Роль спілкування

•  
  співробітництво (дії, що сприяють спільній діяльності);
•  
  суперництво (дії, що створюють перешкоди на шляху до взаємопорозуміння).

 
Серед форм міжособистісної взаємодії  відокремлюють: деструктивні форми (агресія, обман, егоїзм, конфлікт) та конструктивні  форми (дружба, любов, аль 
Спілкування має або припускає деякий результат – зміну поведінки й діяльності інших людей. Таке спілкування виступає як міжособистісна взаємодія, тобто сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в процесі їх спільної діяльності. Міжособистісна взаємодія являє собою послідовність розгорнутих у часі реакцій людей на дії один одного.  
 
Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю, здійснюваного на основі соціальних норм прийнятих у суспільстві зразків поведінки, що регламентують взаємодію й взаємини людей.  
 
Суспільство виробляє як соціальні норми специфічну систему зразків поведінки, ним прийнятих, схвалюваних, культивуємих і очікуваних від кожного, хто перебуває у відповідній ситуації. Їхнє порушення включає механізми соціального контролю, що забезпечує корекцію поведінки, яка відхиляється від норми.  
 
Діапазон соціальних норм надзвичайно широкий – від зразків поведінки, що відповідає вимогам трудової дисципліни, військового довга й патріотизму, до правил увічливості.  
 
Соціальний контроль у процесах взаємодії здійснюється відповідно до репертуару ролей, використовуваних людьми, що спілкуються. Під роллю розуміється нормативно схвалюваний зразок поведінки, очікуваний навколишніми від кожного, хто займає дану соціальну позицію (за посадою, віковими або статевими характеристикам, положенням в родині тощо).  
 
Та сама людина, як правило, виконує різні ролі, входячи в різні ситуації спілкування.  
 
Взаємодія людей, що виконують різні ролі, регулюється рольовими очікуваннями. Прагне або не прагне людина, але навколишні очікують від нього поведінки, відповідної до певного зразка. Те або інше виконання ролі обов'язково одержує суспільну оцінку, і скільки-небудь значне відхилення від зразка засуджується [5, с. 147-155].  
 
Отже, необхідною умовою успішності процесу спілкування є відповідність поведінки взаємодіючих людей очікуванням один одного.  
 
Не можна уявляти собі процеси спілкування завжди й при всіх обставинах, що гладко протікають і позбавлені внутрішніх протиріч. У деяких ситуаціях виявляється антагонізм позицій, що відбиває наявність взаємовиключних цінностей, завдань і цілей, що іноді обертається взаємною ворожістю – виникає міжособистісний конфлікт. Соціальна значимість конфлікту різна й залежить від цінностей, які лежать в основі міжособистісних відносин [27, с. 138].  
 
Причиною виникнення конфліктів є також неподоланні значеннєві бар'єри в спілкуванні, що перешкоджають налагодженню взаємодії людей, які спілкуються. Значеннєвий бар'єр у спілкуванні - це розбіжність змістів висловленої вимоги, прохання, наказу для партнерів, що створює перешкоду для їхнього взаєморозуміння й взаємодії.  
 
Крім загальноприйнятої системи значень, слова, як і інші факти свідомості людини, мають деякий особистісний зміст, деяку особливу значимість, індивідуальну для кожного. Співвідношення значень і особистісного змісту було досліджено в працях О.М. Леонтьєва. Якщо зовнішня чуттєвість зв'язує у свідомості суб'єкта значення з реальністю об'єктивного світу, то особистісний зміст зв'язує їх з реальністю самого його життя в цьому світі, з її мотивами. Особистісний зміст і створює упередженість людської свідомості. Особистісний зміст, тобто особливу значимість для людини, здобуває те, що зв'язує цілі діяльності з мотивами її здійснення.  
 
За взаємодією й комунікативною стороною спілкування виступає його перцептивний аспект – здійснюване в спілкуванні взаємне сприйняття його учасників.  
 
Спілкування стає можливим тільки в тому випадку, якщо люди, що вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозуміння й усвідомити те, що являє собою партнер по спілкуванню. Учасники спілкування прагнуть реконструювати у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки, відношення до значимих об'єктів.  
 
Однак ця реконструкція внутрішнього світу іншої людини - завдання досить складне. Суб'єктові безпосередньо даний лише зовнішній вигляд інших людей, їх поведінка й учинки, використовувані ними комунікативні засоби, і йому доводиться проробити певну роботу для того, щоб, опираючись на ці дані, зрозуміти, що являють собою люди, з якими він вступив у спілкування, зробити висновок про їхні здатності, думки, наміри тощо. 
 
