох теоретичних і науково-практичних проблем формування національного ринку праці чільне місце належить визначенню концептуальних підходів до проблеми конкурентоспроможності робочої сили.

            Підвищення конкурентоспроможності  робочої сили є одним з найбільш  важливих факторів, що визначають  піднесення промислового виробництва.

            Цей фактор включає:

    -      зростання конкурентоспроможної  зайнятої, або активної, частини населення країни;

    -      підвищення конкурентоспроможності  молоді, оволодіння нею сучасними  навичками праці, менеджменту  та організації виробництва;

    -      формування підприємницького класу,  здатного забезпечити розвиток  та піднесення економіки країни.

    Враховуючи  зменшення трудових ресурсів в Україні  через падіння народжуваності, зростання  смертності, збільшення осіб пенсійного віку, в теперішній час суттєво  зросла роль якісних характеристик  трудового потенціалу країни. Це пояснюється  також світовими тенденціями глобалізації економіки, переходом до нового технологічного устрою, що потребує проведення глибоких структурних та організаційних зрушень у виробництві.

    Слід  відмітити, що успішна діяльність зарубіжних корпорацій пояснюється використанням інноваційної моделі розвитку виробництва, яка передбачає впровадження нових, сучасних розробок і зростання конкурентоспроможності персоналу.

    У розвинутих країнах світу широке застосування наукомістких технологій пояснюється наявністю високої  культури виробництва, розширенням і зростанням творчих здібностей та ініціативи робочої сили. Мова йде про якісні зміни трудових ресурсів, які все більше стають джерелом появи та впровадження у виробництво нової, високоякісної продукції.

    Нині, в умовах глибокої економічної кризи, на ринку праці України відчувається незадоволений попит на висококваліфікованих працівників широкого профілю і нових професій, зумовлений розвитком ринкових відносин і соціальним прогресом. Постійно існує висока потреба у працівниках нових професій для управлінської роботи, керівниках нового типу, що не лише мають знання у галузі маркетингу, менеджменту, права, володіють іноземними мовами й новими технологіями, а й характеризуються високою здатністю до навчання і професійної мобільності.

    Сучасний етап розвитку цивілізації пов'язано з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Тому свідчення - ріст ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання ролі людського фактора в сучасному виробництві підтверджено результатами економічних досліджень ведучих учених світу.

    У нових, більш ефективних організаційних умовах відбувається з'єднання робочої сили і робочих місць, включення в інноваційно-виробничий процес творчого потенціалу трудящих, підготовка і перепідготовка кадрів, рішення проблем соціального захисту трудящих і т.п. Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства. Проте ні про яке процвітання не може йти мова, якщо не вирішуються адекватно ринкових умов питання рівня оплати працівників, що створюють блага.

      В економічно розвинених країнах  сформовані високі стандарти  рівня життя. Досягнення їх забезпечуються головним чином доходами від зайнятості, і саме це є важливим мотивом активізації поведінки населення на ринку праці. Тут склалася соціальна структура з домінуванням середнього класу і вельми помірного рівня розшарування населення.

    Україна, яка декларує прагнення до європейської інтеграції, повинна поширювати відповідну модель розвитку - впровадження європейських стандартів життя для населення країни (мати європейське житло, харчуватися, одягатися й відпочивати як середній європеєць), а для цього необхідно, щоб рівень вартості робочий сили було спрямовано на її збільшення. На жаль, Україна дотримується абсолютно іншої економічної доктрини, яка спирається на принципи не високої якості, а низької вартості, дешевизни (сировини, товарів, технологій, робочої сили).З огляду на таку ситуацію, ми вважаємо тему даної курсової роботи «Робоча сила та фактори, що визначають її вартість» актуальною.  
 
 
 
 
 

 

1. Конкурентоспроможність  працівника.

1.1. Поняття конкурентоспроможності  робочої сили.

    Конкурентоспроможність  працівника - ступінь розвитку комплексу використовуються в процесі трудової діяльності здібностей індивіда та його кваліфікації. Це - властивість індивіда, що характеризує ступінь задоволення конкретної потреби в його робочій силі в порівнянні з іншими індивідами.

    В основі конкурентоспроможності лежить поєднання різних характеристик  трудового потенціалу, що мають в кожен конкретний момент часу різну ступінь розвитку. З моєї точки зору, стосовно до аналізу конкурентоспроможності характеристики трудового потенціалу можна розбити на дві групи:

    - Об'єктивні (або відчутні). До них  належать стать, вік, зовнішні  дані, національність, громадянство, сімейний стан, рівень освіти і кваліфікації, професійна підготовка, стаж роботи, стан здоров'я та інші.

