Пропозиції з використання міжнародного досвіду

Повну централізацію і децентралізацію  можна вважати крайнощами. По суті, жодна компанія не приймає тільки централізовані або тільки децентралізовані рішення; навпаки, будь-яка компанія змінює політику відповідно до типу проблеми і конкретних обставин. Місце, де приймаються рішення, може залежати від виду продукції, функції, країни. Крім того, в житті прийняття рішень рідко протікає так асиметрично, як це може здатися. Інакше кажучи, менеджер може мати повноваження для прийняття рішень, але він вправі проконсультуватися і досягти згоди з іншими менеджерами, перед тим як скористається своїми повноваженнями.

Існує чотири сфери міжнародного бізнесу, в яких приймаються переважно  централізовані рішення:

— маркетингова міжнародна політика;

— фінанси;

— використання потенціалу експатріантів;

• використання виробничих потужностей.

Під час обговорення проблеми вибору місця прийняття рішень варто  враховувати ступінь важливості конкретних рішень. Іноді цю думку  висловлюють запитанням: "Які припустимі втрати в результаті прийняття неефективного рішення?" Чим значніші потенційні втрати, тим вищий рівень, на якому в організації знаходиться функція контролю. Якщо говорити, наприклад, про рішення в сфері маркетингу, то самостійність філій стосовно вибору конструкції виробу не можна порівнювати з автономією у стосовно реклами, ціноутворення чи розподілу продукції. На конструювання звичайно витрачається набагато більше коштів, ніж на реалізацію інших функцій, тому потенційні втрати від неправильного рішення будуть вищі. Крім того, скоригувати або скасувати неправильні рішення, що стосуються реклами, ціноутворення і розподілу, набагато простіше. Замість безпосереднього визначення кола рішень, що можна приймати на рівні філій, доцільніше встановити кількісні межі витрат і надати тим самим автономію філіям у прийнятті рішень, що не потребують значних капіталовкладень, наполягаючи при цьому на затвердженні згори більш значних операцій.

Значного  поширення в останні десятиріччя  набула практика залучення персоналу (не лише акціонерів) в процес прийняття управлінських рішень. Так, в більшості країн ЄС (особливо у ФРН та Нідерландах) форми участі персоналу в управлінні компаніями регламентуються відповідними законодавчими актами. На рівні компаній персоналом вибирається половина членів спостережної ради, які здійснюють нагляд за загальним станом речей в компанії і призначають членів ради директорів. На рівні підприємств вибираються виробничі ради, які беруть участь в прийнятті рішень з таких питань, як початок робочого дня, регулювання умов і оплати праці.

1. Контакти із зовнішнім середовищем.

Діаграма  життєвого простору дає змогу  зрозуміти складність зовнішнього  середовища багатонаціональної корпорації. Національній компанії відповідає один многокутник, що ілюструє стандарти діяльності, яких ця компанія повинна дотримуватись. Для багатонаціональної компанії життєвий простір — це сумарний результат дій усіх многокутників, побудованих в усіх національних середовищах, де працює компанія. Отже, компанія має справу з стандартами не одного середовища (можливо суперечливими), а з стандартами різних середовищ, тобто неминуче різними.

Рисунок життєвого простору БНК може створити враження, що цей простір огороджено бетонними стінами, тоді як насправді  весь периметр — це множина гнучких і проникних перегородок. Схожі радше на клітинні мембрани, "стіни" насправді пов'язують корпорацію з іншими частинами суспільства, і цей зв'язок — глибокий, взаємозалежний симбіоз. Закони, правила і суспільна практика змінюються з розвитком суспільної системи цінностей. Національні відмінності відображують притаманні даній культурі схильності до тих чи тих економічних та соціальних структур. Але не слід гадати, ніби зміни просто накидають корпораціям із зовні акціонери чи населення. Корпорація теж може чинити тиск із середини і домагатися змін. Теоретично члени корпорації краще бачать життєвий простір в усьому його обширі.

Контакти  БНК із зовнішнім середовищем  мають здійснюватися за принципами зовнішньої етики взаємовідносин організації з навколишнім середовищем. Розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.

Тут можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні м/н компанії у своїй діяльності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.

Етика відносин зі споживачами:

-безпечність  товарів (послуг, робіт);

-надання  інформації про товари і технологію  їх виготовлення;

-право  вибору покупцем товарів (послуг, робіт);

-урахування  вимог споживачів;

-спонсорування  освітніх програм безпечного використання продукції;

-поліпшення  пакування і маркування;

-підвищення  споживчої цінності продуктів;

-зменшення  забрудненості продуктів.

Етика довкілля:

-контроль  забруднення;

-захист  середовища;

-збереження  природних ресурсів;

-утилізація (переробка) відходів.

Екологічна  етика:

-уникнення  несприятливого впливу фірми  на природне середовище;

-дотримання  екологічних стандартів;

-участь  у поліпшенні екології.

Етика відносин із партнерами:

-дотримання  зобов’язань;

-недопущення  маніпулювання інвестиціями;

-урахування  інтересів партнерів під час  розподілу прибутку.

Етика взаємовідносин із конкурентами:

-запобігання  таємних угод на ринках;

-використання  соціально прийнятних пріоритетів  і критеріїв для оцінки конкурентних  стратегій;

-вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.

Етика відносин із суспільством:

-збереження  і розширення зайнятості;

-соціальна  відповідальність;

-урахування  місцевих традицій, звичаїв;

-дарування  коштів, продуктів, послуг, робочого  часу працівникам;

-спонсорування  проектів соціального добробуту;

-підтримування  освіти і мистецтва;

-підтримування  громадських рекреаційних програм;

-участь  у громадських роботах, проектах.

