Шпаргалка по "Международному менеджменту"

 
 

   8.Цілі  міжнародної інтеграції.

   Особливою метою організації є розвиток міжнародного бізнесу, який формує головні  цілі міжнародної інтеграції, що приводять  до глобалізації виробництва та маркетингу:

1. Досягнення в галузі комп'ютерних технологій і телекомунікації.
2. Уряди багатьох країн послідовно знижують бар'єри для інвестицій і торгівлі, що відкриває нові ринки для міжнародних компаній.
3. Тенденція до уніфікації та об'єднання в рамках світового співтовариства.

   За  рахунок міжнародної інтеграції міжнародні фірми досягають такі різноманітні цілі:

   а) доступ до нових ринків, подолання державних торгових і інвестиційних бар'єрів;

   б) доступ до нових джерел ресурсів — матеріальних, фінансових, трудових, технологічних, інформаційних, організаційних;

   в) досягнення конкурентних переваг, усунення чи пом'якшення конкуренції в інтересах партнерів;

   г) підвищення ефективності, економія на розширенні масштабів виробництва, раціоналізація виробництва, використання переваг вертикальної інтеграції, зниження ризику.

 

   9.Міжнародний  стратегічний альянси,  механізм створення.

   Міжнародний стратегічний альянс (MCA) це є відносно тривала за часом міжорганізаційна угода по співробітництву, що передбачає спільне використання ресурсів і/чи структур керування двох або більше самостійних організацій, розташованих у двох чи більше країнах, для спільного виконання завдань, пов'язаних з корпоративною місією кожної і них. MCA є функціональними структурами, заснованими на формальному чи неформальному договорі.

   Міжнародний стратегічний альянс відрізняється між  собою за:

• походженням партнерів — принаймні, із двох різних країн;
• стратегічною значимістю для кожного партнера.

   Стратегічна значимість альянсу для учасників  досягається за рахунок міжорганізаційних угод, які:

   • компенсують слабкі сторони або  ж створюють конкурентні переваги учасників;

   • відповідають довгостроковим стратегічним планам партнерів;

   • мають цілеспрямовані «раціональні цілі для зв'язків однієї фірми  з іншою».

 
   

10. Багатонаціональна компанія.

   Багатонаціональна компанія (БНК) є однією з найбільш складних форм організації міжнародного бізнесу, яка використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає господарську діяльність як всередині країни походження, так і за її межами.

   Основні принципи, що лежать в основі БНК  і відрізняють цю форму організації  міжнародного бізнесу від інших  форм міжнародного бізнесу, зокрема  від МСА:

1. корпоративна власність, заснована на принципі акціонерної участі;
2. орієнтація на досягнення єдиних для компаній БНК стратегічних цілей та вирішення загальних стратегічних завдань;
3. наявність єдиної управлінської вертикалі (з різним ступенем жорсткості) і єдиного центра контролю у виді холдингової компанії, банку або групи взаємозалежних компаній;

4. безстроковий характер існування БНК. Передбачається, що менеджмент БНК застосовує:

5. глобальний, інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки можливих загроз для бізнесу з боку конкурентів, пошуку нових ресурсів для розширення діяльності (включаючи людські і фінансові ресурси);
6. прагне закріпити присутність компанії на ключових національних (регіональних) ринках;
7. орієнтований на пошук загальних рис. які класі пні різним географічним ринкам.

 
   

11. Форми багатонаціональних компаній.

   Багатонаціональна компанія це різновид холдингової компанії, що здійснює господарську діяльність на різних національних ринках і прагне через менеджерів дочірніх підрозділів адаптувати свою продукцію та маркетингову стратегію до місцевих особливостей. Головною формою БНК є фінансово-промислові групи (ФПГ). Структура і характер діяльності інтегрованих об'єднань в різних країнах виявляють як схожі риси, так і помітні відмінності:

   До  прикладу, в США та Німеччині джерелом капіталу є незалежні приватні інвестори, тоді як в Японії  та країнах СНД  – держава, в Південній Кореї  – сімейний капітал. Банківська система  є основним механізмом трансформації  капіталу в Німеччині та Японії, в США – фондовий ринок, в Південній  Кореї – прямі інвестиції, в  країнах СНД – ваучерна приватизація, інвестиційні конкурси, викуп, заставні аукціони.

   Ці відмінності обумовлені конкретними історичними обставинами формування ФПГ у тій чи іншій країні, особливостями законодавчого регулювання корпоративних відносин (особливо — антимонопольним законодавством), ступенем розвитку фондового ринку, значенням фінансових організацій та держави в питаннях корпоративної власності і управління. Так наприклад в Японії торговий дім охоплює інвестиційні, страхові, промислові компанії, банки, та дочірні промислові підприємства.

 
   

12. Холдингова  форма організації  БНК.

   Холдингова  компанія є особливим типом фінансової або фінансово-промислової компанії, яка створена для володіння контрольними пакетами акцій (контрольними паями) інших фірм із мстою ділового контролю над ними і управління їхньою діяльністю.

   Холдингові  компанії стоять на чолі сучасних БНК, більшість з яких являють собою  диверсифікованими концернами, тобто  об'єднання підприємств різних галузей  і секторів економіки. Головна компанія групи холдингу здійснює такі функції:

1. вироблення довгострокової політики й економічної стратегії всієї групи;
2. координацію оперативної господарської діяльності дочірніх підприємств; 
3. координацію НДДКР, виконання великих проектів;
4. фінансовий і адміністративний контроль діяльності дочірніх компаній, внутрішній аудит.

   Як  правило представники холдингової  компанії є членами рад директорів дочірніх фірм і проводять вироблену  на рівні керівництва БНК політику при прийнятті рішень зі стратегічних та оперативних питань.