Сам по собі окремий учинок однозначно не пов'язаний із внутрішнім психологічним планом, і ця обставина перетворює міжособистісне сприйняття в розв'язок психологічного завдання [26, с. 11]. Перцептивний аспект спілкування – це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною. Пізнаючи інших людей, індивід одержує можливість краще, більш надійно визначити перспективи спільної діяльності з ними. Від точності "прочитання" їх внутрішнього світу залежить успішність погоджених дій.  
 
В актах взаємного пізнання повинен бути виділений ще один найважливіший механізм міжособистісного сприйняття – рефлексія.  
 
Рефлексія входить до складу сприйняття іншої людини. Зрозуміти іншого означає, зокрема, усвідомити його відношення до себе як до суб'єкта сприйняття. Таким чином, сприйняття людини людиною можна вподібнити подвоєному дзеркальному відбиттю. Людина, відбиваючи іншого, відбиває й себе в дзеркалі сприйняття цього іншого.  
 
У процесах спілкування ідентифікація й рефлексія виступають у єдності. Якби кожна людина завжди розташовувала повною, науково обґрунтованою інформацією про людей, з якими вона вступив у спілкування, то вона могла би будувати тактичні взаємодії з ними з безпомилковою точністю. Однак у повсякденному житті суб'єкт, як правило, не має подібної точної інформації, що змушує його приписувати іншим причини їх дій і вчинків. Причинне пояснення вчинків іншої людини шляхом приписування їй почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки називається каузальною атрибуцією [8, с. 48].  
 
Каузальна атрибуція здійснюється найчастіше неусвідомлено – або на основі ідентифікації з іншою людиною, тобто при приписуванні іншому тих мотивів або почуттів, які сам суб'єкт, як він уважає, виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, у відношенні якої вироблені деякі стереотипні уявлення.  
 
Людина утворює стереотип як образ людини, яким користується як штампом. Стереотипізація може створюватися як результат узагальнення особистого досвіду суб'єкта міжособистісного сприйняття, до якого приєднуються відомості, отримані із книг, кінофільмів тощо.  
 
Проблеми комунікативної діяльності, міжособистісної взаємодії й сприйняття людини людиною досліджуються соціальною психологією і в наш час [27, с. 57].  
 
^ 2.2. Дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності  
У курсовій роботі з метою дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності були застосовані наступні методики: методика «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера; методика «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова; методика «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко. 
 
Діагностика комунікативного контролю М. Шнайдера (див. Додаток А). 
 
Призначення. Методика призначена для вивчення рівня комунікативного контролю. Згідно з М. Шнайдером, люди з високим комунікативним контролем постійно стежать за собою, добре інформовані, де і як поводитися. Управляють своїми емоційними проявами. Разом з тим вони зазнають значних труднощів у спонтанності самовираження, не люблять непрогнозованих ситуацій. Люди з низьким комунікативним контролем безпосередні й відкриті, але можуть сприйматися навколишніми як зайво прямолінійні й нав'язливі. 
 
Тест складається з десяти питань, на кожне потрібно відповісти, поставивши знак «+», якщо респондент згодний з висловлюванням, або «-», якщо не згодний [7, с. 64]. 
 
Питання до тесту див. у Додатку А. 
 
Інструкція. Уважно прочитайте 10 висловлень, що відбивають реакції на деякі ситуації спілкування. Кожне з них оціните як вірне (+) або невірне (-) стосовно до себе, поставивши поруч із кожним пунктом відповідний знак. 
 
Обробка й інтерпретація 
 
По 1 балу нараховується на відповідь «-» на питання 1,5, 7 і за відповідь «+» на всі інші питання. Підраховується сума балів. 
 
0-3 бала — низький комунікативний контроль; висока імпульсивність у спілкуванні, відкритість, розкутість, поведінка мала піддається змінам залежно від ситуації спілкування й не завжди співвідноситься з поведінкою інших людей. 
 
4-6 балів — середній комунікативний контроль; у спілкуванні людина безпосередня, щиро ставиться до інших. Але стримана в емоційних проявах, співвідносить свої реакції з поведінкою оточуючих людей. 
 
7-10 балів — високий комунікативний контроль; постійно стежить за собою, управляє вираженням своїх емоцій. 
 
Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності В.А. Лосенкова (див. Додаток Б). 
 
Інструкція. Пропонований тест-опитувач містить 20 питань. До кожного з питань дана шкала відповідей. Уважно прочитайте кожне питання й обведіть кружечком номер обраної вами відповіді. У тесті немає «поганих» або «гарних» відповідей. Постарайтеся відчути себе вільно й відповідати щиро. Надавайте перевагу тій відповіді, яка першою приходить вам у голову. 
 