Етика відносин з державою:

-дотримання  законодавства;

-добросовісна  звітність;

-виконання  державних замовлень у зазначені  строки;

-уникнення  хабарництва у взаємовідносинах  із державними службовцями.

Міжнародна  етика:

-вироблення  етичних стандартів, прийнятих у  всьому світі;

-урахування  національної культури;

-залучення  місцевого персоналу;

-підтримування  країн, що розвиваються, шляхом  розвитку фірм з м/н конкурентами  стратегіями;

-дотримання  відповідальності між країнами  в умовах вимушеного закриття  підприємств.

Проте відомі дуже часті випадки, коли БНК  нехтують принципами міжнародної етики заради великої наживи. Поєднання прибутку для компанії і вигоди для споживача слід, звичайно, заохочувати. Проте навіть невідкладна фінансова потреба в розширенні ринку (йдеться про промислове устаткування чи інші товари) не є достатнім виправданням для зловживання у тій країні, що його приймає, та експлуатації її громадян.

Саме  в інтересах розширення своєї  частки ринку дитячого харчування корпорація "Нестле" розгорнула рекламну кампанію у ряді країн третього світу. Цей  випадок став широковідомим завдяки сумнівним методам рекламування і просування продукції на ринки цих країн і серйозності фактичних наслідків кампанії. Смерть багатьох немовлят, як кажуть, була спричинена недоброякісними або зараженими продуктами чи нехтуванням з боку "Нестле" наданням відповідної інформації матерям у згаданих країнах щодо-використання дитячого харчування взамін материнського молока.

Розширення  ринку на інші країни, де регулятиви щодо товарів не такі суворі, як у  власній країні, не може саме по собі служити виправданням неетичної практики мультинаціональних компаній у цих країнах, і, звичайно, розширення ринку не вимагає появи зловживань щодо цих країн. Подібно зацікавленість в уникненні суворих регулятивів щодо навколишнього середовища не дозволяв міжнародним корпораціям увічнювати недбайливе ставлення до світу природи в інших регіонах планети. Належна турбота про довкілля, природу в кожному куточку світу є справою індивідуальної та суспільної справедливості. (Див. параграф про навколишнє середовище). Компанії зобов'язані діяти таким чином, щоб оберігати здоров'я і безпеку людей та поважати природу в своїй власній країні й решті світу.

Том Мерфі, колишній голова й ГВД компанії "Дженерал Моторе", обгрунтував  другу форму наприкінці 70-х років: "Дешеві продукти, дешеве обслуговування, дешева етика — неприйнятні. Якщо ми не виправдовуємо законних сподівань суспільства, то мусимо самі виправляти становище, а не чекати, коли нам скажуть про це критики та уряд"ю

Зловживання американських корпорацій за кордоном, особливо впродовж останнього десятиріччя, спричинили підвищений інтерес з боку суспільства до регулювання їхньої міжнародної діяльності. На сьогодні загальновідомо, наприклад, що сотні корпорацій, серед них багато з числа 500 найбільших корпорацій (перелік яких публікує журнал "Рогіипе", дали сотні мільйонів доларів хабарів іноземним урядам. Лише корпорація "Локхід" виплатила дванадцять мільйонів доларів хабарів японським високим урядовим чиновникам, щоб розширити ринок для своєї продукції в Японії. Цей підвищений суспільний інтерес врешті-решт спричинив появу у 1977 році закону про корупцію американських компаній за кордоном, спрямованого на контроль і/або виключення виплат (читай хабарів), сплачуваних американськими корпораціями чиновникам в інших країнах для сприяння власному бізнесу.

Очевидно, що такі неймовірні суми (як у випадку  з "Локхід") становлять безпосередню загрозу конкурентній системі міжнародного бізнесу. Наприклад, багатші корпорації мають очевидну і несправедливу  перевагу в конкурентній грі. Проте, як уже зазначалось, підвищена увага і надто суворі вимоги щодо контролю і усунення таких "мастильних" виплат можуть призвести до серйозних економічних втрат і, можливо, негативних наслідків для міжнародних відносин. Очевидно, існує різниця між великомасштабними хабарями і невеликими подарунками та сумами для заохочення бюрократів та дрібних клерків до виконання їхніх обов'язків. Декілька сотень доларів для швидкого отримання інспекторського дозволу, сума, досить часто співставна з платнею закордонного чиновника, може бути необхідною навіть для того, щоб просто почати справу. Навіть згаданий закон чітко не забороняє такі виплати.

Раніше  у цьому параграфі йшлося про  те, що мультинаціональні корпорації неправомірно використовують країни, що їх приймають, та їхніх громадян. Проте треба зазначити, що інколи це ж роблять і останні щодо міжнародних корпорацій. Значну частину хабарів, виплачених великими мультинаціональними компаніями іноземним урядовим чиновникам, ці чиновники просто вимагають. Як і великомасштабне хабарництво для отримання нечесної переваги, здирство також становить загрозу конкурентній системі та чесності бізнесу. В цьому розумінні МНК також іноді опиняються у ролі жертви. Загострена і публічно проголошена моральна чутливість мультинаціональних корпорацій до практики корумпованості бізнесу за кордоном може служити символічним жестом зобов'язання зменшувати корупцію у бізнесі і політичну корупцію у своїй країні. Це може також бути символічним жестом решті світу і міжнародній бізнесовій спільноті.