 
   

13. Інтегровані банківські структури.

   До  числа найбільш помітних інтегрованих структур у міжнародному бізнесі  відносяться групи, утворені міжнародними банками. Таким терміном визначають великі банки, що мають банківські офіси (підрозділи) у багатьох країнах , що займаються міжнародною діловою  активністю.

   Основні характерні напрямки діяльності міжнародних  банків:

• фінансування міжнародних імпортно-експортних операцій;
• торгівля іноземною валютою;
• операції з іноземними цінними паперами;
• залучення позик і надання кредитів на ринку євровалют;
• організація й участь у міжнародних синдикованих кредитах;
• проектне фінансування;
• кредитно-депозити і операції в місцевих валютах;
• консультування своїх клієнтів, особливо з числа БНК.

   Міжнародний банк засновує представництво в закордонній  країні в

   першу чергу з метою сприяння своїм  клієнтам при веденні бізнесу  в цій країні або сусідніх державах. Основною функцією представництва є  надання інформації, консультацій, організація ділових контактів  на місці для клієнтів головного  банку, а також надання інформації для місцевих бізнесменів про  послуги головного банку. Основною перевагою представництва є те, що його штат краще представляє потреби  клієнтів банку і може надати необхідну  інформацію чи консультацію. Недоліком  представництва є його нездатність  надавати банківські послуги для  проведення операцій, клієнти повинні  переадресовуватися банкам-кореспондентам.

   Банківська  філія є частиною головного банку, спираючись на всю його ресурсну базу, філія (відділення) не є самостійною  юридичною особою, тому він не має  своїх установчих документів (статуту), своєї ради директорів, не може емітувати  акції. Відкриття філії найчастіше виявляється простіше і дешевше, ніж установа дочірнього банку

   Недоліком філії як організаційної форми, з  погляду головного банку (але  не клієнтів), є те, що саме головний банк несе повну відповідальність по зобов'язаннях своєї філії.

   Дочірнім  банком називається самостійна банківська організація, у формі відкритого чи закритого акціонерного товариства, або товариства з обмеженою відповідальністю, де всі 100% чи велика частина акцій (паїв) належать головному міжнародному банку.

   Асоційований (залежний) банк це самостійна банківська організація, частицу акцій (паїв) якої (але не контрольний пакет) належить іноземному банку. Частка капіталу, що залишилася, може бути розподілена як серед місцевих, так і іноземних співвласників.

   Основною  перевагою цієї організаційної форми  — як і в будь-якого СП — є можливість об'єднання досвіду, потенціалу, корпоративних культур двох (чи більш) груп співвласників.

   Основним  недоліком (як і в будь-якого спільного  підприємства) —у критичний для банку момент різні групи власників можуть виявитися нездатними виробити і погодити єдину політику.

   Особливим типом асоційованого банку є  банківський консорціум — банківське СП, що належить групі з двох чи більш банків, що представляють різні країни.

     Банківська холдингова компанія — це акціонерне товариство, що володіє пакетами акцій юридично самостійних банків і небанківських організацій з метою здійснення управлінських, фінансово-кредитних і контрольних функцій стосовно них. Банківські холдингові компанії одержали широке поширення в Сполучених Штатах.

 
   

14. Головні ознаки стратегічних рішень  по міжнародній  діяльності.

   Стратегія - це взаємозв'язаний комплекс дій, які здійснює міжнародна фірма для досягнення своїх цілей з урахуванням власного ресурсного потенціалу, а також факторів і обмежень зовнішньо середовища. Стратегія - це виражена у плані модель діяльності, що зв'язує всі складові елементи фірми і різні ресурси для досягнення поставленої мети. При цьому всі складові стратегії повинні бути інтегровані і сумісні між собою.

   В основі міжн д-сті фірми знаходиться сукупність стратегічних рішень, які приймаються в данній області відповідними менеджерами. Ефективне управління фірмою пропонує, що ця сукупність рішень раціонально сформована, тобто:

   1) охоплює всі ключові моменти, пов’язані з внутрішніми взаємозв’язками фірми, незалежно від організаційної структури управління фірми;

   2) забезпечує можливість послідовної реалізації генеральної цілі фірми на рівні поточних планів діяльності і оперативних рішень;

   3) внутрішня незаперечність

   4) незаперечність ззовні

   5) орієнтована на оцінку тенденцій розвитку ситуації.

   Виконання перших чотирьох умов  дозволяє оцінити дану сукупність як цілісну систему, яка є важливим елементом управління організацією (невиконання умов ставить під сумнів наявність стратегічного планування у фірми взагалі). Разом з тим виконання п’ятої умови робить цю систему дійсно ефективною, яка відповідає сучасним потребам управління.

   Прийняття рішень по зовнішніх взаємозв’язках фірми може бути зосереджене в одній спеціалізм-ваній службі (цілій відділ або юридична особа) або в рамках будь-якої іншої організаційної структури (лінійної чи функціон).

 
   

15. Практичний  підхід до процедури  стратегічного планування в міжнародній  фірмі та інформаційне забезпечення.

   Процедури, що включаються в поняття стратегічного  планування, можуть виконуватися двома  альтернативними шляхами:

• у міру необхідності;
• системно.

   Вихідним  кроком стратегічного планування прийнято вважати визначення місії фірми. Наступний крок — вибір цілей і завдань. Формування завдань міжнародної фірми як правило здійснюється в два етапи. На першому з них завдання міжнародної діяльності і завдання, що стaвлятьcя в країні базування, описуються окремо. На другому етапі необхідно усі висунуті завдання розглянути разом, аналізуючи їх з позицій несуперечності.