Питання до тесту див. у Додатку Б. 
 
Обробка результатів. У процесі обробки результатів підраховують величину показника імпульсивності ПІ. Він являє собою суму балів, набрану по шкалах усього тесту-опитувача [7, с. 44]. 
 
У даному тесті-опитувачі чотирибальна шкала відповідей. 
 
Для питань 1, 2, 3, 5, 8, 9, 10, 13, 16 номер шкали відповідає кількості балів, тобто 1, 2, 3 або 4. 
 
Для питань 4, 6, 7, 11, 12, 14, 15, 17, 18, 19, 20 бали підраховуються по шкалі у зворотному порядку, тобто шкалі 1 відповідають 4 бала; шкалі 2 — 3 бала, шкалі 3 — 2 бала й шкалі 1 — 4 бала. 
 
Таким чином, показник імпульсивності може варіювати в різних людей від 20 до 80 балів. 
 
Аналіз результатів. Імпульсивність — це риса, протилежна вольовим якостям: цілеспрямованості й наполегливості. Чим більше величина показника імпульсивності ПІ, тем вище імпульсивність. 
 
Рівень імпульсивності може бути охарактеризований як високий, середній і низький. 
 
Якщо величина ПІ перебуває в межах 66-80, то імпульсивність високого рівня, тобто виражена сильно; якщо величина ПІ від 35 до 65, то рівень середній, імпульсивність помірна, а якщо 34 і менш — то імпульсивність низького рівня. Високий рівень імпульсивності характеризує людину з недостатнім самоконтролем у спілкуванні й діяльності. Імпульсивні люди часто мають невизначені життєві плани, у них немає стійких інтересів, захоплюються то одним, то іншим. 
 
Люди з низьким рівнем імпульсивності, навпаки, цілеспрямовані, мають ясні ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставлених цілей, прагнуть доводити почату справа до кінця. 
 
Якщо імпульсивність висока, то слід скласти програму самовиховання, спрямовану на її зниження й збільшення цілеспрямованості. При цьому слід урахувати особливості локусу суб'єктивного контролю. 
 
Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В. Бойко (див. Додаток В).  
 
Призначення. Відмінністю даної методики є не тільки доступність, але й широта й інтегральність діагностичного діапазону. Вона дозволяє визначити крім тонких форм проявів агресивності й потребу в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи перемикання агресивності. 
 
Інструкція. У бланку для відповідей проставте свої відповіді — «так» або «ні» поруч із номером судження [7, с. 138]. 
 
Питання до методики див. у Додатку В. 
 
Обробка даних. Опитувач дозволяє вивести «індекс агресії» в діапазоні від 0 до 55 балів. За кожну відповідь, що відповідає «ключу», нараховується один бал; чим вище оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності [7, с. 140]. 
 
Інтерпретація даних. Низький рівень агресії ( від 0 до 8 балів) звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями. 
 
Невисокий рівень агресії (9-20 балів) відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (у цьому, можливо, немає необхідності). 
 
Середній рівень агресії (21-30 балів) звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування. 
 
Підвищений рівень агресії ( від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерних для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації. 
 
Високий рівень агресії (41 і більш балів) пов'язаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх [7, с. 145]. 
 
^ 2.3. Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту  
У курсовій роботі з метою дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності були застосовані наступні методики: методика «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера; методика «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова; методика «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко. 
 
Дослідження було проведено на вибірці з 13 студентів третього курсу. Вік випробуваних - 20 - 21 р.  
 
За результатами першої методики «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера (див. рис. 2.1), низький показник комунікативного контролю мають п’ять випробуваних; середній показник мають шість  
 
 
 
Рисунок 2.1 
 
Результати проведення методики «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера 
випробуваних; високий показник комунікативного контролю мають два випробувані. 
 
Тобто, більшість випробуваних мають середній показник комунікативного контролю. Інші випробувані мають, здебільшого, низький показник. 
 
Зведену таблицю за результатами першої методики див. у Додатку А, табл. А.1. 
 
За результатами другої методики - «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова (див. рис. 2.2), низьку комунікативну імпульсивність мають шість випробуваних; середню комунікативну імпульсивність мають чотири випробувані; високу комунікативну імпульсивність мають три випробувані. 
 
Тобто, більшість випробуваних мають низьку комунікативну імпульсивність.  
 