    - Суб'єктивні. Вони включають в себе ступінь готовності людини до професійної мобільності, до постійного професійного і кваліфікаційного росту і вдосконалення, а також деякі мотиваційні особливості особистості.

    Одним із чинників, який підвищує конкурентоспроможність працівника, є бренд роботодавця. Він належить до групи суб'єктивних факторів.

    Бренд роботодавця - одна з найсильніших активів компанії, які здатні залучати найкращих фахівців. На оголошення компанії, яка зуміла створити такий бренд, про що відкрилася вакансії здобувачі приходять в незліченну кількість. На аналогічне оголошення від маловідомого роботодавця (або, як нерідко буває, взагалі безіменне) відгукується набагато менше кандидатів. 

Чинники, що визначають конкурентоспроможність працівників.

    Рівень  конкурентоспроможності робочої сили визначається як ступінь можливостей  працівника витримати конкуренцію  з боку реальних або потенційних претендентів на його робоче місце або претендувати самому на інше, престижніше.

    Виділяють три підходи до трактування конкурентоспроможності робочої сили:

• загальнотеоретичний підхід;
• ототожнення даної категорії з якістю робочої сили;
• кон’юнктурний підхід.

    Щодо  першого підходу, то конкурентоспроможність робочої сили визначають як обов’язковий атрибут товарно-грошового виробництва, що зводиться до змагання у досягненні успіхів на будь-якому рівні і  в будь-якому секторі суспільно-економічного життя, до постійної здатності носія робочої сили протистояти негативним ринкових тенденціям, спрямованим у бік його виштовхування з виробничої сфери.

    Найпоширенішим  підходом у трактуванні конкурентоспроможності робочої сили є ототожнення даної  категорії з якістю робочої сили. Згідно з даним підходом під конкурентоспроможністю робочої сили розуміють лише певну систему властивостей робочої сили, тобто її якість. Конкурентоспроможність — це «сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», що забезпечують задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств, у працівниках певної кваліфікації (професії)». Розмежувати категорії «якість робочої сили» та конкурентоспромож­ність робочої сили можна за допомогою кон’юнктурного підходу. Конкурентоспроможність робочої сили, виходячи зі специфіки товару «робоча сила», виявляється у двох напрямках. Згідно з першим напрямком робоча сила характеризується на ринку праці своїми споживчими та вартісними характеристиками. На даному етапі можна визначити такі основні чинники, що обумовлюють рівень конкурентоспроможності працівників на ринку праці:

• якісні ознаки робочої сили (професійно-кваліфікаційні характеристики, загальноосвітній рівень, особистісні характеристики тощо);
• відповідність якісних характеристик робочої сили потребам ринку праці, ціни робочої сили, попиту на неї.

    Отже, за умов ринкових відносин для працевлаштування населення важливим є не лише якісні характеристики їх робочої сили «самі  по собі», а тільки за обставини їх відповідності кон’юнктурі ринку праці. На другому етапі показником конкурентоспроможності є результативність праці на певному робочому місці. Від рівня конкурентоспроможності працівників залежить специфіка його трудової поведінки, рівень реалізації та розвитку особистісного трудового потенціалу. З позицій працівника цей показник визначає стійкість його становища на виробництві. З позицій підприємства він визначає перспективи успішної та стійкої фінансово-економічної діяльності. Розглядаючи соціально-економічну сутність конкурентоспроможності робочої сили, виділяють три головні групи чинників, що визначають конкурентоспроможність робочої сили на ринку праці:

• загальнооб’єктивні чинники, що визначають рівень соціально-економічного стану суспільства, ступінь розвитку продуктивних сил країни та окремих її регіонів, статево-віковий склад населення, кількісний і якісний склад ресурсів праці, розвиток інфраструктури ринку праці, соціально-побутової інфраструктури та ін.;
• чинники, що характеризують соціально-демографічний статус і загальний фізичний стан особи працівника: стать, вік, сімейний стан, його фізичне здоров’я, місце проживання, забезпеченість житлом, наявність особистого автотранспорту;
• чинники, що характеризують соціально-психологічні якості особи: життєво-цільові установки, її схильності та звички, ступінь політичної зрілості, релігійність, комунікабельності, рівень інтелекту, самодисципліни, знання іноземних мов.

    В умовах структурно-технологічної перебудови економіки та відповідних змін в управлінні трудовим потенціалом найбільш конкурентоспроможною є робоча сила, що має професійну мобільність. Однак аналіз соціально-економічного розвитку України свідчить, що в сучасних умовах відтворення трудового потенціалу не відповідає завданням формування конкурентоспроможної робочої сили, оскільки воно відбувається зі значним порушенням основних показників соціально-демографічного розвитку економічно активного населення.