Лекции по "Менеджменту"

       Рис.6.3. Континуум стилів керування Танненбаума-Шмідта 

       Ліберальний стиль керування.  Ліберальне керівництво характеризується мінімальною участю керівника. Підлеглі при цьому мають майже повну свободу визначати цілі, приймати рішення та контролювати свою роботу.

       Дослідження ліберального стилю порівняно з  автократичним, які проводив К.Левін  дозволили йому зробити такі висновки:

       1) автократичне керування порівняно  з ліберальним домагалося виконання  більших обсягів роботи, проте  призводило:

• до низької мотивації;
• до меншої оригінальності;
• до більшої агресивності до членів групи;
• до більшої залежності та покірної поведінки щодо керівника;

       2) ліберальне керування призводило:

• до зменшення обсягів роботи;
• до зниження її якості;
• до недостатнього задоволення підлеглих таким стилем керування.

       Континуум стилів керування  Р.Лайкерта. Інші критерії континууму стилів керування були запропоновані Р. Лайкертом. За граничні позиції континууму були взяті принципово нові стилі керування:

       1) стиль керування зосереджений на роботі;

       2) стиль керування зосереджений  на людині.

       Керівники, що зосереджені на роботі (орієнтовані  на задачу) піклуються (дбають) перш за все про виконання завдання, про  систему винагородження за виконання  роботи, про підвищення продуктивності праці.

       Керівники, що зосереджені на людині (орієнтовані  на робітника) прагнуть підвищити продуктивність праці перш за все шляхом удосконалення  людських відносин (участь підлеглих  у прийнятті рішень, допомога у  вирішенні проблем тощо).

       Р.Лайкерт  дотримувався думки, що стиль керування може бути орієнтований або на роботу, або на робітника. При цьому результати його досліджень свідчили, що стиль, орієнтований на робітника майже у всіх випадках сприяв підвищенню продуктивної  праці.

       Р.Лайкерт  запропонував 4 базових системи стилів керування (див. рис.6.4.):

1. експлуататорсько-авторитарна;
2. прихильно-авторитарна;
3. консультативно-демократична;
4. партисипативно-демократична.

       На  думку Р.Лайкерта четверта система  є найдієвішою. 

Рис.6.4. Континуум системи керівників Р.Лайкерта 

       Двомірне  трактування стилів керування. Вчені університету штату Огайо запропонували принципово нову класифікацію стилів керування. За результатами своїх досліджень вони дійшли висновку, що хоча автократичний керівник не може одночасно бути демократичним, але він здатний, приділяючи багато уваги роботі, піклуватися і про людські відносини (хіба не можна бути водночас вимогливим та уважним, дбайливим до людей). Іншими словами, керівник може поводити себе так, що буде одночасно орієнтований і на роботу і на людей.

       Звідси  з’являється можливість класифікувати  стилі керування одразу за двома  критеріями. Розвиваючи цю концепцію Р.Блейк та Дж.Моутон побудували сітку (ГРІД), яка містить 5 основних стилів керування.

       Вертикальна ось схеми ранжує турботу менеджера  про людину за шкалою від одного до дев’яти, а горизонтальна –  турботу менеджера про роботу за такою самою шкалою. Стиль керування визначається за обома наведеними критеріями одночасно. Блейк та Моутон визначають чотири граничних та одну середню позиції ГРІД як показано на рис.6.5. 

Рис.6.5. ГРІД стилів керування Р.Блейка та Дж.Моутон 

       Блейк та Моутон вважали, що найефективнішим  стилем керування є поведінка  керівника у позиції 9.9.

       Дев’ятибалова шкала у теорії Блейка та Моутон пов’язана з розумінням, що існує декілька проміжних варіантів стилів керування. При цьому, як відзначали Блейк та Моутон: “Будь-які переваги, що можна отримати з проміжних варіантів, не варті тих зусиль, які необхідні для ідентифікації їх характеристик”.

       Крім  того, Блейк та Моутон виділили три  додаткових стилі керування, які  розглядаються як певні сполучення п’яти “чистих” стилів у ГРІДі. Це, зокрема:

       1) патерналізм (сполучення ситуації 9.1, з точки зору управління та контролю, з системою заохочення у ситуації 1.9). Патерналізм як тип поведінки керівника асоціюється з фігурою батька родини. Він не скупий на похвали за виконану роботу, заохочує, підтримує, але створює середовище, у якому робітники не діють без його ухвали. Винагородження та підтримка надаються підлеглим в обмін на слухняність та лояльність;

       2) опортунізм – це сполучення будь-яких або усіх підходів до управління, які здатні закріпити позицію керівника або надати йому певні особисті переваги. Кожний крок опортуніста здійснюється з тактичних міркувань і є засобом досягнення особистого успіху (внесок в успіх організації на другому плані відносно до особистої вигоди);

       3) фасадизм або зовнішнє благополуччя – це імітація ситуації 9.9 з метою приховати дійсні мотиви власної поведінки керівника.

3. Ситуаційні теорії лідерування 

       Головний  недолік усіх поведінкових теорій лідерування  – це намагання виділити єдиний певний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з теорії лідерування  показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки керівника на ефективність управління суттєво впливають так звані ситуаційні фактори.

       Метою сучасних ситуаційних теорій лідерування є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які щонайкаще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.