Рисунок 2.2 
 
Результати проведення методики «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова 
Зведену таблицю за результатами другої методики див. у Додатку Б, табл. Б.1. 
 
За результатами третьої методики - «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко (див. рис. 2.3), низьку комунікативну агресивність мають два випробувані; невисоку комунікативну агресивність мають три випробувані; середню комунікативну агресивність має один випробуваний; підвищену комунікативну агресивність мають чотири випробуваних; високу комунікативну агресивність мають три випробувані. 
 
Тобто, більшість випробуваних мають підвищену або високу комунікативну агресивність. 
 
Зведену таблицю за результатами третьої методики див. у Додатку В, табл. В.1. 
 
Висновки за трьома методиками. Якщо порівняти результати всіх трьох методик (див. табл. 2.1), можна помітити наступні тенденції. 
 
Більшість випробуваних, які мають низьку здатність до  
 
Рисунок 2.3 
 
Результати проведення методики «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко 
комунікативного контролю за результатами першої методики, за результатами другої методики мають високу комунікативну імпульсивність та за результатами третьої методики - високу або підвищену комунікативну агресивність.  
 
Ті випробувані, які мають високу здатність до комунікативного контролю, проявляють низьку або середню комунікативну імпульсивність та низьку або невисоку комунікативну агресивність. 
 
Ті випробувані, які мають середню здатність до комунікативного контролю, демонструють середню комунікативну імпульсивність та підвищену комунікативну агресивність. 
 
Серед випробуваних було тільки два чоловіки, за результатами другої та третьої методики вони мають низькі або невисокі результати, тобто не здатні до прояву імпульсивності та агресивності при міжособистісному спілкуванні. 
Таблиця 2.1 
 
^ Результати проведення трьох методик

 
^ 2.4. Практичні рекомендації щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності 
Із ціллю покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності, особливо для учнівських груп, можна використовувати наведені нижче вправи, що одночасно є іграми. Мета цих вправ - покращити здатність до спілкування, зменшити емоційні бар’єри, підвищити згуртованість колективу. У курсовій роботі надаються приклади деяких вправ, які можна використовувати в процесі роботи з групою як шкільною, так і студентською. При виконанні описаних вправ покращується здатність не тільки до вербального, а й до невербального спілкування, що є передумовою формування емпатійної здатності, зниження упередженого відношення до інших [11, с. 68]. 
 
Гра "Асоціації". Вибирається ведучий, виходить за двері. Один з учасників придумує асоціації на самого себе. На яку тварину, птаха, дерево, квітку, будь-який предмет я схожий. Учасник-ведучий вертається в групу. Ведучий озвучує асоціації. Завдання вгадати людину з трьох спроб.  
 
Вправа "Чотири кути – чотири вибори" Відставте убік стільці й столи, щоб учасники могли вільно ходити по приміщенню. На час гри для кожного раунду Вам знадобляться по чотири великі аркуші паперу (формат A3) і скотч. Прикріпите в чотирьох кутах кімнати аркуші паперу й напишіть на них назви кольорів (червоний, синій, зелений, жовтий). Аркуші кріпляться на видних місцях. Члени групи стають на середину кімнати. Оголосите учасникам, що в ході гри вони зможуть краще довідатися один одного. Спочатку усі ходять по кімнаті, потім кожний зупиняється біля того аркуша паперу, який видасться йому найкращим. Усі учасники, ті, що зібралися в одному куті, розповідають один одному, чому вони вибрали саме цей колір. Кожний повинен запам'ятати всіх, хто перебуває в тому ж куті. У другому раунді можна написати на нових аркушах чотири пори року. У третьому раунді Ви можете використовувати назви чотирьох музичних інструментів, наприклад: скрипка, саксофон, арфа, барабан. У четвертому намалюйте на папері геометричні фігури (по одній на кожному аркушу), наприклад, трикутник, квадрат, коло й фігуру неправильної форми. Після кожного раунду гравці збираються в середині кімнати. Порядок гри дотримується чітко: учасники повинні зупинятися біля того аркуша паперу, напис на якому подобається їм найбільше. При цьому вони запам'ятовують усіх зупинених поруч.  
 
Вправа «Спина до спини». Сядьте на підлогу спина до спини. Постарайтеся вести розмову. Через кілька хвилин поверніться й поділитеся своїми відчуттями.  
 
Вправа «Сидячий і стоячий». Один з партнерів сидить, інший стоїть. Постарайтеся у цьому положенні вести розмову. Через кілька хвилин поміняйтеся позиціями, щоб кожний з вас випробував відчуття "зверху" і "знизу". Ще через кілька хвилин поділитеся своїми почуттями.  
 
Вправа «Тільки очі». Подивитеся один одному в очі. Установите зоровий контакт без використання слів. Через кілька хвилин вербально поділитеся своїми відчуттями.  
 
Гра "Молекули". Члени групи - "атоми" - вільно рухаються по кімнаті під музику. По сигналу ведучого атоми поєднуються в молекули по 2 людини, потім по 3 і т.д. наприкінці вправи поєднується вся група.  
 
Вправа "Автопортрет". Кожний гравець малює автопортрет. При цьому самі яскраві риси особистості (довгі вії, волосся, пухкі губи) навмисно перебільшуються. На виконання цієї частини завдання приділяється 5 хвилин. Гравці не повинні підглядати один за одним. Картини не підписуються. Наприкінці роботи аркуші паперу складаються вдвічі. При виконанні завдання багато учасників будуть зазнавати труднощів. Поясните їм, що малюнок не повинен мати фотографічну точність. Створювати мальовничий шедевр також не потрібно. Зберіть усі малюнки у велику коробку. Запропонуєте гравцям не дивлячись вийняти один аркуш. Кожний гравець повинен угадати, чий автопортрет він дістав. Усі по черзі показують малюнки й висловлюють припущення про те, хто є їхнім автором, діляться особистими враженнями. Інтерпретація результатів: Обговорення майже завжди проходить жваво. Більшу симпатію звичайно викликають ті "художники", хто зображував себе, не прикрашаючи.  
 
Вправа "Вчимося цінувати індивідуальність". Члени групи розсідаються по колу, у кожного заготовлені папір і олівець. На початку гри скажіть приблизно наступне: "Ми часто прагнемо бути точно такими ж, як інші, і страждаємо, почуваючи, що відрізняємося від інших. Іноді дійсно добре, коли ми – як усі, але не менш важлива й наша індивідуальність. Її можна й потрібно цінувати". Запропонуйте кожному гравцеві написати про якісь три ознаки, які відрізняють його від усіх інших членів групи. Це може бути визнання своїх очевидних гідностей або талантів, життєвих принципів і т.п. У кожному разі інформація повинна носити позитивний характер. Приведіть три приклади із власного життя, щоб учасникам стало повністю зрозуміло, що від них потрібно. Для створення ігрової атмосфери використовуйте свою фантазію й почуття гумору. Учасники записують свої імена й виконують завдання. Попередьте, що Ви зберете записи й зачитаєте їх, а члени групи будуть відгадувати, хто є автором тих або інших тверджень. Зберіть листочки й ще раз відзначте позитивні аспекти того, що люди не схожі один на одного: ми стаємо, цікаві один одному, можемо знайти нестандартний розв'язок проблеми, дати один одному імпульси до зміни й навчанню і т.д. Потім прочитайте кожний текст, і нехай гравці вгадають, ким він написаний. Якщо автора не вдається "обчислити", він повинен назватися сам.  
 
Вправа "Лови каструлю". Учасники, сидячи або стоячи у великому колі, перекидаються уявлюваними предметами. Кидаючи, учасник повідомляє ім'я партнера й предмет, який він кине. Той, кому кидають, повинен негайно "прилаштуватися" до предмета – адже кошеня потрібно ловити інакше, чому змію.  
 
Гра "Пересаджування за ознаками" Усі сидять у колі. Спочатку ведучий, а потім кожний учасник називає яку-небудь ознака й ті, у кого ця ознака присутня, повинні встати й помінятися місцями.  
 
Вправа "Скеля". Один учасник - альпініст, група вибудовується в шеренгу, імітуючи скелю. Завдання альпініста пройти уздовж скелі, долаючи перешкоди. Пройшовши шлях, альпініст встає наприкінці шеренги й примикає до скелі, шлях починає наступний учасник.  
 
Вправа "Довірливе падіння". Робота в парах, по черзі з кожним учасником. Завдання: стоячи спиною до партнера впасти до нього на руки. Проводиться по черзі з кожним членом групи.  
 
Вправа "Сліпий і поводир". Вправа в парах. Учасники домовляються, хто яку відіграє роль. "Сліпий" зав'язує ока хусткою. Завдання ведучого: поводир знайомить свого підопічного з навколишнім світом, передає своє відношення.  
 
Гра "Правда або неправда". Члени групи сідають по колу; у кожного повинні бути наготові папір і олівець. Ведучий дає завдання написати учасникам три пропозиції, що відносяться особисто до них. Із цих трьох фраз дві повинні бути правдивими, а одна - ні. Один за іншим кожний учасник зачитує свої фрази, усі інші намагаються зрозуміти, що зі сказаного відповідає дійсності, а що - ні. При цьому всі думки повинні обґрунтовуватися.  
 
Гра: "Колективне рахування". Учасники закривають очі. Завдання групи - називати один по одному числа від 1 до 20. Умови гри - кожне наступне число не може називати поруч сидячий учасник, не можна називати два числа підряд тому самому учасникові, не можна одночасно називати число двом і більш учасникам. Після кожної помилки, ведучий відновляє рахунок.  
 
Вправа "Будь-яке число". Ведучий називає по імені кожного із гравців. Той миттєво повинен назвати яке-небудь число від одного до числа, рівного кількості учасників групи. Ведучий командує: "три-чотири!" Одночасно повинно встати стільки гравців, яке число назване. При цьому гравець, що назвав це випадкове число, сам може встати, а може залишитися сидіти.  
 
Вправа "Поплутані ланцюжки" Учасники встають у коло, закривають ока й простягають перед собою праву руку. Зіштовхнувшись, руки зчіплюються. Потім учасники витягають ліві руки й знову шукають собі партнера. Ведучий допомагає рукам з'єднатися й стежить за тим, щоб кожний тримав за руки двох людей, а не одного. Учасники відкривають очі. Вони повинні розплутатися, не розтискаючи рук. Щоб не відбувалося вивихів рук у суглобах, дозволяється "провертання шарнірів" – зміна положення кистей без розчіплювання рук. У результаті можливі такі варіанти: або утворюється коло, або кілька зчеплених колечок з людей, або кілька незалежних кіл або пар.  
 
Вправа «Павутина». Усі учасники сидять у колі. У ведучого клубок з нитками. Він залишає край нитки в себе й передаючи клубок учасникові говорить йому "Ім'я, ти мені подобаєшся, тому що…". І так кожний учасник. Передавати клубок можна будь-якому учасникові групи. Нитки потрібно залишати в себе, а клубок передавати. Після того, як усі учасники поплутані однією павутиною, потрібно звернути увагу на цілісність групи. Далі клубок потрібно змотати назад, віддаючи його тому, хто передав тобі зі словами "Спасибі тобі Ім'я, за те що ти вважаєш мене …"  
 
Вправа "Вавилонська вежа". Індивідуальні завдання коротко прописані на окремих аркушах, кожний аркуш є строго конфіденційним для одного учасника. Наприклад, "Вежа повинна мати 10 поверхів" – листок з таким написом вручається одному учасникові, він не має права нікому його показувати і зобов'язаний зробити так, щоб намальована спільно вежа мала саме 10 поверхів. Друге завдання: "Уся вежа має коричневий контур" – це завдання для наступного учасника. "Над вежею розвіюється синій прапор", "У вежі всього 6 вікон" і т.д. Умови: учасникам заборонено розмовляти й взагалі як-небудь використовувати голос. Необхідно спільно намалювати Вавилонську вежу. Для азарту підключається секундомір.  
 
Вправа "Сонце світить для тих, хто... " Група всідається в тісний кружок. Один з учасників забирає свій стілець, ставить його осторонь, а сам стає на середину кола. Ціль того, хто стоїть в центрі – знову одержати стілець, на який можна сісти. Людина у центрі кола розповідає що-небудь про самого себе. Якщо сказане справедливо стосовно кого-небудь із гравців, то він (або вони) встає й міняється місцями з тим, хто говорив. Мова кожного виступаючого починається однією й тією же фразою: "Сонце світить для кожного, хто... " Гра може починатися з опису зовнішніх атрибутів: "Сонце світить для кожного, хто носить блакитні джинси". Згодом гра може персоніфікуватися, і тоді називаються індивідуальні пристрасті й антипатії ("Сонце світить для кожного, хто любить проводити відпустку на морі, терпіти не може курців, належить до вегетаріанців").  
 
Вправа “ Прояви увагу до іншого”. Учасники групи по черзі говорять що-небудь позитивне одному члену групи. Знаками уваги можуть відзначатися особисті якості, зовнішність, уміння, манера поведінки тощо. У відповідь людина говорить: “Спасибі, я це знаю. А ще я думаю, що я…”. Брати участь повинні всі члени групи.  
 
Вправа “Розтопи коло”. Усі учасники встають у коло й беруться за руки. Доброволець входить у коло. Його завдання – розтопити коло своєю теплотою. Коло випустить тільки того, хто зуміє знайти добрі й приємні слова про кого-небудь, хто стоїть у ко 

 
^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 
 
Спілкування має або припускає деякий результат – зміну поведінки й діяльності інших людей. Таке спілкування виступає як міжособистісна взаємодія, тобто сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в процесі їх спільної діяльності. Міжособистісна взаємодія являє собою послідовність розгорнутих у часі реакцій людей на дії один одного.  
 
Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю, здійснюваного на основі соціальних норм прийнятих у суспільстві зразків поведінки, що регламентують взаємодію й взаємини людей.  
 
Суспільство виробляє як соціальні норми специфічну систему зразків поведінки, ним прийнятих, схвалюваних, культивуємих і очікуваних від кожного, хто перебуває у відповідній ситуації. Їхнє порушення включає механізми соціального контролю, що забезпечує корекцію поведінки, яка відхиляється від норми.  
 
Сам по собі окремий учинок однозначно не пов'язаний із внутрішнім психологічним планом, і ця обставина перетворює міжособистісне сприйняття в розв'язок психологічного завдання. Перцептивний аспект спілкування – це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною. Пізнаючи інших людей, індивід одержує можливість краще, більш надійно визначити перспективи спільної діяльності з ними. Від точності "прочитання" їх внутрішнього світу залежить успішність погоджених дій.  
 
В актах взаємного пізнання повинен бути виділений ще один найважливіший механізм міжособистісного сприйняття – рефлексія.  
 
Із ціллю покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності, особливо для учнівських груп, можна використовувати наведені нижче вправи, що одночасно є іграми. Мета цих вправ - покращити здатність до спілкування, зменшити емоційні бар’єри, підвищити згуртованість колективу. 
 
ВИСНОВКИ 

1.  
   Розробка загальнопсихологічних теорій спілкування при груповій взаємодії надано у роботах вітчизняних вчених М.М. Бахтина, А.А. Бодальова, А.Б. Добровича, Г.А. Ковальова, М.С. Кагана, М.І. Лісіної, Н.П. Єрастова, Л.А. Петровської, В.В. Рижова, А.У. Хараша, Л.П. Якубинського та закордонних психологів (Е. Берн, Д. Джонджелілл, Т. Харріс, В. Зігерт, Л. Ланг, П. Міцич).

 
Спробу інтегрувати в межах  єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування  здійснила Г.М. Андреєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому  три взаємопов’язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто  спілкується), інтерактивну (організація  взаємодії тих хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння).

2.  
   До основних характеристик спілкування належать структура, функції, види, стратегії, тактики, стилі, засоби і форми.

 
Структура спілкування складається  з наступних рівнів. 
 
— макрорівень; 
 
— мезорівень; 
 
— мікрорівень.  
 
Існують наступні функції спілкування: 
 
— інформаційно-комунікативна (обмін інформацією); 
 
— регулятивно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії); 
 
— афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини).

3.  
   Цілі спілкування відбивають потреби спільної діяльності людей.

 
Спілкування має або припускає  деякий результат – зміну поведінки  й діяльності інших людей. Таке спілкування  виступає як міжособистісна взаємодія, тобто сукупність зв'язків і взаємовпливів  людей, що складаються в процесі  їх спільної діяльності. Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю, здійснюваного на основі соціальних норм прийнятих у суспільстві зразків поведінки, що регламентують взаємодію й взаємини людей.  
 
Соціальний контроль у процесах взаємодії здійснюється відповідно до репертуару ролей, використовуваних людьми, що спілкуються.  
 
У деяких ситуаціях виявляється антагонізм позицій, що відбиває наявність взаємовиключних цінностей, завдань і цілей, що іноді обертається взаємною ворожістю – виникає міжособистісний конфлікт.

4.  
   Після проведення дослідження можна помітити наступні тенденції. Більшість випробуваних, які мають низьку здатність до комунікативного контролю за результатами першої методики, за результатами другої методики мають високу комунікативну імпульсивність та за результатами третьої методики - високу або підвищену комунікативну агресивність. Ті випробувані, які мають високу здатність до комунікативного контролю, проявляють низьку або середню комунікативну імпульсивність та низьку або невисоку комунікативну агресивність. Ті випробувані, які мають середню здатність до комунікативного контролю, демонструють середню комунікативну імпульсивність та підвищену комунікативну агресивність.
5.  
   Із ціллю покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності, особливо для учнівських груп, можна використовувати наведені нижче вправи, що одночасно є іграми. Мета цих вправ - покращити здатність до спілкування, зменшити емоційні бар’єри, підвищити згуртованість колективу. У курсовій роботі надаються приклади деяких вправ, які можна використовувати в процесі роботи з групою як шкільною, так і студентською. При виконанні описаних вправ покращується здатність не тільки до вербального, а й до невербального спілкування, що є передумовою формування емпатійної здатності, зниження упередженого відношення до інших.

 
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1.  
   Донцов А. И. Психология коллектива / А. И. Донцов, Е. Г. Минаев - М. : Мысль, 2001. - 373 с.
2.  
   Дубовская Е. М., Кричевский Р. Л. Психология малой группы / Е. М. Дубровская, Р. Л. Кричевский - М. : Оникс, 1991. - 447 с.
3.  
   Емельянов Ю. И. Активное социально-психологическое обучение / Ю. И. Емельянов - Л. : Основа, 1985. - 324 с.
4.  
   Журавлев А. Л. Психология коллективного субъекта / А. Л. Журавлев - М. : Изд-во «Per Se», 2002. - 532 с.
5.  
   Журавлев А. Л. Психология совместной деятельности / А. Л. Журавлев - М. : ИП РАН, 2005. - 321 с.
6.  
   Здравомыслов А. Г. Социология конфликта / А. Г. Здравомыслов - Минск : Харвест, 1995. - 411 с.
7.  
   Истратова О. Н. Психодиагностика. Коллекция лучших тестов / О. Н. Истратова — Ростов н/Д : Феникс, 2008. — 375 с.
8.  
   Калишенко К. Р. К проблеме формирования коллективных межличностных отношений / К. Р. Калишенко - К. : Думка, 1984. - 196 с.
9.  
   Карпов А. В. Психология труда / А. В. Карпов - М. : Владос, 2004. - 350 с.
10.  
    Коломинский Я. Л. Психология детского коллектива / Я. Л. Коломинский - Мн. : Народна асвета, 1984. - 239 с.
11.  
    Коломинский Я. Л. О взаимоотношениях в группе детей / Я. Л. Коломинский - Мн. : Народна асвета, 1986. - 322 с.
12.  
    Корольчук М. С. Психодіагностика: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / М. С. Корольчук, В. І. Осьодло – К. : Ніка-Центр, 2004. – 400 с.
13.  
    Латфуллин Г. Р. Организационное поведение / Г. Р. Латфуллин, О.Н. Громова — СПб. : Питер, 2007. — 432 с.
14.  
    Ломов Б. Н. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б. Н. Ломов, Г. А. Калиновская - М. : Наука, 1984. - 365 с.
15.  
    Натаров В. И. Группоаналитическая психология: методы, принципы, методика / В. И. Натаров - К. : БукПресс, 2004. - 334 с.
16.  
    Немов Р. С. Практическая психология: Влияние на людей / Р. С. Немов, Г. А. Поляков — М. : ВЛАДОС, 2007. — 318 с.
17.  
    Немов Р. С. Социально-психологический анализ эффективной деятельности коллектива / Р. С. Немов - М. : Педагогика, 1984. - 285 с.
18.  
    Петровский А. В. Социальная психология: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / А. В. Петровский — М. : Просвещение, 1993. — 224 с.
19.  
    Почебут Л. Г., Чикер В. А. Организационная социальная психология / Л. Г. Почебут, В. А. Чикер - СПб. : Речь, 2000. - 364 с.
20.  
    Пузиков В. Г. Технология ведения тренинга / В. Г. Пузиков — СПб. : Речь, 2007. — 213 c.
21.  
    Сергиева Т. Г. Совместная трудовая деятельность ребенка и взрослого / Т. Г. Сергиева - М. : Просвещение, 1985. - 421 с.
22.  
    Сидоренков А. В. Анализ исследования малых групп в психологии / А. В. Сидоренков - К. : Ситар, 2005. - 328 с.
23.  
    Сидоренков А. В. Психологический механизм динамики малой группы: интеграция и дезинтеграция / А. В. Сидоренков - К. : Ситар, 2005. - 276 с.
24.  
    Столетов В. Н. Диалоги о воспитании / В. Н. Столетов - М. : Педагогика, 1998. - 265 с.
25.  
    Таджиабаева Л. О. Формирование навыков коллективной деятельности на занятиях / Л. О. Таджиабаева - К. : Арт, 2001. - 317 с.
26.  
    Татенко В. А. Психология в субъектном измерении. - К.: Изд. центр „Просвіта”, 1996. - 404 с.
27.  
    Третьяченко В. В. Колективні суб’єкти управління: формування, розвиток та психологічна підготовка. К. : „Стилос”, 1997. - 585 с.
28.  
    Трусов В. П. Когнитивные процессы в социальной психологии / В. П. Трусов - Л. : ТИРР, 1983. - 532 с.